Значення принципу політичного плюралізму для забезпечення прав і свобод особи, його конституційне закріплення 9 страница

За своїм правовим статусом, у відповідності з внутрішнім законодавством та міжнародними договорами й угодами, усі іноземці діляться на декілька груп.

До першої групи належать іноземці, які тимчасово або постійно проживають у країні і на яких у повному обсязі розповсюджується юрисдикція держави, як і на громадян даної держави: іноземні студенти, аспіранти, журналісти, спортсмени, екіпажі торговельних і пасажирських суден, літаків цивільних авіаліній, обслуговуючий персонал міжнародного зв'язку, особи, які прибувають у приватних справах, члени делегацій наукового, технічного та культурного обміну та інші.

До другої групи іноземців належать члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин. Вони підкоряються юрисдикції держави перебування тільки у тих випадках, якщо вони скоїли протиправні дії не під час виконання службових обов'язків. Питання про відповідальність за незаконні дії на території держави перебування, скоєне при виконанні службових обов'язків, вирішується у дипломатичному порядку.

До третьої групи іноземців належать особи, які мають консульський імунітет. Ці особи користуються особистою недоторканістю, звільняються від юрисдикції держави перебування з питань, пов'язаних із їхньою службовою діяльністю. Також вони не підкоряються юрисдикції держави перебування у випадках скоєння ними тяжкого злочину або у випадку, коли до них пред'являється позов про відшкодування шкоди, яка заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В четверту групу іноземців входять особи, які користуються дипломатичним імунітетом, при якому вони є недоторканими і звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної та інших відповідальностей перед державними органами країни перебування.

До п'ятої групи іноземців належать особи, які отримали політичний притулок.

Шосту групу іноземців складають військовослужбовці у складі Збройних Сил, якглеребувають на чужих територіях у відповідності до міжнародних угод. Ці угоди визначають обсяг імунітету військ на чужій території, який розповсюджується тільки на службову діяльність військовослужбовців. При скоєнні ними злочинів не під час виконання своїх службових обов'язків такі військовослужбовці підпадають під юрисдикцію країни перебування.

§4. Право притулку

Згідно з Конституцією України (ч. 2 ст. 26) іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Українська держава надає право притулку іноземцям, які переслідуються за захист інтересів трудящих і справу миру, за участь у революційному й національ-

но-визвольному русі, за прогресивну суспільно-політичну, на кову, іншу творчу діяльність.

Надання Україною притулку іноземцю чи особі без громадянства означає, що така людина може в'їхати в Україну, необмежений час перебувати (проживати) на її території, користуватися її захистом як по відношенню до себе так і членів своєї сім'ї і яка не буде видана іншій державі як злочинець.

Надання притулку частково регулюється Законами України «Про біженців» від 24 грудня 1993 року та «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 року. Спеціальний закон із цього питання не прийнятий.

Біженцями, яким надається притулок, можуть бути іноземні громадяни чи особи без громадянства, які внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушені залишити територію держави, громадянами якої вони є або в якій вони постійно проживають і не можуть чи не бажають користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань.

Конституційні норми та вищезазначені закони відповідають загальновизнаним нормам міжнародного права щодо права притулку. Це право закріплено, насамперед, у Загальній декларації прав людини (ст. 14), яка встановлює право кожного шукати в інших країнах притулок від переслідувань і користуватися цим притулком. Це право не може бути використано у випадках переслідування за скоєння неполітичного злочину чи діяннь, які суперечать цілям і принципам ООН.

На міжнародному рівні права, порядок і умови надання статусу біженця та політичного притулку отримали закріплення в: Конвенції про статус біженців від 22 квітня 1954 року; Протоколі, який стосується статусу біженців від 4 жовтня 1967 року; Статуті Управління Верховного комісара ООН із справ біженців від 1950 року.

Право притулку закріплено у конституціях більшості демократичних держав, однак це право надається іноземцям, як правило, на політичних підставах. Як свідчить світова практика, надання притулку особі не тягне автоматичного надання їй гро-

мадянства. Це залежить від волі держави, але не виключається ситуація, коли притулок особі надається, а у громадянстві відмовляють, або це питання і зовсім не обговорюється.

Разом із тим право притулку не визначається за особами, які скоїли кримінальні злочини (убивства, терористичні акти, виступи на захист расизму, підрив суспільного порядку тощо).

