Юридична природа конституційних прав, свобод та обов'язків

Проблема юридичної природи конституційних прав, свобод та обов'язків, хоча і не зводиться до обговорення їх суб'єктивного характеру, тим не менше, це питання займає в ній одне з центральних місць.

Кажучи про конституційні права і свободи, частіше використовують терміни «права і основні свободи» і дуже рідко термін «суб'єктивні права». На думку професора Я.Д.Воєводіна, юридична природа конституційних прав і свобод може бути розкрита і зрозуміла тільки у порівнянні суб'єктивного права як сукупності норм і суб'єктивного права як можливості людини обирати вид і міру поведінки у рамках закону.

Усі права громадян у юридичній науці на професійній юридичній мові називають суб'єктивними, тобто індивідуальними, які належать не тільки усім, але і кожному. Суб'єктивне право — це гарантована державою міра можливої (дозволеної) поведінки особи.

Слід зазначити, що на сьогодні в юридичній літературі з приводу даного питання склалися дві протилежні точки зору. Представники однієї з" них заперечують суб'єктивний характер конституційних прав, свобод і обов'язків, зокрема у контексті принципу «не заборонено законом, дозволено» (В.Г.Сокуренко, В.В.Лазарєв та інші). Прихильники іншої рішуче висловлюються за визнання за ними такої якості. І хоча ще в недалекому минулому перша точка зору була панівною, то зараз, як свідчить аналіз, більшість підтримують суб'єктивний характер конституційних прав, свобод і обов'язків. Заслуговує на увагу точка зору М.І.Матузова й О.В.Малька, що коли мова йдеться про суб'єктивне право, то мається на увазі не абстрактна можливість взагалі, а конкретні її різновиди і кордони, зафіксовані у законі «міри», «дози», «порції».

Юридичну природу конституційних прав, свобод і обов'язків, їх особливості можна виявити більш повно, розглядаючи їх як головний елемент правового статусу людини і громадянина. У діючій Конституції України основні права, свободи і обов'язки визначаються як суб'єктивні. Це підтверджується тим, що права й свободи широко захищаються судовими орга-

нами. «Права й свободи людини й громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 ч. 1, 2). Конституційні права, свободи і обов'язки громадян України закріплені в Основному Законі у загальній формі. Зрозуміло, що Конституція не в змозі та і не повинна дати вичерпного роз'яснення змісту усіх прав, свобод і обов'язків, які надані громадянам. Це завдання галузевого законодавства, але вирішальна роль все ж таки при визначенні змісту конституційних прав, свобод і обов'язків належить Основному Закону. Для підтвердження цієї позиції прокоментуємо, наприклад, ст. 53 Конституції України. Дана конституційна норма закріплює право кожного на освіту, що означає можливість отримання дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Зміст цього права розкривається через перелік основних шкіл, у яких можливе навчання громадян, і після закінчення отримати освіту. Конституційне право у даному випадку складає можливість отримання кожного з указаних видів освіти. Тобто, зміст цього права полягає не тільки в можливості навчання у тому чи іншому навчальному закладі, отриманні середньої чи вищої освіти та інше. Його сутність полягає в можливості оволодіти знаннями, використовуючи при цьому всі існуючі у державі види навчання. Конституція України надає це право громадянам, а держава його підтримує різними формами освіти і самоосвіти (ст. 53). Наведене вище дає змогу зробити висновок, що аналіз юридичної природи конституційних прав, свобод і обов'язків громадян дозволяє глибше виявити їх сутність, ті особливості та якості, які відрізняють їх від інших прав, свобод і обов'язків.

Дата добавления: 2015-05-31