Духовне життя суспільства 1 страница

Т

З

ІГГги

І

суб'єктивна

форма функціонування

За роллю

в житті

суспільства

другорядного значення

повсякденного вжитку

ВИЩІ ЦІННОСТІ

Таблиця 11

!1ЯТТЯДОТЕМИ

І/я «и

іділ філософії

ЗЄЦЬ ДОС/КОНШ

гроце» гуспіл

[ЦЯ Д< ЙСНО

ами

з іаються цінності

ьсд мисленням людини іідок критичного став-ііми суспільними інте-

Норма

Оцінка

Ціннісні орієнтації

пе обмеження, якому підпорядкований певний процес чи його результати (суспільно визначена міра, спосіб задоволення по­треби чи інтересу)

цг:асіб ^гдог зди негативної значимості

яви» Пі чь, \ ів д ^рі людини для задово-

иеяніо! гшні них і га інтересів людини

це елементи внутрішньої структури особистості, що закріплю­ються життєвим досвідом індивіда, усією сукупністю його переживань, за допомогою яких виокремлюється суттєве від несуттєвого

її ІІІСТЬ

процес і люде

івища, предмети, що мають позитивну значимість З сприяють задоволенню її потреб та інтересів

Проблема цінностей у філософії

Цінності посідають одне з головних місць у людському житті та суспільстві. Вони свідчать про людський спосіб життя, про кар­динальну відмінність людини від тварини.

Розділ філософії, в якому вивчається теорія цінностей, назива­ється аксіологія. Поняття цінності зазвичай використовується для позначення процесів, явищ, предметів, які мають позитивну значимість для людини і сприяють задоволенню її потреб та ін­тересів. Вивчення цінностей має давню історію.

Першу спробу надати поняттю цінності філософського уза­гальненого значення зробили філософи античного світу (Сократ, Платон). Вони вважали, що найвищими цінностями можна назва­ти благо та справедливість. Головним питанням аксіології, яке поставив Сократ, було питання «що є благо?» У середньовічній філософії ціннісні етико-релігійні характеристики містились у са­мому понятті реальність (істинне буття Бога). В епоху Відро­дження домінували цінності гуманізму та вільнодумства. У Но­вий час цінності почали сприйматися з позицій раціоналізму, на-

І ІРТІ

укової доцільності. Безпосереднім поштовхом до розвитку теорії цінностей як специфічної галузі філософського знання було вчення І. Канта про регулятивні принципи практичного розуму, за яким об'єкти таких понять, як безсмертя душі, свобода, Бог, реально не існують, проте припускається можливість їх існуван­ня в практичних цілях. У XIX ст. система цінностей дістала свого розвитку у працях марксистів, хоча загалом марксизм критично ставився до положення про аксіологію як самостійну філософсь­ку дисципліну.

Лише з другої половини минулого століття аксіологія як окремий філософський напрям одержує новий поштовх у розвит­ку, конкретизує предмет свого наукового дослідження. Предме­том аксіології вважають цінності всіх типів, зв 'язок різноманіт­них цінностей із соціальними та культурними чинниками та струк­турою особи.

Як уже зазначалося, цінності — це нормативна категорія, яка охоплює все, що може бути ідеалом, метою, предметом праг­нення та інтересу. Головними поняттями та категоріями аксіо­логії є благо, доброчинність, значення, оцінка, корисність тощо.

У сучасній філософії існує безліч різноманітних підходів до аналізу сутності аксіологічних феноменів (натуралістичний пси­хологізм, персоналістський онтологізм тощо). Така багатовимір-ність аксіології свідчить про брак спільного погляду на природу та сутність цінності: одні дослідникі стверджують, що її сутність можна зрозуміти, аналізуючи її предмет, інші акцентують увагу на її корисності, треті — на виконанні нею ролі ідеалу. Загалом кожний із цих підходів має право на існування (на основі прин­ципу поліметодології), позаяк вони віддзеркалюють той чи той бік цінності. Багатогранність, багатовимірність цінності не взає-мовиключають, а взаємодоповнюють її розуміння загалом (син­тез підходів). Отже, цінність — це те, що цінують люди. До цін­ностей належать предмети, явища соціальної та природної дійс­ності, людські ідеї, вчинки, дії, явища культури тощо.

