Процесуальні документи

Документальна фіксація діяльності з розслідування та вирішення індивідуально-конкретних справ від імені держави передбачена будь-яким процесуальним нормативно-правовим актом, і переслідує, в першу чергу, захист прав і інтересів людини. Не має значення в якій ролі вона виступає в процесі, чи то позивач, обвинувачений, чи свідок, адже документ надає можливості практичної реалізації громадянами наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади та об’єднання громадян пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати вади та оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, захищати власні інтереси.

Документ закріплює встановлені фактичні обставини, виступає носієм інформації, є результатом аналізу конкретної ситуації, допомагає встановити логічну послідовність процесу. Тому в процесуальній діяльності він володіє важливою властивістю – мати юридичне значення, тягти за собою юридичні наслідки.

Процесуальна фіксація звернень, а також знов отриманих даних відповідає непорушним правовим принципам законності, гласності, демократизму, рівності перед законом, публічності (офіційності) процесу, принципу об'єктивної істини тощо. Слід зазначити, що поряд з документальною формою фіксації процесуальної діяльності сучасне законодавство визначає й її закріплення на аудіо- та відеоносіях. Але це предмет окремої розмови. Ми розглянемо лише найпоширені документальні форми, які зустрічаються на різних стадіях юридичного процесу.

Серед найбільш типових звернень до органів влади, зокрема суду, виокремлюють заяви, скарги, пропозиції, клопотання громадян

Пропозиція — це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також думки щодо вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави й суспільства.

Заява — це звернення громадян, в якому висловлюються прохання щодо захисту закріплених у Конституції України прав і свобод та інтересів особи або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також побажання щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання — це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга — це звернення з вимогою поновлення прав і захисту законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю) фізичних осіб, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об’єднань громадян, підприємств, посадових осіб. Скарги є найгострішим видом звернення і пов’язані насамперед з порушенням особистих прав і свобод громадян з боку державних органів і посадових осіб. Кінцевим результатом їх розгляду є притягнення винних до відповідальності.За змістом вони поділяються на адміністративні й судові. У першому випадку йдеться про реалізацію права оскарження будь-яких дій, у другому — здійснюється реалізація права на оскарження рішень судових чи адміністративних органів.

Звернення в суд юридично заінтересованої особи для захисту порушеного суб’єктивного цивільного, сімейного, трудового тощо права називається позовом. Він є засобом порушення позовного провадження і фіксує стан спору, тобто невиконання однією особою вимог іншої або оспорювання однією особою прав іншої. Тому вимога до суду про вирішення правового спору завжди поєднана з певними матеріально-правовими вимогами.

Позовна заява подається в письмовій формі до суду, який буде розглядати дану справу. Строки подачі позовної заяви визначені Цивільним кодексом України. Відповідно до ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: назву суду, до якого подається заява; точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що стверджують позов; зазначення ціни позову; підпис позивача або його представника і час подання заяви.

Позовна заява подається разом з копіями відповідно до кількості відповідачів; також до неї додаються письмові докази. З позовної заяви справляється державне мито, розмір якого в більшості випадків залежить від ціни позову (розміру позовних вимог виражених у грошовій формі).

Фіксація виявленого правопорушення, результатів проведення певних процесуальних дій (допит, огляд місця події, затримання тощо) здійснюється за допомогою одного з поширених в кримінальному й адміністративному провадженні документів – протоколу. Практично будь-яка юридично-значима процесуальна дія закріплюється в протоколі. Він складається, як правило, особою, яка її вчиняє: слідчий, патрульно-постовий міліціонер, інспектор ДАІ тощо. Зазвичай цей документ містить такі дані: заголовок, який відображає суть процесуальної дії, яка фіксується в протоколі (протокол про адміністративне правопорушення, протокол огляду місця події і т.п.), дата й місце складання, дані посадової особи, яка склала протокол, дані про правопорушника або іншої особи, стосовно якої вчиняється процесуальна дія (свідок, підозрюваний, потерпілий), кваліфікація злочину або адміністративного правопорушення; місце й час вчинення процесуальної дії, дані про понятих, пояснення й інші відомості, що мають значення для справи. Протокол підписує посадова особи, яка його склала, правопорушник або інша особа, стосовно якої вчиняється процесуальна дія, якщо є – свідки, поняті.

Після повного розгляду справи й дослідження всіх необхідних доказів суд постановляє судове рішення. Рішення постановляється тими суддями, які входили до склад суду, що розглядав справу. При колегіальному розгляді справи судове рішення постановляється більшістю голосів. Постановлене рішення викладається в письмовій формі і оголошується прилюдно. Рішення набуває законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. В деяких випадках рішення набирає законної сили негайно.

Цікавим прикладом судового рішення є вирок. Вирок підбиває підсумок усієї процесуальної діяльності органів попереднього слідства, прокуратури і суду, визначає межі перегляду справи в касаційному та наглядному провадженнях, а також діяльності органів, які відають виконанням вироку. Суд упов­новажено державою її іменем дати у вироку суспільно-політичну та правову оцінку діянню обвинуваченого, відданого до суду. За судовим вироком підсудного може бути не тільки засуджено, а й виправдано і поновлено в порушених правах.

Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; 4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; 5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують відповідальність підсудного, і які саме; 6) чи слід у випадках, передбачених ст. 26 Кримінального кодексу України, визнати підсуд­ного особливо небезпечним рецидивістом; 7) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати; 8) в якому виді виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або тюрми повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі; 9) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявленим; 10) що зробити з майном, описаним для забезпечення і цивільного позову, і можливої конфіскації майна; 11) що зробити з речовими доказами, зокрема грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом; 12) на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі; 13) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного.

Проголошенням вироку до відома учасників судового розгляду та інших громадян, присутніх у залі судового засідання, доводяться оцінка від імені держави діяння підсудного, ті наслідки, які воно спричинило, та остаточне рішення у справі. Вирок проголошується негайно після його винесення, а якщо суд у великій за обсягом справі оголосив перед видаленням до нарадчої кімнати про час його проголошення, то в точно призначений час.

У разі незгоди з рішенням суду особи, які беруть участь у справі, можуть його оскаржити. За чинним законодавством суд другої (апеляційної) інстанції правомочний за скаргами осіб, які беруть участь у справі, перевіряти законність та обґрунтованість рішень і ухвал, що не вступили в законну силу. Апеляційні скарги в цивільних справах можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після оголошення рішення. В такий же строк може бути внесено апеляційне подання прокурора. Ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена протягом 15 днів після оголошення ухвали.

Дата добавления: 2015-05-31