Коли спадщина ставала вимороченою

В тому випадку, коли спадщина не була прийнята жодним із спадкоємців як за заповітом, так і за законом, вона вважалася вимороченою.

141. Що таке спадкова субституція?

Змістом заповіту мало бути обов'язкове призначення спадкоємця. У тому випадку, коли призначений спадкоємець з будь-яких причин не одержить спадщину, спадкодавець з'метою попередити спадкування за законом міг умовно призначити іншого спадкоємця. Таке умовне підпризначення спадкоємців називається субституцією. Римське право розрізняло три види субституцій. (Звичайна субституція, Дитяча субституція, Ніби дитяча субституція).

142. Які вимоги до спадкодавця ставило римське право?

Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем. Спадкодавцями при спадкуванні за законом та заповітом можуть бути тільки громадяни (фізичні особи). На цей момент заповідач повинен володіти активною заповідальною правоздатністю, тобто мати загальну правоздатність і дієздатність у галузі майнових відносин.

143. Назвіть принципи римського спадкового права.

Спадкові відносини виникають у випадку смерті громадянина або оголошення його у встановленому порядку померлим. З цими юридичними фактами закон пов'язує появу у спадкоємців суб'єктивного права на прийняття спадщини, а у всіх інших осіб - обов'язок не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Отже, спадкові правовідносини мають абсолютний характер і спрямовані на наступництво цивільних прав і обов'язків від однієї особи - спадкодавця до іншої - його спадкоємця.

Після прийняття спадщини спадкоємець стає учасником тих самих правовідносин, суб'єктом яких до нього був спадкодавець. У результаті відбувається зміна суб'єкта у правовідносинах.

Перехід майна покійного (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав — за тестамен-том (заповітом) або за законом. Римське спадкове право не допускало одночасного спадку­вання за заповітом і за законом.

144. Продовжіть речення: "спадкування за заповітом виключало спадкування за законом, але поступалося місцем..." необхідному спадкуванню

145. Хто такий спадкоємець?

Спадкоємець. Особи, до яких переходить у встановленому законом порядку майно померлого, називаються спадкоємцями. Ними можуть бути кожний громадянин, юридичні особи, а також держава. При цьому громадяни та держава можуть спадкувати і за законом, і за заповітом, а юридичні особи - тільки за заповітом.

146. З якого моменту відкривається спадщина?

Відкриття спадщини. Смерть спадкодавця зумовлює виникнення спадкових правовідносин, тобто відкритття спадщини. На день відкриття спадщини визначається коло спадкоємців, які закликаються до спадщини, і склад спадкового майна. Спадкоємець, закликаний до спадщини, повинен виразити своє волевиявлення на прийняття спадщини або відмовитися від неї.

З моменту відкриття спадщини починається сплив строку на прийняття її, на пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця, виникає право власності на майно у спадкоємців, які прийняли його, та деякі інші правові наслідки.

147. У чому міг виражатися фактичний вступ у права спадкоємця?

Воля спадкоємця про прийняття спадщини могла бути виражена за допомогою так званих конклюдентних дій, з яких достоменно випливає, що спадкоємець прийняв спадщину. Наприклад, спадкоємець вступає у фактичне управління спадщиною: продовжує проживати в будинку, який входить у спадкову масу, сплачує податки, доглядає за худобою, обробляє поле, ремонтує будинок.

148. З якого часу виникає право набуття спадщини?

Часом відкриття спадщини вважався день смерті спадкодавця. При цьому в спадкоємців виникало право на на­буття спадщини, а не на саму спадщину. Для набуття спадщи­ни необхідно було її прийняти, тобто здійснити передбачені законом дії, попередньо визначивши коло осіб, які відповідно до закону могли мати право на набуття спадщини, і запропо­нувати їм прийняти спадщину. Отже, мало відбутися закли­кання до спадкування. Закликаний до спадкування спадкоє­мець повинен був висловити свою волю щодо прийняття спадщини або відмови від неї.

149. Поняття заповіту (testamentum).