Філософський аспект розуміння цінності передбачає таке: 1) цінність за своєю сутністю має соціальний характер (там де немає суспільства — немає цінностей); 2) цінність виникає у процесі діяльності. Мета й результати людської діяльності із са­мого початку стають цінностями завдяки їх актуальній значимос­ті й відповідності сутнісним людським потребам й інтересам; 3) поняття «цінність» відрізняється від поняття «значимість». Поняття «значимість» є ширшим, ніж поняття «цінність». Значи­мість означає певний рівень інтенсивності ціннісного ставлення

(суб'єкта щось цікавить більшою або меншою мірою), значимість може віддзеркалювати не тільки цінність, але й антицінність (шкоду, зло, які не можна позначати словом «цінність»). Цінність завжди має позитивне значення; 4) цінність має дві важливі влас­тивості: а) функціональне значення, що робить їх цінністю в да­ному суспільстві; б) особистісний зміст цінності. Людина як со­ціальна істота шукає в людях, предметах, ідеях їх сутність, що реалізує її індивідуальні потреби, інтереси й стає для неї сенсом життя; 5) цінності за своєю природою мають об'єктивний харак­тер і суб'єктивну форму функціонування.

Не менш важливим поняттям аксіології є «оцінка». Оцінка — це засіб усвідомлення позитивної чи негативної значимості явищ природи, результатів діяльності людини для задоволення її об 'єк-тивно зумовлених потреб та інтересів. Оцінка й цінність є дуже близькими поняттями, але між ними існує певна різниця. На від­міну від цінності, яка може мати лише позитивне значення (не може бути «негативної цінності»), оцінка може бути як позитив­ною, так і негативною. Крім того, цінність є об'єктивною внаслі­док практичного ставлення до навколишнього світу, оцінка ж має різко виражений суб'єктивний характер, вона залежить від соціаль­них та індивідуальних якостей суб'єкта, що оцінює.

Оцінка може бути істинною або хибною. Істинність оцінки пов'язана з її можливістю адекватно віддзеркалювати об'єктивну реальність. Критерієм оцінки, як і критерієм істини, є практика.

Структура оцінки має дві площини: перша — оцінювання, тобто фіксація деяких об'єктивних характеристик предмета, вла­стивостей тощо, а друга — ставлення суб'єкта до об'єкта, фікса­ція характеристики взаємодії (позитивної чи негативної, конструк­тивної чи деструктивної тощо). У результаті оцінка, пов'язана з першою площиною, дає знання, оцінка, пов'язана з другою пло­щиною, дає норму.

Норма — це обмеження, якому підпорядкований певний про­цес чи його результати (суспільно визначена міра, спосіб задово­лення потреби чи інтересу).

Норма — це вимога, яка дає змогу або забороняє певні дії та вчинки виходячи з існування в суспільстві уявлень про необхід­не. Отже, норма передбачає момент оцінки Норми суспільства існують відносно самостійно й одночасно впливають на оціню­вання. Це означає, що суб'єкт робить оцінку не тільки з позицій власного розуму, але й під впливом наявної в суспільстві норми. Норми історично змінні; старі замінюються новими (подібно до того, як на зміну старим оцінкам приходять нові).

Суперечлива природа оцінки відбивається на її функціях.

1. Світоглядна функція сприяє формуванню світогляду суб'єк­
та (його самосвідомості), оскільки оцінка завжди пов'язана зі
значимою для нього інформацією про ставлення до зовнішнього
світу й зовнішнього світу до суб'єкта оцінки.

2. Гносеологічна функція виникає на тій основі, що оцінка є
завжди моментом процесу пізнання (фрагментом пошуку адекват­
ного відображення дійсності).

3. Активізуюча функція визначає спрямованість практичного
використання оцінки, активну настанову на діяльність або вчи­
нок суб'єкта.

4. Варіативна функція дає змогу організувати відбір тих чи
тих об'єктів, їх властивостей, відносин тощо на основі порівнян­
ня кращих, необхідних властивостей предметів та явищ з наяв­
ними в суспільстві нормами оцінки.

Класифікація цінностей

Існує безліч цінностей, класифікація яких відбиває їхню бага-товимірність і багатогранність. Зазвичай в основі класифікації лежать такі критерії: 1) за сферами суспільного життя; 2) за суб'єк­тами, носіями цінностей; 3) за роллю в житті суспільства.

