Класифікація конституційних прав і свобод

Знати

План.

Инструкция по сборке “Ступы”.

Инструкция по сборке “Древнего изваяния”.

Инструкции по сборке




1. Міжнародні стандарти у галузі прав людини.
2. Права і свободи людини і громадянина в Україні.

Суть негативних та позитивних прав.

1. Конституційні обов язки в Україні.

Література:

1. Л-1 с. 44…46
2. Л-2 с. 109…117
3. Л-3 с. 88…93
4. Л-4 http://book.li.org.ua/ua/map/r4/r42/

http://book.li.org.ua/ua/map/r13/

Після вивчення теми студент повинен:

1. Головні міжнародні документи, присвячені правам людини.
2. Права і свободи, проголошені Конституцією України

3..Конституційні обов язки громадянина України

Вміти:

1. Розрізняти негативні та позитивні права
2. Аргументовано відстоювати свою точку зору
3. Аналізувати текст нормативно-правового акту
4. Визначати легітимність конкретних правових вчинків, пов язаних з реалізацією конституційних прав і обов язків

Викладач __________________________________ Юрко Л.М.

Міжнародні стандарти у галузі прав людини

Ключові міжнародно-правові документи, які закріплюють основні права і свободи людини, називають Міжнародний Білль про права людини. Сюди входять Загальна декларація прав людини 1948 року та Міжнародні пакти 1966 року, які, разом узяті, вважають авторитетним набором міжнародних стандартів прав людини. Ця назва підкреслює значну взаємопов’язаність цих трьох документів.

1948 рік. Дружина президента США пані Рузвельт тримає в руках текст щойно прийнятої Загальної декларації прав людини.

Права – це певні можливості (свободи) учасників соціального життя, які об’єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства. Залежно від того, хто саме є носієм цих можливостей, розрізняють права людини, громадянина, права сім’ї, права нації, права інших спільнот і груп.

Права – це певні можливості учасників соціального життя.

У Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., проголошується, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах (ст. 1), що кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст.2). Ці положення зафіксовані в ст. 21 Конституції України, яка передбачає: «Всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними», і в ст. 24, яка встановлює: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Частина 2 ст. 24 Конституції спеціально підкреслює принцип рівності чоловіка і жінки.

Основні права людини – це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх.

Характер держави і суспільства завжди визначався і визначається правовим статусом (правовим становищем) особи, тобто людини і громадянина, в суспільстві й державі. Тому розділи, положення, статті Конституції, присвячені правовому статусу особи, правам і свободам людини і громадянина, є, як правило, обличчям кожної конституції. Хоча, звичайно, самого лише закріплення прав людини на рівні конституції не достатньо, оскільки вони, крім того, мають стати ще й фундаментом державної політики. Наприклад, у Конституції УРСР 1937 року було закріплено досить багато прав людини, проте це не могло врятувати людей від репресій тоталітарного режиму і пов’язаних із ними порушень основних прав і свобод.

Правовий статус особи – це відносини між особою і державою та суспільством, передбачені та гарантовані Конституцією та законами України.

Важливим конституційним принципом, що стосується правового статусу особи, є гуманізм, гарантованість її прав і свобод. Цей принцип втілений насамперед у таких конституційних положеннях: людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головний обов’язок держави; всі люди вільні й рівні в своїй гідності й правах; права і свободи людини невідчужувані та непорушні; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути ліквідовані; при прийнятті нових законів чи внесенні змін у чинні закони не допускається звуження змісту і обсягу наявних прав і свобод; громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками.

Конституційні права і свободи в Україні

Конституційні права, свободи і обов’язки називають основними тому, що вони визначають найбільш важливі, істотні відносини і зв’язки між громадянином і державою.

Тому цілком закономірно, що одним з перших розділів Конституції України є розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» (ст.ст. 21 – 68). Коло цих прав і свобод більше порівняно з попередньою Конституцією. До того ж права і свободи визнаються не лише за громадянами України, а й за іншим особами, які проживають на її території (іноземцями), особами без громадянства.

.

Ця класифікація, а також віднесення прав і свобод до тієї чи іншої групи, мають доволі умовний характер. Наприклад, право на працю можна віднести як до економічних, так і до соціальних прав.

Громадянські права і свободи людини і громадянина є пріоритетним видом прав і свобод. Ці права вважаються природними, тобто такими, що їх має або повинна мати кожна людина, незалежно від громадянства з часу народження чи від початку життя.

За Конституцією України до громадянських прав і свобод відносяться: право на життя (ст.27); право на повагу гідності (ст.28); право на свободу та особисту недоторканність (ст.29); недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31); невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32); свобода пересування, вільний вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст.33).

