Сторони у зобов’язанні

Давньоримське зобов´язання мало суворо особистий характер, стосувалось тільки тих осіб, які його укладали. Це був персональний зв´язок між кредитором і боржником, а на третіх осіб він не поширювався. Персональний характер зобов´язання виявлявся в тому, що правовідносини виникали лише між кредитором і боржником. Спочатку зобов´язання було невідчужуваним. Кредитор не міг передати свої права, а боржник перевести свої обов´язки на інших осіб. У зв´язку з суворо особистим характером зобов´язання в нього не можна було вступити через представника. Права й обов´язки, встановлені зобов´язанням, не стосувалися третіх осіб, що не брали участі в зобов´язанні.

Отже, в зобов´язанні виступають дві сторони — кредитор і боржник. Іноді виникали зобов´язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад договір про сумісну діяльність). Однак переважали двосторонні зобов´язання.

Наявність у переважної більшості зобов´язань тільки двох сторін (кредитора і боржника) зовсім не означає, що в кожному з них беруть участь тільки дві особи. Можуть бути й зобов´язання, в яких беруть участь більше осіб, багато осіб. У цьому разі можливі принаймні три варіанти, коли:

а) кредитор — одна особа на стороні кредитора, а на стороні боржника кілька. Наприклад, за одним договором кредитор дає позику трьом братам, кожному певну суму (одинкредитор і кілька боржників);

б) кілька осіб на стороні кредитора, а на стороні боржника —одна особа. Наприклад, Клавдій взяв позику за одним договором у трьох братів (боржник один, а кредиторів кілька);

в) на стороні кредитора і на стороні боржника кілька осіб.Наприклад, два брати укладають договір позики з іншимидвома особами.

У таких зобов´язаннях становище боржників і кредиторів не завжди однакове. Іноді розрізняють головного і додаткового боржника (наприклад, договір позики, забезпечений порукою). Позичальник — головний боржник, а поручник — додатковий, на випадок невиконання зобов´язання головним боржником. Такі зобов´язання з додатковим боржником (а іноді міг бути і додатковий кредитор) називали субсидіарни-ми, або ж субсідарними.

Зобов´язання з множинністю осіб на тій чи іншій стороні поділяються на часткові й солідарні. І перші, і другі можуть бути активними і пасивними. Якщо в зобов´язанні кілька кредиторів — це активне зобов´язання, якщо ж кілька боржників — пасивне. Зобов´язання можуть бути одночасно і активними, і пасивними.

У частковому зобов´язанні за наявності кількох кредиторів кожен з них має право вимагати від боржника виконання лише своєї частки, за наявності кількох боржників кожен з них зобов´язаний виконати зобов´язання також тільки в своїй частині. Наприклад, Тит дав у борг братам Клавдію і Люцію 200 динарів. Це часткове пасивне зобов´язання — кожний із братів-боржників відповідає перед кредитором Титом тільки за половину суми боргу, якщо інше не передбачено договором. У свою чергу, кредитор Тит має право вимагати від кожного із братів-боржників виконання зобов´язання лише в полов

инному розмірі.

У деяких випадках кожен із боржників зобов´язаний виконати зобов´язання у повному розмірі. Наприклад, з метою посилення відповідальності за групову крадіжку було встановлено, що кожний із злодіїв зобов´язаний сплатити кредитору штраф у повному розмірі, причому сплата одним із бор-жників-злодіїв не звільняла від цієї відповідальності інших. Кредитор отримував суму штрафу стільки разів, скільки було злодіїв.

Часткові зобов´язання можливі тіѹькипри2подільному предметі зобов´язання (гроші, зерно, борошно тощо).

