Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю 1 страница

(ст. 231 КК). Безпосередній об'єкт злочину — суспільні відносини у сфері охорони комерційної таємниці. Додатковий об'єкт — право інтелектуальної власності.

Предметом злочину є відомості, що становлять комерційну або банківську таємницю.

Комерційна таємниця — відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, які не є державною таємницею, але розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання (див. ч. 1 ст. 36 ГК України та ст. 505 ЦК України). Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

Комерційною таємницею не можуть бути ті відомості, які відповід­но до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Водно­час існує Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611^і. До таких відомостей, зокрема, належать установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою і господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів та ін. Законом визна­чається коло органів, які мають доступ до комерційної таємниці.

Банківською таємницею визнається інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслу­говування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при на­данні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту (ст. 60 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» від 7 грудня 2000 р.), зокрема це відомості про бан­ківські рахунки клієнтів; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів та інші відомості. Порядок розкриття банківської таємниці встановлений у ст. 62 цього Закону та постанові Правління Національ­ного банку України від 14 липня 2006 р. № 267 «Про затвердження

Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської

таємниці»'.

З об'єктивної сторони злочин може виражатися: 1) у вчиненні дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю; 2) у незаконному використанні таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності.

Стаття 231 КК встановлює відповідальність за будь-які дії, спрямо­вані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, будь-яким протиправним способом. Наприклад, викрадення, підкуп, погрози та шантаж, перехоплення інформації в засобах зв'язку, незаконне ознайомлення з документами або їх копіювання, використан­ня спеціальних технічних засобів тощо. Неправомірним збиранням відо­мостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання (ч. 2 ст. 36 ГК України). Злочин визнається закінченим незалежно від того, чи отримав винний відомості, що становлять комерційну або банківську таємницю.

Незаконним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення під­приємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи (ч. 5 ст. 36 ГК України). Таким же чином можуть незаконно використовува­тися відомості, що становлять банківську таємницю.

Незаконне використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, як мета зазначених у ст. 231 КК дій, може бути і в іншому вигляді, без прямого застосування у господарській діяльності, наприклад умисне розголошення таких відомостей.

Істотна шкода суб'єкту господарської діяльності визначається з урахуванням конкретних обставин, за яких вчинено злочин. Така шкода, наприклад, може виражатися в збитках, заподіяних суб'єктові господарської діяльності у зв'язку зі спадом виробництва, необхідніс­тю його переорієнтування, зменшенням клієнтури тощо. Злочин є за­кінченим з моменту завдання істотної шкоди.

Суб'єктивна сторона — прямий умисел. Дії, спрямовані на отри­мання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, характеризуються спеціальною метою — розголошення або іншого використання цих відомостей. Розголошенням комерційної таємниці визнається ознайомлення з цими відомостями іншої особи без згоди

¹ Зібр. постанов Уряду України. - 1993. - № 12. - Ст. 269.

¹ Офіц. вісн. України. - 2006. -№ 32. - Ст. 2330.

Розділ VIII

Злочини у сфері господарської діяльності

особи, уповноваженої на те, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання (ч. З ст. 36 ГК України). При умисному не­законному використанні відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, щодо наслідків у вигляді істотної шкоди вина може бути як у формі умислу, так і необережності.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232 КК). Безпосередній об'єкт злочину такий самий, як у ст. 231 КК.

Предмет злочину — комерційна або банківська таємниця (ці по­няття пояснювалися при розгляді ст. 231 КК).

Об'єктивна сторона злочину виражається в розголошенні комер-, ційної або банківської таємниці без згоди її власника, якщо це завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності.

Під розголошенням відомостей слід розуміти передачу їх без згоди власника хоча б одній особі, якій не була відома така таємниця. Роз­голошення може бути здійснене у будь-який спосіб — усно, письмово, із використанням засобів зв'язку та масової інформації, комп'ютерних мереж тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння істотної шко­ди суб'єкту господарської діяльності, яка визначається аналогічно ст. 231КК.