Особі може бути відмовлено у наданні їй притулку із міркування державної безпеки, у випадку, коли особа займається діяльністю, яка суперечить цілям та принципам ООН, чи коли особа скоїла злочин і у відношенні неї є обвинувальний вирок суду, що вступив у законну силу.

Необхідно зазначити, що право притулку безпосередньо пов'язане з недопустимістю виселення іноземця з території держави. Саме тому конституції окремих країн інколи спеціально закріплюють недопустимість виселення з країни як своїх громадян (експатріація), так і іноземців, які законно перебувають в їхній країні (рішення про надання притулку в Україні приймає Президент України (п. 26 ст. 106 Конституції України)). Саме так, звичайно, забороняється видача (екстрадиція) іноземним державам своїх громадян і іноземців, за виключенням випадків, передбачених міжнародними договорами.

§5. Правові підстави видворення іноземних громадян та осіб без громадянства з України

Видворення за межі України — це міра адміністративного стягнення (примусова), яка застосовується по відношенню до іноземця чи особи без громадянства і яка виражається в їх виселенні за межі державного кордону нашої держави.

Дана міра адміністративного стягнення детально регламентується в Законі «Про правовий статус іноземців». Згідно з даним Законом (ст. 32) іноземця може бути видворено за межі України, якщо:

— його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;

— це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

— він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.

Рішення про видворення приймають компетентні державні органи, а саме органи внутрішніх справ або Служби безпеки України.

Рішення про видворення приймається відносно іноземців, які:

— прибули за запрошенням юридичних осіб і відмовляються виїхати з України, але не існує законних підстав для їхнього перебування в Україні — за клопотанням юридичних осіб, які їх приймають;

— нелегально прибули в Україну — за клопотанням органів Прикордонних військ;

— постійно перебувають в Україні чи тимчасово перебувають на її території в особистих справах — на підставі висновків підрозділів паспортної служби органів внутрішніх справ;

— утратили, позбавлені статусу біженця — за представленням органів міграційної служби Міністерства зі справ національностей і міграції.

Згідно із Законом видворення іноземців за межі України здійснюють органи внутрішніх справ. Особа, що видворяється зобов'язана залишити територію нашої держави в термін, зазначений у рішенні про її видворення. Іноземець має право оскаржити у суді рішення про своє видворення за межі України, але таке оскарження не призупиняє виконання рішення про видворення. Особи, які ухиляються від виїзду з України підлягають, за санкцією прокурора, затриманню органами внутрішніх справ і адміністративному видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення.

Разом із тим, іноземці, які підлягають видворенню, або фізичні, юридичні особи, які приймають цих іноземців, влаштовують їхні незаконні в'їзди, проживання, працевлаштування, сприяють в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У випадку, коли іноземець відмовляється відшкодувати витрати, необхідні для виконання рішення про його адміністративне видворення, то відповідні кошти можуть бути утримані з нього у порядку цивільного судочинства. Якщо юридичні чи фізичні особи, які запросили іноземців в Україну, відмовляються від-

шкодувати збитки, пов'язані з адміністративним видворенням { утримуванням на період адміністративного затримання, відповідні кошти можуть бути з них утримані у порядку цивільного судочинства. В ситуації, коли у іноземців відсутні кошти, необхідні для відшкодування витрат, пов'язаних з адміністративним видворенням, і встановлено, що він в'їхав в Україну без запрошення юридичних чи фізичних осіб, адміністративне видворення здійснюється за рахунок відповідного органу внутрішніх справ із наступним відшкодуванням витрат із державного бюджету у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ у погодженні з Міністерством фінансів України.

Необхідно зауважити, що застосування такої міри, як видворення, до іноземних громадян та осіб без громадянства визначається цілим рядом міжнародно-правових актів (Протокол № 7 до Європейської Конвенції про захист прав людини й основних свобод від 1950 року, Конвенції про статус апатридів від 1954 року, Міжнародний пакт про громадянські й політичні права від 1966 року).

Висновок

Права людини в цивілізованому суспільстві надзвичайно багатогранні. Адже саме людина, її життя, свобода, честь і гідність, недоторканість і безпека являються найвищою соціальною цінністю.

Люди народжуються вільними і рівними в гідності і правах, і кожний повинен володіти всіма правами й свободами, проголошеними Загальною декларацією прав людини, без будь-яких відмінностей, наприклад, у відношенні раси, кольору шкіри чи національного походження.

Дискримінація у відношенні людей по ознакам раси, кольору шкіри чи етнічного походження являє собою посягання на гідність людини і засуджується як заперечення принципів Уставу

оон.

