Конституційно-правові основи місцевого самоврядування 3 страница

Про наявність у територіальних громад соціальних і культур­них функцій свідчить, зокрема, систематичне вирішення ними різноманітних соціально-культурних питань місцевого значення, реалізація ними програм соціального і культурного розвитку від­повідних адміністративно-територіальних одиниць. Так, до ві­дання представницьких органів територіальних громад віднесене управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури, оздо­ровчими закладами, які належать територіальним громадам, створення умов для розвитку культури, сприяння відродженню осередків народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел тощо.

Функція територіальних громад щодо захисту навколишньо­го середовища (екологічна функція) полягає в створенні місцевих програм та в участі в підготовці загальнодержавних і регіональ­них програм охорони довкілля. Широкі повноваження в галузі охорони довкілля надані громадянам — членам територіальних громад. Вони в порядку, що визначений законодавством, мають право брати участь в обговоренні матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції екологічно небезпечних об'єктів та вносити пропозиції в державні та господарські органи з цих пи­тань, а також у проведенні громадської екологічної експертизи, вносити пропозиції про організацію територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду, виконувати функції громадських ін­спекторів охорони навколишнього природного середовища тощо (ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього середови­ща» від 25 червня 1991 р.).

Політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна функції територіальних громад певною мірою аналогічні внут­рішнім функціям держави, мають об'єктивний характер, зумовле­ні цілями і завданнями муніципальної демократії та спрямовані на вирішення питань місцевого значення. Ці функції мають пере­важно внутрішній характер, їх реалізація, насамперед, відповідає інтересам певної територіальної громади. Але локалізація функ­цій і інтересів носить досить умовний характер, тому що терито­ріальні громади не можуть існувати ізольовано одна від одної. Вони постійно контактують між собою, мають певні господар­ські, соціально-культурні зв'язки, спільні інтереси в інших галу­зях місцевого життя. Це зумовлює виділення у системі об'єктних функцій зовнішніх функцій територіальних громад, що мають регіональне значення та виступають у вигляді «територіальна громада — територіальна громада»; мають національний («територіальна громада — держава») та міжнародний характер: «тери­торіальна громада — аналогічні інституції іноземних держав».

Відповідно до цього зовнішні функції територіальних громад можна класифікувати за певними критеріями, зокрема: 1) за об'єктами зовнішньої діяльності територіальних громад, тобто за певними галузями і сферами життя (наприклад, зовнішньополі­тична, зовнішньоекономічна, зовнішня соціально-культурна, зов-нішньоекологічна); 2) за рівнями управління (наприклад, стосун­ки між територіальними громадами; зв'язки між громадами та державою і її органами; міжнародні зв'язки територіальних громад).

Зовнішній характер цих функцій обумовлений діяльністю і місцевих жителів поза адміністративно-територіальними межами окремої територіальної громади, вирішенням певних питань та реалізацією місцевих інтересів, які мають спільне значення для декількох територіальних громад.

Так, зовнішньополітична функція територіальних громад по­лягає у формуванні асоційованого рівня самоврядування — ра­йонних і обласних рад, які представляють спільні інтереси тери­торіальних громад, у формуванні органів державної влади, в участі у всеукраїнських референдумах тощо.

Зовнішньоекономічна функція територіальних громад виявля­ється в укладенні в установленому законодавством порядку до­говорів з іноземними партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг, в організації спіль­них підприємств, утворенні вільних економічних зон. Така діяль­ність є одним з перспективних напрямів регіонального розвитку в сучасний період. До числа факторів, що враховуються при фор­муванні вільних економічних зон, слід віднести волю місцевих; жителів (наприклад, проведення місцевого референдуму).

Зовнішні соціально-культурні функції територіальних громад мають свій вияв в організації та проведенні різноманітних фестивалів, конференцій, семінарів за участю представників різних територій, відкритті спільних центрів і установ, що спеціалізуються на вирішенні культурних питань. Серед багатьох форм міжнаг родного культурного співробітництва, що використовуються мід-Цевими радами, найбільший інтерес становлять обміни творчими колективами, виставами, виставками, інформаційними полосами газет та статтями часописів тощо, що дозволяє зарубіжній спіль­ноті та мешканцям міст і селищ-партнерів глибше пізнати розмаїття культурного життя України. Найефективнішими є форми безпосереднього співробітництва (професійні та молодіжні обмі­ни, масовий і спеціалізований туризм, співробітництво навчаль­них і професійних закладів тощо), які дозволяють реалізувати міжнародні гуманітарні зв'язки, що входять до системи глобаль­них кроскультурних комунікацій. Завдяки цьому Україна має позадержавну систему міжнародного культурного співробітницт­ва, що спрямована на вирішення важливих завдань зовнішньої політики Української держави і суттєво доповнює систему між­державних культурних відносин.