Заповіт (testamentum) - це виражене в законній формі розпорядження власника своїм майном на випадок смерті. Оскільки в римській сім'ї єдиним і неподільним власником майна був домовладика (paterfamilias), то на випадок смерті тільки він міг розпоряджатися своїм майном і вказати, кому, в якому порядку і в яких частках повинно перейти його майно.

150. Умови дійсності заповіту.

Для визнання за заповітом юридичної сили він повинен відповідати таким вимогам: заповіт має бути складений у визначеній законом формі; спадкодавець повинен володіти активною заповітною правоздатністю; у заповіті мають бути визначені конкретні спадкоємці, які володіють пасивною заповітною правоздатністю.

151. Які особи мали право надзвичайного спадкування?

Дружина, яка бідувала, одержувала '/4 частину майна помер­лого заможного чоловіка; за наявності трьох і більше дітей вона одержувала рівну частку з дітьми — in capita, причому вона мала лише право користування, а не право власності. Діти конкубінату та їх мати одержували '/6 частину майна помер­лого батька, якщо не було законних дітей і дружини. Ці два види спадкування називаються надзвичайним спад­куванням.

152. Що означає термін "виморочена спадщина"?

Майно спадкодавця, яке не знайшло свого спадкоємця.

153. Назвіть умови сингулярного наступництва у спадковому праві.

Сингулярне наступництво - до окремих осіб переходили лише права спадкодавця, не обтяжені обов'язками.

154. Що означає принцип універсальності спадкування?

У випадку універсального наступництва до спадкоємців переходили права і обов'язки спадкодавця. Не можна було погодитися на наступництво лише в правах, відмовившись від обов'язків (боргів), чи покласти на одного спадкоємця борги спадкодавця, а іншому передати тільки права. Тому спадко­ємці несли відповідальність за борги спадкодавця.

155. Що таке спадкове представництво?

Внуки могли закликатися до спадкування лише в тому випадку, коли немає в живих їхнього батька - сина спадкодавця. У цьому випадку внуки мали право дістати ту частку, яку одержав би їх батько, якщо б пережив спадкодавця. Така участь у спадкуванні називається спадкуванням за правом представництва, тобто внуки у даному випадку ніби представляють собою свого померлого батька.

156. Чим обмежений принцип свободи заповіту?

Було визначене коло осіб, які мали право на обов’язкову частку в спадщині, незалежно від змісту заповіту. Сюди ввійшли всі безпосередньо підвладні і еманциповані діти, а в класичний період - всі низхідні і висхідні родичі безумовно, а повнорідні і єдинокровні брати і сестри - за умови, що спадкодавцем були призначені недостойні особи.

157. Назвіть види заповідальних відказів (відписів).

Першою історичною формою відписів були легати. За своєю формою і за своїми діями усі легати цивільного права поділялися на чотири види.

1. Legatum per vindicationem - легат віндикаційний. Звичайно цей легат встановлювався за допомогою слів і містив розпорядження про передачу певної речі або сервітуту. Особа-легатарій одержувала річ під час прийняття спадкоємцем спадщини або право на сервітут і могла у випадку затримки пред'явити тут же віндикаційний позов, від чого сам легат дістав свою назву.

2. Legatum per domnationem - легат дамнаційний. За цим легатом легата-рію надавалося тільки право вимагати від спадкоємця виконання волі спадкодавця (наприклад, купити якусь цінну річ за певну суму і передати іншому). Для захисту свого права легатарій мав тільки особистий позов до спадкоємця.

3. Legatum per praeceprionem - легат престаційний. Самими римськими юристами цей легат трактувався по-різному. Сабініанці вважали, що за цим легатом одному з декількох спадкоємців давалася певна річ додатково до спадкової частки. Прокульянці, навпаки, вважали, що цей легат є лише різновидом першого легату, тобто legatum per vindicationem, оскільки він дозволяв робити відписи і на користь третіх осіб.

4. Legatum sinendi modo - легат неперешкоджаючий. За цим легатом спад-коємець зобов'язувався тільки дозволити (не перешкоджати) легатарію взяти відписану йому річ. Цей легат є певним різновидом другого легату.