Жодна держава не повинна з допомогою поліцейських заходів чи іншим чином заохочувати, захищати та підтримувати будь-яку дискримінацію за ознаками раси, кольору шкіри чи етнічного походження, яка б проводилася окремими особами, установами чи групами людей. Існування расового бар'єра суперечить ідеалам будь-якого людського суспільства.

спільнота притримується концепції міжнародної правосУб'єктності індивідів, створення наддержавних органів захисту прав людини, пріоритету загальновизнаних принцип*6 і Норм міжнародного права про права людини по відношенню до внутрішнього національного права.

Держава повинна закріплювати, а не надавати людині права і свободи, визначати їх ідеали, створювати механізми й гарантії реалізації- Конституційне закріплюються природні, невід'ємні права і свободи людини й громадянина.

СліД відмітити, що в нашій державі останнім часом на можливість громадян реалізувати свої права і свободи негативним чином впливають труднощі в суспільстві, соціальна й політична напрУга> Досить складна криміногенна обстановка, неадап-тованість багатьох людей до нових умов життя. І в той же час заклад2ється Нова концепція взаємовідносин особи й держави. Патерналістські засади цих відносин поступаються місцем соціальному партнерству й співробітництву, створюється сучасна законодавча база.

Список використаних джерел

Нормативні:

Конституція України — К., 1996.

Декларація «Про державний суверенітет України» —К., 1991. Акт проголошення незалежності України. Декларація прав національностей України. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» Закон України «Про громадянство України» Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» Закон України «Про інформацію» Закон України «Про Конституційний Суд України» Закон України «Про правовий статус іноземців» Закон України «Про біженців»

Закон України «Про національні меншини в Україні»

Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Закон України «Про об'єднання громадян» Закон України «Про звернення громадян» Закон України «Про міжнародні договори України» Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» Загальна Декларація прав людини // Права людини: Міжнародні договори Украї-ни.-К, 1992.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Там же. — К., 1992. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Там же. — К., 1992.

Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Второй Факультативний протокол к Международному пакту о гражданских й политических правах, направленньїй на отмену смертной казни.

Конвенція про захист прав людини та основних свобод.

Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу і протоколів № 2, 4, 7 і 11 до Конвенції»

Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок.

Рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року № 11 — рп/99 (справа про смертну кару).

Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп (справа громадянки Дзюби Г.П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи).

Рішення Конституційного Суду України від ЗО жовтня 1997 р. № 5-зп у справі щодо офіційного тлумачення ст. З, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка).

Рішення Конституційного Суду України від ЗО жовтня 1997 р. № 5-зп (справа за зверненням жителів міста Жовті Води).

Збірник нормативних актів з конституційного права України. Випуск 1. — Харків. 1997; Випуск 2. —Харків. 1997; Випуск 3. —Харків. 1998; Випуск 4. — Харків. 1999.

Коментар до Конституції України — Київ. 1996.

Літературні:

Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. М., 1999.

776с.

Баглай М.В., Туманов В.А. Малая знциклопедия конституционного права. М., 1998.519с.

Буроменский М.В. Международная защита прав человека: Документи й коммен-тарии. Харьков, ООО «Синтекс ЛТД», 1998. С.298.

Веніславський Ф.В. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України/УПраво України, 1998. № 1. С.35.

Воєводин Л.Д. Юридический статус личности в России: Учебное пособие. М., 1997.304с.

Козлова Е.М., Кутафин О.Е. Конституционное право России: Учебник. М., 1997. 520с.

Комаров В.В. Громадянин звернувся до суду. К.: Знання УРСР, 1991.

Комаров В.В. ФормьІ защитьі гражданских прав й концентрация судебной влас-ти//ПроблемьІ государства й права УкраиньІ: Тематический сборник. К.: УМКВО, 1992.

Колісник В.П. Правовий статус національностей в Україні: Конспект лекції. Харків. УкрЮА. 1994. 20 с.

Конституційне право України: Конспект лекцій / За ред. Ю.М. Тодики — X., 1997. 170с.

Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. — К., 1999.376с.

Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. — К., 1999, 735 с.

Конституционное право / Под ред. А.Е. Козлова — М., 1996. 464 с.

Конституционное право: Знциклопедический словарь / Под ред. С.А.Авакьяна — М., 2000. 688 с.

Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. — К., 1996. 544 с.

Кушніренко О.Г. Вплив Загальної декларації прав людини на розвиток конституційного законодавства України / Права людини і правова держава.— X., 1998. С. 71.