Зобов´язРння, за яким кредитор має право вимагатР від буФь-кого єз боржнѸків його виконання в повному обсязі, називаєтьћя солідРрним. Вмно також може бути активним і пасивним. Якщо кожний із кількох кредиторів має право вимагати від боржника (боржників) виконання зобов´язання в повному обсязі, то це солідарне активне зобов´язання. При цьому витребування одним із кількох кредиторів повного виконання зобов´язання на свою користь позбавляє права інших кредиторів вимагати виконання того самого зобов´язання ще раз. Так само виконання зобов´язання в повному обсязі одним із кількох боржників звільняє інших від обов´язку виконувати його. Боржник, що виконав зобов´язання в повному обсязі, має право вимагати від інших боржників відшкодування в тих частках, в яких він виконав зобов´язання за них (право регресу). Кредитор, який дістав задоволення за зобов´язанням в повному обсязі, зобов´язаний передати частки виконаного іншим кредиторам. Часткове зобов´язання було вигіднішим для боржників, оскільки кожний з них відповідав тільки у своїй частці, а солідарні, навпаки, — для кредиторів, бо вони мали право вимагати повного виконання зобов´язання від будь-кого із кількох боржників. Свою вимогу кредитор міг задовольнити повністю за рахунок майна найбільш сумлінного боржника, аби той сам розрахувався з іншими. У разі виникнення спору кредитор стверджував, що зобов´язання було солідарним, а боржник — частковим. Для усунення подібних конфліктів виробили чітке правило: солідарне зобов´язання, а, отже, солідарна відповідальність наставала тоді, коли це було передбачено договором або законом; в усіх інших випадках — часткова відповідальність.

Заміна сторін у зобов´язанні спочатку не допускалась. Як зазначалося, римське зобов´язання на ранніх стадіях були суворо особистими взаєминами кредитора і боржника, що за умов обмеженого цивільного обігу не спричиняло істотних незручностей. Пізніше був потрібний більш гнучкий підхід. Цьому сприяло й те, що з давніх часів римське право допускало перехід більшості зобов´язань у спадщину. Виняток становили тільки зобов´язання, тісно пов´язані з особою кредитора або боржника (обов´язок художника написати портрет тощо). Останні не могли бути предметом спадкування. І все ж заміна осіб у зобов´язанні за життя кредитора і боржника тривалий час не допускалась, що було дуже незручно.

Основою заміни осіб у зобов´язанні стала новація (оновлення зобов´язання), на підставі якої кредитор міг передати своє право вимоги іншій особі. З цією метою зі згоди боржника кредитор укладав з третьою особою, якій хотів передати своє право вимоги до боржника, новий договір того самого змісту, який був у першому зобов´язанні. Новий договір відміняв старий, встановлюючи зобов´язально-правові відносини між тим самим боржником і новим кредитором. Така форма заміни кредитора в- зобов´язанні була досить громіздкою, складною і не могла задовольнити потребу цивільного обігу. По-перше, для новації вимагалась згода боржника, якої він міг і не дати з яких-небудь своїх міркувань. По-друге, укладення нового договору не лише відміняло старий, а й припиняло різні форми забезпечення, встановлені для нього, що також ускладнювало становище нового кредитора. Тому на зміну новації прийшли досконаліші форми.

З утвердженням формулярного процесу почали застосовувати особливу форму передачі зобов´язання, яка дістала назву cessio (цесія). Суть її полягала в тому, що кредитор, який бажав передати своє право вимоги іншій особі, призначав її своїм представником щодо стягнення боргу з боржника і передавав їй своє право. У пізнішому римському праві цесія стала самостійною формою перенесення права від попереднього кредитора до другої особи. Вона усувала недоліки новації. Для цесії не треба було згоди боржника, його лише належало повідомити про заміну кредитора. Крім того, цесія не скасовувала форм забезпечення зобов´язання, що існували раніше: з правом вимоги до нового кредитора переходило і забезпечення зобов´язання.

Для захисту інтересів цесіонарія йому надавався спеціальний позов. Цесію укладали за волею кредитора, за судовим рішенням, а також на вимогу закону. Не допускалась цесія, якщо вимога мала суто особистий характер, при спірних вимогах, а також заборонялась передача вимоги більш впливовим особам, від підопічного до опікуна.

Разом з уступкою вимоги допускалося переведення боргу на іншу особу. При передачі права вимоги особа боржника ролі не відігравала, а при переведенні боргу на іншу особу його особистість набувала істотного значення. Вступаючи в зобов´язання, кредитор мав бути впевненим у його виконанні, вірити новому боржнику. Тому перенесення боргу мало місце лише за згодою кредитора. Здійснювалося воно у формі новації, тобто укладенням нового договору між кредитором і новим боржником, який припиняв дію старого договору, що існував між кредитором і старим боржником.

Для переведення боргу потрібні були такі умови: а) добровільне прийняття чужого боргу; б) належне оформлення. Переведення боргу — своєрідна форма забезпечення виконання зобов´язання, тому іноді вона полягала у наданні застави або поруки.

Дата добавления: 2015-05-31