Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Деякі кваліфікаційні критерії сформовано вже внаслідок регулюючого впливу правових норм




Так, за порядком узгодження договірних умов господарські договори поділяють на такі:

1. Взаємоузгодженні - договори, умови яких узгоджуються в індивідуальному порядку між сторонами договору, зокрема і під час залучення проформ, що мають рекомендаційний характер.

2. Договори приєднання, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних документах і який може бути укладений тільки шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

3. Нормативно-рамкові договори, сторони яких не можуть відступити від змісту типового договору (що утворює його змістовий каркас), затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим органом державної влади, або мають тільки право конкретизувати (доповнювати) зміст чи змінювати за взаємною згодою окремі договірні умови примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктові господарювання.

 

 

4. За порядком визначення ціни об'єкта договору, що набуває товарної форми, вирізняють:

1. Договори з вільними ринковими цінами: а) з твердою ціною (договірна ціна, визначена на основі твердого кошторису, який може коригуватися тільки в окремих випадках за згодою сторін, у визначеному договором порядку. Зміна такої ціни після укладення договору дозволяється тільки у випадках та на умовах, визначених договором або нормами чинного законодавства; б) з приблизною (динамічною) ціною (договірна ціна, визначена на основі кошторису, що підлягає коригуванню з урахуванням наступних уточнень обсягів робіт, цін на ресурси та за інших підстав, передбачених у договорі).

2. Договори з державними цінами: а) фіксованими; б) регульованими (регулювання цін і тарифів є одним з основних засобів державного регулювання господарської діяльності).

Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в еко­номіці ряд функцій. Функції господарського договору – це перед­бачені або санкціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні госпо­дарські відносини.

Господарському договору властиві загальні договірні і спе­цифічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функ­ціями договору є:

– ініціативна (договір як акт вияву ініціативи і узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини); – програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб уз­годження, координації їхніх дій відповідно до економіч­них інтересів і намірів); – інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове станови­ще сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках – юрисдикційним органам, третім особам); – гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов’язань, як не­устойка, завдаток, застава);

– правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконан­ня зобов’язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу). Специфічними, властивими господарському договору, є такі функції:

– правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються дер­жавою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський договір, як державний контракт; – правового засобу реалізації державних замовлень. Державні замовлення – це обов’язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. У формі держ­замовлень планується: виробництво дефіцитної продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народного гос­подарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шля­хом укладання господарських договорів (державних кон­трактів) між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт. Інакше кажучи, господарсь­кий договір у цьому разі є функціональним правовим за­собом реалізації державного замовлення; – правового інструмента (засобу) децентралізованого пла­нування господарської діяльності. Детально ця функція врегульована ст. 11 Господарського кодексу України. Законність і дієвість договорів оцінюються, виходячи з норм цивільного законодавства про дійсність операцій. Договір є пра­вомірним і має юридичну силу, якщо кожна із сторін має статус суб’єкта договірних зобов’язань. Юридична особа діє в рамках спе­ціальної дієздатності, а особа, яка підписала договір, – діє в межах наданих їй повноважень. При недотриманні вказаних вимог, в за­лежності від ступеня порушення, договір визнається недійсним. При значніших порушеннях закону можуть наступити серйозні наслідки – наприклад, штраф в прибуток іншої сторони чи бюджет держави. Посадові особи, які порушили при укладені договорів чинне законодавство можуть притягуватися до матеріальної, дис­циплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Разом з тим виникнення як зобов'язальних, так й інших видів правовідносин, є тільки результатом етапів укладання чи виконання господарського договору, основне значення якого полягає у формуванні моделі договірного зв'язку та встановленні правового режиму взаємодії сторін в межах означеної договірної моделі, що перетворює договір у найбільш дійовий інструмент регулювання господарських відносин.

Під час укладання господарських договорів сторони можуть визначати зміст на підставі: а) вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; б) примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; в) типового договору, затвердженого КМУ чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; г) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у випадку вступу в договір не мають права наполягати на змінах у його змісті. "Угода" в таких договорах має умовний характер, оскільки виражається у згоді однієї зі сторін підпорядковуватися заздалегідь підготовленим іншою стороною договірним умовам.

Навіть якщо у сфері господарської діяльності договір став результатом переговорів, чітке нормування окремих параметрів здійснення такої діяльності (запровадження технічних регламентів, механізму квотування, державного регулювання цін та ін.) безпосередньо впливає на зміст окремих договірних умов ("якість", "кількість", "ціна" тощо).

У низці випадків укладання господарського договору для однієї зі сторін має обов'язковий характер. Так, у випадку невизначення виконавця на конкурсній основі державне замовлення є обов'язковим, якщо воно не завдає збитків, і надається уповноваженим КМУ органом: казенним підприємствам; державним підприємствам і організаціям; акціонерним товариствам, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі; орендним підприємствам і організаціям, заснованим на державній власності; суб'єктам господарювання, які є єдиними виробниками або відповідно до законодавства України визнані такими, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках тих видів товарів, які є предметом державного замовлення. Крім того, суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність з енергопостачання, газопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, надання послуг зв'язку, а у випадках, передбачених законом, також й інші суб'єкти господарювання зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

У окремих випадках укладання господарського договору проходить стадію судового рішення. Предметом судового розгляду можуть бути переддоговірні спори, пов'язані зі спонуканням до укладення договору (якщо хоча б одна зі сторін є зобов'язаною його укласти), а також відносно врегулювання розбіжностей щодо договірних умов, які виникають під час укладання державних контрактів, договорів, де однією зі сторін є суб'єкт, що займає монопольне (домінуюче) становище на відповідному ринку товарів, робіт, послуг, а також під час укладання усіх інших договорів, сторони яких не дійшли згоди щодо врегулювання розбіжностей відносно окремих договірних умов та не заперечують проти їх усунення у судовому порядку. Згідно з ч. 2 ст. 187 ГК України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше. Згідно з ч. З ст. 84 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір -умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Усе вищеозначене свідчить про поєднання у господарському договорі властивостей акта автономного регулювання (за допомогою якого має вияв автономія волі сторін щодо врегулювання їхніх взаємовідносин на власний розсуд задля реалізації власних інтересів, однак у межах, дозволених законом) та акта реалізації правових норм, дотримання яких спрямовано на забезпечення публічного порядку у сфері господарювання.

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-31; Просмотров: 476; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.017 сек.