158. Що означає поняття необхідного спадкування?

З найстародавніших часів законодавчим порядком встановлюються обмеження свободи заповітів на користь близьких до спадкодавця осіб. Право таких осіб на певну неодмінну частку у спадкуванні дістало назву необхідного спадкування. Римське право розрізняло два види необхідного спадкування: формальне і матеріальне.

159. У чому суть сингулярного наступництва?

Сингулярне наступництво - до окремих осіб переходили лише права спадкодавця, не обтяжені обов'язками.

160.Хто такі необхідні спадкоємці?

Необхідні спадкоємці - повнорідні та єдинокровні брати і сестри спадкодавця.

161. 65. Хто одержує майнову вигоду при сингулярній наступності?

При сингулярній наступності майнову вигоду одержує легарій.

Легарій – не спадкоємець він одержує не частку, а конкретне право, або річ уже безпосередньо від спадкоємця, а відповідальності за борги померлого він не несе.

162. 66. Як визначали розмір обов'язкової частки центумвіральні суди?

Центумвіральний суд встановив матеріальне необхідне спадкування і розширив коло необхідних спадкоємців. Ними стали емансиповані діти. У класичний період право на обов'язкову частку було визнано й за іншими особами, а саме: низхідні й висхідні родичі, повнорідні та єдинокровні брати й сестри спадкодавця. Необхідні спадкоємці — насамперед повнорідні та єдинокровні брати й сестри — мали одержати 1/4 тієї частки, яку б вони одержали в разі спадкування за законом. Отже, була створена обов'язкова частка спадщини — принципово важливий елемент сучасного спадкового права.

163. 67. Як визначається розмір обов'язкової частки за законодавством Юстиніана?

імператор Юстиніан своїми новелами впорядкував систему спадкування, внісши кілька змін. Зокрема, у новелі 18 він підвищив розмір обов'язкової частки до 1/2 законної частки, якщо остання становила менше ніж 1/4 всієї спадщини. А якщо законна частка становила не менше ніж 1/4 всієї спадщини, то розмір обов'язкової частки дорівнював 1/3 до цієї законної частки.

164. 68. У якому вигляді можна було залишити обов'язкову частку для необхідних спадкоємців?

Юстиніан у новелі 115 зробив спробу об'єднати обидва види необхідного спадкування. З цією метою він встановив, що висхідні і низхідні родичі спадкодавця мають не тільки право на одержання у будь-якій формі обов'язкової частки, а й до того ж повинні бути призначені спадкоємцями. Спадкодавець зобов'язаний виявити до них повагу, виділивши хоч би мінімальну частку.

165. 69. Що означає поняття "законна частка спадкового майна"?

Преторами було встановлено, що при складані заповіту спадкодавець мусів обов’язково перечислити усіх найближчих родичів, включаючи і еманципованих, при чому для усіх спадкоємців чоловічої статі вимагалася поіменна згадка, їз зазначенням надаваного їм майна чи розкриття причин відмови у спадщині. Якщо це правило не було дотримане, усі спадкоємці отримували від претора спадкування за преторським едиктом у розмірі своїх законних часток. Ще пізніше була введена заборона позбавляти певні групи родичів спадщини без вагомих на те підстав.

166. 70. Що означає поняття "обов'язкова частка спадкового майна"?

Центумвіральний суд установив матеріальне необхідне спадкоємство і розширив коло необхідних спадкоємців. Ними стали еманциповані діти. У класичний період право на обов'язкову частку було визнано й за іншми особами, а саме: низхідні і висхідні родичі, повнорідні та єдинокровні брати і сестри спадкодавця, необхідні спадкоємці - найперше повнорідні та єдинокровні брати і сестри - повинні були одержати 1/4 тієї частки, яку б вони одержали в разі спадкування за законом. Отже, була створена обов'язкова частка спадщини -принципово важливий елемент сучасного спадкового права.

Дата добавления: 2015-05-31