Про право цивільне і право природне

КНИГА ПЕРША

ІНСТИТУЦІЇ ГАЯ

Додаток 1

ДОДАТКИ

1. Усі народи, які керуються законами і звичаями, користуються частково власним правом, частково – загальним правом усіх людей.

Отже, те право, яке кожний народ сам себе встановив, є його власне право і називається правом цивільним, ніби власним правом, притаманним саме громадянам. А те право, що діє між всіма людьми і було встановлене природно, застосовується і захищається однаково у всіх народів і називається правом загальнонародним, – воно є начебто спільним для усіх народів. Таким чином, і римський народ користується частково власним правом, а частково правом, спільним для всіх людей. Нижче ми вкажемо на особливості кожного права окремо.

2. Цивільне право римського народу складається із законів, рішень плебеїв, постанов Сенату, указів імператорів, едиктів тих сановників, які мають право видавати розпорядження, та відповідей правознавців.

3. Закон є те, що народ римський схвалив і ухвалив; плебейське рішення є те, що плебеї схвалили і ухвалили. Плебс же відрізняється від народу тим, що словом «народ» позначаються всі громадяни, включаючи і патриціїв, а найменуванням плебс позначаються інші громадяни, за винятком патриціїв. От чому патриції колись стверджували, що постанови плебеїв для них не обов'язкові, оскільки вони складені без їх волевиявлення і участі. Але згодом був виданий закон Гортензія, яким визначили, що постанови плебейських зборів стали обов'язкові для всього народу. Таким чином, рішення плебеїв були поставлені нарівні зі справжніми законами.

4. Сенатська постанова є те, що сенат звелів і встановив; вона має силу закону, хоча є спірною.

5. Указ імператора є тим, що ухвалив імператор, – або декретом, або едиктом, або рескриптом; і ніколи не було сумніву в тому, що указ імператора має силу справжнього закону, оскільки сам імператор отримував владу на підставі особливого закону, який додавав імператорським розпорядженням силу закону.

6. Едикти – це постанови і приписи тих сановників, що мають право їх видавати. Право ж видавати едикти надавали посадовцям римського народу. Найважливіше ж значення цього погляду мають едикти двох преторів – міського та перегрінів, юрисдикція яких у провінціях належить їх намісникам. Те ж стосується едиктів курульних едилів, юрисдикцію яких у провінціях римського народу мають квестори. В імператорські провінції квесторів узагалі не призначають, а отже, і такий едикт не оприлюднюють.

7. Відповіді правознавців – це думки і судження юристів, яким дозволено було встановлювати і творити право. Якщо думки цих осіб сходяться, то набуває силу закону те, у чому вони згодні. Якщо ж думки юристів не узгоджені, то судді надається право дотримуватися тієї думки, яку він вважає найкращою, що прямо виражається в рескрипті блаженної пам'яті Адріана.

Дата добавления: 2015-05-31