Соціально-культурні та господарські зв'язки територіальних громад на міжнародній арені активізуються завдяки практиці співробітництва міжнародних неурядових організацій місцевих влад, міжнародних міжурядових організацій, а також безпосеред­нім контактам органів місцевого самоврядування різних країн світу.

Виділення зовнішньоекологічної функції серед зовнішніх функцій територіальних громад зумовлено тим, що екологічні проблеми сучасності вже вийшли за межі конкретної терито­ріальної одиниці, маючи не тільки регіональний і державний, а й транснаціональний характер (наприклад, катастрофа на ЧАЕС). Але ці проблеми мають вирішуватися не тільки на міжурядовому рівні, айв межах місцевого самоврядування (наприклад, ство­рення спільних природоохоронних проектів за участю суб'єктів державного управління та місцевого самоврядування).

Таким чином, комплекс зовнішніх функцій територіальних громад виявляється поза «кордонами» певної територіальної гро­мади. Такі функції характеризують входження локальних ко­лективів в оточуюче співтовариство, відображають їх особливе місце у системі місцевого самоврядування та розкривають роль цих спільнот у здійсненні регіональної та загальнодержавної політики.

Однак поділ функцій територіальних громад на внутрішні і зовнішні не позбавляє їх взаємного зв'язку. Всі функції станов­лять певну систему, в межах якої кожній функції, відповідно до її змісту і значення, відведене своє місце. Внутрішні й зовнішні функції територіальних громад перебувають в постійній взаємодії, яка здійснюється в межах єдиної функціональної діяльності _та зумовлена природою муніципальної демократії. Зовнішні функції територіальних громад є похідними від внутрішніх по­треб і завдань, вирішити які прагне місцеве самоврядування. Зовнішні функції виступають як певне продовження внутрішніх функцій територіальних громад. Тісний взаємозв'язок внутріш­ніх і зовнішніх функцій зумовлений їх спільною спрямованістю на вирішення питань місцевого значення та подальший розвиток локальної демократії в Україні¹.

На погляд деяких вчених, зокрема М. О. Баймуратова та О. В. Батанова, важливе значення має відігравати класифікація \ функцій територіальних громад відповідно до статусу адмініст­ративно-територіальних одиниць, у межах яких здійснюють міс­цеве самоврядування певні локальні колективи².

Відповідно до цього можна виділити функції територіальних громад сіл і селищ, функції територіальних громад міст (район­ного значення) і територіальних громад районів у містах (якщо вони утворюються) та функції територіальних громад міст облас­ного підпорядкування, міст Києва та Севастополя. Такий поділ та групування функцій територіальних громад майже не зустрі­чається у спеціальній літературі. Складність проблеми щодо кла­сифікації за даними критеріями в тому, що комплекс функцій, які виконують «різнорівневі» територіальні громади, за своєю природою не відрізняється, вони спрямовані на вирішення одна­кових питань — питань місцевого значення. Тобто за своєю сут- \ ністю, за об'єктами управлінського впливу вони тотожні. Однак, на думку згаданих авторів, чітке розмежування функцій терито­ріальних громад, згідно з поділом території України на адмініст­ративно-територіальні одиниці, відповідно до якого будується система державних органів і система місцевого самоврядування, стане на перешкоді втручанню місцевих органів державної вико­навчої влади та органів територіальних громад, що функ­ціонують на вищих «поверхах» адміністративно-територіального устрою, у справи територіальної громади, яка функціонує на нижчому рівні адміністративно-територіального поділу, сприяти­ме цивілізованому співробітництву територіальних громад з ін-

шими суб'єктами місцевої влади відповідно до принципів місце-

' вого самоврядування.

