Склад злочину

Склад злочину — це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають учинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. З цього визначення випливає, що визнання того чи іншого суспільно небезпечного діяння злочином є виключним правом законодавця, тобто Верховної Ради України. Саме тут реалізується принцип: немає злочину без вказівки на те в кримінальному законі. У чинному законодавстві міститься вичерпний перелік тих суспільно небезпечних діянь, що нині визначені як злочинні. Отже, для того щоб будь-яке суспільно небезпечне діяння, що трапляється в реальному житті, набуло статусу злочину, необхідно, щоб діяння даного виду були визначені законодавцем як злочинні. Тільки за вчинення таких суспільно небезпечних діянь особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності та їй може бути призначене кримінальне покарання. Відступ від цієї вимоги на практиці може призвести до серйозних порушень законності та обмеження прав громадян.

Склад злочину необхідно відмежовувати від самого злочину, оскільки вони не збігаються один з одним, а тільки співвідносяться між собою як явище (конкретний злочин) та юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину). Злочин — це конкретне суспільно небезпечне діяння (наприклад, крадіжка вчинена громадянином І. 17 січня 2008 р. з магазину села Кулики), вчинене у певних обстановці, часі та місці, що відрізняється безліччю особливостей від усіх інших злочинів даного виду (наприклад, учинене вперше, шляхом обману усунуто охорону, запори знищені шляхом злому тощо).

Склад же злочину являє собою юридичне поняття про злочини певного виду (склад крадіжки, вбивства, зґвалтування, грабежу та ін.), у якому об’єднані їх найбільш істотні, типові та універсальні ознаки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, завжди тією чи іншою мірою відрізняються одна від одної своїми особливостями, але склади цих крадіжок тотожні, однакові.

У кожному складі злочину прийнято виділяти його елементи, а саме: об’єкт злочину, об’єктивну сторону злочину (їх сукупність називають об’єктивними ознаками складу), суб’єкт та суб’єктивну сторону злочину (вони в сукупності іменуються суб’єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об’єктивні і суб’єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об’єкт злочину — це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певну шкоду. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об’єктивна сторона — це зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину.

Обов’язковими (необхідними) ознаками об’єктивної сторони як елементу складу виступають діяння (дія чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок. Тому в злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав.

Суб’єкт злочину — це особа, яка вчиняє злочин. Згідно зі ст. 18 КК суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього КК може наставати кримінальна відповідальність. Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації тощо) не можуть бути суб’єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до ст. 19 КК суб’єктом злочину може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час учинення передбаченого КК діяння могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час учинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19 КК), не підлягає кримінальній відповідальності.

У ч. 1 ст. 22 КК передбачено, що кримінальна відповідальність, за загальним правилом, настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких міститься у ч. 2 ст. 22 (наприклад, убивство, розбій, зґвалтування), — з чотирнадцяти років.

Суб’єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона містить психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент учинення злочину. Ознаками суб’єктивної сторони як елементу складу злочину є вина, мотив та мета злочину. Обов’язковою (необхідною) ознакою суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину виступає вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. За відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. У цьому положенні відображено найважливіший принцип — суб’єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України.

!!! Д.З.

Дата добавления: 2015-05-31