Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

§ 1. Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

У Кримінальному кодексі України 2001 р. уперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділені в окре­мому розділі і в більшості статей вказані такі суспільно небезпечні діяння, за які кримінальна відповідальність встановлена вперше. У цьо­му розділі передбачені ті злочини, які світове співтовариство визнає особливо небезпечними для всього людства, тому що вони підривають основи міжнародних відносин і здатні знищити саме людство (агре­сивна війна, застосування зброї масового знищення, геноцид тощо).

Важливою особливістю цих злочинів є їх зв'язок з міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються злочинами. Поява у КК цієї групи злочинів безпосередньо пов'язана з багаторіч­ними зусиллями світового співтовариства щодо виділення у міжнарод­ному кримінальному праві групи злочинів, найбільш небезпечних для всього людства, і встановлення особливих умов відповідальності за їх вчинення (незалежно від того, чи є дії порушенням внутрішнього пра­ва країни, в якій вчинений злочин, а також від місця вчинення злочину, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду тощо). Основними джерелами норм про такі злочини у міжнародному праві є: статути Нюрнберзького (1945 р.) і Токійського (1946 р.) воєн­них трибуналів, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1993 р.) і по Руанді (1994 р.), Римський Статут Міжнарод­ного кримінального суду (1998 р.), численні конвенції і резолюції ООН. З 1947 р. Комісія міжнародного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства. При кваліфікації злочинів проти миру,

Розділ XXII

безпеки людства та міжнародного правопорядку у багатьох випадках слід звертатися до міжнародно-правових джерел для з'ясування змісту норм або окремих понять.

Більшість злочинів, передбачених у розділі XX, вважаються за­кінченими з моменту вчинення суспільно небезпечних дій. Суб'єктивна сторона всіх злочинів характеризується умислом. Відповідальність за посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443 КК) на­стає з 14 років, а за інші злочини — з 16 років. Згідно з ч. 5 ст. 49 КК давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та без­пеки людства, передбачених у статтях 437-439 КК і ч. 1 ст. 442 КК.

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопо­рядку можна поділити на три групи, виходячи з їх безпосередніх об'єктів: 1) злочини проти миру (статті 436,437, 438, 447 КК); 2) зло­чини проти безпеки людства (статті 439,440,441,442 КК); 3) злочини проти міжнародного правопорядку (статті 443,444, 445, 446 КК).

§ 2. Злочини проти миру

Пропаганда війни (ст. 436 КК). Безпосередній об'єкт цього зло­чину — мир між державами і народами. Пропаганда війни була засу­джена Генеральною Асамблеєю ООН ще в 1947 р.

Предмет злочину — матеріали із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту (друкована і рукописна про­дукція, аудіо- і відеокасети, дискети, лазерні диски та інші матеріаль­ні носії інформації).

Об'єктивну сторону цього злочину характеризують альтернативні дії: 1) публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування во­єнного конфлікту; 2) виготовлення матеріалів із закликами до вчинен­ня таких дій; 3) розповсюдження таких матеріалів.

Публічними визнаються заклики, які повідомляються багатьом особам у їх присутності або із застосуванням технічних засобів масо­вого інформування (наприклад, заклики під час виступу по радіо чи на телебаченні).

Визначення агресії дано у резолюції XXIX сесії Генеральної Асамб­леї ООН від 14 грудня 1974 р. Під агресією слід розуміти застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недотор­канності чи політичної незалежності іншої держави або будь-яким іншим чином, що несумісний зі Статутом ООН. 566

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

Агресивна війна і воєнний конфлікт є видами агресії. Агресивна війна вирізняється масштабністю дій, поєднанням використання зброй­них сил з іншими засобами боротьби, постановкою та реалізацією певних політичних завдань. Воєнний конфлікт характеризується ви­користанням збройних сил для вирішення певних спірних питань між державами, наприклад, щодо кордону між ними.

