Оцінка нематеріальних активів підприємства

Нематеріальні активи характеризують активи підприємства, які не мають матеріальної форми, але беруть участь у господар­ській діяльності та приносять прибуток. До цього виду активів підприємства належать:

2. придбані підприємством права користування окремими при­родними ресурсами;

3. патентні права на використання винаходів;

4. «ноу-хау» — сукупність технічних, технологічних, управ­лінських, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, опису, накопиченої виробничої практики, якіє предметом інновацій, але не запатентованих;

5. права на промислові зразки та моделі;

—товарний знак — емблема, малюнок або символ, зареєстро­ваний у встановленому порядку і який слугує для розрізнення то­варів даного виробника від інших аналогічних товарів;

— торгова марка — право на виняткове використання фірмо­вого найменування юридичної особи;

—право на використання комп'ютерних продуктів;

6. «гудвіл» — різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу та його балансовою вартістю, яка сформована у зв'язку з можливістю отримання більш високо­го рівня прибутку (порівняно з середньогалузевим його рівнем) за рахунок використання більш ефективної системи управління, домінуючої позиції на ринку, впровадження нових технологій;

7. інші аналогічні види майнових цінностей підприємства.

Нематеріальні активи — ідентифікований немонетарний ак­тив без фізичної субстанції, який утримується підприємством з метою використання у процесі виробництва або постачання това­рів і надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей. В узагальненому вигляді можна дати та­ку характеристику нематеріальних активів: це вартість об'єктів промислової й інтелектуальної власності та інших майнових прав.

Нематеріальні активи за характером застосування подібні до основних засобів. Вони використовуються тривалий час, прино­сять прибуток, але в процесі використання втрачають свою вар­тість. Особливістю нематеріальних активів с відсутність ма­теріально-речової структури, унаслідок чого виникають труд­нощі при визначенні вартості нематеріальних активів та прибутку, який вони приносять. Ці особливості нематеріальних активів слід ураховувати в ході фінансового аналізу.

Первіснуоцінку нематеріальних активів здійснюють за собівартістю їх придбання чи створення.

Справедлива вартість нематеріального активу — це сума за якою актив може бути обміняний або отриманий в операції між незалежними, обізнаними та зацікавленими сторонами.

Наступна оцінка балансової вартості нематеріального активу може відрізнятися від його собівартості, якщо були здійснені до­даткові витрати, у результаті яких очікується збільшення при­пливу майбутніх економічних вигід на підприємство.

До вартості нематеріальних активів належать: покупна ціна витрати, пов'язані з їх придбанням та приведенням до стану го­товності.

Вартість нематеріальних активів, визначена способом нараху­вання зносу, переноситься на собівартість продукції.

Як правило, методом амортизації нематеріальних активів є метод прямолінійного списання. Ліквідаційна вартість нематеріаль­них активів звичайно прирівнюється до нуля.

Незавершене будівництво — це сума інвестицій, вкладених у незавершене будівництво (включаючи устаткування для монта­жу), що здійснюється для власних поіреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

Балансова вартість незавершеного будівництва дорівнює сумі фактично здійснених витрат, пов'язаних із будівництвом об'єкта основних засобів.

3.4. Оцінка матеріальних активів (основних засобів) та фінансових інвестицій

Основні засоби — це матеріальні активи, які:

4) утримуються підприємством для використання у виробниц­тві або постачанні товарів та надання послуг, для здавання в орен­ду іншим особам або для адміністративних цілей;

5) будуть використовуватися, як очікується, протягом більше від одного періоду;

6) функціонують у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфе­рі, а також капітальні вкладення в об'єкти, що належать до основ­них засобів.

До основних засобів відносять предмети праці, які багаторазово використовуються впродовж виробничого циклу, не змінюючи при цьому своєї натурально-речової форми. Основними є засоби іі строком служби більш як один рік та вартістю не менш як 500 грн. Життєвий цикл основних засобів складається із таких етапів: надходження, участь у виробничому процесі, ремонт, зда-нання в оренду, інвентаризація та вибуття.

Вартість основних засобів у міру їх зносу переноситься части­нами на вартість продукції у вигляді амортизації основних засобів.

Серед основних виробничих засобів виділяють активну та па­сивну їх частини. Перші безпосередньо впливають на продукт, визначають масштаби його виробництва та рівень продуктивнос­ті праці. До цієї частини основних виробничих засобів відносять машини та устаткування, інструмент.

