ІіІ^ійіііІиївШї іі і ч п tin на і 2 страница

__________ РИМСЬКЕ ПРАВО В УНІВЕРСИТЕТІ СВЯТОГО ВОЛО ДИМИРА v_Tmn

і Закони XII таблиць, Кодекс складався з 12 книг, що ділилися на 765 титулі* своєю чергою утворювалися з великої кількості фрагментів. На початку ко *** фрагменту зазначалися ім'я імператора, що видав конституцію, а також jmW?⁰ дової особи, якій вона адресувалася. Документи наводилися в досить стисло вигляді, на відміну від багатослівних Новел, що полегшувало користування КопР сом. У випадку, коли неможливо було встановити ім'я імператора і дату видання закону, ця обставина зазначалася. У кінці кожної конституції був напис, який за­свідчував час і місце її публікації. Склад кожного титулу був чітко визначений: спо-чатку короткий виклад змісту, потім одне або декілька імператорських рішень з одного й того самого правового питання, розміщені у хронологічній послідовнос­ті. На жаль, Кодекс Юстиніана дійшов до нас лише в рукописах пізнішого часу, де його текст піддавався значному скороченню.

ц

Документ, що увічнив Юстиніана, охоплював широке коло правових питан Значне місце у ньому присвячене приватному праву (кн. 2—8), дещо менше — міністративному (кн. 10—12) і кримінальному (кн. 9). На відміну від законодавс попереднього часу велика увага у ньому приділялася церковним справам (кн. 1 Кодекс визначає права церкви, привілегії єпископів та кліриків, аналізує суто те Логічні питання. До нього включені суворі постанови проти єретиків, язичників, манихеїв тощо. Надзвичайно важливими були постанови щодо рабів. Серйознім нововведенням порівняно з класичною добою стали постанови Кодексу Юстиніа­на, зібрані переважно в його 11-й книзі, які стосувалися такої інституції, як коло-нат⁵¹. Колонат (від colonus — землероб) —особлива форма виробничих відносин між великим землевласником і безпосереднім виробником (колоном). Колонат був основою зародження феодальних відносин на пізніх етапах існування Римської імперії

Важливою складовою «Corpus juris civilis» є Дигести, або Пандекти, — фунда­ментальне зібрання уривків творів римських юристів, що жили в період від І а. до н. є. до середини III ст. н. є. Ідея створення такого збірника не була новою. Мож­ливо, вона виникла ще за імператора Феодосія II, але була реалізована саме за Юстиніана. Згідно з задумом упорядників, збірник мав охопити й систематизувати широке коло правових питань, тим-то він дістав назву «Дигести», що латиною означає «розроблені», «розміщені в порядку». Одночасно йому була дана рівно­значна грецька назва «Пандекти», що означає «всеосяжні»⁵².

15 грудня 530 р. була видана спеціальна конституція Юстиніана, яка зобов язу-вала 16 правників приступити до складання Дигест. Комісію очолював ^TP^^6oH'^J який уже встиг зарекомендувати себе перед імператором з найкращого боку, і ніше упорядників Дигест почали називати компіляторами, оскільки їхня праця

дилася головним чином до відтворення праць римських юристе".: „„-„не і Перед новоутвореною комісією уряд імперії поставив надзвичайно склад» до того ж і подвійне, завдання. Передусім необхідно було зібрати і система™

/. С. Гриценко, В. А. Короткий. Римське право в Університеті Святого Володимира

ти надзвичайно великий спадок римських правників, який у VI ст. перебував у ха­отичному стані. У такий спосіб реалізовувалася ідея збереження непорушності правових цінностей, створених поважними юристами Риму. Сам Юстиніан вважав, що, не знаючи давніх законів, неможливо зрозуміти сучасне право. Одночасно життя вимагало здійснення іншого, суто практичного завдання: із класичних творів потрібно було відібрати саме те, що могло стати чинним законом у конкретно-історичних умовах VI ст., та вилучити застарілі правові норми, що суперечили реально діючим на той час⁵⁴.

