Характеристика художнього стилю бароко та його прояви в європейській культурі

Бурхливі соціальні зрушення й зміна традиційних поглядів на світ у період Нового часу виявилися в складності й суперечливості суспільної свідомості, світовідчуття людини. Це обумовило різноманітність художніх систем і стилів.

Зокрема, гостру внутрішню суперечливість життя кінця XVI – першої третини XVIII століть фіксує художній стиль бароко, що гармонійній картині життя, ідеалові, створеному епохою Відродження, протиставляє картину бурхливого, неспокійного, тривожного й драматичного світу.

Саме слово ″бароко″, яким називали все, що було позбавлене ренесансної чіткості, простоти й гармонійності, в італійській мові означає ″химерне″, ″примхливе″.

Основу мистецтва бароко складає принцип контрастів, який полягає в контрасті прозаїчного й поетичного, потворного й прекрасного, "високого" й "низького", матеріального й духовного, природи й розуму, спокою й екстазу. Стиль бароко став вираженням підвищеної емоційності мистецтва. Для бароко характерна експресія, схвильованість, напружена динамічність, театральність, патетика. У той же час йому властивий елемент гри – гри на контрастах, штучній ускладненості, нарочитості, пишності, декоративності, парадності фасадів і інтер’єрів будинків, вишуканості ліній у скульптурі, колірній насиченості живопису, використанні гіпербол, метафор, пихатості мови в поезії й прозі. Бароко знайшло вираження в архітектурі, живописі, скульптурі, музиці, поезії й драматургії.

Саме барокова культура породила так званий "темний стиль" у поезії. Ще знаменитий поет епохи Відродження Фернандо де Еррера вважав, що поетична мова повинна відрізнятися від звичайної. Її треба обробити й збагатити гіперболами, метафорами, сміливими вивертами. Еррера вважав, що не може мати репутацію шляхетного поета той, кого легко читати всім і в кому не видно великої ерудиції, а також вважав, що природа повинна бути доповнена мистецтвом.

Послідовниками Еррери були такі відомі представники барокової літератури, як поети Гонгора (Італія), Марино (Італія), іспанський драматург Кальдерон. Для них є характерним малозрозумілий стиль поезії, прагнення зробити складною, темною, незрозумілою саму манеру вираження думок. Цей літературний стиль був розповсюдженим у багатьох європейських країнах і знайшов відображення в таких напрямах як гонгоризм в Іспанії, маринізм в Італії, евфуїзм в Англії, "преціозна література" (″жеманна література″) у Франції. Водночас проти перетворення реального світу на ілюзорний, фантастичний, схожий на декорацію й феєрію, виступив відомий іспанський драматург Лопе де Вега (Вега Карпьо – автор твору "Собака на сіні").

У скульптурі стиль бароко яскраво виявляється у витонченій вишуканості ліній, захоплює своєю легкістю й елегантністю. У скульпторів класичної Греції й художників Відродження боги показувались як люди – ідеалізовані, прекрасні в своїй гармонійності, але люди. У знаменитого італійського скульптора Л. Берніні боги залишались богами. У його скульптурній групі "Аполон і Дафна" створена ілюзія польоту, але якогось занадто витонченого, майже нереального. Одним із головних принципів бароко був принцип динаміки, руху.

Найбільш яскраво стиль бароко виявився в архітектурі. Він існував як доповнення до гармонії ансамблю, що зберігав риси епохи Відродження. До його класичної простоти, ясності, земної величі споруд, характерних для мистецтва Відродження, додавались елементи величі позаземного: спіралеподібні колони, що підіймалися угору й створювали ілюзію прилучення до небес, напівсферичний купол, імітуючий небо, чи заміняючий його. Розкішна архітектура бароко була призвана прославляти знатність і багатство.

Характерні для бароко контрасти "високого" і "низького", духовного й матеріального, спокою й екстазу чи не найбільш повно виявилися в музиці. У руслі бароко виник новий музичний жанр – опера, що зародилася в Італії й швидко поширилася в інших країнах. З деякими аспектами художнього мислення, характерного для мистецтва бароко, була пов’язана й творчість геніального Йоганна Себастьяна Баха – вершини німецької музики XVIII ст. Драматична єдність контрастних сил – "земних і небесних", добра і зла, вічності й миттєвості – знайшла відображення в церковній і світській музиці Баха.

Таким чином, художній стиль бароко у XVII – XVIII століттях збагатив світову культуру видатними досягненнями в різних напрямах мистецтва. Не залишилися осторонь цих процесів й українська культура.

4.1.3. Українське "козацьке бароко" та його прояви

Дата добавления: 2015-05-26