За основними сферами суспільного життя виділяють такі цін­ності:

• матеріальні, до яких належать ціннісно значимі природні
предмети й об'єкти (засоби виробництва, предмети споживання);

• соціально-політичні — цінності соціально-політичної діяль­
ності (соціальне благо, прогресивне значення історичних подій —
перемоги, революції, миру тощо);

• духовні цінності віддзеркалюють нормативно-оцінний бік
явищ суспільної свідомості, які виражені в певних формах (цін­
ностях науки, моралі, мистецтва, релігії тощо).

Зазвичай перелічені вище цінності взаємозв'язані, у кожній з них є той чи той аспект (зміст) іншої. Це стосується насамперед загальнолюдських цінностей.

Цінності класифікують також за суб'єктами (носіями):

• індивідуальні — це цінності окремого предмета для конкрет­
ної людини, які віддзеркалюють індивідуальну потребу або інте­
рес суб'єкта (індивідуальні звички, рівень знань, оцінки тощо);

• групові — це цінності, які є значимими для окремої соціаль­
ної групи (спільноти). Групові цінності сприяють інтеграції ко­
лективу, формують ідеологічну єдність тощо;

♦ загальнолюдські — це цінності, значення яких зачіпає як­найширше коло предметів та явищ об'єктивної дійсності, значи­мих для людства загалом (соціальні, політичні та моральні прин­ципи, що збігаються з інтересами більшості населення, загаль­нолюдські ідеали, загальнонародні цілі та основні засоби їх досяг­нення, цінності соціальної справедливості, людської гідності, громадського обов'язку, цінності природи, цінність збереження миру, цінність екологічної безпеки тощо).

З погляду ролі, яку виконують цінності, їх поділяють на три групи:

1) цінності, що мають другорядне значення для людей і суспіль­
ства (без яких суспільство може функціонувати);

2) цінності повсякденного життя (без яких суспільство не мо­
же повноцінно розвиватись і функціонувати);

3) вищі цінності, які віддзеркалюють фундаментальні потреби
(матеріальні та духовні) суспільства й особи. Без вищих ціннос­
тей неможливий розвиток суспільства і формування особистості.
Вищі цінності залучають індивіда до суспільного життя, вони ви­
значають зміст і сенс життя загалом. До вищих цінностей зазви­
чай відносять уявлення про справедливість, свободу, права та
обов'язки людини, дружбу, любов тощо. Серед групи вищих цін­
ностей виділяють насамперед цінності життя й цінності свободи.

Особливість класифікації цінностей полягає в тому, що зазви­чай вона є умовною. Цінності діалектично пов'язані між собою, вони можуть переходити одна в одну, сприяти створенню нових і зникненню старих.

Отже, існує величезна кількість цінностей, які з певною логі­кою необхідності трансформуються в конкретну діяльність і вчин­ки людей. Усвідомлені цінності стають конкретними імператива­ми поведінки людей, ціннісними орієнтаціями людини.

Ціннісні орієнтації є важливим елементом внутрішньої струк­тури особистості, вони допомагають відокремлювати сут­тєве від несуттєвого, закріплюються життєвим досвідом ін­дивіда, всією сукупністю його переживань.

Сукупність ціннісних орієнтацій становить певну внутрішню вісь свідомості, забезпечує стабільність розвитку особи, співвідносність у діяльності й поведінці окремої особи, що виражається у спря­мованості потреб та інтересів. Тому, як наслідок, ціннісні орієнтації є важливим фактором, котрий детермінує мотивацію особистості.

У будь-якому суспільстві ціннісні орієнтації є об'єктом вихо­вання (самовиховання). Вони дають про себе знати як у площині

свідомого, так і в площині несвідомого й віддзеркалюють роз­в'язання особою внутрішніх суперечностей мотивації (боротьба між обов'язком і бажанням тощо).

Наявність стійких ціннісних орієнтацій характеризує зрі­лість людини як особистості. Конструктивні ціннісні орієнтації виявляються в діяльності людини як певна ієрархія переваг, що їх людина надає матеріальним чи духовним цінностям. У ре­зультаті виокремлюються такі якості особистості, як надій­ність, вірність, здатність до вольових зусиль, активність жит­тєвої позиції, наполегливість задля досягнення життєвих цілей. Брак стійких ціннісних орієнтацій породжує непослідовність у поведінці. Нерозвинутість ціннісних орієнтацій — ознака ін­фантильності, панування зовнішніх стимулів над внутрішньою структурою особистості.

Психологічним механізмом функціонування ціннісних орієн­тацій є настанови. Сформовані на рівні переконань, вони адекват­но виявляються в реальній поведінці людини.

