Правове регулювання використання земель водного фонду

Поняття, склад і загальна характеристика правовго режиму земель водного фонду

Згідно із ч.1 ст.58 ЗКУ, поняття земель водного фонду визначається через їх склад:«1. До земель водного фонду належать землі, зайняті:а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;г) береговими смугами водних шляхів.ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.». Землями водного фонду повинні визнаватися лише земельні ділянки, на яких водні об’єкти знаходяться постійно або більшу частину року, на відміну від земельних ділянок, що заливаються водою під час, напр., весняної повені.

Землі водного фонду займають 3,4 млн.га, або 5,6% території країни, у тому числі природні водотоки (річки та струмки) – 241,6 тис., озера та лимани – 874 тис., ставки – 327,6 тис., штучні водосховища – 797,2 тис. та болота – 957,1 тис.га1.Правовий режим земель водного фонду тісно пов'язаний з характером експлуатації самих водних об'єктів, як правило, комплексним і багатоцільовим. Так, у правовому режимі водо-покритих земель переважає спрямованість до їх комплексного використання. Тому основна частина земель цієї категорії (водопокриті землі, берегові смуги водних шляхів, смуги відведення) використовуються невизначеним колом суб'єктів і для різних цілей (зрошення, перевезення вантажів, лов риби, водопоста­чання тощо).Характерною рисою правового режиму земель водного фонду є встановлення на окремих земельних ділянках зон і смуг з особливим режимом використання й охорони. Це передбачено як у земельному, так і водному законодавстві. У ЗК і ВК виді­лено водоохоронні зони (ст. 87 ВК); прибережні захисні смуги (ст. 60 ЗК і ст. 88 ВК); смуги відведення (ст. 63 ЗК і ст. 91 ВК); берегові смуги водних шляхів (ст. 64 ЗК і ст. 92 ВК); зони санітарної охорони (ст. 93 ВК).

Особливій охороні відповідно до водного законодавства підлягають водні об'єкти, віднесені до категорії лікувальних (ст. 104 ВК). З метою їх охорони на землях водного фонду передбачається встановлення округів санітарної охорони курортів.Специфічною особливістю земель цієї категорії є те, що законодавець обмежує розмір земельних ділянок, переданих у приватну власність (ч. 2 ст. 59 ЗК), а також обмежує коло постійних землекористувачів, як за формами власності, так і за цілями використання цих земель (ч. З ст. 59 ЗК).

Правовий режим користування водними об’єктами слід розглядати в комплексі з правовим режимом земель водного фонду, які разом можна назвати водно-земельними відносинами, що виступають єдиним комплексним об’єктом правового регулювання. Ці відносини регулюються Водним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України “Про охорону навколишнього середовища”, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та актами інших органів виконавчої влади, рішеннями місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування, публічно-правовими договорами, оскільки земля і води одночасно є об’єктами природокористування і виступають предметом екологічних відносин.

Слід зазначити, що, далеко не всі землі, зайняті водними об’єктами й водогосподарчими спорудженнями, ставляться до категорії земель водного фонду. Вони можуть перебувати в складі земель лісового фонду, земель оздоровчого призначення, промисловості, транспорту, зв’язку, оборони й ін. У зв’язку із цим виникає непросте завдання обґрунтованого от межування земель водного фонду від ряду інших категорій земель, для чого, у свою чергу, потрібне чітке визначення поняття земель названої категорії.Правовий режим земель водного фонду тісно пов’язаний з видом водокористування. Наскільки основне призначення земель водного фонду – обслуговування діяльності з використання та охорони вод, - настільки особливості правового режиму цих земель переважно відображають особливості правового режиму самих вод (водних об’єктів).На сьогоднішній день в положеннях статті 59 Земельного кодексу та статті 85 Водного кодексу України закріплені основні види прав на землі водного фонду, а саме: право власності та право користування на умовах оренди шляхом укладення публічно-правових договорів.Публічно-правові договори в сфері природокористування взагалі та права водокористування зокрема, являють собою самостійний і особливий інструмент державного регулювання. Вони співіснують поряд з такими інструментами як нормативно-правове забезпечення, ліцензування, нормування, сертифікація, стандартизація, контроль та ін. Невипадково в юридичній літературі підкреслюється, що інструментарій правового впливу значно ширший ніж юридичні норми і містить також інші засоби регулювання, які, зрозуміло, опираються на нормативно-правову базу, але не зливаються з нею.Використання публічно-правового договору як інструменту регулювання дає наступні переваги. По-перше, такі договори є організаційними, тобто мають величезну регулятивну здатність, що створює стабільність у конкретної природоресурсної галузі й надає значний поштовх до стимулювання виробничих процесів. По-друге, через публічно-правові договори держава реалізує свої регулюючі владні повноваження й можливості, які ніколи не бувають предметом приватноправових угод. По-третє, такі договори не створюють зайвих перепон, на відміну від односторонніх владних актів, приватної самостійність, а враховують її, створюючи при цьому умови кращого виконання предмета договору, що, у свою чергу, сприяє вирішенню багатьох соціально-економічних протиріч і конфліктів.

Досвідчений і підготовлений адміністратор через державні договори із природокористувачами, за допомогою особливих державних повноважень й потенціалу, здатний на багато більший соціальний ефект від ефективного природокористування.Слабкою ланкою в правовому забезпеченні публічно-правових договорів про використання земель водного фонду на умовах оренди на сучасному етапі є відсутність концепції спеціальних прерогатив державного учасника договору. Необхідно напрацювання концепції таких прерогатив для договорів із владним режимом про надання ресурсів у користування. У числі основних положень, що формують таку концепцію, виділяються наступні - внесення змін або розірвання договору в односторонньому порядку без звернення до суду якщо існує потреба у забезпеченні публічних інтересів;

- припинення договору в односторонньому порядку, якщо контрагент порушує договір, або є достатні підстави вважати, що він не зможе його виконати- можливість у безперечному порядку накладати санкції за порушення виконання зобов’язань; - можливість здійснення оперативного контролю.

Тому прийняття однакової концепції розвитку та правового регулювання водокористування в частині оренди водних об’єктів є необхідним напрямком правотворчої роботи в цей час

Дата добавления: 2015-05-31