Значення принципу політичного плюралізму для забезпечення прав і свобод особи, його конституційне закріплення 28 страница

Стаття 53

Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

Стаття 54

Рішення Суду надсилається Комітету міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

Стаття 55

Суд встановлює свої власні правила і визначає свою процедуру.

Стаття 56

1. Перші вибори членів Суду проводяться після того, як кількість заяв Високих Договірних Сторін, згаданих у статті 46, досягне восьми.

2. Жодна справа не може бути передана в Суд до цих виборів.

РОЗДІЛ V Стаття 57

На прохання Генерального секретаря Ради Європи будь-яка Висока Договірна Сторона дає роз'яснення щодо того, яким чином її внутрішнє законодавство забезпечує ефективне виконання будь-якого з положень цієї Конвенції.

Стаття 58

Витрати Комісії і Суду сплачуються Радою Європи.

Стаття 59

Члени Комісії і Суду під час виконання своїх обов'язків користуються привілеями та імунітетами, передбаченими в статті 40 Статуту Ради Європи і в угодах, укладених згідно з цією статтею.

Стаття 60

Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будь-які права і основні свободи людини, які можуть гарантуватися законами будь-якої Високої Договірної Сторони або будь-якою іншою угодою, в якій вона бере участь.

Стаття 61

Ніщо в цій Конвенції не зашкоджує повноваженням Комітету міністрів, наданим йому Статутом Ради Європи.

—• Стаття 62

Високі Договірні Сторони домовляються, що вони, без спеціальної згоди, не користуватимуться підписаними між ними чинними договорами, угодами або деклараціями для вирішення, шляхом оскарження, спору, який виник внаслідок тлумачення або застосування цієї Конвенції, засобами врегулювання спорів, не передбаченими цією Конвенцією.

Стаття 63

1'"; 1. Будь-яка держава може під час ратифікації або в будь-який інший час після цього заявити у повідомленні на ім'я Генерального секретаря Ради Європи про те, що дія цієї Конвенції поширюється на всі або деякі з територій, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

2. Дія Конвенції поширюється на територію (території), визначену в повідомленні, на тридцятий день після одержання цього повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи.

3. Положення цієї Конвенції застосовуються до таких територій з належним урахуванням, однак, місцевих вимог.

4. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 цієї статті, може в будь-який час після цього заявити від імені однієї або декількох територій, яких стосується заява, що вона визнає компетенцію Комісії приймати скарги від окремих осіб, неурядових організацій або груп осіб згідно зі статтею 25 цієї Конвенції.

Стаття 64

1. Будь-яка держава під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти може заявити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду на те, що той чи інший закон, чинний в цей час на її території, не відповідає цьому положенню. Застереження загального характеру згідно з цією статтею не дозволяються.

2. Будь-яке застереження, заявлене згідно з цією статтею, повинно містити короткий виклад відповідного закону.

Стаття 65

1. Висока Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію тільки після закінчення п'яти років від дня приєднання до неї і через шість місяців після перепровадження відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, який інформує про це інші Високі Договірні Сторони.

2. Така денонсація не звільняє відповідну Високу Договірну Сторону від її зобов'язань за цією Конвенцією стосовно будь-якого діяння, яке могло бути порушенням таких зобов'язань і могло бути здійсненим нею до дати, з якої денонсація набрала чинності.

3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути і учасницею цієї Конвенції на тих же умовах.

25 ОТ. Кушнірснко

4. Відповідно до положень попередніх пунктів Конвенція може бути денонсована стосовно будь-якої території, на яку було поширено її дію згідно з заявою, зробленою на підставі статті 63.

Стаття 66

1. Цю Конвенцію відкрито для підписання членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Ця Конвенція набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот.

3. Для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання їх ратифікаційних грамот.

4. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всіх членів Ради Європи про набрання Конвенцією чинності, про Високі Договірні Сторони, які ратифікували її, і про здачу на зберігання в подальшому всіх ратифікаційних грамот.

Вчинено в Римі четвертого дня листопада місяця 1950 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цієї Конвенції кожній державі, яка її підписала.

ПЕРШИЙ ПРОТОКОЛ

(Париж, 20.111.1952)

Уряди, які підписали цей Протокол, будучи членами Ради Європи,

сповнені рішучості зробити кроки на шляху колективного забезпечення І

здійснення деяких прав і свобод, які не передбачені в розділі І Конвенції про І

захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950|

року (далі «Конвенція»),

погодились про таке:

Стаття 1

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїн майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в громадсь-1 ких інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципа-;і ми міжнародного права.

Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення кон-' тролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для; забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Стаття 2

Жодна людина не може бути позбавлена права на освіту. Держава під час виконання будь-яких функцій, які вона взяла на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків відповідно до їх власних релігійних і філософських переконань забезпечувати освіту і навчання дітей.

Стаття З

Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади.

Стаття 4

Будь-яка Висока Договірна Сторона може під час підписання або ратифікації або в будь-який інший час після цього надіслати Генеральному секретарю Ради Європи заяву, в якій визначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій,

які визначені в цій заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву згідно з попереднім пунктом, може час від часу робити інші заяви, які змінюють умови будь-якої попередньої заяви або припиняють застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 63 Конвенції.

Стаття 5

Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1,2, 3 і 4 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.

Стаття 6

Цей Протокол відкрито для підписання членами Ради Європи, які підписали Конвенцію; він підлягає ратифікації одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот. Для тих держав, які підписали цей Протокол і які ратифікуватимуть його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності від дня здачі на зберігання їх ратифікаційних грамот.

Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про всі ратифікації.

Вчинено в Парижі двадцятого дня березня місяця 1952 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожному уряду, який його підписав.

25*

ПРОТОКОЛ №2

про надання Європейському суду з прав людини повноважень робити консультативні висновки

Держави — члени Ради Європи, які підписали цей Протокол,

беручи до уваги положення Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі «Конвенція»), і зокрема статтю 19, яка передбачає створення, в числі інших органів, Європейського суду з прав людини (далі «Суд»),

вважаючи за доцільне надати Суду повноваження робити консультативні висновки за певних умов,

погодились про таке:

Стаття 1

1. Суд може на запит Комітету міністрів робити консультативні висновки з правових питань, які стосуються тлумачення Конвенції і протоколів до неї.

2. Такі висновки не поширюються на питання, які стосуються змісту та обсягу прав і свобод, визначених в розділі І Конвенції і протоколах до неї, або на будь-яке інше питання, яке Комісія, Суд або Комітет міністрів можуть розглядати внаслідок будь-якого провадження, яке може бути порушене відповідно до Конвенції.

3. Рішення Комітету міністрів про подання запиту щодо консультативного висновку Суду приймається більшістю у дві третини голосів представників, які мають право брати участь в засіданнях Комітету.

Стаття 2

Суд вирішує, чи відповідає його консультативній компетенції, визначеній в статті 1 цього Протоколу, запит Комітету міністрів щодо консультативного висновку.

Стаття З

1. Для розгляду запитів щодо консультативного висновку Суд збираєть-І ся на пленарне засідання.

2. Консультативні висновки Суду мають бути мотивованими.

3. Якщо консультативний висновок цілком або частково не виражає одно-| стайної думки судців, кожний суддя має право окремо викласти свою думку.

4. Консультативні висновки Суду надсилаються Комітету міністрів.

Стаття 4

Повноваження Суду згідно зі статтею 55 Конвенції поширюються на| встановлення таких правил і визначення такої процедури, які Суд може вва-"; жати необхідними для цілей цього Протоколу.

Стаття 5

1. Цей Протокол відкрито для підписання державами-членами Ради Європи, які підписали Конвенцію і які можуть стати його учасниками шляхом:

а) підписання без застереження щодо ратифікації або прийняття;

Ь) підписання із застереженням щодо ратифікації або прийняття з подальшою ратифікацією або прийняттям.

Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Цей Протокол набирає чинності, як тільки всі держави-учасниці Конвенції стануть учасницями Протоколу відповідно до положень пункту 1 цієї статті.

3.3 дня набрання цим Протоколом чинності статті 1—4 становлять складову частину Конвенції.

4. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени Ради про:

а) будь-яке підписання без застереження щодо ратифікації або прийняття;

Ь) будь-яке підписання із застереженням щодо ратифікації або прийняття;

с) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття;

<і) дату набрання чинності цим Протоколом згідно з пунктом 2 цієї статті.

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі шостого дня травня місяця 1963 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі, яка його підписала.