Кушніренко О.Г, Слінько Т.М. Інформаційне забезпечення функціонування державних органів України /Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов'язків. — X., 2000. С. 76.

Лукаш С.Ю. Політичний плюралізм як принцип конституційного ладу//Віче, 1997. №7.

Марочкін І.Є. Органи судової влади України. — К., 1997.

Марочкін І.Є. Проблеми застосування законів України «Про біженців» та «Про правовий статус іноземців»//Проблеми законності. Вип. 33. — X., 1998.

Общая теория прав человека / Под. ред. Е.А. Лукашовой — М., 1996. 520 с.

Панов М.І. Безпека людини як загальний принцип сучасного права: Тез. допов. на конференції з нагоди 50-ї річниці прийняття Загальної декларації прав людини// Права людини і правова держава. — X.: НЮАУ. 1998

Панов М.І. На шляху до правової держави / Вечірній Харків, 1990. 26 березня.

Права человека: Учебник для вузов / Под ред. Е.А. Лукашовой. М., 1999. 573 с.

Речицкий В. Конституционализм. Украинский опьіт. — X., 1998. 160 с.

Речицкий В. Свобода й государство. —X.: Фолио. 1998. 144 с.

Речицкий В. Категория свободьі в конституциях посттоталитарньїх стран/ЯТра-вовьіе аспекти трансформации посттоталитарньїх государств. Материалн научно-практического семинара. — X., 1998. С. 37—71.

Речицький В. Свобода, віра і держава/ЛІрава людини в Україні. 1996. №15. С.48—51.

Речицький В. Громадянські права як юридичний засіб противаги державній владі// Українське право. 1995. № 1(2). С. 188—197.

Речицький В. Демократія як феномен культури// Вісник АН України, 1992. № 10. С. 10—29.

Слинько Т.Н., Байрачная Л.А. Международно-правовьіе стандарти в сфере ин-формационньїх отношений й их реализация в Украине //Права человека. Просвеще-ние по вопросам основних прав й свобод. — Бєлгород, 1999. С. 45.

Слінько Т.М., Зуй В.В. Роль міжнародних стандартів в забезпеченні права на інформацію/ЯІрава людини і правова держава. — X., 1998. С. 86.

Слінько Т.М., Кушніренко О.Г. Конституційно-правовий статус об'єднань громадян в Україні.—X., 1998.

Слінько Т.М. Конституційно-правові аспекти забезпечення права на інформацію в Україні/ЯТроблеми законності. — X., 1999. № 40. С. 32.

Современньїе зарубежньїе Конституции / Сост. В.В.Маклахов. — М., 1996.283с.

Таций В.Я. Всеобщая декларация прав человека й проблеми становлення кон-ституционализма в Украине//ПроблемьІ законности. Вьіп. 36. 1998.

Таций В.Я. Любьіе вьіборьі — школа демократам / Время. 2000. 11 апреля.

Тацій В.Я. Проблеми реалізації Конституції України//Вісник Академії правових наук України. № 2(21). 2000.

Теория государства й права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько. М., 1997.672с.

Тодьїка Ю.Н. Конституционно-правовой статус иностранцев й беженцев в Украине. — X.: Факт, 1998.

Тодьїка Ю.Н. Конституционное право Украиньї: отрасль права, наука, учебная дисциплина. — X., 1998.

Тодьїка Ю.Н. ОсновьІ конституционного строя Украиньї. — X.: Факт, 1999.

Тодьїка Ю.Н., Яворский В.Д. Президент Украиньї: конституционно-правовой статус. —X.: Факт, 1999.

Тодьїка Ю.Н., Яворский В.Д. Вибори народних депутатов Украиньї: конституционно-правовой аспект. — X.: Факт, 1998.

Тодьїка Ю.Н. Конституция Украиньї: проблеми теории й практики. — X.: Факт, 2000. 608 с.

Хавронюк М.І. Конституція України: Офіц. Текст. Коментар законодавства України про права і свободи людини і громадянина. К., 1999. 544 с.

Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия й зарубежннй опит. — М. 1998.

Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежньїх стран: Учебник. — М., 1997. 568с.

Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. — К., 1997. 264 с.

НОРМАТИВНІ АКТИ

Конституція України (Витяг) РозділІІ

ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими

ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття ЗО. Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший встановлений законом порядок проникнення до *итла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа -— від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

, Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Дата добавления: 2015-05-31