Юс преторіум — преторське право

Після падіння Римської імперії в 476 р. римське право і далі існувало і навіть розвивалося у Візантії. З її падінням для римського права настала епоха забуття. На тривалий час воно ніби зникло. Його не вивчають, губляться нечисленні записи. Здавалось, остаточна загибель і втрата неминучі. Проте Римське право продовжувало жити у свідомості римського народу, підкореного варварами. Поступово його починають застосовувати у відносинах між римським населенням, а потім і вивчати.

Історичне значення римського права для Європи і в тому числі для України зумовлене тим, що протягом тривалого часу воно у класичному та греко-римському (візантійському) варіантах впливало на формування та розвиток усіх європейських правових систем.

По-третє, хоч i повільно, але відбуваються зрушення у правосвідомості громадян. Було б невиправданим оптимізмом стверджувати, що повага до закону з моральним імперативом сьогодення, однак принаймні з'являється впевненість, що захист прав через суд з ефективнішим, ніж адміністративні шляхи до справедливості.

По-друге, в результаті розширення методологічної бази міняються підходи до правотворення у галузі приватного (цивільного) права. Створюється Цивільний кодекс України, який справедливо оцінюють як Кодекс приватного права.

Можна стверджувати, що на межі тисячоліть українське право відображає всі ці тенденції.

Враховуючи ці обставини, спробуємо визначити місце римського права в концепції права України взагалі та приватного права зокрема.

Римське право є однією з підвалин сучасної європейської цивілізації. Отже, від того, наскільки великим буде вплив його ідей в Україні, значною мірою залежить готовність нашої держави до інтеграції в європейську спільноту.

Непростий процес правотворення робить особливо актуальною проблему визначення місця римського права в сучасній Україні. Адже, як вже вказувалося вище, римське право є фундаментом сучасної європейської правової думки і правової практики. І від того, наскільки великим буде вплив його ідей в Україні, значною мірою залежить готовність нашої держави до інтеграції в європейську спільноту.

Вплив римського права може проявлятися нині в національних системах права, головним чином, у таких напрямах:

— впливна філософію права;

— вплив на правотворення;

— вплив на формування правосвідомості;

— вплив на формування загальної правової культури правника (осо6ливо у галузі приватного права).

По-пeршe, як зазначалося, наприкінці ХХ ст. було визнано вплив римського права на філософію права, що намітився в останні роки століття. Римське право починає все більше привертати увагу дослідників, захищається кілька кандидатських та докторських дисертацій з питань рецепції римського права в Україні, здійснюються спроби усвідомити особливості цього процесу.

По-четверте, певні зрушення намітилися в усвідомленні значення римського права для формування загальної культури правника. Римське приватне право є обов'язковою дисципліною практично в усіх солідних вищих навчальних закладах України, а в деяких з них є до того ж спецкурси, присвячені окремим аспектам римського права, його рецепції, впливу на окремі галузі законодавства тощо.

Отже, критерієм розмежування публічного і приватного права, на думку Ульпіана, є характер інтересів. Право, яке захшцає інтереси держави, є публічне право, а якщо воно захищає інтереси приватних осіб, то це право приватне.

4. Принципи, які надають сили римському праву.

Як і будь-яка система права, римське приватне право мало і свої принципи, тобто основні вихідні положення, які змінювалися залежно від періодів його існування. Якщо розглядати Давній Рим доби Законів XII таблиць, то слід визначити такі головні принципи римського приватного права, як його формалізм і урочистість.

Формалізм — це порядок юридичної оцінки актів, в якому приписується юридичне значення тільки їх певній визначеній формі. Це означало, що будь-який акт мав здійснюватися тільки за формою, розробленою і встановленою лише для нього, а зміст кожної проголошеної формули мав тлумачитись безпосередньо, виходячи із загальноприйнятого змісту слів. Будь-яка помилка у слові, жесті, кількості свідків робили акт недійсним у цілому.

Урочистість форми акта підкорена в римському праві цілому ряду правил, які виходять одне з одного. Так, укладення угоди включає кілька урочистих дій, кожна з яких виражає певну чітко окреслену думку. Мета цих дій — справити найсильніше враження на оточуючих, а тому угода, якщо вона почалася, не може бути перервана і має своїм предметом породження тільки одного відношення.

