Правові нормативи робочого часу

Норматив робочого часу — це встановлена законом або на його основ/ договором норма постійної тривалості робочого часу, яку необхідно виконати протягом певного календарного періоду.

Таким чином, працівники і роботодавець зобов'язані дотримуватися нормативів та режиму робочого часу, встановлених трудовим законодавством, локальними нормативними актами підприємства, установи, організації або трудовим договором. Роботодавець має право вимагати від працівника продуктив­ного використання робочого часу та не оплачувати працівникові час, коли він не виконував своїх трудових обов'язків, за винятком випадків, визначених законодавством. Роботодавець зобов'язаний забезпечити у межах робочого часу можливість для працівника справляти свої фізіологічні потреби, вживати ліки, а також вчиняти інші дії, що запобігають загрозі життю чи здоров'ю людини. Працівник має право вимагати від роботодавця забезпечення його роботою відповідно до трудового договору в межах робочого часу та виплати компенсації в разі позбавлення його можливості працювати, за винятком випадків, визначених законодавством.

Основними нормативами робочого часу є:

• робочий день;

• робочий тиждень. Похідними від них є:

• робоча зміна;

• робочий рік;

• інші облікові періоди.

Робочий день — це встановлена законом тривалість роботи працівника в межах календарної доби. Згідно з ч. 2 ст. 52 КЗпП при шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (робочого дня) не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин І 4 годин при тижневій нормі 24 години. Відповідно до ч. 2 ст. 53 КЗпП напередодні вихідних днів тривалість роботи при шести­денному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Якщо підприємство, установа, організація працюють при п'ятиденному робочому тижні, тривалість щоденної роботи ( робочої зміни ) визначається правилами внутрішнього трудо­вого розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (ст.ст. 50 51 КЗпП).

Робочий тиждень — це встановлена законом або колективним договором тривалість роботи протягом календарного тижня. Частина І ст. 50 КЗпП встановлює правило відповідно до якого нормальна тривалість робочого часу працівників не може пере­вищувати 40 годин на тиждень. Ця норма повною мірою кореспондується з п. "а" ч. 1 ст. 1 Конвенції МОП про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень № 47 1935 року, яка зобов'язує кожного члена МОП, що ратифікував цю Конвенцію, заявити про своє схвалення принципу сорокагодинного робочого тижня, що застосовується таким чином, аби це не спричинило зниження рівня життя трудящих. Однак згідно 3 ч. 2 ст. 50 КЗпП підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в ч. 1 цієї статті. Варто зауважити, що в європейських країнах спостерігається тенденція до зменшення тривалості робочого часу, хоча тривалість життя людей і рівень їх здоров'я значно вищий, ніж в Україні.

Робочий тиждень можна розглядати не тільки як норматив робочого часу, але і як режим робочого часу, що виражається в кількості робочих і вихідних днів у календарному тижні.

Частина 1 ст. 6 Закону "Про відпустки" встановлює поняття робочий рік і вказує, що він відлічується з дня укладення тру­дового договору. Згідно з цією нормою щорічна основна відпустка надається працівникам не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік.

Дата добавления: 2015-05-31