В аспекті становлення і реалізації функцій територіальної громади становить інтерес характер її взаємовідносин з іншими інститутами місцевого самоврядування. Найбільш значимими з цього погляду є відносини з органами місцевого самоврядування і місцевими органами виконавчої влади. Зміст зв'язків «територіальна громада — місцева рада» і «територіальна громада — міс­цева державна адміністрація» складають відносини, пов'язані:

а) з формуванням громадами місцевих представницьких
установ;

б) зі здійсненням населенням за місцем проживання управ­
ління державними і громадськими справами в повсякденній
діяльності місцевих рад і місцевих державних адміністрацій.
Особливість цих відносин полягає в тому, що територіальні ко­
лективи здійснюють управління не безпосередньо, а опосередко­
вано — через інститути державної влади і управління, а також
місцевого самоврядування;

в) зі здійсненням територіальними громадами функцій конт­
ролю за місцевими органами управління і місцевого самовряду­
вання. У цій групі переважають форми безпосередніх зв'язків
жителів з органами місцевого самоврядування; реалізуються від­
носини, пов'язані з проведенням звітів депутатів місцевих рад,
дострокового припинення повноважень місцевих рад тощо.
Здійснення контролю територіальною громадою за місцевими
органами управління, які є агентами центральної влади, здійснюється опосередковано через місцеві ради.

У системі цих зв'язків формуються і реалізуються контрольна і фінансово-бюджетна функції територіальної громади. Контрольна функція полягає, зокрема, у здійсненні загального контролю за діяльністю представницьких органів місцевого самоврядування, сформованих самою територіальною громадою (ч. 1 ¹ ст. 141 Конституції України). Стаття 142 Основного Закону ви­значає принципові засади формування і структуру фінансової основи місцевого самоврядування в Україні. Це зумовлено, на­самперед, тим, що ефективне функціонування системи місцевого самоврядування значно залежить від наявності у володінні та вільному розпорядженні територіальних громад фінансових та (інших ресурсів, необхідних для виконання покладених на них завдань. Складовою частиною матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування є прибутки місцевих бюджетів та інші кошти, якими можуть розпоряджатися органи, обрані територі­альними громадами. Самостійність місцевих бюджетів забезпечу­ється наявністю власних прибуткових джерел і правом визначенних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Територіальні громади та­кож встановлюють місцеві податки і збори відповідно до законо­давства. ня напрямів їх використання. Іншим органам і організаціям забо­ронено втручатися в складання, затвердження та виконання міс­цевого бюджету. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах кошти бюджетів для виконан­ня спільних проектів або для спільного фінансування (утриман­ня) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати відповідні органи і служби.

Матеріально-технічна функція територіальних громад поля­гає в управлінні об'єктами комунальної власності, у піклуванні про підтримку систем, що забезпечують життєдіяльність населе­них пунктів (водопостачання, пожежна безпека, каналізація, транспортне сполучення). Територіальні громади мають право володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і у своїх інтересах майном, що їм належить. Вони можуть передава­ти об'єкти комунальної власності в тимчасове або постійне ко­ристування, здавати в оренду, продавати згідно із законами про приватизацію, а також перерозподіляти на конкурсній основі між власними підприємствами, організаціями й установами. Своє соціальне призначення місцеве самоврядування може здійснити, лише ефективно управляючи комунальним майном, формуючи та раціонально використовуючи місцеві фінанси. Держава визнає за місцевим самоврядуванням право самостійно вирішувати всі ці питання. Тому територіальні громади, здійснюючи місцеве са­моврядування, беруть на себе відповідальність за ефективність управління комунальним майном та місцевими фінансовими ре­сурсами.

Загалом ці функції мають служити формуванню матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування.

Велике значення має функція соціального контролю та за­хисту інтересів і прав місцевого самоврядування. Вона полягає в реалізації різних інтересів, захисті гарантованих Конституцією і законодавством України прав жителів — членів територіальних громад та вжитті заходів щодо укріплення громадського порядку.