Суб 'єктивна сторона злочину — щодо діяння — прямий умисел, поєднаний з корисливими чи іншими особистими мотивами; щодо наслідків у вигляді істотної шкоди — може бути умисел або необереж­ність. Корисливий мотив пов'язаний із прагненням особи одержати від цього матеріальну вигоду. Інші особисті мотиви — це, наприклад, помста, заздрість, образа, бажання догодити іншій людині тощо.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і якій у зв'язку з професійною або службовою діяльністю стали відомі відо­мості, що становлять комерційну або банківську таємницю. Це, напри­клад, працівники суб'єкта господарської діяльності або службові осо­би правоохоронних чи інших органів.

§ 4. Злочини у сфері банкрутства

Фіктивне банкрутство (ст. 218 КК). Безпосередній об'єкт зло­чину — суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господар­ської діяльності своїх фінансових зобов'язань.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння у вигляді завідомо неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом; 2) на­слідок — велика матеріальна шкода кредиторам або державі; 3) при­чинний зв'язок між діянням та наслідком.

Офіційною заявою є подання боржником у письмовій формі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду. Така заява робиться відповідно до законодавства про банкрутство, зокрема Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від 30 червня 1999 р.¹ У заяві стверджується неправдивий факт про ніби існуючу фінансову неспроможність виконати зобов'язання перед кредиторами чи державою. Для кваліфікації цього злочину не є обов'язковим порушення господарським судом справи про банкрутство та визнання суб'єкта господарської діяльності банкрутом.

Фінансова неспроможність — це такий фінансовий стан суб'єкта господарської діяльності, який згідно із законодавством про банкрут­ство визнається підставою для порушення господарським судом спра­ви про банкрутство. Взагалі такий стан характеризується як неспро­можність, тобто нездатність суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед інши­ми особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності (ч. 1 ст. 209 ГК України). За за­гальним правилом, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника су­купно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (ч. З ст. 6 Закону).

Матеріальна шкода — це завдані кредиторам або державі збитки, під якими розуміються втрата або пошкодження майна, додаткові ви­трати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів ^тоЩо), неодержані доходи, які були б одержані у разі належного ви­конання зобов'язання. Згідно з приміткою до цієї статті матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів переви-Щує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матері-^альн°ї шкоди кредиторам або державі.

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 42-43. - Ст. 378.

Розділ VIII

Злочини V сфері господарської діяльності

Суб 'єктивна сторона злочину — умисел, при якому особа усві­домлює неправдивість інформації про фінансову неспроможність суб'єкта господарювання, яка передається нею.

Суб 'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і є громадя­нином — засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності, або громадянином — підприємцем.

Доведення до банкрутства (ст. 219 КК). Безпосередній об'єкт цьо-І го злочину такий самий, як у ст. 218 КК.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: а) дії, що погіршу­ють фінансову спроможність суб'єкта господарської діяльності;! б) перший наслідок — стійка фінансова неспроможність цього суб'єкта господарської діяльності; в) другий (похідний від першого) наслідок — велика матеріальна шкода державі чи кредитору; г) причинний зв'язок між діями та наслідками.

У статті 219 КК йдеться про будь-які цілеспрямовані дії, які на­справді погіршують фінансове становище суб'єкта господарської діяльності, вчинені громадянином — засновником (учасником) або службовою особою цього ж суб'єкта (наприклад, укладання завідомо невигідних угод або завідомо нездійсненних угод із великими штраф­ними санкціями, прийняття на себе чужих боргів тощо). Такі дії можуть поєднуватися з наступною бездіяльністю (наприклад, службова особа приймає управлінське рішення не висувати вимоги до боржника щодо повернення ним боргів).

Стійка фінансова неспроможність означає, що суб'єкт господар­ської діяльності насправді не може виконати грошові зобов'язання в певному розмірі протягом визначеного законом періоду часу, що по­требує застосування передбаченої законом процедури відновлення його платоспроможності. Йдеться аналогічно ст. 218 КК про такий фінан­совий стан суб'єкта господарської діяльності, який визнається підста­вою для порушення господарським судом справи про банкрутство згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» у редакції від ЗО червня 1999 р. Окрім того, слід брати до уваги особливості законодавства про від­новлення платоспроможності банків або визнання їх банкрутами, пе­редбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.' Для кваліфікації цього злочину не є обов'язковим порушення господарським судом справи про банкрутство та визнання суб'єкта господарської діяльності банкрутом.

Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30.