Політичні права і свободи притаманні, як правило, лише громадянам України або переважно їм. До цих прав і свобод відносяться: право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40); право на свободу об’єднання у політичні партії і громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (ст.36); право збиратися мирно, без зброї, і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ст.39) тощо.

Цікаво знати. Швейцарія виявилась останньою країною Європи і чи не однією з останніх у світі, що визнала виборчі права за жінками. Це сталося лише на референдумі в червні 1971 р., через 12 років після того, як на референдумі у 1959 р. така пропозиція була відхилена.

Соціально-економічні права і свободи – суб’єктивні права і свободи у сфері економічних (майнових) відносин. До цих прав за Конституцією України відносяться насамперед право власності особи, тобто право приватної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право громадян на користування об’єктами права публічної (суспільної) власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (ст. ст. 13, 41); право на працю (ст. 43); право на страйк (ст.44); право на відпочинок (ст.45); право на соціальний захист (ст.46); право на житло (ст.47); право на медичну допомогу і медичне страхування (ст.49); право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст.50).

Культурні (духовні) права і свободи найменш систематизовані, проте вони надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом, формами і гарантіями. У найбільш загальному розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі держава з урахуванням умов життя і діяльності громадян, суспільства і держави.

За Конституцією України, до культурних (духовних) прав і свобод відносяться насамперед: право на освіту (ст.53); право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.54); право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст.54). Крім того, до культурних (духовних) прав і свобод можуть бути віднесені такі права і свободи, передбачені Конституцією, як право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34); право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (ст.34); право на свободу світогляду і віросповідання (ст.35). Безпосередньо ці права і свободи закріплені в Конституції серед громадянських чи політичних прав і свобод, хоча за своїм змістом вони є переважно культурними (духовними) правами і свободами.

Реалізація прав та свобод людини і громадянина забезпечується усією системою органів державної влади. Важливе місце у цьому відіграє можливість особи захищати свої права через звернення до таких органів, про порядок оформлення яких можна дізнатися із Закону України «Про звернення громадян».

Закон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року (витяг)

Стаття 1. Звернення громадян

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Стаття 3. Основні терміни, що вживаються в цьому Законі

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

Стаття 5. Вимоги до звернення

Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об’єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства. Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне). Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Стаття 20. Термін розгляду звернень громадян

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Конституційні обов язки в Україні

- Захищати Батьківщину; незалежність та територіальну цілісність України.
• Поважати її держані символи.
• Дотримуватись Конституції та законів України.
• Сплачувати податки та збори, встановлені законом.

Завдання для письмового виконання позначені червоним кольором, питання для роздумів та усного виконання – синім кольором; завдання с позначкою * обов язкові для виконання студентами, які претендують на оцінки високого рівня.

СРС №3 Завдання для самоконтролю з теми

«Конституційні права і обов’язки людини і громадянина»

1. Які права ти вважаєш найголовнішими для себе? Чому?

2. Чи є, на ваш погляд, обов'язки перед іншими людьми і державою обмеженням ваших прав? Аргументуйте свою точку зору.

3. Виконайте тестові завдання.

1. Свобода світогляду і віросповідання включає свободу:

a.сповідувати будь-яку релігію чи не сповідувати жодну

b. безперешкодно відправляти релігійні культи у будь-якому місці

c.пропагувати та сповідувати будь-які релігійні вчення

d. усі відповіді правильні

2. Звернення громадян за загальним правилом вирішуються у термін не більше:

a.10 днів

b. 15 днів

c.16 днів

d. 1 місяця

1. Що з перерахованого нижче не є конституційним обов’язком громадян України:
1. отримання загальної середньої освіти
2. сплата податків
3. незаподіяння шкоди приватній власності
4. незаподіяння шкоди природі
2. Право на достатній життєвий рівень за класифікацією прав належить до:
1. політичних
2. соціальних
3. економічних
4. громадянських
3. За Конституцією, тримання особи під вартою як запобіжний захід можливе протягом:
1. 24 годин
2. 48 годин
3. 72 годин
4. 5 діб
4. Відповідно до Конституції особа може відмовитись давати пояснення чи показання:
1. щодо будь-яких осіб
2. лише щодо себе
3. щодо себе та своїх знайомих осіб
4. щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів
5. Відповідно до Конституції проведення обшуку в житлі допускається:
1. мотивованою постановою слідчого
2. законною санкцією прокурора
3. рішенням суду
4. усі відповіді правильні

Дата добавления: 2015-05-31