Взаємовідносини територіальної громади з органами самоор­ганізації населення також багатопланові. Останні розглядаються як самостійний інститут системи місцевого самоврядування і мають забезпечити: перехід від організації роботи за місцем про­живання до розвитку колективної діяльності самих жителів; по­стійну участь жителів у соціальному контролі за діяльністю державного апарата; вплив на формування думки територіальних громад тощо¹. Таким чином, формується інформаційна функція територіальних громад, яка має двосторонній напрям: вона вияв­ляється не тільки у відносинах «територіальна громада — органи самоорганізації населення», а й у відносинах «територіальна гро­мада — конкретний мешканець відповідної території». В остан­ньому випадку ця функція реалізується в інформуванні членів громади про роботу органів місцевого самоврядування, стан му­ніципального господарства, дотриманні принципу гласності в му­ніципальній діяльності, що є важливою умовою забезпечення ак­тивної участі населення у вирішенні питань місцевого значення, контролю за роботою органів місцевого самоврядування. Інфор­маційна функція може реалізовуватися через розвиток інститутів муніципальної статистики, інформаційної служби та муніципаль­ного маркетингу.

Охарактеризовані функції тісно взаємопов'язані та взаємно доповнюються. Визначення та чіткий розподіл функцій територіальних громад як основних суб'єктів місцевого самоврядування сприятиме зміцненню правового статусу цих інститутів, вдоско­наленню механізмів їх функціонування і реалізації, а також ство­ренню системи гарантій прав і свобод громадян — членів терито­ріальних громад, їхніх самодіяльних об'єднань і формувань у процесі їх самоврядування, взаємної відповідальності держави та самоврядування громадян.

Законодавство України про місцеве самоврядування, зокрема профільний Закон України від 21 травня 1997 р. (ст. 19), закріпило право територіальної громади села, селища і міста на прий­няття їхніми представницькими органами на основі Конституції й у межах цього Закону статутів відповідних територіальних гро­мад. Основною метою прийняття таких документів є врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування певною територіальною громадою. Разом з тим слід враховувати, що право — не єдиний нормативний регулятор діяльності колектив­ного суб'єкта права. Об'єктивно необхідним і не менш важливим нормативним регулятором суспільних відносин є ті соціальні норми, які виробляються самими колективними об'єднаннями, — корпоративні норми. Вони можуть фіксуватися як у факульта­тивних актах (статутах, положеннях), так і в локальних — внут-рішньоорганізаційних нормах. Отже, можна зробити висновок, що фактично реальне становище колективних суб'єктів права нормативне відбивається і закріплюється як в основних держав­них нормативних актах, так і у факультативних локальних нормах.

Вже зазначалося, що територіальні громади і сформовані ни­ми органи місцевого самоврядування мають виступати як захис­ники прав жителів — членів територіальних колективів. При цьому основними напрямами діяльності щодо захисту прав чле­нів територіальної громади є:

— діяльність органів місцевого самоврядування й органів са­моорганізації населення щодо забезпечення реалізації прав чле­нів територіальної громади, включаючи діяльність депутатів міс­цевих рад;

—особиста участь членів територіальної громади в захисті
своїх інтересів;

—судовий захист прав членів територіальної громади.

Найширші повноваження щодо захисту інтересів членів те­риторіальної громади надані місцевим радам, які забезпечують реалізацію соціальних прав громадян у сфері надання житла, со­ціального забезпечення, медичної допомоги, освіти тощо.

Ефективна діяльність місцевих рад щодо захисту прав членів територіальної громади можлива лише при широкому залученні населення до процесу вироблення і прийняття рішень, форму­вання й урахування громадської думки територіальних громад на рівні мікрорайону, кварталу тощо, що фактично випадають з по­ля діяльності депутатів. Вирішення проблеми можливо на основі Положення або Типового Статуту «Про правовий статус терито­ріальних громад і громадського самоврядування громадян в Ук­раїні», структура яких, на думку Д. Гараджаєва і В. Кураніна, має включати:

—порядок формування органів громадського самоврядування;

—визначення ролі місцевих рад з підтримки цих органів;

—повноваження (компетенцію) територіальних громад і гро­мадського самоврядування;

— створення самостійної фінансової бази органів громадсько­го самоврядування на основі закріплення в законі бюджетного
фінансування діяльності цих органів.

Тільки в цьому разі синтез права і дійсної (матеріальної) можливості самостійного вирішення соціальних програм у масш­табі факультативних територіальних колективів стане ефектив­ним заходом задоволення інтересів жителів — членів терито­ріальної громади.