Велетенська справа підготовки Дигест була виконана за три роки завдяки чітко продуманій організації роботи. Комісія поділялася на три секції, кожна з яких опрацьовувала окрему групу джерел. Перша секція охоплювала коментарі до ци­вільного права, головним чином Сабіна і Ульпіана, і отримала назву сабініанської. Друга секція мала справу з працями Ульпіана, Павла, Модестіна, Гая, Цельса і Мар-целла, що належали до преторського едикту, і тому називалася едиктною. До повноважень третьої секції входило вирішення практичних питань громадянсько­го (цивільного) права за працями Папініана, Павла, Сцеволи, і вона отримала наз­ву папініановоі⁵⁵. Крім того, в Дигести були включені як додатки витяги з різнома­нітних юридичних праць, які не входили до складу жодної з трьох груп.

Після того як юристи у своїх секціях зібрали й класифікували наявні джерела, комісія переглянула і відредагувала весь текст Дигест загалом для усунення пов­торів і суперечностей⁵⁶. Для вирішення спірних питань комісія зверталася безпо­середньо до імператора, який приймав відповідні рішення. Ці постанови Юстиніа-на склали потім знамениту книгу «50 рішень», яка увійшла до другого видання Ко­дексе. Дигести були укладені латиною римських юристів, проте у тексті трапля­ються не лише окремі грецькі терміни, а й навіть цілі фрагменти⁵⁷.

Дигести складаються з семи частин і 50 книг. Кожна книга поділяється на ти­тули. Останні містять фрагменти, кожний з яких є витягом із тврру певного юрис­та. Щодо кількості титулів та фрагментів існують розходження: залежно від того чи іншого рукопису Дигест учені налічують від 429 до 433 титулів і від 9123 до 9200 фрагментів⁵⁸.

Кожний фрагмент починається із зазначення автора і назви його твору, з яко­го взято матеріал. У Дигестах зібрані, систематизовані й певною мірою зіставлені витяги з праць 39 найвідоміших римських юристів І ст. до н. є. — IV ст. н. є. Пере­важна більшість праць належать правникам епох Принципату й Імперії. Серед них виділяються п'ять найбільш шанованих юристів — Папініан, Павел, Ульпіан, Гай і Иодестін, чиї твори займають 72,6 % тексту Дигест⁵⁹.

РИМСЬКЕ ПРАВО В УНІВЕРСИТЕТІ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА. Книга 1

По закінченні впорядкування Дигест Юстиніан видав спеціальну конституцію латинською та грецькою мовами, у якій подавалися історія укладання, характерис­тика і склад цього документа. Латиномовна версія конституції відома під назвою «Tanta». Довкола способу укладання Дигест і донині тривають дискусії. Деякі вчені ставлять під сумнів здатність членів комісії за короткий час переглянути й проана­лізувати близько 2 тис. творів римських юристів і висувають гіпотезу про існуван­ня до Дигест інших компіляцій — так званих Предигест⁶⁰. Проте ця теорія не зна­ходить достатньої кількості послідовників.

Дигести, загальний обсяг яких становить близько 150 тис. рядків, є справ­жньою квінтесенцією римської науки про право. За словами кодифікаторів, у них, як у цитаделі, об'єднано все античне право. Сам Юстиніан називав Дигести свя­щенним храмом римської юстиції. Звичайно, що це величне творіння не обійшло­ся без численних недоліків, хоча імператор заявляв, що у Дигестах немає жодних протиріч. Будь-які коментарі до Дигест (як і до всього «Corpus juris civilis») були за­боронені й каралися як фальсифікат (falsa). Юстиніан вважав, що коментарі спот­ворять справжній зміст творів давніх авторів, тому було дозволено робити лише переклади грецькою мовою та укладати покажчики (indices).⁶¹ Але ці приписи ім­ператора порушувалися вже за його життя, а по смерті Дигести породили таку кількість літератури, якої не має жодна пам'ятка правничої думки. Оригінального тексту Дигест, створених за Юстиніана і затверджених ним, не збереглося. Руко­писна традиція цього документа надзвичайно багата й цікава. Найціннішим руко­писом Дигест вважається Флорентійський VI -VII ст. (так звана Флорентина). Саме вона містить найдостовірніший текст пам'ятки.