До пасивної частини основних виробничих засобів належать ті, які створюють необхідні умови для процесу праці. Це будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо.

Співвідношення між активною та пасивною частинами основ­них виробничих засобів визначаються насамперед специфікою виробничих і технологічних процесів, які відбуваються в даному суб'єкті, та рівнем технологічного оснащення суб'єкта господарювання.

Об'єкт основних засобів визнається активом тоді, коли існує ймовірність того, що підприємство буде отримувати в майбут­ньому економічні вигоди, пов'язані з використанням активу, та його оцінка може бути достовірно визначена.

Кваліфікований актив — це актив, який обов'язково потре­бує суттєвого періоду часу для підготовки його до використання за призначенням чи реалізації.

Основні засоби можуть бути отримані обміном на подібні або неподібні активи.

Подібні активи — це активи, які мають однакове функціональ­не призначення та подібну справедливу вартість.

Довгострокові фінансові Інвестиції — це фінансові інвести­ції на період більше від одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються підпри­ємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, ди­відендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигід для інвестора.

Довгострокові фінансові інвестиції — це інвестиції, які не можуть бути класифіковані як поточні.

Собівартість фінансових інвестицій включає:

• ціну придбання;

• комісійні винагороди;

• гонорари;

• мито;

• податки, що не відшкодовуються підприємству;

• банківські збори;

• інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням інвестицій.

Згідно з методом участі в капіталі балансова вартість інвести­ції, яка спочатку оцінюється за собівартістю, збільшується (змен­шується) відповідно до частки інвестора в прибутках (збитках) асоційованої компанії. Балансова вартість інвестиції зменшується на суму отриманих дивідендів.

Довгострокова дебіторська заборгованість — це заборгова­ність фізичних і юридичних осіб, яка буде погашена після 12 мі­сяців з дати балансу. Довгострокова дебіторська заборгованість оцінюється за дисконтовою вартістю майбутніх платежів, які очі­куються для погашення цієї заборгованості.

Відстрочені податкові активи — це сума податку на прибу­ток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок виникнення різниці між обліковою та податковою базами оцінки. Відстрочений податковий актив виникає в тому випадку, коли податок на прибуток, визначений згідно з обліковою політикою підприємства, менший за податок на прибуток, визначений за чинним законодавством.

Інші необоротні активи — всі інші необоротні активи, які не є нематеріальними активами, основними засобами, довгостроко­вими фінансовими інвестиціями, довгостроковою дебіторською заборгованістю та відстроченими податковими активами.

Стан виробничого потенціалу — найважливіший чинник ефек­тивності основної діяльності підприємства. Бухгалтерська звіт­ність дає змогу досить докладно проаналізувати наявність, стан і зміни найважливішого елементу виробничого потенціалу підпри­ємства — його основних засобів.

У процесі виробництва основні засоби, які експлуатуються, зношуються фізично та старіють морально. Ступінь фізичного зносу визначають у процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах як засіб:

2. визначення поточної оцінки незношуваної частини основ­них засобів;

3. віднесення на готову продукцію одночасних витрат в основ­ні засоби;

3) накопичення фінансових ресурсів для наступного заміщен­ня вибуваючих з виробничого процесу основних засобів чи вкла­дення в нові виробництва.

Сформовані на первинному етапі діяльності підприємства не­оборотні активи потребують постійного управління ними. Це управління здійснюється в різноманітних формах та різними під­розділами підприємства.

Різновидність видів та елементів необоротних активів підпри­ємства визначає необхідність їх попередньої класифікації з ме­тою забезпечення цілеспрямованого управління ними за такими основними ознаками.

1. За функціональними видами необоротні активи в сучасній практиці фінансового обліку та управління поділяють таким чином:

а) Основні засоби. Вони характеризують сукупність матеріаль­них активів підприємства у формі засобів праці, які багаторазово беруть участь у виробничому процесі та переносять на продук­цію свою вартість частками.

б) Нематеріальні активи. Вони характеризують необоротні ак­тиви підприємства, які не мають матеріальної форми і які забез­печують здійснення всіх основних видів його господарської діяль­ності.

в) Незавершені капітальні вкладення. Вони характеризують обсяг фактичних витрат на будівництво та монтаж окремих об'єктів основних засобів з початку цього будівництва до його завершення.

