Поняття і види консульських установ

Консульська установа (консульство) - це постійний державний орган зовнішніх зносин, заснований в іншій державі на підставі угоди між цими державами для виконання консульських функцій у певному консульському окрузі.

У міжнародній практиці розрізняють такі види консульських установ: генеральне консульство, консульство, віце-консульство і консульське агентство. Ці установи очолюють відповідно генеральний консул, консул, віце-консул і консульський агент. Консули і віце-консули, крім тих випадків, коли вони очолюють консульські установи, можуть входити як звичайні посадовці до складу генеральних консульств. Сьогодні доволі поширене відкриття консульських відділів при дипломатичних представництвах. Очолюють ці відділи завідувачі, які іменуються генеральними консулами або консулами. Як заведено на практиці, завідувачам консульських відділів посольств не видаються патент і екзекватура, оскільки вони діють як співробітники дипломатичного представництва.

Основні функції консульських установ визначені у Віденській конвенції про консульські зносини 1963 р. Це, зокрема, такі:

1) захист у державі перебування інтересів своєї держави, її громадян і юридичних осіб у межах, що допускаються міжнародним правом;

2) сприяння розвитку торгових, економічних, культурних та наукових зв'язків між державою, яка представляється, і державою перебування, а також сприяння розвитку дружніх відносин між ними;

3) з'ясування всіма законними шляхами умов і подій у торговому, економічному, культурному та науковому житті держави перебування, повідомлення про них уряду держави, що представляється, і надання відомостей зацікавленим особам;

4) виконання адміністративних і нотаріальних функцій;

5) надання допомоги та сприяння фізичним і юридичним особам держави, яка представляється, у тому числі правової;

6) надання допомоги морським (річковим) суднам і літакам та їх екіпажам;

7) виконання інших функцій, покладених на консульську установу державою, яка представляється, що не забороняються законами і правилами держави перебування.

При виконанні функцій консульські установи повинні керуватися як нормами міжнародного права, так і законами своєї держави та держави перебування. Важливу роль у консульських відносинах між державами відіграють двосторонні консульські конвенції. На відміну від дипломатичних представництв, консульські установи мають право напряму зноситися тільки з місцевими властями консульського округу. Якщо виникає необхідність у взаємодії з урядом держави перебування, то її можна реалізувати тільки за допомогою дипломатичного представництва своєї держави. За відсутності дипломатичних відносин держави можуть покласти виконання деяких дипломатичних функцій на консульські установи за згодою уряду приймаючої держави. У таких випадках консульства мають право зноситися з урядом держави перебування.

У більшості держав консульські установи підлеглі міністерствам закордонних справ, а також дипломатичному представництву своєї держави в державі перебування.

За нормами міжнародного і внутрішньодержавного права консули можуть представляти фізичних і юридичних осіб своєї держави в судах та інших органах держави перебування в порядку, передбаченому у вказаних нормах.

Найпоширенішими видами діяльності консульських установ є: видача віз, видача і продовження строків дії паспортів, реєстрація своїх громадян, які постійно проживають на території консульського округу, реєстрація актів цивільного стану, легалізація і нотаріальне засвідчення документів та ін. За виконання вказаних дій консульства стягують консульські збори у валюті держави перебування. Держави можуть укласти між собою угоду про скасування стягування всіх або деяких видів консульських зборів.

Консульські установи припиняють діяльність у таких випадках:

1) закриття консульської установи;

2) вихід території, на якій розташований консульський округ, з-під суверенітету держави перебування;

3) війна між державами, що раніше встановили консульські відносини.

8.9.2. Глава і персонал консульської установи

Віденська конвенція 1963 р. встановила для глав консульських установ чотири класи: 1) генеральний консул; 2) консул; 3) віце-консул; 4) консульський агент.

Генеральний консул очолює генеральне консульство або консульський відділ дипломатичного представництва; консул - консульство, віце-консул - віце-консульство. Останні також можуть бути помічниками або заступниками генерального консула. Віце-консул може виконувати обов'язки заступника консула. Консульський агент очолює консульське агентство.

В Україні, як і в більшості держав, консульські працівники є службовцями міністерства закордонних справ і їм присвоюються дипломатичні ранги. У деяких країнах консульська служба відокремлена від дипломатичної і консульським працівникам присвоюються спеціальні ранги.

Глави консульських установ призначаються державою, яку представляють, і допускаються до виконання функцій державою перебування. Держава, яку представляють, забезпечує главу консульської установи спеціальним документом - консульським патентом, що засвідчує його посаду і вказує, як правило, його повне ім'я і прізвище, клас, консульський округ і місцезнаходження консульської установи. Держава, яку представляють, направляє цей патент зазвичай дипломатичними каналами уряду держави, на території якої глава консульської установи повинен виконувати функції. Глава консульської установи допускається до виконання функцій тільки після отримання дозволу на це з боку держави перебування. Цей дозвіл, яку б форму він не мав, іменується екзекватурою. Держава, що відмовляє у наданні екзекватури, не зобов'язана повідомляти мотиви своєї відмови. З моменту отримання екзекватури вважається, що глава консульської установи приступив до виконання функцій. З цієї дати визначається його старшинство відносно глав консульських установ інших держав, розташованих у конкретному консульському окрузі.

Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 p., персонал консульських установ поділяється на три категорії:

1) консульські посадовці, що перебувають на консульській службі і виконують консульські функції;

2) консульські службовці, що виконують адміністративно-технічну роботу;

3) обслуговуючий персонал.

У принципі, консульські посадовці повинні бути громадянами держави, яку представляють. Громадяни держави перебування або третіх держав можуть призначатися на консульські посади державою, яку представляють, тільки з безумовно висловленої згоди держави перебування.

Держава перебування може у будь-який час повідомити державу, яка представляється, про те, що будь-який член персоналу консульської установи є persona non grata, У такому разі держава, що представляється, повинна відкликати цю особу або припинити її функції в консульській установі. Влада держави перебування (зазвичай міністерство закордонних справ) видає консулам консульські картки, які підтверджують їх посадове становище і наявність привілеїв та імунітетів відповідно до міжнародного права.

Функції члена персоналу консульської установи припиняються, зокрема, на таких підставах: а) повідомлення держави перебування державою, яка представляється, про те, що його функції припиняються (відкликання); Ь) анулювання екзекватури (оголошення persona non grata); с) повідомлення державою перебування держави, яка представляється, про те, що держава перебування перестала вважати його працівником консульського персоналу.

Дата добавления: 2015-05-31