Наукові оцінки ролі та місця Дигест Юстиніана у розвитку європейського пра­ва загалом позитивні, хоча деякі вчені висловлюють протилежні думки. Так, фран­цузький історик права П. Жіро стверджував, що компілятори занапастили давнє право римлян, викроюючи інституції і трактати права подібно до одягу, зшитого зі шматочків. На його погляд, Трибоніан спаплюжив найкраще творіння Риму — його цивільне право, наклавши свою варварську руку на унікальні рештки рим­ської юриспруденції. Він же фактично зруйнував твори Ульпіана, Павла, Папініана, Африкана і Гая, аби тільки пристосувати їхні фрагменти для потреб імперії. Нега­тивну оцінку Дигест, як і всього законодавства Юстиніана, давала й частина радян­ських істориків. Вони вважали, що у збереженні римських юридичних норм немає жодної заслуги Трибоніана і його колег, які були лише антикварами та перепису­вачами старих норм. Більше того, на їхню думку, члени кодифікаційної комісії спри­яли забуттю унікальних книг римських юристів, на кістках яких виникла «роздут споруда Дигест⁶³. Деякі сучасні дослідники історії права також критично оцінюют кодифікаційні процеси та їхні наслідки⁶⁴.

______ /• С. Гриценко, В. А. Короткий. Римське право в Універси теті Святого Володимира

Значення Дигест доцільно розглядати у трьох площинах. Передусім їхня історична значущість полягає у тому, що вони не лише відображають еволюцію римського права до VI ст., а й надають можливість виявити деякі аспекти тран­сформування суспільних відносин імперії за цей період. Наукова цінність Дигест обумовлюється тим, що вони зберегли для наступних поколінь зразки класичного римського права, які й донині є основною (хоча і не єдиною) скарбницею, звідки вчені, черпають матеріал для вивчення уславленої римської юриспруденції. Практичне значення Дигест виявляється в тому, що вони стали головним джере­лом рецепцій^ римського права, що мало силу закону в деяких країнах Західної Європи.

Реформа права, здійснена Юстиніаном, не обмежувалася створенням Кодек-са і Дигест. Давно назрілою була реформа юридичної освіти, передусім підготов­ка елементарного посібника з права. Ним стали Інституції, оскільки саме так нази­валися в римській літературі подібні настанови з правознавства⁶⁵. Відповідно до задуму візантійського уряду Інституції мали у доступній формі показати сучасний стан реформованого Юстиніаном законодавства й слугувати своєрідним дорого­вказом для молоді, яка прагне вивчати закони (cupida legum juventus). За взірець були взяті широковідомі Інституції Гая, які від II ст. впродовж декількох віків віді­гравали роль підручника з права⁶⁶.

Інституції побачили світ 533 року, дещо раніше Дигест, хоча праця над двома творами велася паралельно. Стислий виклад засад чинного права в Інституціях мав підготувати студентів до вивчення Дигест і Кодекса. По суті Інституції були компіляцією класичного права, як і Дигести, але з урахуванням тих змін, які були вже внесені й у Дигести, і в Кодекс Юстиніана⁶⁷.

Аби догодити імператорові, упорядники Інституцій надали їм форму його лекцій усім бажаючим знати закони. На зразок Інституцій Гая вони поділялися на чотири книги. Оскільки стиль першої та другої книг відрізняється від стилю третьої та четвертої, висловлювалося припущення, що їх укладали два різні автори — Феофіл і Дорофей. Щоправда, донині не вдалося достовірно встановити, які кни­ги належать Феофілу, а які Дорофею⁶⁸.

Подібно до Інституцій Гая нове творіння юстиніанівських юристів трактувало питання приватного, сімейного і майнового права, а також різноманітні форми до­говорів: куплі—продажу, найму і т. п. На відміну від Інституцій Гая, заради набли­ження до змісту Дигест і навіть їх наслідування Інституції Юстиніана ділилися на 98 титулів, які складалися з фрагментів. Частину ж матеріалів Інституцій Гая було вилу­чено з нового підручника⁶⁹.

—. а МцгтмтшіИИ:

РИМСЬКЕ ПРАВО В УНІВЕРСИТЕТІ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА. Книга 1

До нашого часу оригінальні рукописи Інституцій часів Юстиніана не виявлені Проте збереглася значна кількість пізніших рукописів (починаючи з IX ст.), що за» свідчує широку популярність цього твору в середньовічній Європі. Саме Інституті Юстиніана завдяки своєму стислому але широкому охопленню проблем права мЗГ ли найбільше застосування як у навчальному процесі, так і в судовій практиці впродовж усього середньовіччя. Російський переклад Інституцій Юстиніана у 1859 р. вдало здійснив Ф. Проскуряков. Хоча про рукописи цієї пам'ятки, що збе­рігаються у російських сховищах, написано мало⁷⁰.