Матеріальна шкода державі або кредитору вважається великою у межах, встановлених ст. 218 КК.

Велика матеріальна шкода кредиторам або державі є похідним на­слідком стійкої фінансової неспроможності, спричиненої умисними діями винної особи. Тому якщо в конкретному випадку така опосеред-кованість відсутня — учинене, за наявності підстав, потребує іншої кваліфікації, наприклад за ст. 364 КК як зловживання службовою осо­бою своїм службовим становищем.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матері­альної шкоди державі чи кредитору.

Суб 'єктивна сторона злочину — умисел, поєднаний з корисливи­ми мотивами (прагненням до отримання будь-яких матеріальних вигод) або іншою особистою заінтересованістю (помста, заздрість, особисті неприязні стосунки з кредитором тощо) чи задоволенням інтересів третіх осіб (наприклад, інтересів осіб, які бажають купити збанкруті­ле підприємство за безцінь).

Суб 'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і є громадя­нином — засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності.

Приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК). Безпосередній об'єкт цього злочину такий самий, як у статтях 218 та 219 КК.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння у вигляді приховування стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господар­ської діяльності; 2) спосіб дії — подання недостовірних відомостей; 3) наслідок — велика матеріальна шкода кредиторові; 4) причинний зв'язок між діянням та наслідком.

Стаття 220 КК передбачає відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності тільки шляхом дій. Тобто особа шляхом подання недостовірних відомостей вводить дійсного або потенційного кредитора в оману щодо свого фінансового становища. Це можуть бути ДІЇ, якими породжується помилкове уявлення кредитора щодо фінансо­вої спроможності суб'єкта господарської діяльності (супротивної сто­рони) або ж таке уявлення закріплюється чи продовжується в часі.

Стійку фінансову неспроможність у цьому злочині слід розуміти ^Так само, як і при доведенні до банкрутства (ст. 219 КК). Причому фінансова неспроможність існує насправді — на відміну від фіктив-^н°го банкрутства (ст. 218 КК), у якому суб'єкт господарювання фак-

Розділ VIII

я очини у сфері господарської діяльності

тично фінансово спроможний. Для кваліфікації цього злочину не є обов'язковим порушення господарським судом справи про бан­крутство та визнання суб'єкта господарської діяльності банкрутом.

Матеріальна шкода кредиторові вважається великою у межах, встановлених ст. 218 КК.

Велика матеріальна шкода повинна бути в причинному зв'язку з приховуванням стійкої фінансової неспроможності, тому для квалі­фікації не має значення причина такої неспроможності. Завдання ве­ликої матеріальної шкоди кредитору та державі, яка є в причинному зв'язку із самою стійкою фінансовою неспроможністю, потребує іншої кваліфікації — залежно від причини неспроможності. Якщо причиною були цілеспрямовані дії, характерні для доведення до банкрутства, необхідна додаткова кваліфікація за ст. 219 КК. В інших випадках можлива відсутність злочину як такого, наприклад коли причиною були. несприятлива економічна ситуація, надзвичайні природні умови, ви­падковий збіг обставин тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матері­альної шкоди кредиторові.

Суб 'єктивна сторона злочину — умисел, який характеризується усвідомленням особою недостовірності інформації, яку вона подає.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і є громадя­нином — засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності.

Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК). Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань та обов'язків у судових процедурах банкрутства.

Предмет злочину — майно, відомості про майно, документи, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта госпо­дарської діяльності.

Майно — це сукупність речей та інших цінностей, які мають вар­тісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або врахо­вуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Особливим видом майна є цінні папери.

Відомості про майно — це відомості про наявне у боржника майно, у тому числі й кошти, які знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах.

Документами, що відображають господарську чи фінансову діяль­ність суб'єкта господарської діяльності, є передбачені законодавством матеріальні носії відомостей про таку діяльність. Наприклад, це пер­винні документи, що відображають господарські операції, документи бухгалтерського обліку та звітності, виражені в паперовій формі чи на машинних носіях.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: діяння, вчинене в період провадження у справі про банкрутство; наслідок — велика матеріальна шкода; причинний зв'язок між діянням та наслідком.