У статті 436 КК йдеться про заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту між Україною та іншою державою, або лише між третіми державами. Для кваліфікації цього злочину не має значення, яка саме держава закликається до вчинення акту агресії.

Поняттям «виготовлення» охоплюються первинне створення матеріалів, внесення змін до них, а також їх розмноження для розповсюдження.

Розповсюдження матеріалів — будь-яке їх відчуження іншим осо­бам або розміщення для самостійного ознайомлення з ними (напри­клад, розклеювання листівок і плакатів, розміщення в Інтернеті).

Цей злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка із зазна­чених у ст. 436 КК дій.

Суб 'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Для виготовлення матеріалів обов'язковою є мета їх розпо­всюдження.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК). Це особливо тяжкий злочин, основні ознаки якого були закріплені ще в Статутах Міжнародного воєнного трибуналу в Нюрнбергу 1945 р. та Міжнародного воєнного трибуналу в Токіо 1946 р. Безпосередній об 'єкт цього злочину — мир між державами та народами.

Об 'єктивну сторону злочину характеризують: за ч. 1 ст. 437 КК—пла­нування, підготовка або розв'язування агресивної війни чи воєнного кон­флікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій; за ч. 2 ст. 437 КК — ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій.

Агресивну війну і воєнний конфлікт слід розуміти так само, як і у пропаганді війни (ст. 436 КК). Для кваліфікації цього злочину не має значення, була війна офіційно оголошена чи ні.

Планування означає розробку системи чи сукупності дій, окремих дій чи операцій, стратегії і/або тактики злочинних дій, які планується вчинювати в майбутньому: а) при підготовці, розв'язуванні, веденні агресивної війни; б) при підготовці, розв'язуванні воєнного конфлікту,

Розділ XXII

веденні агресивних воєнних дій. Наприклад, розробка плану «Барба-росса» про напад Німеччини на Радянський Союз.

Підготовка може полягати у нарощуванні збройних сил, їх спеці­альному навчанні, передислокації; накопиченні запасів зброї, боєпри­пасів, горючих матеріалів; проведенні розвідувальних заходів, спеці­альній ідеологічній підготовці населення та в іншому створенні умов розв'язування і ведення агресивної війни або розв'язування воєнного конфлікту, ведення агресивних воєнних дій (наприклад, створення при підготовці Німеччини до Другої світової війни спеціальних підрозділів для масового вбивства людей).

Під розв'язуванням слід розуміти дії, безпосередньо спрямовані на реалізацію плану про початок агресивної війни чи воєнного конфлікту. Вони виражаються у створенні або інсценуванні конфліктної ситуації або конкретного приводу, провокації противника на початок дій з ви­користанням зброї тощо (наприклад, організація переодягання німецьких солдат у форму поляків та їх уявного нападу на Німеччину в 1939 р.).

Участь у змові означає: а) участь у досягненні попередньої домов­леності кількох осіб (суб'єктів злочину) щодо спільних дій, спрямова­них на досягнення загальної мети — планування, підготовку або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту; б) приєднання до такої домовленості після її досягнення іншими особами. У практи­ці така змова переважно призводить до створення організованих груп чи злочинних організацій, а приєднання до змови виражається у вхо­дженні до них та подальшій участі в них.

Веденням агресивної війни або агресивних воєнних дій визнають­ся управлінські дії з реалізації агресивних планів, зокрема, загальне керівництво всіма задіяними у війні чи у воєнному конфлікті силами, керівництво збройними силами або проведенням військових операцій тощо.

Цей злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яке із зазначених у ст. 437 КК діянь.

Суб 'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб 'єктом цього злочину можуть бути службові особи, які здій­снюють відповідні функції в системі державної влади чи збройних сил держави, уповноважені вирішувати питання воєнного планування і управління, а також інші особи.

Порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК). Безпосередній об 'єкт цього злочину — мир та міжнародний правопорядок у сфері ві-

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

йни та збройних конфліктів. Порушення законів та звичаїв війни при­зводять до втягнення у війну чи збройний конфлікт ще більшої кількос­ті учасників, збільшення людських, матеріальних і духовних утрат, продовження конфлікту, що значно ускладнює відновлення миру.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: 1) жорстоке пово­дження з військовополоненими або цивільним населенням; 2) вигнан­ня цивільного населення для примусових робіт; 3) розграбування на­ціональних цінностей на окупованій території; 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом; 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 6) віддання наказу про вчинення таких дій.

У статті 438 КК йдеться про міжнародно-правові закони та звичаї війни, які застосовуються у випадках війни та збройних конфліктів міжнародного характеру.

Основні правила поводження з військовополоненими і цивільним населенням передбачені у Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 р. (Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях; Про по­ліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі; Про поводження з військовопо­лоненими; Про захист цивільного населення під час війни), а також у Додатковому протоколі І до цих конвенцій від 10 червня 1977 р.

Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним на­селенням може виражатися у вбивствах, каліцтвах, тортурах і морду­ванні, біологічних експериментах, зґвалтуванні та інших формах сек­суального насильства, взятті заручників, тілесному або колективному покаранні, каторжній праці, нарузі над людською гідністю тощо.

Примусовими визнаються роботи, проведення яких вимагається від населення під погрозою будь-якого покарання. Причому у цій стат­ті КК маються на увазі тільки ті примусові роботи, які спеціально за­боронені міжнародним правом (наприклад, роботи в організаціях військового або напіввійськового характеру).

Розграбування національних цінностей на окупованій території охоплює довільне їх вилучення будь-яким способом, що поєднується з подальшим їх оберненням на користь іншої держави або окремих осіб. Предметом цих дій виступає майно, що має культурну або іншу національну цінність. Визначення культурних цінностей та їх особли­вий міжнародно-правовий захист передбачений Конвенцією про захист

Розділ XXII

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 р. Незаконне, довільне і проводжуване у великому масштабі при­власнення іншого майна, що не викликається воєнною необхідністю, кваліфікується за ст. 438 КК як інше порушення законів та звичаїв ві­йни (ст. 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р.).

Під засобами ведення війни слід розуміти предмети, речовини та гази, що використовується збройними силами для знищення против­ника або придушення його сили і здатності до опору, завдання шкоди довкіллю.

Заборони застосування певних засобів ведення війни закріплені у вищезазначених конвенціях, а також у Санкт-Петербурзькій декла­рації про відміну застосування вибухових і запалювальних куль від 29 листопада 1868 р., Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 р., Женевському протоколі про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших подібних газів і рідин та бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 р., Конвенції про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середови­ще від 10 грудня 1976 р., Конвенції про заборону або обмеження за­стосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що заподіюють надмірні пошкодження або мають невибіркову дію від 10 жовтня 1980 р., Конвенції про заборону застосування, скла­дування запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їх знищення від 18 вересня 1997 р. та в інших документах (деякі з них наведені у ст. 439 КК).

Такі заборони можуть бути загальними або стосуватися конкретних видів засобів ведення війни. Наприклад, загальною є заборона засто­совувати зброю, снаряди і речовини, що здатні заподіяти зайві ушко­дження або зайві страждання, або велику, довготривалу і серйозну шкоду природному середовищу. До заборонених засобів ведення війни також належать: зброя «невибіркової» дії, напалмові, кулькові, касетні, фосфорні бомби, нейтронна бомба, зброя, що ранить уламками, які не виявляються, міни-пастки тощо.

Серед інших порушень законів та звичаїв війни найбільш небез­печним є застосування заборонених методів ведення війни (наприклад, використання голоду серед цивільного населення, бомбардування і атаки незахищених міст, селищ, помешкань і будівель, симулювання наміру вести переговори під прапором перемир'я). Переліки таких

Дата добавления: 2015-05-31