Консенсуальні контракти

Консенсуальні контракти набували чинності на момент досягнен­
ня угоди про предмет договору, та з цього моменту кредитор мав пра­
во вимагати від боржника виконання договору (тобто незалежно від
передання речі). >

Договір купівпі-продажу - типовий приклад консенсуального кон­тракту. Продавець бере на себе зобов'язання передати покупцю певну річ у власність, а покупець - сплатити визначену ціну. Момент укла­дення угоди, момент передачі речі і момент передачі грошей за річ можуть і не збігатися у просторі і часі, сторони можуть довільно, на свій розсуд обумовити терміни виконання взаємних зобов'язань. Об'єктом договору виступає товар. Товаром є речі, не вилучені з обігу, - індиві­дуальні чи родові, власні чи чужі (крім крадених), і навіть речі, які ще тільки мають появитися.

В угодах купівлі-продажу ціна обов'язково виражалася у грошовій сумі. Якщо договір купівлі-продажу був оформлений за менш ніж півціни від ринкової, продавець міг згодом вимагати сплати повної суми або відмовитися від договору.

Продавець обов'язково повинен був бути власником (не злодієм, не неправо- чи недієздатним тощо), оскільки лише власник міг пере­дати право власності на річ. Продавець ніс відповідальність за евік­цію, тобто гарантував, що ніхто не відсудить придбану річ у покупця. У разі, якщо покупець був змушений повертати річ її справжньому власни­ку, продавець такої чужої речі відшкодовував усі збитки, що їх зазнав покупець і додатково ніс відповідальність за незаконно продану річ. На покупця лягав обов'язок у разі судового спору з можливим власником речі представити суду її продавця. Цим заходом намагалися запобігти скупці краденого за півціни у сумнівних випадкових продавців.

Покупець мав право з часом відмовитися від договору або від сплати повної суми, якщо річ не відповідала характеристикам, нада­ним їй продавцем. Продавець звільнявся від відповідальності, якшо міг довести, що дефекти речі були відомі покупцю або могли бути легко виявлені при зовнішньому огляді. В обов'язки продавця входи­ла передача речі в обумовлений строк у вказаному місці.

Договір найму - наймодавець за певну плату надає наймачеві у користування якусь річ (раб теж вважався річчю) або працю вільної людини. Договір цей двосторонній, рівний. Існували три види догово­ру наймання: а) найм речей; б) найм робочої сили вільної людини; в) замовлення, або підряд. Договір вважався укладеним, якщо сторони домовилися про предмет замовлення, строки виконання і ціну цієї послуги.

Договір найму речей полягав у тому, що наймодавець надавав най­мачеві у тимчасове користування певну річ за певну плату. Ця річ не обов'язково повинна бути власною (наймач речі, наприклад, будинку, міг, у свою чергу, передати її - усю чи частинами - у піднайм, часто на­віть без відома власника), але обов'язково - не вилученою з обороту

(так, не можна було надати у найм предмети релігійного культу). Тер­мін дії договору встановлювався контрагентами.

Обоє 'язки наймодавця: вчасно надати річ у справному стані; нести відповідальність за приховані дефекти речі; здійснювати, у разі по­треби, ремонт речі; сплачувати податки. Він повертав наймачеві усі необхідні і корисні витрати на здану у найм річ. У свою чергу, він мав право: вимагати у наймача бережного ставлення до речі, своєчасної сплати домовленої суми, своєчасного повернення речі цілісною і не-ушкодженою.

Обов'язки наймача: своєчасно сплачувати платню за користуван­ня, повернути річ після завершення строку цілісною і неушкодженою. Мав право передати річ у користування третій особі, якщо тільки про це не було спеціального застереження в договорі; вимагати від наймо­давця повернення своїх затрат, викликаних господарською необхідні­стю (зрозуміло, якщо у найм здавалися тварини чи раби, витрати на харчування покладалися на наймача). Наймач відповідав за усяку ви­ну, що призвела до втрати чи погіршення речі, але не за випадок чи неподолану силу.

Припинення договору найму: закінчення визначеного терміну, за взаємною згодою сторін; за заявою однієї зі сторін, якщо строк найму не був визначений у договорі; якщо надана річ виявлялася непридат­ною до користування; у випадку неналежного ставлення до речі з бо­ку наймача. Наймодавець чи наймач не могли в односторонньому порядку припиняти без вагомих підстав дію договору, оскільки це могло принести збитки контрагенту.

Договір підряду - підрядчик береться за певну плату виготовити для замовника певну річ за планом роботи підрядчика. Замовник на­дає матеріал (якщо матеріал належить підрядчику, то, за правом Юс-тиніана, це не підряд, а купівля-продаж), він же висловлює свої поба­жання щодо готової речі. Підрядчик несе відповідальність за усяку вину, навіть за випадок. Ризик випадкової загибелі речі, аж до її пере­дачі замовнику, лежить на підрядчику. Якщо виконати підряд завадив випадок, відповідальність підрядчика не наступає, але він має право вимагати оплати лише фактично виконаної роботи.

Договір доручення - довіритель доручав іншій особі - довіреному виконання певних дій чи послуг. Договір доручення вважався безо­платним. Довіритель був зобов'язаний повернути усі витрати довіре­ного, а також подяку за успішно виконане доручення - гонорар. Дору­чені дії повинні були бути фізично можливими, дозволеними законом, не суперечити суспільній моралі. Довіритель міг відмовитися від вико­нання послуг - або ще до початку активної діяльності довіреного, або в

разі незадовільного виконання. У цьому останньому випадку усі ви­трати довіреного повинні бути покриті. Довірений може відмовитися від виконання доручення відразу або в процесі роботи - якщо тільки це не завдасть шкоди довірителю. Виконувати доручення довірений має, керуючись інструкціями довірителя. Він може передоручити справу третій особі, але у цьому випадку зберігає повну відповідаль­ність за можливі збитки довірителя.

Договір товариства - учасники об'єднувалися для досягнення певної господарської мети. Договір базувався на взаємній впевненості в порядності його учасників. Встановлювалася спільність майна -усього, що належала членам товариства (наприклад, домовленість братів-спадкоємців не дробити отримане у спадок господарство), чи тільки того, яке вимагалося для спільного ведення зазначеної госпо­дарської діяльності. Розміри внесків могли бути рівними або ні, гро­шовими, майновими тощо. Встановлювалося товариство на певний строк або безстрокове. Кожен з членів мав право вимагати покриття власних затрат на корисні і необхідні витрати, здійснені ним для по­треб товариства. За випадкову загибель чи пошкодження спільного майна усі члени несли солідарну відповідальність. Пошкодження або втрата майна внаслідок несумлінності або конкретної вини співучас­ника товариства передбачали його індивідуальну відповідальність. Припинялося товариство: а) за рішенням членів; б) у випадку повної втрати майна; в) досягнення мети господарської діяльності; г) смерті одного чи кількох членів. Розпад товариства призводив до поділу спі­льного майна.

Дата добавления: 2015-05-31