г) Устаткування, призначене до монтажу. Воно характеризує ті види устаткування, яке придбало підприємство, що призначені для встановлення в будівлях та спорудах способом їх монтажу, а також контрольно-вимірювальну апаратуру та інші прилади, які монтуються в складі устаткування.

д) Довгострокові фінансові вкладення. Вони характеризують усі придбані підприємством фінансові інструменти інвестування зі строком їх використання більше від одного року незалежно від розміру їх вартості.

2. За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства виділяють такі групи необоротних активів:

а) необоротні активи, які обслуговують операційну діяльність (операційні необоротні активи). Вони характеризують групу довгострокових активів підприємства (основних засобів, нематеріаль­них активів), які безпосередньо використовуються в процесі здій­снення його виробничо-комерційної діяльності. Ця група активів відіграє дуже важливу роль у загальному складі необоротних активів підприємства.

б) необоротні активи, які обслуговують інвестиційну діяль­ність (інвестиційні необоротні активи). Вони характеризують гру­пу довгострокових активів підприємства, яка сформована в про­цесі здійснення ним реального та фінансового інвестування (не­завершені капітальні вкладення, устаткування, призначене до монтажу, довгострокові фінансові вкладення).

в) необоротні активи, які задовольняють соціальні потреби персоналу (невиробничі необоротні активи). Вони характеризу­ють групу об'єктів соціально-побутового призначення, сформо­ваних для обслуговування працівників даного підприємства і які знаходяться в його володінні (спортивні споруди, оздоровчі ком­плекси, дошкільні дитячі заклади).

3. За характером володіння необоротні активи підприємства
поділяють на такі групи:

а) власні необоротні активи. До них відносять довгострокові
активи, які належать йому на правах власності та володіння та ві­дображаються в складі його балансу.

б) орендні необоротні активи. Вони характеризують групу ак­тивів, які використовуються підприємством на правах викорис­тання згідно з договором оренди (лізингу), укладеним з їх влас­ником.

4. За формами забезпечення кредиту під заставу та особливос­тями страхування виокремлюють наступні групи необоротних
активів:

а) Рухомі необоротні активи. Вони характеризують групу дов­гострокових майнових цінностей підприємства, які в процесі за­стави можуть бути вилучені з його володіння з метою забезпе­чення кредиту (машини та устаткування, транспортні засоби, довгострокові фінансові інструменти).

б) Нерухомі необоротні активи. До них належить група довго­строкових майнових цінностей підприємства, які можуть бути вилучені з його володіння в процесі застави, яка забезпечує кре­дит (земельні ділянки, будівлі, споруди).

Згідно з цією класифікацією диференціюються форми та ме­тоди фінансового управління необоротними активами підприємс­тва в процесі здійснення різноманітних фінансових операцій.

Особливості управління необоротними активами значною мі­рою визначаються специфікою циклу їх вартісного кругообігу. Необоротні операційні активи в процесі повного циклу вартісно­го кругообігу проходять три основні стадії.

На першій стадії сформовані підприємством необоротні опе­раційні активи (основні засоби та нематеріальні активи) в процесі свого використання та зносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію; цей процес відбувається протягом багатьох операційних циклів та продовжується до повного зносу окремих видів необоротних операційних активів.

На другій стадії в процесі реалізації продукції знос необорот­них операційних активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційного фонду.

На третій стадії кошти амортизаційного фонду як частина влас­них фінансових ресурсів підприємства направляються на віднов­лення діючих та придбання аналогічних нових видів необоротних операційних активів.

Період часу, протягом якого здійснюється повний цикл кругообороту вартості конкретних видів операційних необоротних ак­тивів, характеризує строк їх служби.

З урахуванням особливостей циклу вартісного кругообігу не­оборотних активів будується процес управління цими видами дов­гострокових активів підприємства. Незважаючи на різноманіт­ність складу операційних необоротних активів за окремими ви­дами та групами, мета фінансового менеджменту в цій сфері від­носно проста — забезпечити своєчасне оновлення та підвищення ефективності використання операційних необоротних активів. З урахуванням цієї мети формується політика управління опера­ційними необоротними активами підприємства.

Політика управління операційними необоротними активами являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка визначається у фінансовому забезпеченні своєчасного їх онов­лення та високої ефективності їх використання.