Я

ПРОТОКОЛ №4,

кий гарантує деякі права і свободи, не передбачені Конвенцією і Першим Протоколом до неї

(Страсбург, 16.ІХ. 1963)

Уряди, які підписали цей Протокол, будучи членами Ради Європи, сповнені рішучості зробити кроки на шляху колективного забезпечення здійснення деяких прав і свобод, які не передбачені в розділі І Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі «Конвенція»), і в статтях 1—3 Першого Протоколу до Конвенції, підписаного в Парижі 20 березня 1952 року, погодились про таке:

Стаття 1

Жодна людина не може бути позбавлена волі лише на підставі неспроможності виконання свого договірного зобов'язання.

Стаття 2

1. Кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої держави| в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місі проживання.

2. Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свок власну.

3. Здійснення цих прав не підлягає ніяким обмеженням, за винятком тихі які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою під- ] тримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоро-1 в'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

4. Права, викладені в пункті 1, в певних районах можуть також підлягати обмеженням, які запроваджуються згідно з законом і виправдовуються в демократичному суспільстві державними інтересами.

Стаття З

1. Жодна людина не може бути вислана, шляхом здійснення індивідуальних або колективних заходів, з території держави, громадянином якої вона є.

2. Жодна людина не може бути позбавлена права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є.

Стаття 4

Колективне вислання іноземців забороняється.

Стаття 5

1. Будь-яка Висока Договірна Сторона може під час підписання або ратифікації цього Протоколу або в будь-який інший час після цього надіслати Генеральному секретарю Ради Європи заяву, в якій визначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, які визначені в цій заяві і за міжнародні віносини яких вона несе відповідальність.

2. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву згідно з попереднім пунктом, може час від часу робити інші заяви, які змінюють умови будь-якої попередньої заяви або припиняють застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

3. Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 63 Конвенції.

4. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на підставі його ратифікації або прийняття цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, розглядаються як окремі території для цілей посилань у статтях 2 і 3 на територію держави.

Стаття 6

1. Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1—5 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.

2. Проте право на індивідуальний позов, яке визнане заявою, зробленою на підставі статті 25 Конвенції, або визнання обов'язковою юрисдикції Суду в заяві, зробленій на підставі статті 46 Конвенції, не матиме чинності щодо цього Протоколу до тих пір, поки відповідна Висока Договірна Сторона не зробить заяви про визнання такого права або прийняття такої юрисдикції щодо всіх або деяких із статей 1—4 цього Протоколу.

Стаття 7

1. Цей Протокол відкрито для підписання членами Ради Європи, які підписали Конвенцію; він підлягає ратифікації одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання п'яти ратифікаційних грамот. Для тих держав, які підписали цей Протокол і які ратифікуватимуть його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності від дня здачі на зберігання їх ратифікаційних грамот.

2. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про всі ратифікації.

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі шістнадцятого дня вересня місяця 1963 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі, яка його підписала.

ПРОТОКОЛ №7

(Страсбург, 22.XI. 1984)

Держави-члени Ради Європи, які підписали цей Протокол, сповнені рішучості зробити нові кроки на шляху колективного забезпечення здійснення деяких прав і свобод за допомогою Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі «Конвенція»),

погодились про таке:

Стаття 1

1. Іноземець, який законно проживає на території держави, не може бути висланий за її межі інакше, як на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і йому повинна бути надана можливість:

а) наводити докази проти свого вислання;

Ь) вимагати перегляду своєї справи; і

с) бути представленим з цією метою перед компетентним органом або особою чи особами, призначеними цим органом.

2. Іноземець може бути висланий до здійснення своїх прав, передбачених в пунктах 1.а, Ь та с цієї статті, коли таке вислання необхідне в інтересах громадського порядку або мотивується міркуваннями національної безпеки.

Стаття 2

1. Кожна людина, визнана судом винною у вчиненні кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного їй вироку і призначеної міри покарання. Здійснення цього права, включаючи обставини, за яких воно може бути здійсненим, регулюєтья законом.

2. Це право може бути предметом винятків, передбачених законом щодо малозначних злочинів, або у справах, в яких судом першої інстанції, що при-тяг до відповідальності відповідну особу, був найвищий суд або в яких відповідна особа була засуджена після апеляції на виправдувальний вирок.

Стаття З

Якщо особа була остаточним рішенням визнана винною у вчиненні кримінального злочину і якщо винесений їй вирок був потім скасований або вона була помилувана на тій підставі, що якась нова чи нововиявлена обставина незаперечне доводить наявність судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує відшкодування згідно з законом або практикою відповідної держави, якщо тільки не буде доведено, що зазначена невідома обставина не була свого часу виявлена повністю або частково з вини цієї особи.