До принципів римського права слід віднести консерватизм, і як це не парадоксально, прогресивність. Відомо, що консерватизм -— це прихильність до старого, його обстоювання. Причому це — одна з найголовніших його ознак, що пов'язано, перш за все, з бажанням підкреслити непорушність права рабовласницької держави, яким був Рим, незмінність існуючого устрою, а звідси неприпустимість будь-яких новел, які б становили загрозу для цього ладу. Римський народ виховувався в дусі беззаперечного вшанування закону, віри в його вічність і непохитність.

Утім, якщо норми існуючого права відставали від розвитку економічних відносин і в зв'язку з цим вже не захищали інтересів рабовласників, то завданням права було розробити нові положення, які б заповнили існуючу прогалину в праві, тобто йшлося про вдосконалення законодавства. У цьому полягала прогресивність римського приватного права. Водночас римські юристи не знали, а краще сказати, не бажали вносити зміни або відміняти положення старого законодавства, щоб не поширювати думку про можливість зміни права. Вони приймали новий закон, який існував разом із старим. Як слушно зазначається в літературі, життя починало текти новим руслом, хоча старе русло не засипалося — воно просто висихало.

На основі права народів, практичної діяльності магістратів, особливо преторів, правотворчості юристів (юриспруденції) сформувався ще один важливий принцип римського приватного права — формальна рівність усіх вільних осіб, хоча він зумовлювався низкою суттєвих застережень.

Відомо, що право отримало свою назву від слова «справедливість», у Римі право розглядалося як інструмент справедливості. Справедливість полягає в тому, щоб кожному дати те, що йому належить. За влучним визначенням Цельса, право слід розглядати як мистецтво доброго і справедливого (О. 1. 1. 1.2). Загальним принципом римського приватного права є принцип справедливості, тобто здійснення своїх прав і виконання зобов'язань на законних та чесних підставах. З цього приводу Павло зазначав: «коли відсутній чіткий правовий припис, бажано справу вирішувати по справедливості» (6.3.9. 3. 2.), а Ульпіан, вважаючи, «що знання права є вмінням відрізняти справедливе від несправедливого», наполягав на тому, що «коли право суперечить справедливості, повинно зволіти останнє» (О. 15. 1. 32).

Слід зазначити, якщо певний із фундаментальних принципів римського приватного права вступав у очевидну суперечність із доброю совістю і справедливістю, воно вдавалося до теорії фікції, яка служила коригуванню права. Поширеним прикладом застосування вказаної теорії є ситуація з римським громадянином, який потрапляє в полон, а отже, стає рабом. Для того щоб його нащадки мали легальну можливість отримати його майно, римські юристи застосували фікцію, за словами Ієринга, «юридичну неправду», освячену необхідністю визнати римського громадянина мертвим у момент його полонення.

До принципів римського приватного права можна віднести і такі, як: вірність слову, совість, довіру, особливо у справах, що ґрунтуються на чесності, свободу договору, юридичну рівність сторін при укладенні договорів, вільне волевиявлення і майнову незалежність сторін, неприпустимість позбавлення права власності, самозахист поряд із судовим захистом цивільних прав та інтересів; добросовісність і розумність

5. Які Ви знаєте елементи римського права (jus)?

Основні латинські терміни:
jus publicum - публічне право;
jus privatum - приватне право;
jus civile - цивільне право = jus quiritium (квиритское право);
jus praetorium (honoruum) - преторське право;
jus gentium - право народів;
jus naturale - природне право.

Римське право у стародавньому Римі — це складне правове явище, яке складалося з трьох правових систем:

Юс цивіле — цивільне право;

Юс гентіум — право народів;

Вказані системи виникли не водночас, а складалися послідовно; доповнюючи одна одну. Характеризуючи римське цивільне право, слід враховувати те, що воно відповідало періоду становлення суспільства і держави.