З точки зору історика, а не правознавця, найбільшу цінність для вивчення со­ціально-економічного і політичного життя Візантії VI ст. мають законодавчі при­писи самого Юстиніана, які не увійшли до Кодексу і відомі під назвою Новел. Аналізуючи їх, 3. Удальцова слушно констатувала: «Для историка они имеют по сравнению с Дигестами, Кодексом и Институциями притягательную силу непос-редственного источника VI в.: они фиксируют не только реальньїе изменения об-щественной жизни, но и хранят аромат зпохи, перенося нас в гущу политической и социальной борьбьі в империи того времени⁷¹.

Значення Новел як правничої пам'ятки також не потребує додаткового об­ґрунтування. Публікацією Дигест, Інституцій і 2-го видання Кодексу робота з коди- І фікації права, започаткована Юстиніаном, не завершилася. Стало очевидним, щш потреби життя і судової практики невідворотно викличуть подальший розвиток І вдосконалення законодавства. Це передбачав і сам Юстиніан. Новелами тепер зазвичай називають конституції Юстиніана, що не увійшли до Кодексу і були вида­ні між 535 і 565 pp. Законодавча діяльність імператора навіть після реалізації ос­новної частини правничої реформи вирізнялася значною активністю. У своїх Нове­лах він передусім надавав імператорську санкцію і силу закону тим реальним зир нам у праві, які народжувалися з тогочасної судової практики.

Дослідниця законодавчих реформ візантійського імператора образно підсу­мовувала, що «в Новеллах Юстиниан как бьі больше не оглядьівается назад, в гят бокую, хотя и почитаемую, древность Рима; Новелльї более, чем весь Corpus juris civilis, устремленьї вперед, уже в средневековье»⁷². Юридична думка в них менше залежить від канонів класичного права, а все більше відповідає потребам часу-Більшість Новел стали законами, які вводили нові поняття, що стосувалися Ф°* мадських чи церковних справ, а також питань публічного, приватного права тошР-Деякі з них є імператорськими потрактуваннями вже існуючих законів. Судді» ^в яких при розгляді справ виникали якісь сумніви чи суперечності, мали звертатися за роз'ясненнями виключно до імператора.

За своєю формою Новели —- цілком оригінальні пам'ятки юриспруденції, які значною мірою вже не залежні від римського права й виступають зразком деи*° строкатого візантійського стилю. На відміну від інших частин Corpus juris cMHs ео-

І. С. Гриценко, В. А. Короткий. Римське право в Університеті Святого Володимира

ни написані грецькою мовою. Юстиніан повинен був рахуватися з тим, що латин­ська мова не була зрозумілою більшості жителів його імперії, хоча він сам зали­шався послідовним прихильником римської традиції. Деякі Новели для зручності користування писалися двома мовами. Латина залишилася лише в документах, спеціально адресованих для латиномовних провінцій.

За життя Юстиніана Новели публікувалися як окремі постанови й не були об'єднані — це було зроблено пізніше. Усього виявлено 169 оригінальних доку­ментів епохи Юстиніана, розпорошених по різних збірниках. Найвідомішими є три збірники Новел, походження яких залишається не вповні з'ясованим⁷³. Зазвичай структура Новел вибудовувалася за певним каноном. Вони починалися іменем ім­ператора й зазначенням імені та повного титулу посадової особи, якій адресував­ся припис. Потім йшла преамбула (prefatio), де з'ясовувалися причина і мета ство­рення даної постанови, далі викладався її зміст. Закінчувалися Новели формулою (epilogus), яка вводила в дію цю постанову. Обсяги Новел різнилися: від розлогої 22-ї, що містила 48 глав, до зовсім коротеньких — з однієї глави. Майже всі Нове­ли точно датовані.

