Сансара

Дхарма

Веди

Будда

Атман

Ера сутр

Епічний етап

(VI— II ст. до н. є.)

Головні першоджерела.

епоси «Махабхарата»

та «Рамаяна»

(II ст. до н є — VII ст н є.)
Першоджерела- короткі
філософські трактати
«сутри», що аналізують І
окремі філософські 1
проблеми і

Складові Вед

ІТ Неортодоксальні Є* філософські системи

Ортодоксальні філософські системи

«Святе письмо» — релі­гійні гімни «Самхіти»

Трактування ритуалів —

«Брахмани», написані

брахманами

Книги лісових самітни­ків «Араньяки»

Філософські коментарі до Вед «Упанішади»

Буддизм

Джайнізм

Чарвака-локаята

Санкх'я

Йога

Ньяя

Вайшешика

Веданта

Міманса

', Назви Вед, що дімшлщдо нас 1

- Рігведа

— Самаведа

— Яджурведа

— Атхарваведа

Ахімса

Брахман

Майя

Манас Моїсша

Таблиця 2

ГОЛОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ ДО ТЕМИ

одне з головних понять релігійно-міфологічної системи індуїзму. У ведичній літературі (Упанішадах) означає суб'єктивну психологіч­ну першооснову буття, душу (як в індивідуальному, так і універсаль­ному значенні)

релігійно-етичний принцип (обов'язок) — незаподіяння зла живим істотам, характерне для індуїзму, буддизму, джайнізму

в індуїзмі одна з осіб, яка становить поряд з Вішну та Шивою боже­ственну трійцю (Тримурті)

санскритське слово, яке має два значення: 1) представник вищої вар ни та касти в Індії; 2) у релігійно-філософському вченні Веданти — безособова духовна першопричина, яка все створює, зберігає й по­вертає знову до самої себе

(від санскрит, «просвітлений» — гой, який отримав остаточну муд­рість світу). У буддизмі — істота, котра досягла в процесі багатьох перероджень абсолютної досконалості й здатності навчити цьому інших з метою отримання ними спасіння («великого звільнення»)

(від санскрит, «священне знання») — священні релігійно-філософські тексти, що писалися впродовж багатьох століть (II — початок І тис. до н.е.), складаються з чотирьох збірників (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа).

(від санскрит. — «закон», «релігія», «обов'язок») — одне з найваж­ливіших понять індуїстської та буддистської філософії. В індуїзмі дхарма— це істинна реальність, основа світу, онтологічна першо­причина буття. У буддизмі — це найменші неподільні духовні час­тинки, з яких складається потік індивідуальної свідомості

(від санскрит. — «дія», «обов'язок», «діяльність»). У релігійно-філо софських системах Стародавньої Індії — певна визначеність напе­ред людською життя (долі), мета якої — провести людину чере» випробовування, щоб вона шляхом самовдосконалення досягла найвищої мети морального розвитку — мокші

філософська категорія в індуїзмі та буддизмі, яка віддзеркалює причину ілюзорності світу, особлива сила Бога, за допомогою якої вічний, безкі­нечний брахман є багатогранним і змінним, тобто причиною, яка дає змогу побачити одиничне в загальному й загальне в одиничному

душа людини, яка виникає в процесі індивідуального житія. Манас перебуває в процесі постійного еволюційного розвитку, його харак­теристики залежать від результатів діяльності людини

найвищий моральний рівень досконалості, після досягнення якого призупиняється еволюція душі (припиняється вплив на неї карми)

(від санскрит. — «згасання») — центральне поняття релігійної фі­лософії буддизму та джайнізму, означає повне звільнення людської душі від безперервного потоку перевтілень, страждань (сансари) та злиття з духовною першоосновою світу

у релігійно-філософських системах Стародавньої Індії — уявлення про плинність усього живого, процес переходу однієї тілесної обо­лонки в іншу, ланцюг страждань у земному житті, кругообіг наро­дження та смерті, трансміграція душі (мстемпсихоза).

20

Дата добавления: 2015-05-26