Окремо слід сказати про вищі цінності, що становлять фунда­мент ціннісних орієнтацій особистості. Вищими цінностями є життя, здоров'я, свобода, мир, істина тощо. Визначення ціннос­тей як вищих здійснюється на рівні індивідуального волевиявлен­ня. У результаті вищі цінності визначають сенс існування особис­тості, а також мотивацію до дій та вчинків. Потреба в сенсі життя — це потреба панорамного бачення світу, універсальної картини світу. Без такого внутрішнього ідейного сенсу людина не може відчувати своєї цілісності, не може керувати своєю діяльністю та вчинками. Людина без сенсу в житті, без вищої мети є лише засобом для досяг­нення цілей іншими людьми. Утвердження вищих цілей та ціннос­тей власного життя становить сенс індивідуального існування Причетність до вищих цінностей, служіння їм дає змогу людині відчути цінність свого індивідуального буття (докладніше див.: Фі­лософія: Навч. посіб. / За ред. І. Ф. Надольного. — С. 385—400).

Отже, цінності мають дуже важливе значення в житті люди- ни, але не самі по собі, а в умовах наявної системи ціннісних орієнтацій. Поняття цінності охоплює процеси, явища, пред-мети, що мають позитивне значення для людини й сприяють задоволенню Гі потреб.

Усе багатоманіття виявів цінностей можна класифікувати за трьома критеріями: за сферами суспільного життя; за суб'єк­тами ціннісної оцінки та роллю і значенням цінностей у житті суспільства.

Найголовнішими цінностями людини є життя, свобода, лю­бов, мир.

1 Що таке цінність?

2 Дайте визначення поняття «ціннісна орієнтація».

3 Назвіть системи класифікації цінностей.

4. Коротко схарактеризуйте найголовніші цінності людського існу­вання (життя, свобода, любов, мир).

1. Проблема цінностей в історії філософії. 2 Проблема критеріїв ціннісного вибору.

3. Ціннісні орієнтації та сучасність.

4. Моральні та естетичні цінності, їхня роль у людському житті.
5 Релігійні цінності та свобода совісті.

[СпіісркрещШндрватіаЩра^

1. Авалиани С. Ш. Природа знания и ценности. — Тбилиси, 1989.

2 Афанасьев М. С. Социальньїе ценности и ценностная ориентация

личности. — М., 1990.

3. Бакиров В. С. Ценностное сознание. — X., 1985.

4. Бакрадзе А. Т. Ідеал людяності і цінності людського життя // Філос
думка. — 1989. — № 2.

5. Блюмкин В. А Мир моральних ценностей. — М., 1981.

6. Глобальньїе проблеми и общечеловеческие ценности. — М, 1990.
7 Давидович В. Є. Теория идеала. — Ростов-н/Д, 1983.

8. Дробницкий О. Г. Понятие морали. — М., 1974.

9. Золотухина-Аболина Е. В. О специфике вьісших духовньїх ценнос­
тей // Филос. науки. — 1987 — № 1.

10. Малахов В. А. Цінність як категорія культури // Філос. думка. — 1982. —
№5.

11. Ручка А. А. Социальньїе ценности и нормьі. — К, 1976.

12. Столович Л. Н. Природа зстетической цености. — М., 1972.

13. Табачковский В. Г. Новое мьішление: примат естественного истори-
зма — реализм мировоззрения и мировоззрение реализма. — К, 1992

14. Философские и ценностньїе формьі сознания. — М., 1978

15. Шитов И. П. Природа художественной ценности. — К, 1982.

16. Чухина Л. А. Человек и его ценностньїй мир в религиозной филосо-
фии. — Рига, 1991.

суспільна психологія

релігійна

теоретичний

суспільна ідеологія

філософська

Культура

охоплює все, що відрізняє життя людської спільноти

від життя природи, усі боки людського буття

ч«

_И) Еагатограі

" вицвів кулі

матеріальні та духовні цінності людини

естетична

моральна

правова

політична

наукова

функції культури *

спосіб життя людей

взаємини між людьми

специфіка життя націй та народів

рівень розвитку суспільства

знакова система

акумульована в суспільстві інформація тощо

соціалізуюча

комунікативна

знаково-комунікативна

ігрова

диференціації та інтеграції суспільства

123

ГОЛОВНІ КАТЕГОРЙ'ТА ПОНЯТТЯ ДО ТЕМИ

Таблиця 10

Духовне

виробництво

₄ Духовне

' життя

суспільства

Духовна культура

Естетична свідомість

Ідеологія

Культура

Матеріальна культура

Морал ьда, свідомість

Політична свідомість

поняття, яке характеризує виробництво ідей, знань, уя влен етичних, естетичних цінностей, об'єктивно необхідних дл розвитку суспільства й особистості