Терміном «цивільне право» в сучасних системах права позначають ту галузь права, яка регулює майнові відносини у суспільстві. Однак «юс цивіле» (тобто «право цивільне») у римському праві за своїм змістом не відповідає сучасному терміну «цивільне право». Під «юс цивіле» римляни розуміли власне національне давньоримське право, яке поширювало свою дію виключно на громадян-квіритів, а тому воно ще називається квіритське право.

Отже, першою складовою системи римського права було квіритське право - споконвічне, суто національне і найдавніше право, яке регулювало відносини римських громадян всередині міста-поліса. Це надавало йому замкнутого характеру, а головним джерелом такого права стали Закони XII Таблиць (451-450 рр. до її. с.).

Т.ч. Цивільне право — це національне і найдавніше право, яке регулювало майнові відносини виключно між римськими громадянами. Воно відзначалося національною обмеженістю, обтяжливим формалізмом, стійким консерватизмом. Дія норм цивільного права обмежувалася територією Риму. Зрозуміло, що воно не могло протягом тривалого часу задовольняти потреби тогочасного суспільства, яке бурхливо розвивалося. Цивільне право неспроможне було регулювати майнові відносини між римськими громадянами з одного боку, та громадянами, які проживали за межами Риму (перегрини) — з іншого. Але потреба в цьому зростала, оскільки римляни вели жваву торгівлю зі своїми сусідами.

Саме націопально-полісна замкнутість римського квіритського права значно звужувала сферу його дії. Воно не могло тривалий час задовольняти потреби римського рабовласницького суспільства, виступати регулятором багатосторонніх і складних суспільних відносин. Це - одна з негативних сторін квіритського права.

До негативних рис квіритського права слід віднести і те, що соціально-економічні умови рабовласницького ладу в самому місті-полісі Римі розвивалися швидше, ніж те право, яке було покликане їх відрегулювати. Тобто воно мало тенденцію «постійного відставання». Форми квіритського права не забезпечували чіткого регулювання нових майнових відносин, які виникали в міру подальшого зростання території Риму і завоювання ним країн та підкорення народів.

І нарешті, квіритське право було нездатне регулювати майнові відносини між римськими громадянами - з одного боку, і жителями Римської держави, які не мали повноправного статусу громадян,- з другого.

Негативні сторони квіритського права
Національно-полісна замкнутість		Тенденція «постійного відставання»		Нездатність регулювати відносини між громадянами і негромадянами

Підкорені Римом народи мали високий рівень правової культури, яка справляла зворотний вплив і на римське цивільне право. Ділові відносини римлян з перегринами зумовили необхідність введення посади претора (тобто магістрату) для перегринів, до юрисдикції якого належав розгляд спорів між самими перегринами, а також між римськими громадянами та перегринами. У своїй практичній діяльності претор звертався до норм інших національних правових систем і звідти запозичував ті юридичні підстави, які були відсутні у цивільному праві. Так виникла ще одна правова система римського права — право народів.

Другою частиною системи римського права стало так зване «право народів» або перегринське право.

Які переваги мало це право порівняно з квіритським правом?

По-перше, перевагою «права народів» порівняно з квіритським правом було те, що воно було більш рухливим, пристосованим для регулювання нових суспільних відносин у Римі.

По-друге, це право було позбавлене властивого римському праву обтяжливого і малозрозумілого формалізму. Йому не була властива полісно-національна обмеженість.

По-третє, увібравши в себе все найкраще та найпрогресивніше з правової культури сусідніх держав, «право народів» було доступнішим для простих людей, оскільки відповідало вимогам часу і чутливо реагувало на зміни в суспільстві.

Переваги «права народів» порівняно з квіритським правом
Більш рухливе, пристосоване для нових суспільних відносин		Позбавлене формалізму і полісної обмеженості		Доступніша для сприйняття простим людом

Третьою частиною системи римського цивільного права було преторське право. Що зумовило його появу?

І квіритське право, і «право народів» існували та розвивалися паралельно, проникаючи одне в одне і взаємозбагачуючись. «Право народів» було більш змістовним, а тому квіритське право брало від нього нові ідеї, інститути, конструкції.

Обидві системи почали зближуватися, однак через певний час стали безнадійно відставати від вимог цивільного обігу, що бурхливо розвивався. Нові правові явища вимагали пошуку ефективних правових засобі в їх регулювання і вони були віднайдені у вигляді преторського права.