У цій статті передбачені такі альтернативні діяння: 1) приховуван­ня майна; 2) відчуження майна; 3) знищення майна; 4) передача майна в інше володіння; 5) приховування відомостей про майно; 6) фальси­фікація документів, які відображають господарську чи фінансову ді­яльність суб'єкта господарської діяльності; 7) приховування таких документів; 8) знищення таких документів.

Учинення діяння в період провадження у справі про банкрутство означає вчинення його після порушення господарським судом справи про банкрутство. Тобто йдеться про порушення особою своїх обов'язків у судових процедурах банкрутства, передбачених законодавством, зо­крема Законом України «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» у редакції від ЗО червня 1999 р. Банкрутство — це нездатність боржника відновити свою платоспро­можність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури (ч. 2 ст. 209 ГК України). Для кваліфікації цього злочину не є обов'язковим, щоб суд визнав суб'єкта господарської діяльності банкрутом.

Є відмінності у розумінні банкрутства в статтях 219 і 221 КК. У складі доведення до банкрутства (ст. 219 КК) йдеться про стійку фінансову неспроможність як підставу порушення справи про бан­крутство, однак для кваліфікації не має значення, чи була порушена справа судом. У злочині, передбаченому ст. 221 КК, навпаки — по­рушення справи є обов'язковим, однак підстави для цього можуть бути різними.

Приховування майна, відомостей про майно, документів, що відо­бражають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господар­ської діяльності, — це незаконні дії, спрямовані на те, щоб унемож­ливити врахування та/або використання таких предметів чи відомос­тей у процедурах банкрутства. Наприклад, переміщення майна чи

Розділ VIII

, _очини у сфері господарської діяльності

документів в інше місце, розміщення їх у спеціально створених схо­ванках, знищення чи перекручення відповідної комп'ютерної інфор­мації.

Передача майна в інше володіння означає незаконну передачу май­на боржника іншій особі з наданням права володіння або ж володіння та користування ним. Відчуження майна — незаконна передача майна боржника іншій особі разом із правом власності. Незаконність цих дій пов'язана з порушенням заборон, встановлених у процедурах банкрут­ства, наприклад розпорядження майном без погодження з арбітражним керуючим (розпорядником майна).

Знищення майна та документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, — це доведен­ня їх до повної непридатності щодо цільового призначення.

Фальсифікація документів, які відображають господарську чи фі­нансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, означає повне виготовлення сфальсифікованого документа або підроблення справж­нього документа.

Велика матеріальна шкода — це п'ятсот чи більше неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218 КК) Шкода може бути заподіяна не тільки державі або кредиторові бора ника, але і самому боржнику, а також власнику його майна.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матері альної шкоди.

Су б 'єктивна сторона злочину — умисел.

Суб 'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і є грома нином — засновником (учасником) або службовою особою суб'єі господарської діяльності.

§ 5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів

Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК). Безпосеред­нім об 'єктом злочину є суспільні відносини у сфері надання фінансо­вих ресурсів і податкових пільг. Додатковими об'єктами можуть ви­ступати власність або відносини щодо формування доходної частини державного та місцевого бюджетів.

Предмет злочину — неправдива інформація, що надається вказа­ним у ЦІЙ статті адресатам і в конкретному випадку має юридичне значення як підстава для прийняття рішення щодо надання фінансових оесурсів чи податкових пільг. Ця інформація може неправдиво відо­бражати фінансово-економічний стан або певні сторони діяльності суб'єкта господарювання, мету отримання коштів чи засоби забезпе­чення їх повернення тощо.

Об 'єктивна сторона злочину полягає у наданні завідомо неправ­дивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину про­ти власності.

Надання неправдивої інформації спрямоване на введення указаних адресатів в оману для незаконного одержання в такий спосіб субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

Під іншими кредиторами слід розуміти тих суб'єктів відносин у сфері господарської діяльності, які згідно із законодавством мають право надавати кредити суб'єктам господарювання.

Субсидія — це допомога у грошовій або натуральній формі, що надається за умови цільового призначення для стимулювання певної діяльності. Субвенція — це фінансова допомога, яка надається для ці­льової реалізації конкретних програм, проектів і підлягає поверненню у разі нецільового використання. Дотація — це надання суб'єктам гос­подарської діяльності бюджетних коштів за умови їх безповоротності, для покриття виробничих витрат, збільшення обсягів виробництва, ре­алізації та підвищення якості продукції тощо. Кредит — це грошова чи товарна позика, що надається кредитором позичальнику за умови по­вернення у певний строк і, як правило, зі сплатою відсотків.

