Поняття делікту

Предмет римського приватного права

Римське приватне право є правом найбільшої держави періоду античного суспільства. Зароджувалося воно у стародавні часи у неве­ликій римській общині (датою заснування Риму вважається 21 квітня 753 року до н. є.). Будучи нескладною і архаїчною правовою системою, яка обслуговувала примітивний уклад життя невеликої римської общини, римське право цього періоду відзначалося вузько наці­ональним і патріархальним характером. Борючись за своє існування, Рим у подальшому об'єднав майже весь античний світ. Маленька римська община стає могутньою державою. Істотно змінюється внутрішня організація Римської держави і суспільства, руйнується старий патріархальний лад, примітивне натуральне господарство змінюється, виникають більш складні економічні відносини, закла­дається фундамент для подальшого світового суспільного розвитку. На території Римської держави виникають і встановлюються чис­ленні ділові, торговельно-грошові відносини, в яких беруть участь представники різних країн. Виникає потреба в регулюванні цих нових відносин. Старе римське право для цієї мети не було придатне, потрібне було нове право, яке б могло однаково задовольняти інте­реси всіх учасників суспільних відносин. Правова дійсність вимагала привести старі норми у відповідність до нових умов та потреб суспіль­ства. Римське право проймається такими засадами універсальності: вбирає в себе ті звичаї міжнародного торгового обороту, які до нього віками вироблялися у міжнародних зносинах, та надає їм юридичної ясності та міцності. Так виникає те римське право, яке згодом стало загальним правом усього стародавнього світу.

Отже, предметом вивчення курсу "Римське приватне право" є система правових норм стародавнього Риму, яка регулювала сус­пільні відносини між приватними особами, а саме:

сукупність особистих прав, правове становище суб'єктів у

майнових відносинах, можливість суб'єктів здійснювати угоди май­

нового характеру;

питання правового захисту приватних прав;

шлюбно-сімейні відносини;

відносини, пов'язані з власністю та іншими правами на речі;

зобов'язання суб'єктів, які виникають з різних підстав:

договорів, правопорушень, нібито з договорів, нібито з правопору­

шень;

коло питань, які виникають з приводу спадкування майна померлих.

Делі́кт (від лат. delictum – правопорушення, провина, проступок) – правопорушення, тобто незаконна дія, проступок, злочин, тобто вчинення дії, що суперечить закону і завдає шкоди суспільству, державі або особі. Таке правопорушення є підставою для притягнення правопорушника до відповідальності, передбаченої законом. У римському праві – заподіяння шкоди іншій особі, її сім’ї або майну, порушення правового припису або заборони. Наслідком учинення делікту була відповідальність, що наставала за наявності таких умов: дієздатністьправопорушника, вина, здійснення правопорушення. Зазначене правопорушення не пов’язане з порушенням договору (контракту). Деліктні зобов’язання відомі ще як позадоговірні. Поняття “делікт” офіційно у законодавстві України не застосовується, але в науково-правовій літературі і практиці вживається широко. Того, хто заподіює шкоду, називають делінквентом. Того, кому шкоду заподіяно, – потерпілим.

Дата добавления: 2015-05-31