Поняття договору

Поняття договору в Римському приватному праві

У найпервісніших римському праві терміни contrahere, contractus ще позначали одне з джерел виникнення зобов'язання, тобто правовідносини, в силу якого певний суб'єкт зобов'язаний провести в

користь іншого суб'єкта певні дії майнового характеру, а лише вказували на самі зобов'язальні узи, на ті узи, які походять з законного дії, з юридичної угоди, яка визначається тут як contractus.

У класичній юриспруденції, на підставі досвіду отриманого з зобов'язальних угод в рамках ius gentium (права народів), в яких зобов'язання виникає з взаємної згоди двох сторін, стало поступово формуватися уявлення, що у всякій двосторонній угоді ділового

обороту силою, що створює зобов'язання, є '' угоду '' досягнуте між сторонами. В одних випадках для виникнення зобов'язання досить одного такого угоди, в інших же (в угодах ius civile тобто приватного квіритського права, приватного пр

ава римських громадян) необхідно, щоб воно було прибраний в урочисту форму або супроводжувалося виконанням

певних дій.

Наприкінці класичної епохи contrahere, contractus починають набувати нове, суб'єктивне значення '' погодитися, угода '' і ставитися до лише зобов'язаннями, які виникають за згодою сторін, але в теж час більше не застосовуються до інших зобов'язань, що виникають в результаті хоча і законного дії, але про який сторони не домовлялися.

У цьому новому значенні '' договору як джерела зобов'язання '' термін contractus був засвоєний юстиніянова зборами і сучасної юридичною наукою. [ 1 ]

Контракт, оскільки він є юридичною угодою (а якщо точніше, двосторонньої '', юридичної угодою), підкоряється всім правилам, які належать до угод, в тому, що стосується дієздатності сторін, істотних, природних, привхідних елементів угоди, причин її

недійсності, конвалідаціі, представництва.

Договір - це найбільш поширений вид угод. Тільки нечисленні односторонні угоди не належать до числа договорів. Як будь-яка угода договір вольовий акт, але він має властивими йому особливостями, він представляє собою не розрізнені вольові дії двох або більше осіб, а єдине волевиявлення.

Загального поняття угоди в римському праві вироблено не було, що в силу його казуистичности цілком природно. Тим часом правове регулювання

операцій становило найважливішу задачу римських юристів.

Розподіл угод на оплатне і безоплатні, односторонні і двосторонні, умовні та безумовні, вплив форми волевиявлення на дійсність угоди і багато інших норм, що складають основу сучасного вчення про угоди, прийшли до нас з римського права.

Дата добавления: 2015-05-31