Кодифікація Юстиніана є завершенням розвитку римського права. Corpus juris chrtlis — цей результат багаторічної праці поколінь юристів — вивчався і коменту­вався в Середні віки, студії над ним тривають і нині. Римська теорія права дала юриспруденції такі базові поняття, як право (jus), закон (lex), звичай (consuetudo), розробила доктрину взаємовідносин прав людини і прав суспільства та держави, збагатила науку творенням численних юридичних положень і норм. За час свого функціонування римське право, як і його правова доктрина, зазнавали еволюції⁷⁴. Еволюція римської правової доктрини відбувалась у прямій залежності від змін суспільних відносин в імперії. Вона йшла у бік універсалізації доктрини, звільнення її від вузьких рамок одного, хоча й домінуючого, народу і надання їй статусу пра­вового вчення, яке поширюється на все людство.

Нагадаємо, що у складі римського об'єктивного права класичної та імпера­торської епох існували відмінні правові системи, які виникали в різні періоди і дов­гий час продовжували застосовуватися паралельно. Це було передусім найдавні­ше квіритське, або цивільне (jus civile), право, дія якого поширювалася лише на римських громадян. Воно мало яскраво виражений національний характер, висту­паючи привілеєм для обмеженого кола. Створення велетенської Римської імперії викликало низку проблем, пов'язаних зі становищем багаточисельного нерим-ського населення, що не підлягало дії jus civile. Поступово для усіх неримлян — як тих, що постійно жили в межах імперії, так і тих, хто приїздив для ведення справ із Римлянами — виникло так зване право народів (jus gentium). Воно мало досить

РИМСЬКЕ ПРАВО в УНШСТПТгеПСТЯ ТОГО ВОЛОДИМИРА. Книга 1

широкі межі та спектр застосування⁷⁵. Архаїчне цивільне право не могло задо. вольнити потреб зростаючої торгівлі та ділових взаємин, які почали бурхливо ро* виватися у гігантській імперії. Тому через едикти преторів паралельно із цивільний правом почало створюватися преторське (jus pretorium), або гонорарне (jus hono­rarium), право, яке крок за кроком витісняло право римських громадян⁷⁶.

Існування потужної імперії, поступове нівелювання різниці між римськими гро­мадянами й неримлянами і, нарешті, поширення після едикту Каракалли прав рим­ського громадянства на все вільне населення держави — все це привело до по­ступового злиття чинних систем права — цивільного, преторського і права наро­дів⁷⁷. Реального соціально-економічного підґрунтя поділу права на декілька систем на той час вже не існувало, тому виникла нагальна проблема ліквідації цих систем як таких, що заважали подальшому розвитку правової науки та практики. Цей процес знайшов своє завершення в кодифікації Юстиніана.

Реформи Юстиніана щодо права власності, інституту приданого (dos), насліду­вання за законом і за заповітом (ab intestato) були направлені на остаточну лікві­дацію застарілих відмінностей між цивільним і преторським правом, правом гро­мадянським і правом народів. Ці реформи сприяли створенню універсального права для всього вільного населення імперії.

Разом з тим у законодавстві Юстиніана особливе місце продовжувало посіда­ти природне право (jus naturale), яке виникло під впливом філософії грецьких сто­їків. Вимоги природного права, прогресивні для свого часу, грунтувалися на аб­страктних законах моралі, зокрема на тезі про те, що всі люди народжуються віль­ними⁷⁸. Тож законодавець у своїй діяльності завжди мав додержуватися принципу рівності всіх громадян перед законом (aequitas). Він також був зобов'язаний відки­нути всякі станові упередження і ставити на перше місце добробут всього сус­пільства⁷⁹. Одним із найбільших здобутків римської теорії права був також прин­цип гуманізму (humanitas), який вимагав від законодавця поваги до людської осо­бистості, усунення норм, що принижували ії.

* * *

У 1969 р. в м. Сегеді (Угорщина) відбулася міжнародна конференція істориків права, на якій переважна кількість доповідей присвячувалася римському праву та його рецепції, що засвідчило незгасаючий інтерес науковців до означених проб-

I. C. Гриценко, В. А. Короткий. Римське право в Університеті Святого Володимира

лем. Матеріали конференції були опубліковані й стали додатковим поштовхом для дослідження правової спадщини Стародавнього Риму⁸⁰.

Термін «рецепція» має декілька значень. У суспільних науках його трактують як запозичення певною спільнотою соціокультурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху, як сприйняття однієї культури очима іншої.