Політика управління операційними необоротними активами підприємства формується за такими етапами:

1. Аналіз операційних необоротних активів підприємства в майбутньому періоді. Такий аналіз проводиться з метою вивчен­ня динаміки загального їх обсягу та складу, ступеня їх викорис­тання, інтенсивності оновлення та ефективності їх використання.

На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу операційних необоротних активів підприємства — темпи їх росту у співвідношенні з темпами росту обсягу виробництва та реалізації продукції, обсягу операційних оборотних активів, загаль­ної суми необоротних активів.

На другому етапі аналізу вивчається склад операційних не­оборотних активів підприємства та динаміка їх структури.

У процесі цього вивчення розглядається співвідношення основ­них засобів та нематеріальних активів, які використовуються в операційному процесі підприємства; у складі основних засобів аналізується питома вага рухомих та нерухомих їх видів (які у виробничій діяльності характеризують відповідно активну та па­сивну їх частини); у складі нематеріальних активів розглядають­ся окремі їх види.

На третьому етапі аналізу оцінюється стан необоротних ак­тивів, які використовує підприємство за ступенем їх зношення (амортизації). У процесі оцінки використовують такі основні по­казники:

—Коефіцієнт зносу основних засобів. Він розраховується за формулою

КЗо.з =Зо.з / Пв_о.₃

де КЗо.з — коефіцієнт зносу основних засобів; 3 — сума зносу основних засобів підприємства на певну дату; Пв_о.₃ — первісна вартість основних засобів підприємства на певну дату.

— Коефіцієнт строку використання основних засобів. Для йо­
го розрахунку використовується формула

Коз = ЗВ_{О з} / ПВ_О.₃,,

де ЗВ_О.з. — залишкова вартість основних засобів підприємства,на певну дату.

— Коефіцієнт амортизації нематеріальних активів. Його роз­
рахунок проводиться за формулою:

КАн.а =А_на / ПВ_н._а,

де КАо.з — коефіцієнт амортизації нематеріальних активів; А_на — сума амортизації нематеріальних активів підприємства на певну дату; ПВн.а — первісна вартість нематеріальних активів підпри­ємства на певну дату.

На четвертому егалі аналізу визначається період обороту опе­раційних необоротних активів, які використовує підприємство. Він розраховується за формулою:

ПО_о._н._а = ОНА / З,

де ПО_о._н,а — період обороту операційних необоротних активів, які використовує підприємство; ОНА/3 — середньорічна сума всіх операційних необоротних активів підприємства за первісною вартістю; 3 — середньорічна сума зносу всіх операційних необо­ротних активів, які використовує підприємство.

На п'ятому етапі аналізу вивчається інтенсивність оновлення необоротних активів у майбутньому періоді. У процесі аналізу иикористовують такі основні показники:

— Коефіцієнт вибуття операційних необоротних активів. Він характеризує частку вибулих операційних необоротних активів у загальнійїх сумі та розраховується за формулою

КВ₀.н.а =ОНАв / ОНА_ПОЧ

де КВ₀.н.а — коефіцієнт вибуття операційних необоротних акти­нів; ОНАв — вартість вибулих операційних необоротних активів у звітному періоді; ОНА_ПОЧ — вартість операційних необоротних активів на початок звітного періоду.

— Коефіцієнт оновлення операційних необоротних активів. Він характеризує приріст нових операційних необоротних акти­вів у загальній їх сумі та розраховується за формулою

КОона = (ОНА_ВВ - ОНА_В) / ОНА_К

де КО_о._н._а — коефіцієнт оновлення операційних необоротних ак­тивів; ОНА_ВВ — вартість знову зведених операційних необорот­них активів у звітному періоді; ОНАв — вартість вибулих опера­ційних необоротних активів у звітному періоді; ОНА_поч — вартість операційних необоротних активів на кінець звітного періоду.

Вказані показники розраховуються в процесі аналізу не тільки по операційних необоротних активах у цілому, а й у розрізі їх видів — основних засобів та нематеріальних активів.

На шостому етапі аналізу оцінюється рівень ефективності ви­користання операційних необоротних активів у звітному періоді. У процесі оцінки використовують такі основні показники:

— Коефіцієнт рентабельності операційних необоротних активів. Його розрахунок відбувається за формулою:

КР_о.н.а.= ЧП_од / ОНА_Сер,

де КРо.н.а — коефіцієнт рентабельності операційних необоротних пктивів; ЧП_ОД — сума чистого прибутку, отримана підприємством нід його операційної діяльності у звітному періоді; ОНА_сер — се­редня вартість операційних необоротних активів підприємства у звітному періоді.