Претор перегринів, розглядаючи цивільні спори і не знаходячи опори у цивільному праві і праві народів, надавав судовий захист, виходячи із уявлень про справедливість, добросовісність, чесність, порядність, здоровий глузд та інше, тобто усього того, що можна об'єднати під поняттям "природне право". Так, поступово поряд з цивільним правом і правом народів виникає ще одна правова система під назвою преторське право. Звільнившись від традиційного формалізму цивільного права, певної скутості права народів, спростивши багато правових процедур, преторське право набуло чіткості та ясності правових приписів, лаконічності і глибокої змістовності, що робило його більш доступним, ефективним і надійним засобом захисту прав та інтересів суб'єктів права.

Преторське право об'єднувало у собі юридичні новації, привнесені у правову практику на основі едиктів посадових осіб з числа римської адміністрації. Вони регулювали майнові відносини, що виникали між жителями Римської держави незалежно від їхнього громадянського статусу. Але застосовувалося преторське право лише в разі неможливості регулювання нових відносин нормами квіритського права і «права народів».

Преторське право мало суттєві переваги над спорідненими елементами системи Римського права.

По-перше, воно досить повно і суттєвіше відображало будь-які зміни, що виникали в римському рабовласницькому суспільстві.

По-друге, преторському праву не був властивий формалізм квіритського права. З іншого боку, воно було позбавлене обмеженості та певної вузькості «права народів». Спростивши ряд правових процедур, преторське право набуло чіткості і якості правових приписів, лаконічності і глибокої змістовності. Це робило його більш доступним, ефективним і надійним засобом захисту прав та інтересів осіб, у першу чергу рабовласників.

По-третє, сама посада претора, його вилив серед магістратур і авторитету суспільстві надавали преторському праву популярності і зручності

Чутливіше реагувало на зміни у суспільстві

Позбавлене формалізму квіритського права і обмеженості пере-гринського права

Популярність і вплив посади претора в Римі

Отже, всі три складові складали єдину систему римського права. Однак домінуючим серед них було преторське право як найбільш гнучке, динамічне і мобільне. Згодом названі три частини системи зблизились настільки, що втратили свої відмінності. На їх основі виникло єдине поняття. (римське приватне право).

Система римського права
Публічне право	Приватне право
	У стародавньому Римі	У сучасному праві

6. Яка відмінність римського приватного права від римського цивільного права?

У країнах, де прийнято поділяти право на приватне і публічне, цивільне і торговельне право є складовими приватного (наприклад, Франція, Німеччина). В інших країнах цивільне право тлумачать як категорію практично тотожну приватному праву (наприклад, Нідерланди, Італія, Греція). У країнах, що належать або належали до так званої соціалістичної системи права, сімейні правовідносини зазвичай виокремлюють у самостійну галузь — сімейне право. В Україні поділ права на приватне і публічне, а також віднесення сімейних відносин до сфери цивільно-правового регулювання досі є предметом дискусій. Більш прийнятним було б позитивне вирішення цих питань, хоча не виключене формування нового цивільного права України як галузі, що охоплює всю сферу відносин між приватними особами.

Будь-яка історична форма права, включаючи і римське право, об'єднує в собі право публічне і приватне. У період найбільшого розквіту Римської держави і розвитку права класичного періоду (І-ПІ ст. н. е.) структуризується нова система римського права, яка поєднувала в собі дві частини: а) публічне право; б) приватне право.

Давньоримський юрист Ульпіан (кінець II — початок III ст. н. е.) так визначив ці поняття: " Публічне право — це право, яке стосується положення Римської держави, приватне право — це право, яке стосується користі окремих осіб".

У подальшому доля цих галузей римського права складалася неоднаково. Римське публічне право не пережило Римської держави, від нього залишилися лише деякі терміни. А римське приватне право, навпаки, відіграло значну роль в розвитку приватного права в Середньовіччя і в Новий час, воно лягло в основу законодавства багатьох країн шляхом прямого запозичення або прийняття його принципів.

Дата добавления: 2015-05-31