Стосовно права рецепцію також визначають по-різному, підкреслюючи ті чи інші її характерні, на думку авторів, риси⁸¹. Для чіткішого визначення поняття ре­цепції за основу доцільно взяти її трактування як відновлення дії (відбір, запози­чення, переробка та застосування) того нормативного ідейно-теоретичного зміс­ту римського права, котре виявилось придатним для регулювання нових відносин більш високого ступеня⁸². Отже, рецепція — це насамперед відродження, сприй­няття духу, ідей, головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією від її попередниці у загальному контексті циклічних ренесансів.

Є. Харитонов цілком слушно зауважував, що «рецепція має метою і є кінцевим результатом створення на існуючій базі чогось нового у сфері культури, права то­що. Навіть якщо вона відбувається у формі, наприклад, прямого запозичення тих чи інших ідей, рішень, правових норм, то ми маємо продукт нової якості, дещо нове, що виникає на новому витку спіралі суспільного розвитку»⁸³.

Рецепція виступаючи елементом загального процесу відродження надбань високої цивілізації, яка припинила своє існування, полягає у впливі права як і еле­мента на менш розвинену правову систему, що формується у новій культурі. При цьому право зниклої цивілізації пристосовується до сучасних розумінь права. Так. процеси не є поодинокими, і рецепція римського права у плиниj™""*^ * є чимось унікальним. Досить пригадати рецепцію Ф^ького права Стародавнім Римом і створення за допомогою неї відомих Законів XII^та6™^-

Проте слід мати на увазі, що саме римське приватне W™°™»*™™^ метом численних рецепцій на наступних етапах Р^^^ме ^а^мськ^мЇЇ££ ся починаючи від Середньовіччя і триває донині, ^™™%%£^%^ право демонструє найвищу фазу розвитку ^^^^^^^ Ренітету особи - власника - як однієї з ^^^^^Zlboro ft*** моментів, що визначив подальшу долю приватного і ^пР^^Т°Ц_{аТне право}, _а пуб-

Підкреслимо, що реципувалося насамперед рим«н^ ^^ _{певного} лічне право — лише тоді й тією мірою, ^коли^°^г_{иьому на ВІД}міну вщ рецепції Державного устрою, форми правління тощо, мри ч т ^ останнього, з приватного права, коли нова цивілізація сприймала дул

-—--------..,,,ЖІ''.--- ШШШшША^мь**- Pefai-ate der Interna-

РИМСЬКЕ ПРАВО В УНІВЕРСИТЕТІ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА. Книга 1

публічного права зазвичай запозичували якісь зовнішні форми, процедури, окре. мі рішення.

Слід також брати до уваги, що, крім головних чинників рецепції римського права, згаданих вище, на її перебіг та характер у тих чи інших країнах впливали різ. ні обставини (геополітичне положення, ступінь економічного розвитку, СВ'ПОГЛЯД, ментальність тощо), котрі прискорюють або сповільнюють процес рецепції⁸⁵.

Існують декілька форм рецепції римського права. Це — вивчення, коменту­вання та засвоєння його положень, використання його як взірця при створенні ко­дифікаційних актів законодавства. Один із нечисленних дослідників римського права радянської доби вдало підмітив, що «изучение, знание римского права — исторически лишь первьіе шаги рецепции, тогда как ее основное содержание составляло использование опьіта прошльїх веков в создании нового права»⁸⁶. При цьому спеціальні (кодифікаційні) акти можуть не прийматися, але рух, ідеї ре-цепованої системи права глибоко проникають у систему, що сприймає⁸⁷.

Зазначимо, що реально рецепція майже ніколи не відбувається в якійсь одній формі. Найчастіше, на думку Є. Харитонова, маємо сполучення декількох форм із переважанням однієї з них⁸⁸. До цього треба додати, що рецепція римського права має різні види. По-перше, варто розрізняти прямі (первинні) та похідні (вторинні) рецепції- По-друге, рецепція може бути не лише явною, а й латентною (прихова­ною). Можна виділити також східноєвропейський (візантійський) та західноєвро-пейський типи рецепції римського права.

Східноєвропейський (візантійський) тип рецепції характеризується такими рисами

він ґрунтується на одній чітко встановленій ідеологічній максимі;

не має, як правило, глибокої науково-теоретичної бази;

провадиться з ініціативи «згори», не обов'язково зумовленою потребами | суспільства або навіть невідповідною його потребам;

має декілька форм рецепцій, найчастіше обмежується вибором зразків для наслідування.