— Коефіцієнт виробничої віддачі операційних необоротних активів. Він характеризує обсяг реалізації продукції в розрахунку на одиницю операційних необоротних активів, які використовує підприємство. Розрахунок цього показника відбувається за фор­мулою

КВВ_он.а.= ОР / ОНА_сер,

де КВВон.а — коефіцієнт виробничої віддачі операційних необо­ротних активів; ОР — обсяг реалізації продукції у звітному пері­оді; ОНАсер — середня вартість операційних необоротних активів у звітному періоді.

1. Оптимізація загального обсягу та складу операційних не­оборотних активів підприємства. Така оптимізація здійснюється з урахуванням виявлених у процесі аналізу резервів підвищення виробничого використання операційних необоротних активів у майбутньому періоді. До числа основних з таких резервів відно­сять: підвищення продуктивного використання операційних не­
оборотних активів у часі (за рахунок приросту коефіцієнтів змін­ності та безперервності їх роботи) та підвищення продуктивного
використання операційних необоротних активів за потужністю
(за рахунок росту продуктивності окремих їх видів у межах пе­редбаченої технічної потужності). У процесі оптимізації загаль­ного обсягу операційних необоротних активів з їх складу вилу­чають ті їх види, які не беруть участі у виробничому процесі з різних причин.

2. Забезпечення своєчасного оновлення операційних необорот­них активів підприємства. З цією метою на підприємстві визнача­ється необхідний рівень інтенсивності оновлення окремих груп операційних активів; розраховується загальний обсяг активів, підлеглих оновленню в майбутньому періоді; встановлюються основні форми та вартість оновлення різних груп активів.

4. Забезпечення ефективного використання операційних не­оборотних активів підприємства. Таке забезпечення полягає в розробці системи заходів, спрямованих на підвищення коефіцієн­тів рентабельності та виробничої віддачі операційних необорот­них активів.

Використовуючи в процесі управління ефективністю операцій­них необоротних активів ці показники, слід ураховувати два важли­вих моменти, які забезпечують об'єктивність оцінки розроблених заходів. Перший з них полягає в тому, що при оцінці завжди потрі­бно використовувати відновлювану вартість операційних необоротних активів на момент проведення оцінки. Другий момент полягає в тому, що при оцінці слід використовувати залишкову вартість опе­раційних необоротних активів, тому шо більша їх частина в процесі зносу втрачає частину своєї продуктивності.

Зростання ефективності використання операційних необорот­них активів дає змогу скоротити потребу в них. Тому, заходи що­до забезпечення підвищення ефективності використання опера­ційних необоротних активів можна розглядати як заходи зі скорочення потреби в обсягу їх фінансування та підвищення тем­пів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціо­нального використання власних фінансових ресурсів.

5. Формування принципів та оптимізація структури джерел фінансування необоротних активів. Принципово оновлення та приріст операційних необоротних активів можуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового залученого капі­талу (фінансового кредиту, фінансового лізингу та ін.) та за ра­хунок змішаного їх фінансування.

Узагалі на основі розглянутих принципів, які визначають по­літику управління необоротними активами, можна виділити такі позитивні особливості:

а) вони практично не піддаються дії інфляції, тобто краще за­хищені від неї;

б) необоротним активам менш притаманний фінансовий ризик втрату процесі господарської діяльності підприємства;

в) ці активи спроможні генерувати стабільний прибуток при несприятливій ринковій кон'юнктурі — при нецільовому їх ви­користанні вони можуть бути передані в оренду іншим господа­рюючим суб'єктам;

г) вони сприяють зниженню втрат товарів та інших матеріаль­них оборотних активів у процесі їх зберігання.

Разом з тим необоротні активи в процесі їх господарського використання мають і деякі недоліки:

а) вони піддаються моральному зносу (особливо активна час­тина основних засобів), у зв'язку з чим, навіть якщо вони виведе­ні з експлуатації тимчасово, вони втрачають свою вартість;

б) ці активи важко піддаються фінансовому управлінню через те, що вони слабко змінювані в структурі в короткому періоді часу;

в) у більшості випадків необоротні активи відносять до групи не­ліквідних активів (у короткому періоді часу) і тому вони не можуть слугувати засобом забезпечення потоку платежів при зниженні рівня платоспроможності підприємства та загрозі його банкрутства.

