Позиковий капітал підприємства

Утворюється за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Зовнішні джерела позикових коштів складаються з двох підгруп:

1. Зовнішні довгострокові позикові кошти:

- довгострокові кредити банків;

-довгострокові облігаційні позики;

-довгострокові кредити і позики небанківських фінансових установ;

-довгострокові державні цільові кредити;

-фінансовий лізинг;

-довгостроковий податковий кредит і пільги.

2. Зовнішні короткострокові зобов’язання:

-короткострокові кредити банків;

-короткострокові кредити і позики небанківських фінансових установ;

-короткостоковий товарний кредит;

-короткостоковий податковий кредит.

Внутрішні джерела позикових коштів включають:

1. Внутрішні довгострокові позикові кошти:

- відстрочена та прострочена заборгованість за майно в оренді;

-реструктуризований борг за кредитами та позиками;

- відстрочена податкова заборгованість за облігаційними позиками;

-інші внутрішні довгострокові позикові кошти;

- довгостроковий податковий кредит і пільги.

2. Внутрішні короткострокові позикові кошти:

-короткострокові кредити і позики не сплачені в строк;

- короткостроковий товарний кредит, не сплачений у строк;

-внутрішня і зовнішня кредиторська заборгованість, термін сплати якої не настав;

- прострочена внутрішня і зовнішня кредиторська заборгованість;

-інші внутрішні короткострокові позикові кошти.

4. Оптимальна структура капіталу є таким співвідношенням використання власних та залучених засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Модель оптимізації структури капіталу доцільно побудувати у два етапи:

1. Проведення фінансового аналізу структури капіталу;

2. Розгляд інтегрованих шляхів оптимізації структури капіталу.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється за такими етапами:

Розглянемо кожну складову більш детальніше.

1. Аналіз капіталу підприємства – це виявлення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу в перед плановому періоді і їх вплив на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу.

На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу і основних складових елементів капіталу у співвідношенні з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і залученого капіталу і його тенденції; визначається розмір пролонгованих фінансових зобов’язань і виявляються причини відстрочки.

На другому етапі аналізу капіталу – з метою оптимізації його структури розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, що визначається структурою його капіталу.

У процесі такого аналізу розглядаються і вивчаються в динаміці такі коефіцієнти: коефіцієнт фінансового левериджу, коефіцієнт автономії, коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності тощо.

2. Визначення загальної потреби у капіталі. Розрахунок загальної потреби у капіталі підприємства базується на визначенні планової суми його оборотних і необоротних активів, що забезпечують операційну та інвестиційну діяльність. Сума цих активів буде визначати загальну потребу підприємства в капіталі. Різниця між загальною потребою у капіталі і використаною його сумою дає змогу визначати необхідний його приріст для формування пропорцій притягнення власних та залучених засобів.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості, оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків, оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності здійснюється за розрахунковими показниками діяльності підприємства.

Граничні межі максимально рентабельної та максимально ризикованої структури капіталу дозволяють визначати поле вибору конкретних його значень на плановий період. Кінцеве рішення, що приймається з цього питання, дозволяє сформувати на плановий період показник «цільової структури капіталу», у відповідності до якого повинно здійснюватись наступне його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових засобів із відповідних джерел.

5. Ризик – це можливість настання несприятливої події, що пов’язана з різними видами втрат.

Формування портфеля цінних паперів пов’язане з ризиком. Розрізняють специфічний ризик – пов’язаний з різними видами цінних паперів, коли оцінюється ризик кожного випуску. Ризик знижується за рахунок диверсифікації портфеля. Специфічний ризик – визначається рівнем інфляції, змінами оподаткування, політичними обставинами, тобто цей ризик непередбачуваний. Він розраховується за допомогою В-та коефіцієнта.

В-та коефіцієнт = дохідність даного цінного папера /дохідність цінних паперів.

Модель Марковіца має такі припущення:

- в якості розрахункового показника прибутковості ЦП приймається математичне очікування прибутковості;

-за ризик приймається середнє квадратичне відхилення прибутковості;

-допускається, що дані минулих періодів, які використовується при розрахунках прибутковості і ризику, повною мірою відображають майбутнє значення прибутковості;

-ступінь і характер взаємозв’язку між ЦП виражається коефіцієнтом лінійної кореляції.

Прибутковість портфеля – це рівно зважена прибутковість паперів, які в ньому містяться, і визначається за формулою:

Rp = ∑ Wi * ri,

де: Wi – відсоткова частка даного папера в портфелі;

ri – прибутковість даного папера.

Модель Шарпа розглядає взаємозв’язок прибутковості кожного цінного папера з прибутковістю ринку в цілому.

Основні припущення даної моделі:

-під одиничним портфелем ЦП розуміється портфель, який складається з усіх ЦП, що розглядаються та взяті в рівній пропорції;

-взаємозвяк прибутковості ЦП та прибутковості одиничного ЦП описується лінійною функцією;

-під ризиком ЦП розуміється ступінь прибутковості ЦП, яка залежить від зміни прибутковості одиничного портфеля.

Визначається за формулою:

Ri = Ri + B (Rsp – Rsp),

де: Ri – прибутковість ЦП;

B- коефіцієнт регресії;

Rsp - прибутковість одиничного портфеля за минулі роки.

Теорія Міллера – Модельні.

Теорія основана на гіпотезі, що структура капіталу не впливає на ринкову вартість підприємства. За допомогою математичних формул ці вчені доводили, що ринкова вартість підприємства визначається виключно її чистим грошовим потоком, який у свою чергу, залежить від інвестицій.

Ринкова вартість корпорацій V визначена як вартість акціонерного капіталу S та вартість позикового капіталу D: V=S+D.

Вартість корпорації згідно з теорією ММ визначається грошовими потоками, одержаними в результаті інвестицій. Якщо корпорація не розподілила частину прибутку у вигляді дивідендів, а інвестувала її у нові проекти, то в майбутньому прибуток збільшиться. Отже, майбутній прибуток збільшує вартість звичайних акцій і відповідно капітал акціонерів.

Згодом виникають наступні види теорій: теорія статичного компромісу; теорія субординації джерел фінансування (теорія Дональдсона); теорія асиметричної інформації (сигнальна теорія С.Майєра), але на практиці встановлено, що не існує єдиного оптимального рішення щодо співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, але і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку та при різній кон’юнктурі товарного і фінансового ринку.

Дата добавления: 2015-05-26