Західноєвропейський тип рецепції:

фунтується на плюралізмі політичних та правових думок;

має надійне методологічне підґрунтя;

є компромісом дії різних політичних, економічних, соціальних сил;

відбувається внаслідок ініціативи «знизу» як реалізація соціальних, культурних, економічних та інших потреб⁸⁹.

Досить образно на цю тему висловився Й. Покровський: «После Юстиниана жизнь римского права как бьі разделяется на две ветви —- восточную и западную-Восточная византийская ветвь, непосредственно примьїкая к прежнему источнику праворазвития, на первьіх порах обнаруживает значительное оживление, но за-тем зто оживление постепенно замирает, пока наконец зта ветвь не засьіхает

/. С. Гриценко, В. А. Короткий. Римське право в Університеті Святого Володимира

окончательно. Совершенно иначе складьівается судьба западной ветви: на пер-вьіх порах она кажется заглохнувшей и обреченной на гибель, но проходит неко-торое время — она оживает, развивается снова и покрьівает своими ростками весь западньїй мир»⁹⁰.

Ми не ставимо за мету детально простежити рецепцію римського права як на сході, так і на заході Європи. Ця проблема успішно досліджується починаючи з праць Ф. Савіньї⁹¹ та його наступників і критиків⁹². Зазначимо при цьому, що у рецепції римського права були не лише прихильники, а й вороги. Найсуттєвіші сто­рони рецепції відкриваються в окремих її етапах, у різних країнах чи групах країн. Це не одноразова акція, а багатошарове й багатоступеневе явище. Різні етапи яв­ляють собою різні рівні оволодіння здобутками римського правового комплексу.

Оскільки рецепція римського права є повторюваною, то, на думку Є. Харито-нова, «мову треба вести про "рецепції", а не про одне унікальне явище»⁹³. Перша рецепція припадає на раннє Середньовіччя, починаючись після утворення варвар­ських королівств на місці підкореної ними Західної Римської імперії та сягаючи сво­го піку під час Каролінгського відродження. Друга починається зі злетом західно­го християнства, формуванням «нової Європи» та особливо помітною стає у XV— XVI ст. Третя рецепція римського права цілком пов'язана з Новим часом, ґрунту­ючись на підвалинах, закладених філософською революцією; її апогей — процес кодифікації у Франції та Німеччині XIX ст. Нарешті, з новітньою рецепцією рим­ського права маємо справу наприкінці XX ст., коли інтенсивно відбувалися проце­си вдосконалення національних законодавств і творення нового європейського права.

Розглядаючи рецепцію римського права на середньовічному українському Фунті, слід наголосити, що спочатку в Київській Русі, а пізніше в Росії вона відбу­валася переважно за східним (візантійським) зразком⁹⁴. Специфіка історичного розвитку середньовічної України зумовлювалася особливостями її цивілізаційної орієнтованості, геополітичним і культурним становищем у системі «Схід—Захід». Внаслідок як західного, так і східного впливів право України в литовсько-поль-ський період формувалося як синтез місцевого звичаєвого права, реципованого римського та греко-римського (візантійського) права. При цьому рецепція рим­ського права відбувалася у двох видах: безпосередньо та опосередковано (без­посередньо — завдяки католицькому впливу, оскільки Західна церква жила за римськими законами, і опосередковано — через німецьке, польське, литовськ право). Власне, опосередкований вплив римського права спостерігався и чере візантійське право, оскільки сама Візантія реципувала його.

РИМСЬКЕ ПРАВО В УНЮЕРСИТЕТІ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА. Книга 1

Усе це безумовно накладало відбиток на формування українського законо­давства цієї доби, зокрема на Статути Великого князівства Литовського, які були результатом творчої переробки поточного литовського законодавства та судової практики, положень римського, німецького, польського права, а також звичаєво­го права Литви, Польщі, України. Якщо врахувати, що німецьке та польське право того часу формувалося під помітним впливом римського права, то можна дійти за­гального висновку про особливості рецепції римського права в Україні XVI ст. Тут відбувалося, так би мовити, подвійне накладання римських правових ідей: через давньоруське право, яке зазнало часткового впливу візантійського (опосередко-вано-римського) права, та через німецьке та польське право, де римське право було рециповане за західноєвропейським типом⁹⁵.

Дата добавления: 2015-05-31