Стаття 4

Жодна людина не може бути вдруге притягнута до відповідальності або покарана у кримінальному порядку судом однієї і тієї ж держави за злочин, за який вона вже була остаточно виправдана або засуджена відповідно до закону і кримінально-процесуального права цієї держави.

2. Положення попереднього пункту не перешкоджають перегляду судового рішення згідно з законом і кримінально-процесуальним правом відповідної держави за новими або нововиявленими обставинами чи за грубою помилкою в попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати процесу.

3. Ніякі відступи від положень цієї статті на підставі статті 15 Конвенції не дозволяються.

Стаття 5

Чоловік і жінка мають рівні громадянські права і обов'язки у стосунках між собою і у відносинах з їхніми дітьми, щодо одруження, перебування в

шлюбі і його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, які необхідні в інтересах дітей.

Стаття 6

1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи затвердження може визначити територію (території), на яку поширюватиметься дія цього Протоколу, і визначити межі застосування нею його положень до такої території або таких територій.

2. Будь-яка держава може в подальшому в будь-який час надіслати на ім'я Генерального секретаря Ради Європи заяву про поширення дії цього Протоколу на будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві. Щодо такої території Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення двомісячного періоду від дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена на підставі двох попередніх пунктів, може бути відкликана щодо будь-якої території, визначеної в цій заяві, або змінена шляхом перепровадження повідомлення на ім'я Генерального секретаря. Відкликання або зміна заяви набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення двомісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

4. Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 63 Конвенції.

5. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на підставі його ратифікації, прийняття чи затвердження цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, можуть розглядатися як окремі території для цілей посилання у статті 1 на територію держави.

Стаття 7

1. Держави-учасниці розглядають положення статей 1—6 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.

2. Проте право на індивідуальний позов, яке визнане заявою, зробленою на підставі статті 25 Конвенції, або визнання обов'язковою юрисдикції Суду у заяві, зробленій на підставі статті 46 Конвенції, не матиме чинності щодо цього Протоколу до тих пір, поки відповідна держава не зробить заяви про визнання такого права або прийняття такої юрисдикції щодо статей 1—5 цього Протоколу.

Стаття 8

Цей Протокол відкрито для підписання державами-членами Ради Європи, які підписали Конвенцію. Він підлягає ратифікації, прийняттю чи затвердженню. Держава-член Ради Європи не може ратифікувати, прийняти чи

26 ОТ. Кушнірснко

затвердити цей Протокол, якщо вона одночасно або раніше не ратифікувала Конвенцію. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 9

1. Цей Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення двомісячного періоду від дати, на яку сім держав-членів Ради Європи висловили свою згоду про обов'язковість для них цього Протоколу І згідно з положеннями статті 8.

2. Для будь-якої держави-члена, яка висловить свою згоду про обо-' в'язковість для неї цього Протоколу після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення двомісячного періоду від дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

Стаття 10

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всі держави-члени Ради Європи про:

а) будь-яке підписання;

Ь) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття чи затвердження;

с) будь-яку дату набрання чинності цим Протоколом згідно зі статтями 6 і 9;

сі) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або будь-яку заяву, які стосуються цього Протоколу.

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі двадцять другого дня листопада місяця 1984 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі-члену Ради Європи.

ПРОТОКОЛ №11,

який передбачає перебудову контрольного

механізму, створеного Конвенцією про захист прав

і основних свобод людини

Держави-члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі «Конвенція»),

враховуючи нагальну необхідність перебудови контрольного механізму, створеного Конвенцією для забезпечення та підвищення ефективності захисту прав і основних свобод людини, головним чином у зв'язку із збільшенням кількості заяв та членів Ради Європи,

вважаючи за доцільне з цією метою внести поправки у деякі положення Конвенції для того, щоб, зокрема, замінити існуючі Європейську комісію та Європейський суд з прав людини новим постійним Судом,

враховуючи резолюцію №1, ухвалену Європейською конференцією з прав людини на рівні міністрів, що відбулася у Відні 19 та 20 березня 1985 року,

враховуючи рекомендацію 1194 (1992), прийняту Парламентською Асамблеєю Ради Європи 6 жовтня 1992 року,

враховуючи рішення про перебудову контрольного механізму Конвенції, ухвалене главами держав та урядів держав-членів Ради Європи у Віденській декларації 9 жовтня 1993 року,

погодились про таке:

Стаття 1

Існуючий текст розділів II—IV Конвенції (статті 19—56) і Протокол №2, який надає Європейському суду з прав людини повноваження робити консультативні висновки, замінюються нижченаведеним розділом II Конвенції (статті 19—51):

1 Розділ II

! ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

І

Стаття 19 ^ Створення Суду

і Для забезпечення виконання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини (далі «Суд»), який функціонує на постійній основі.