Для аналізу руху основних засобів складено табл. 3.4.

Особливості структури та функціонального призначення різних елементів майна підприємства слід ураховувати при їх аналізі.

Показники майнового стану підприємства характеризують стан та структуру активів підприємства у сукупності з їх дже­релами покриття (пасивами), їх можна поділити умовно на дві групи: показники, які визначають стан основних засобів, та показники, які визначають стан оборотних коштів. Якісну ха­рактеристику основних засобів оцінюють за допомогою показ­ників:

7) частки активної частини основних засобів;

8) коефіцієнта зносу;

9) коефіцієнта придатності;

10)коефіцієнта оновлення;

11)коефіцієнта вибуття;

12)індекса постійного активу;

13)коефіцієнта довгострокового залучення позикових коштів;

14)коефіцієнта накопичення зносу;

15)коефіцієнта реальної вартості майна тощо.

Усі ці показники характеризують майновий стан підприємства з різних боків.

Індекс постійного активу показує частку основних засобів та необоротних активів у джерелах власних коштів. Його розрахо­вують за формулою

КПА =Оз / Вк

де Оз — основні засоби та необоротні активи; В_к — власні кошти.

Коефіцієнт накопичення зносу характеризує інтенсивність формування одного із джерел коштів на капітальні вкладення. Цей показник визначають за формулою

КНЗ = Сз / Соз

де С_з — нарахована сума зносу; С_о.₃ — початкова балансова вар­тість основних засобів.

Цей показник свідчить про ступінь фінансування основних за­собів за рахунок зносу.

Важливим показником характеристики майнового стану під­приємства є коефіцієнт реальної вартості майна, який показує, яку частку у вартості майна становлять засоби виробництва:

КВМ = (Озз + Вз + Нв + Мшп) / А

де О_Зз — основні засоби за залишковою вартістю; В₃ — вироб­ничі запаси; Н_в — незавершене виробництво; М_ш._п — малоцін­ні та швидкозношувані предмети; А — вартість активів під­приємства.

Цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підпри­ємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва. Загальноприйнято, що якщо значення цього показника нижче за 0,5, це негативна ознака як для підприємства, так і для його партнерів. Однак на сьогодні вартість частини основних засобів занижено, то­му в деяких випадках значення цього коефіцієнта, нижче за 0,5, вважають нормальним. Іншими причинами низького рівня коефіці­єнта можуть бути занадто великі довгострокові фінансові або капі­тальні вкладення, великі залишки готової продукції, велика дебітор­ська заборгованість. Усі ці причини негативно характеризують майновий та фінансовий стан підприємств, хоча такі з них, як вели-ка дебіторська заборгованість та складські залишки готової продук­ції, в умовах сьогодення легко пояснити.

У сучасних умовах високого технічного рівня виробництва фінансовий стан будь-якого підприємства багато в чому визнача­ється обсягами та прогресивністю основних засобів, їх технічним станом, ефективністю їх- обороту. Ось чому такі характеристики використання основних засобів постійно мають бути в полі зору фінансового менеджера та аналітика.

Завданням фінансового аналізу використання основних засобів є:

1)забезпеченість основними засобами (відповідність величини, складу та технічного рівня засобів потребам у них, своєчасності їх поповнення);

• технічний стан основного капіталу;

2)ступінь використання основних засобів за чинниками, які на них впливають;

• повнота використання основних засобів;

• вплив використання устаткування на обсяг продукції;

3)резерви збільшення обсягу продукції за рахунок поліпшення використання основних засобів.

В ході аналізу використання основних засобів досліджуються введення їх у дію, наявність, фондовіддача, вибуття та ліквідація, ступінь використання устаткування тощо.

Аналіз розпочинають із визначення забезпеченості виробниц­тва основними засобами. Після цього вивчають їх використання з погляду виявлення резервів, затим здійснюють розрахунки резер­вів збільшення обсягів виробництва за умов мобілізації резервів поліпшення використання основних засобів.

Узагальнюючим показником технічного стану основних засо­бів є ступінь їх зносу, тобто відношення величини зносу до почат­кової вартості всіх основних частин (насамперед виробничого устаткування та робочих машин, які мають вирішальний вплив на потужність підприємства).

де індекси 0 та 1 — величини показників на початок та кінець пе­ріоду.