4. Форми діяльності територіальних громад

Основними формами діяльності територіальних громад є / форми їх безпосереднього (прямого) волевиявлення, спрямовані І на забезпечення здійснення територіальними громадами безпосе­реднього самоврядування в межах Конституції і законів України. Існування і законодавче закріплення таких форм діяльності територіальних громад є свідченням не тільки широкої локальної децентралізації, але й внутрішньомуніципальної децентралізації, що полягає у розвитку і вдосконаленні громадських засад у діяльності місцевих співтовариств і розкріпаченні самодіяльної активності членів таких співтовариств — жителів певних терито­рій, об'єднаних у громаду.

До форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад, які одержали своє законодавче закріплення, належать місцеві вибори, референдуми, загальні збори громадян за місцем їхнього проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання.

Місцеві вибори і місцеві референдуми в Україні мають консти­туційну і законодавчу регламентацію.

Незважаючи на конституційне закріплення територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування, вона, через об'єктивні причини, не може і не зможе здійснювати пер­манентне і цілеспрямоване управління локальними процесами в рамках адміністративно-територіальних одиниць з метою реалі­зації питань місцевого значення (за винятком форм самооргані­зації населення, у рамках яких вирішує свої потреби тільки час­тина членів територіальної громади). Підтвердженням цьому служать різнорівневі і різноцільові інтереси жителів конкретних населених пунктів — членів територіальних громад, що у межах порівняно великої території (село, селище, місто) без управлін­ської ланки практично не піддаються координації й іншому уп­равлінському впливу. Звідси набуває об'єктивного характеру не­обхідність формування представницьких органів територіальної громади, які б формувалися самою громадою з числа її членів і могли б у концентрованому вигляді відбивати інтереси громадян з метою їх подальшого вирішення.

Наявність у Конституції України великої кількості норм, які регламентують існування і функціонування місцевого самовря­дування, свідчить про конституційне обумовлене ставлення до місцевого самоврядування як до інституту, який має найважли­віше значення з державної точки зору. Це підтверджується фор­мулою ст. 38 Конституції України про право всіх громадян «бра­ти участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському і місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними в ор­гани державної влади й органи місцевого самоврядування». При розширеному тлумаченні цієї формули право всіх громадян брати участь в управлінні державними справами не тільки не об­межується гарантією мати своїх представників в органах держав­ної влади, але фактично поширюється на всі органи влади наро­ду, включаючи й органи місцевого самоврядування.

Місцеві вибори є такою формою діяльності територіальної громади, у якій найбільш яскраво і рельєфно виявляється її ста­тус первинного суб'єкта місцевого самоврядування. За допомо­гою місцевих виборів територіальна громада формує представ­ницький орган місцевого самоврядування, що потім, відповідно до чинного законодавства, діє від її імені і реалізує в більшій час­тині її функції і повноваження.

Місцевий референдум є найвищою формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади щодо вирішення питань місцевого значення. Він є також основним актом локальної нор-мотворчості територіальної громади, який дозволяє їй брати без­посередню участь в управлінні місцевими справами.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р., місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. Предметом місцевого референ­думу може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією Ук­раїни, цим та іншими законами до відання місцевого самовряду­вання. На місцевий референдум не можуть бути винесені питан­ня, віднесені законом до відання органів державної влади. Рішен­ня, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, які вирішуються виключно референдумом, визначається законом про референдуми.

Відповідно до ст. 70 Конституції України право голосу на ви­борах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.

Згідно із Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.¹, місцеві референдуми прово­дяться в межах адміністративно-територіальних одиниць; рішен­ня, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну си­лу відносно рішень рад, на території яких він проводиться; ці рі­шення не потребують будь-якого затвердження державними ор­ганами і можуть бути скасовані або змінені лише в порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до зазначеного Закону предметом місцевого ре­ферендуму може бути: прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць; прийняття актів, які визначають зміст рішень рад та їх­ніх виконавчих органів.

У ст. 6 згаданого Закону визначено питання, які виносяться на місцеві референдуми. Оскільки вони мають належати лише до відання місцевого самоврядування, на місцеві референдуми не виносяться питання про скасування законних рішень органів державної влади і самоврядування; питання, віднесені до відання органів суду і прокуратури; питання, пов'язані з обранням, при­значенням і звільненням посадових осіб, що належать до компе­тенції відповідної місцевої ради та її виконавчих органів.

Проведення референдумів з питань, що не належать до відан-/ня органів місцевого самоврядування, не допускається, а резуль­тати таких референдумів визнаються такими, що не мають юри­дичної сили.

