Регулювання на грошовому ринку

Необхідність державного регулювання ФР та принципи законодавчого регулювання

Функціонування будь-якого ринку в сучасних умовах не можливо собі уявити без законодавчої бази регулювання та впли­ву держави. Саме держава визначає і контролює правові основи ринкових відносин, насамперед права власності, установлює ба­зові правила економічних відносин учасників ринку.

В ході історичного розвитку склалося так, що еволюція ре­гулювання фінансового ринку, особливо ринку цінних паперів, здійснювався шляхом посилення втручання держави з одноча­сним збереженням і підтримкою ринку. Хоча досить поширеною є точка зору, що зловживання на фондовому ринку були однією з причин найглибшого спаду в світовій економіці початку 30-х рр. XX ст., при якому скорочення виробництва становило в окремих країнах 50%, а рівень безробіття досягав 30%.

Необхідність державного регулювання ринку цінних па­перів зумовлено такими причинами:

По-перше, на ринку цінних паперів більшою мірою ре­алізуються національні інтереси держави, які можна розг­лянути як комплекс економічних і політичних пріоритетів на сучасному етапі розвитку економіки країни;

По-друге, на ринку цінних паперів постійно присутні та ак­тивно взаємодіють інтереси різних учасників ринку — емітентів цінних паперів, інвесторів, професійних учас­ників ринку (торговців цінними паперами, реєстраторів, депозитаріїв, інвестиційних фондів і компаній, керуючих їх активами і т. ін.). Ці інтереси можуть вступати в про­тиріччя між собою і для забезпечення стабільності і право­вого впорядкування ринку, регламентування взаємовідно­син між усіма його учасниками держава впроваджує відповідну систему регулювання;

По-третє, головною дійовою особою на фінансовому ринку виступає інвестор — вітчизняний або іноземний, юридична або фізична особа.

У юриспруденції вже давно склалась концепція структурування впливовості нормативних документів. В Україні склалась така загальна схема нормативно-правового регулювання ФР: конституція України, закони України, укази президента України, постанови Кабінету міністрів, постанови міністерств та відомств, що мають право законодавчої ініціативи, договори та угоди що укладаються між учасниками ринку. Окремо тут слід виділяти судову владу, яка на всіх рівнях нормотворчості коригує повноваження авторів нормативно правових актів, або навіть коригує та уточнює самі нормативні акти.

Нормативно-правове регулювання операцій суб’єктів на грошовому ринку має складну та заплутану структуру. З одного боку операції учасників на грошовому ринку регулюються в основному Законами, що регламентують роботу основних учасників цього ринку, з іншого боку нормативно-правовими актами, що регулюють обіг інструментів грошового ринку.

Насамперед ЗУ „Про Національний банк України” від 1999 р. встановлені основи регулювання грошового ринку. Згідно із цим законом НБУ виступає провідним регулятором, на плечі якого покладено функції підтримки стабільності грошового ринку.

Слід прийняти до уваги, що НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України та ЗУ „Про НБУ”. Регуляторна роль НБУ як регулятора на грошовому ринку закріплена саме Конституцією України, де вказано, що основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Втім конкретний регуляторний вплив НБУ на грошовий ринок проявляється через його наступні функції:

1) відповідно до розроблених Радою НБУ України Основних засад грошово-кредитної політики НБУ визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

Проте слід прийняти до уваги, що дії НБУ по відношенню до банків як до основних учасників грошового ринку з боку фінансових установ обмеженні ЗУ „Про банки та банківську діяльність” 2000 р. В цьому законі встановлюються основні нормативи, що регулюють ключові показники діяльності комерційних банків.

За статтею 31 ЗУ „Про банки та банківську діяльність”. мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше:

1) для місцевих кооперативних банків - 1 мільйона євро;

2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 мільйона євро;

3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 мільйонів євро.

Відповідними обмеженнями ЗУ „Про банки та банківську діяльність” встановлює певну межу для входження на грошовий ринок учасників ринку у якості фінансових посередників.

Дата добавления: 2015-05-26