Стаття 20 Склад суддів

Суд складається з такого числа суддів, яке відповідає кількості Високих Договірних Сторін.

Стаття 21 Критерії добору суддів

1. Судді повинні мати високі моральні якості та кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, або бути юристами з визнаним авторитетом.

2. Судді засідають в Суді у своїй особистій якості.

3. Впродовж терміну їхніх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, несумісною з їх незалежністю, неупередженістю або вимогами, що пред'являються до штатних посадових осіб; усі питання, які виникають у зв'язку із застосуванням цього пункту, вирішуються Судом.

26*

Стаття 22 Вибори суддів

1. Судді обираються Парламентською асамблеєю від кожної Високої Договірної Сторони більшістю поданих голосів із трьох кандитатів, висунутих Високою Договірною Стороною.

2. Така ж процедура застосовується під час довиборів до Суду у випадку приєднання нових Високих Договірних Сторін, а також при заповненні вакансій, що виникли.

Стаття 23 Термін повноважень

1. Судді обираються терміном на шість років. Вони можуть бути переобраними. Однак термін повноважень половини суддів, обраних на перших виборах, спливає по закінченні трирічного періоду.

2. Судді, повноваження яких мають спливти по закінченні першого трирічного періоду, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після їх обрання.

3. З метою забезпечення, по можливості, поновлення кожні три роки, повноважень половини суддів, Парламентська Асамблея може до початку будь-яких наступних виборів вирішити, що тривалість терміну або термінів повноважень одного або декількох суддів, які мають бути обраними, становитиме період, інший, ніж шість років, але не більше дев'яти і не менше трьох років.

4. У випадках, коли йдеться про більше ніж один термін повноважень і коли Парламентська асамблея застосовує попередній пункт, розподіл термінів повноважень здійснюється Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після виборів.

5. Суддя, обраний для заміщення судді, термін повноважень якого не минув, обіймає посаду на протязі решти частини терміну повноважень свого попередника.

6. Термін повноважень суддів спливає, якщо вони досягають 70-річного віку.

7. Судді обіймають свою посаду до їх заміщення. Після заміщення вони продовжують, однак, займатися тими справами, які вже знаходяться у них на розгляді.

Стаття 24 Звільнення

Жоден суддя не може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам не буде ухвалене іншими суддями більшістю у дві третини голосів.,

Стаття 25 Канцелярія та судові секретарі

Суд має канцелярію, функції та організація якої визначаються у правилах процедури Суду. Суду у його діяльності надають допомогу судові секретарі.

Стаття 26 Пленарні засідання Суду

На пленарних засіданнях Суду:

а) обирається його Голова та один або два заступники Голови терміном на три роки; вони можуть бути переобраними; Ь) створюються палати на визначений термін; с) обираються голови палат Суду; вони можуть бути переобраними; й) приймаються правила процедури Суду; та е) обираються Секретар Суду та один або декілька заступників Секретаря.

Стаття 27 Комітети, палати та Велика палата

1. Суд розглядає подані йому справи в комітетах із трьох суддів, палатах із семи суддів та Великій палаті із сімнадцяти суддів. Палати Суду створюють комітети на визначений термін.

2. Як член палати та Великої палати ех оШсіо засідає суддя, обраний від зацікавленої держави-учасниці або, у його відсутність чи у разі його неспроможності взяти участь у засіданні, особа, яка визначається за вибором такої держави і засідає як суддя.

3. До складу Великої палати входять також Голова Суду, заступники Голови, голови палат та інші судді, які визначаються відповідно до правил процедури Суду. Якщо справа передається на розгляд Великої палати згідно зі статтею 43, у Великій палаті не може засідати жоден суддя з палати, яка ухвалила судове рішення, за винятком голови палати та судді, який засідав від зацікавленої держави-учасниці.

Дата добавления: 2015-05-31