характеризує процеси, явища, пов'язані з духовною еф.-' рою життєдіяльності суспільства, сукупність його поглн дів, почуттів, уявлень, а також процес їх виробництва

це система духовних (моральних, наукових, релігійну ^ естетичних тощо) цінностей суспільства

стать смаки, уявлення, думки, ідеали, погляди й іеорі о віддзеркалюють естетичну цінність предметів та явтл і 'иродного світу, а також предметів та явищ, створені] ' мою людиною " '

(пстема поглядів, ідей, теорій, принципів, що віддзеркалгг ьгть суспільне буття через призму інтересів, ідеалів, ціле ^г соціальних груп, класів, націй, суспільства загалом

спосіб організації розвитку людської життєдіяльності і вигляді матеріальних та духовних цінностей. Джерелом і найвищою цінністю культури є сама людина

система матеріальних цінностей, що виникає як наслідо матеріальної діяльності людей

сума правил суспільно схвалено^ поведінки інціпідів

сукупність ідей, поглядів, учень, політичних настанов, щ відбивають соціально-групові, класові відносини в су пільстві, центром яких є ставлення до влади

І «її Г ' 1

свровіи і'»

і

Релії ЇГіня свідомлсіг

І Суспіні»на психодогіп

Суспільна свідомість

сукупність ідей, поглядів, що віддзеркалюють правоміь ність або неправомірність дій, прав та обов'язків члеї і суспільства, справедливість або несправедливість суегші них законів

охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію, її і ґрунтуються на вірі в існування надприродного

[сукупність соціальних настроїв і почутіів, звичаїв, трал і
цій тощо, що складаються стихійно в процесі попсйкдє <
ного життя суспільства ^ц

філософська категорія, що пояснює особливості відобра­ження соціальними суб'єктами соціальної та природної дійсності за визначального впливу на неї рівня суспільно­го буття (як реального процесу життя людини)

124

Життя суспільства — це процес розвитку соціального суб'єкта, що проходить у конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності (як матеріальної, так і ду­ховної). Якщо матеріальне життя суспільства за своєю суттю є предметно-практичним опануванням навколишнього світу (дійснос­ті), то духовне життя є духовним оволодінням дійсністю. Існує сус­пільна потреба у створенні духовних цінностей та вдосконаленні суспільної свідомості. Усе це стає можливим у процесі духовного виробництва. Для характеристики духовного окрім категорії «духов­не виробництво» використовують такі категорії, як «духовне життя суспільства», «суспільна свідомість» і «духовна культура». Вони ду­же близькі за змістом, але між ними існують певні відмінності.

Духовне життя суспільства охоплює багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життя суспільства, сукуп­ність поглядів, почуттів, уявлень, а також процеси виробниц­тва суспільних та індивідуально значимих ідей.

Духовне виробництво — це поняття, яке характеризує вироб­
ництво ідей, знань, уявлень, етичних, естетичних цінностей, об'єк- |і
тивно необхідних для розвитку суспільства й особистості. У про­
цесі духовного виробництва сформовані знання та уявлення про
світ опредмечуються (тому що без цього процесу вони не стануть
надбанням суспільства). Головним результатом духовного вироб­
ництва є не матеріальні предмети, а інформація, яка втілена в со­
ціальних об'єктах і процесах.

Духовне виробництво є наслідком практичної діяльності з бо­ку наукових, художніх та інших кадрів, які об'єднані в спеціальні інститути (наукові заклади, бібліотеки, релігійні та громадські організації тощо). У духовному виробництві використовуються ' матеріальні ресурси, спеціальні технології.

Суб'єкти духовного виробництва розповсюджують отримані знання (опредмечені духовні цінності) або усно, або письмово. У духовних цінностях реалізуються потреби та інтереси особис­тості. Зазвичай вони розвиваються у процесі повсякденної прак­тики, а також під час виховання й самовиховання. Духовні цінно­сті передаються з покоління в покоління. Духовному вироб­ництву притаманні характерні риси, до яких належать:

1. Пріоритет духовних цінностей.

2. Продукування цінностей, які тільки в кінцевому результаті
стають суспільно корисними.

Дата добавления: 2015-05-26