Система державного суду. Понятя суду, судового процесу

Система державного суду

Новели юстиніана

- назва 4-ї частини Зводу цивільних законів {Корпус юріс цивіліс), укладеного за правління візант. імператора Юстиніана І. До Н. Ю. були включені нові закони, видані після 534. (лат. novellae constitutiones) - виданий у Візантії (VI ст. н.е.) збірник імператорських конституцій. У нього включалися конституції, що видавалися Юстиніаном і наступними імператорами для заміни постанов, що містилися у Зводі законів Юстиніана. Більшість Н.Ю. відноситься до 535-540 рр.. Написані грецькою мовою крім новел, призначених для латинських провінцій (деякі новели - на обох мовах).

За формою Н.Ю., як правило, складаються з 3 -х частин, викладають приводи до видання нової конституції, її зміст та порядок вступу в силу. У виданнях Н.Ю. перша частина називається proaemium, другий підрозділяється на глави, остання - epilogus. Зміст Н.Ю. різноманітно: питання цивільного права чергуються з питаннями судочинства, адміністративними і церковними. Особливе значення мають Н.Ю. 118 і 127, перетворених право спадкування без заповіту і послужили основою для багатьох німецьких законодавств, а також Н.Ю., присвячені модифікації публічного та сімейного права.

До нас Н.Ю. дійшли у приватних збірках. Перший з них складено в 556 р. на латині і містить 124 новели. (126, але 2 з них повторюють поміщені раніше). Н.Ю. розташовані хронологічно: найдавніша належить до 535 р., найбільш пізня - до 555 р. Ця збірка зазвичай називають Juliani epitome Novellarum. Глоссаторов був відомий і ін збірник, що містив в собі 134 Н.Ю. (в середньовічній літературі називався Authenticum, Authentica або Liber authenticorum)

Повне зібрання Н.Ю. було складено за імператора Тиберія II в 578-582 рр.. Воно містить 168 новел, з яких 4 належать Юстину (Юстиніану II), і 3 Тиберію II, інші - Юстиніану. Н.Ю. аж до 120 -й розташовані в хронологічному порядку. Це зібрання дійшло до нас у венеціанській рукописи XII в. і флорентійської XIV в. Крім того, існує ряд часткових зібрань Н.Ю., особливо що відносяться до церковного права. Див також Дигести; Інституції.

Здійснення захисту прав і інтересів громадян повністю перейшло до державного суду. Точної дати виникнення державного суду джерела не містять. Проте зрозуміло, що він виникає одночасно з утворенням держави, оскільки є одним із знарядь останньої для утримання в покорі стану рабів. Завдяки розподілу праці охоро­на інтересів, що зіштовхувалися між собою, окремих індивідів перейшла до рук небагатьох. Функції державного суду на початку виникнення були зумовлені наявністю права пуб­лічного і права приватного. Справи, що стосувалися інте­ресів держави, розглядалися публічним судом. Майнові спори належало розглядати в цивільних судах. Діяльність суду щодо здійснення правосуддя називається судовим процесом, який залежно від характеру справи, що розглядається, поділявся на кримінальний і цивільний. Справи по звинуваченню кого-небудь у вчиненні кримінального зло­чину розглядалися в порядку кримінального процесу. Спори, що виникали між особами з приводу майна (майнові спори), підлягали розгляду в формі цивільного процесу. Особа, що вважала своє майнове право порушеним і звер­талася до суду за його захистом, дістала назву позивача, а особа, до якої заявлялася претензія — позов. — відповідача у справі Вимога позивача, звернена до суду, про надання захисту порушеному праву називається позовом. Особливістю римського цивільного процесу в республі­канський період і період принципату є його поділ на дві стадії: розгляд справи в претора та розгляд справи в суді. Перша стадія мала на меті підготовку справи до слухання, друга — в суді. Це були дві стадії одного і того самого судового процесу, що розглядав одну й ту ж справу в два етапи. Справа не розглядалася в суді без її розгляду у претора. Закінчення розгляду справи у претора мало місце лише у випадках, коли відповідач визнавав заявлені до ньо­го вимоги і погоджувався їх виконати. За таких умов спря­мування справи до суду не вимагалось. Отже, якщо відпо­відач позов не визнавав, він підлягав обов'язковому розгля­ду як в стадії (у претора), так і в стадії (в суді) На жаль, немає вірогідних даних щодо пояснення до­цільності поділу римського цивільного процесу на дві стадії, а також розкриття їх мети, що стояли перед кожною з них. Проте безсумнівним залишається факт — поділ цивільного процесу на дві стадії значною мірою сприяв вдосконаленню римського приватного права.

Дата добавления: 2015-05-31