Шлюб та його види. Правовий стан римських громадян

Правовий стан римських громадян

Тема 3.

Статусне і сімейне право

1. Поняття правосуб’єктності у римському праві

3. Правовий стан латинів

4. Правовий стан перегрінів

5. Правове становище рабів

6. Правове становище колонів

7. Юридичні особи

8. Сім'я. Агнатське і когнатське споріднення

10. Правові відносини подружжя

11. Правові відносини батька і дітей. Батьківська влада.

1. Поняття правосуб’єктності у римському праві

У Стародавньому Римі той, хто здатний носити право, бути носієм права, визнавався

суб'єктом права, особою. Ця здатність – не природжена, біологічна чи якась інша властивість

людини, а соціальне явище, наслідок соціально-економічного розвитку суспільства. Людина може

бути наділена зазначеною здатністю, позбавлена її або обмежена в ній державою. Так, вільна

людина, продана в рабство, позбавляється здатності бути особою. Раб, звільнений з рабства,

набуває здатності мати право

У Римі суб'єктами права визнавалися тільки вільні люди. Проте і вільні мали далеко не

однакові права. Обсяг прав залежав від багатьох факторів. Здатність бути суб'єктом права, тобто

правосуб'єктність (caput), у рабовласницькому Римі визначалась трьома станами (статусами): свободи,

громадянства і сімейного стану. За статусом свободи населення Риму поділялось на вільних і рабів;

за статусом громадянства вільні утворювали п'ять груп: римські громадяни, латини, перегріни,

вільновідпущеники і колони; за сімейним станом – глави сімейств та інші члени родини. Стани

могли змінюватися (римський громадянин міг бути обернений в рабство або перегрін одержати

статус римського громадянина тощо) і тоді відповідно змінювалась правосуб'єктність. Зміна ста-

тусів дістала назву capitis deminutio.

Стан свободи (status libertatis) – це головний правовий стан є свобода – певний мінімум прав,

немає свободи – немає абсолютно ніяких прав. Тому зміни в стані свободи як найістотніші могли

призвести до одного з двох наслідків: набуття свободи (раб, відпущений на волю); втрати свободи

(вільна людина, продана в рабство).

Такі зміни дістали назву capitis deminutio maxima, тобто найбільші зміни, що призводили до

набуття статусу суб'єкта права (особи) чи до його повної втрати.

Стан громадянства (Status civitatis) відносив вільну людину до однієї з вищезазначених груп.

Зміна цього статусу призводила лише до зміни громадянства: латини, перегріни могли бути

римськими громадянами і, навпаки, римський громадянин міг бути вільновідпущеником (через

рабство). Ці зміни правового статусу називалися середніми (capitis deminutio media) і впливали

лише на обсяг прав; перегрін, що став римським громадянином, набував більших прав, а

римський громадянин, що втратив цей статус (але не свободу), певною мірою обмежувався в

правах. Однак зміни в цьому статусі не призводили до повної втрати правосуб'єктності.

Сімейний стан (status familiae) поділяв вільних на дві групи: осіб свого права (persona sui

juris ) – глави родини (pater familias) та осіб чужого права (persona alieni juris). Всі інші члени сім'ї

– так звані підвладні, оскільки вони знаходилися під владою глави сімейства.

Здатність людини бути носієм певних прав називається правоздатністю. Римські юристи не

мали відповідного сучасному поняттю визначення правоздатності, хоча й користувалися цим

поняттям. Правоздатність як здатність вільної людини бути носієм прав виникала з моменту її

народження. Проте, як вважали римські юристи, в деяких випадках правоздатність може

виникнути і до народження дитини. Юрист Павло зазначав: «Хто знаходиться в утробі,

охороняється, нібито він знаходиться серед людей, оскільки йдеться про вигоди самого плоду» (Д.

1.5.7). Отже, якщо батько дитини, що ще не народилась, помре, то при розподілі спадщини має

бути врахована частка того, хто ще не народився.

Моментом народження римські юристи визнавали відділення дитини від утроби матері та її

крик. У мертвої дитини правоздатність не виникала. Зрозуміло, правоздатність могла виникнути

тільки у вільнонароджених. З моменту народження дитина є носієм прав; вона могла бути

власником, суб'єктом інших цивільних прав, наприклад спадкоємцем тощо. Від її імені законними

представниками здійснювалися будь-які цивільно-правові правочини.

Правоздатність припинялася смертю людини. Римське право прирівнювало до смерті продаж

у рабство, полон, засудження до тяжких видів покарання (довічна каторга). Якщо людина будь-

яким чином отримувала знову свободу, її правоздатність відновлювалася, хоча і не завжди в

попередньому обсязі.

Правоздатність – це здатність бути носієм прав. У зв'язку з цим виникає запитання: носієм

яких саме прав може бути людина? В принципі – будь-яких, але вданому випадку йдеться про

зміст цивільної правоздатності, про те, з яких конкретних цивільних прав вона складалась.

Правоздатність римського громадянина складалась з двох основних елементів: права брати законний шлюб,

в якому діти набувають статусу римського громадянина ( jus conubii ), і права торгувати, яке включало в

себе право бути власником будь-якого майна, здійснювати будь-які цивільно-правові правочини (продавати,

дарувати, здавати в найм, обмінювати тощо), бути спадкоємцем і спадкодавцем, вести цивільно-правові

спори в суді тощо ( jus commercii).

Повна правоздатність у вільної людини відповідно до римського права наставала за

наявності певних умов: свободи, римського громадянства і сімейного стану глави сім'ї (pater

Дата добавления: 2015-05-31