Загальні збори громадян за місцем проживання — це одна з форм безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місце­вого значення (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про місцеве самовря­дування в Україні» від 21 травня 1997 р.). Під загальними збора­ми розуміється зібрання всіх або частини жителів села (сіл), се­лища, міста для вирішення питань місцевого значення.

На відміну від місцевого референдуму, який є формою вирі­шення питань місцевого значення шляхом голосування всіма членами громади, загальні збори проводяться на рівні «мікрогро-мад», у межах окремих частин сіл, селищ, міст як адміністратив­но-територіальних одиниць (будинків, вулиць, кварталів, мікро­районів тощо), а тому є формою участі окремих груп членів те­риторіальної громади в обговоренні та вирішенні питань, що на­лежать до відання місцевого самоврядування.

Історична практика місцевого самоврядування свідчить, що загальні збори громадян є однією з найбільш масових форм без­посередньої демократії. Вони найдоступніші для громадян і є од­ним з найбільш ефективних засобів їх самоорганізації. Загальні збори забезпечують громадянам реальну можливість поєднання колективного обговорення питань і прийняття рішень з їх осо­бистою активністю та ініціативою, які виявляються в різних ор­ганізаційних та організаційно-правових формах (запитаннях, виступах, участі в голосуванні тощо). Тому загальні збори ві­діграють важливу роль у системі місцевого самоврядування, ви­ступають формою залучення громадян до здійснення найрізно­манітніших управлінських функцій.

Загальні збори громадян за місцем проживання скликаються сільськими, селищними, міськими головами, виконавчими орга­нами відповідних рад, органами територіальної самоорганізації населення для обговорення найважливіших питань, що зачіпають інтереси громадян, формування органів місцевого самоврядуван­ня та інші питання місцевого життя.

У загальних зборах мають право брати участь громадяни, мешканці територіальних громад із правом голосу, тобто фізичні особи, які проживають у територіальній громаді, є її членами і відповідають усім вимогам закону про вибори до органів місцевої

З цим статусом деякі автори пов'язують право здійснюва­ти вплив на політичні, економічні, культурні, соціальні, екологіч­ні та інші процеси розвитку територіальної громади. І хоча За­кон забороняє будь-які обмеження права громадян на участь в загальних зборах громадян (залежно від раси, кольору шкіри, по­літичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та со­ціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками), фактич­но у загальних зборах не можуть брати участь іноземні громадя­ни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні на відповідній території та фактично є членами відповідних те­риторіальних громад.

У п. З ст. 8 згаданого Закону зазначено, що порядок прове­дення загальних зборів громадян за місцем проживання (періо­дичність, місце проведення, способи оголошення про збори, спо­соби прийняття й оприлюднення рішень тощо) визначається За­коном та статутом територіальної громади.

Спеціальними формами безпосереднього волевиявлення те­риторіальних громад, відповідно до чинного законодавства про місцеве самоврядування, є місцеві ініціативи та громадські слухання.

Право територіальної громади, її членів на місцеві ініціативи закріплено у ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.

Відповідно до ст. 140 Конституції Україні місцеве самовря­дування здійснюється територіальною громадою як безпосеред­ньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, се­лищні, міські ради та їхні виконавчі органи. Розвиваючи це по­ложення, ст. 9 згаданого Закону закріплює право членів терито­ріальної громади ініціювати розгляд у раді (у порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

Це можуть бути питання, пов'язані з управлінням майном, що перебуває в комунальній власності; затвердженням програм соціально-економічного та культурного розвитку і контролем за їх виконанням; встановленням місцевих податків і зборів відпо­відно до закону; забезпеченням проведення місцевих референду­мів та реалізацією їх результатів; утворенням, реорганізацією та ліквідацією комунальних підприємств, організацій і установ, а також здійсненням контролю за їхньою діяльністю тощо.

Відповідно до п. 2. ст. 9 Закону порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким орга­ном місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. Таким чином, надаючи таке право органам місцевого самоврядування, Закон допускає різні варіанти порядку внесен­ня місцевої ініціативи на розгляд ради, що дає можливість най-оптимальніше врахувати історичні, національно-культурні, со­ціально-економічні та інші особливості здійснення місцевого са­моврядування, але на основі Конституції України та в межах цього Закону.

Дата добавления: 2015-05-31