Надання суб'єктам господарювання субсидій, субвенцій, дотацій та кредитів за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно До Бюджетного кодексу України, Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та окремих спеціальних норма­тивних актів.

Пільги щодо податків — це повне або часткове звільнення від спла­ти всіх або окремих податків (загальнодержавних чи місцевих), які пе-Редбачені законодавством про оподаткування, зокрема Законом України «Про систему оподаткування» у редакції від 18 лютого 1997 р.

Розділ УІЦ

Злочини у сфері господарської діяльності

Злочин вважається закінченим з моменту надання завідомо неправ­дивої інформації.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, який ха­рактеризується усвідомленням особою неправдивості інформації ще до фактичної передачі її адресату та поєднаний з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

Зміст і спрямованість умислу особи, мотив, мета та момент їх ви­никнення мають вирішальне значення для відмежування цього зло­чину від злочинів проти власності. Якщо у момент надання неправди­вої інформації особа мала за мету безвідплатно звернути чуже майно на свою або інших осіб користь (наприклад, одержати кредит і не по­вертати його), вчинене кваліфікується як незакінчене або закінчене шахрайство (ст. 190 КК). Мотивом цих дій є прагнення особи неза­конно збагатити себе чи інших осіб за рахунок чужого майна. Якщо такий умисел був направлений на привласнення лише частини одер­жаних коштів або виник після фактичного незаконного їх одержання — вчинене кваліфікується як злочин проти власності та за ст. 222 КК.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і є громадя­нином — засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності, або громадянином — підприємцем.

У частині 2 ст. 222 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, що в п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218). Така шкода може полягати в нецільовому використанні субсидій, субвенцій чи дотацій, неповерненні кредиту, ненадходженні до бюджетів коштів у вигляді податків тощо.

При відмежуванні цього злочину від ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) (ст. 212 КК) слід враховувати, що: а) у ст. 222 КК йдеться про пільги щодо податків, а в ст. 212 КК — також про збори (обов'язкові платежі); б) є відмінності між цими злочинами за колом суб'єктів, зокрема за ст. 212 КК може нести відповідальність громадянин, який не є підприємцем, засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності. При конкурен­ції цих норм у випадках, коли завдана шкода менше 5000 неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, застосовується лише ст. 222 КК, а при більшій шкоді — Пленум Верховного Суду України рекомендує кваліфікувати вчинене за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1

ст 222 та ч. З ст. 212 КК (п. 24 постанови «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25 квітня 2003 р. № 3).

Розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску (ст. 223 КК). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері розміщення цінних паперів.

Предмет злочину — емісійні цінні папери, розміщення яких від­повідно до закону здійснюється лише за умови попередньої реєстрації їх випуску у встановленому законом порядку. Такі цінні папери по­свідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосов­но особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітента).

Предметом цього злочину, зокрема, можуть виступати: акції, об­лігації (підприємств, іпотечні та місцевих позик) і сертифікати (інвес­тиційні, іпотечні та фондів операцій з нерухомістю). Обов'язковість реєстрації їх випуску передбачена Законами України «Про цінні папе­ри і фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р.¹, «Про інститути спільно­го інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р.², «Про іпотечне кредитування, операції з консолідова­ним іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 р.³, «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівни­цтві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 р.⁴, «Про іпотечні облігації» від 22 грудня 2005 р.⁵

Об 'єктивна сторона злочину — це розміщення цінних паперів у значних розмірах без реєстрації їх випуску в установленому законом порядку.

Розміщенням цінних паперів визнається відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером (торговцем цінними паперами, який діє за дорученням, від імені та за рахунок емітента) шляхом укладення Цивільно-правового договору з першим власником (наприклад, шляхом підписки на акції або продажу облігацій). Самі цінні папери при цьому можуть існувати у документарній формі, що передбачає виготовлення сертифікатів, або в бездокументарній формі — у вигляді облікового запису на рахунку у системі електронного обігу цінних паперів.

Дата добавления: 2015-05-31