Якщо, наприклад, на підприємстві знос основних засобів зріс з 27,3 до 29,4 %, то це негативно характеризує дії підприємства щодо вдосконалення технічної бази виробництва.

Ступінь оновлення основних засобів вимірюється відношен
ням надходження за аналізований період основних засобів (Fн) до
їх кількості на кінець року (F1), %:

Чим швидше відбувається заміна старого устаткування новим тим більш ефективним та продуктивним є устаткування оскільки при тривалому використанні воно морально старіє.

Для оцінки технічного рівня основних засобів визначають також частку прогресивного устаткування в загальній його кількос­ті та вартості.

Найбільш узагальнюючим показником ефективності використання основних виробничих засобів є показник використання ви­робничої потужності.

Якщо сумарна виробнича потужність недостатньо використо­вується, то необхідно встановити, випуск яких саме видів продукції негативно впливає на загальний рівень використання потуж­ностей за планом та фактично.

Показники використання потужностей— плановий (Кпл) та фактичний (Кф) розраховують за формулами, %:

де Qпл,,Qф плановий та фактичний випуск і-го виду продук­ції; Zпл, Z_ф; — планова та фактична потужність по випуску цьо­го виду продукції.

Після цього з'ясовують причини неповного використання ви­робничих потужностей за цими видами продукції та планують дії, спрямовані на усунення цих причин, зокрема, підвищення пропускної спроможності виробництва.

Іншим узагальнюючим показником використання основних засобів є фондовіддача, тобто відношення обсягу продукції за аналізований період до основних виробничих засобів:

де Q - випуск продукції; Р— основні виробничі засоби.

Показник, зворотний фондовіддачі, фондомісткість, який розраховують за формулами

Перевагою показника фондомісткості є те, що його чисельник може бути розкладений на складові частини за окремими цехами та групами устаткування. Це дає змогу встановити вплив викори­стання техніки на кожній виробничій дільниці на узагальнюючий показник використання засобів.

При визначенні показників фондовіддачі та фондомісткості обсяг продукції може бути розрахований у вартісних, натураль­них та умовних одиницях.

Основні виробничі засоби визначають за вартістю, площею,
яку вони займають, або в інших вимірниках, причому в розраху­нок приймається їх середня хронологічна величина за аналізова­ний період..

Натуральні та умовно-натуральні вимірники обсягу продукції застосовують лише на підприємствах, які випускають продукцію одного виду або якщо її можна прирівняти до одного виду.

Тому більшість підприємств, які виготовляють широку номен­клатуру виробів, зведені показники фондовіддачі розраховують виходячи з обсягу продукції у вартісному вираженні. При цьому можуть застосовуватись різні показники обсягу продукції— чис­та валова, реалізована, товарна продукція. З метою аналізу реко­мендується також розраховувати суму прибутку на гривню вар­тості основних виробничих засобів.

На рівень фондовіддачі (фондомісткості) у вартісному вира­женні впливають такі чинники:

4)рівень цін на продукцію;

5)струкіура ціни та її зміни внаслідок асортиментних змін;

6)оцінка основних виробничих засобів;

7)структура засобів;

8)технічний їх рівень і стан;

9)ступінь використання.

Для визначення впливу змін у структурі та асортименті про­дукції на динаміку фондовіддачі зіставляють динаміку обсягів виробництва та динаміку показників фондовіддачі, розрахованих на основі чистої та валової продукції.

Необхідно також про аналізувати вплив на фондовіддачу оцін­ки основних виробничих засобів, яка коливається по однакових за своєю технічною якістю основних засобах залежно від часу їх надходження та від того, яким способом здійснювалось будівни­цтво споруд — господарським чи підрядним. Переоцінка основ­них засобів по відновлювальній вартості у перші роки після її проведення підсилюють вірогідність показників фондовіддачі та фондомісткості. Однак при цьому слід виходити з оцінки по пов­ній відновлювальній вартості, а не по залишковій.

Вплив структури основних виробничих засобів на фондовід­дачу обумовлений тим, що різні категорії основних виробничих засобів неоднаково активно беруть участь у виробничому проце­сі. Зіставлення темпів зростання фондовіддачі на 1 гривню вартос­ті основних засобів, у тому числі машин та устаткування, дасть змогу виявити вплив змін у структурі основних засобів на ефек­тивність їх використання.

Дата добавления: 2015-05-26