Особисті|особові| і майнові відносини подружжя

При шлюбі cum m a n u, як уже зазначалось, жінка цілком підпорядкову­валась владі чоловіка і юридично перебувала на становищі дочки. Отже, в особистому відношенні вона підлягала юридично необмеженому праву чоло­віка, який міг домагатись її від кожної третьої особи, навіть від родичів і проти її волі, за допомогою віндикації. Він мав право піддавати жінку будь-якому покаранню. У своїх вчинках чоловік був обмежений лише громадською дум­кою.

Той же принцип підлеглості визначав майнові відносини між подружжям. Усе, що жінка мала до шлюбу і що вона набула після шлюбу, належало чоло­вікові, повному і безконтрольному власнику. У випадку неспроможності чоловіка майно жінки йшло на задоволення його кредиторів. Однак така май­нова несамостійность жінки компенсувалась тим, що вона нарівні зі своїми дітьми мала спадкове майно після чоловіка і всіх його агнатичних родичів

Зовсім інакше складаються відносини між жінкою і чоловіком у шлюбі sine raanu. У цьому шлюбі принцип підлеглості жінки чоловіку поступаєть­ся перед місцем принципу рівності. Щоправда, чоловік мав право вимагати повернення жінки від третіх осіб, які утримували її проти волі. Перебуваючи у шлюбі sine manu, дружина набувала ім'я чоловіка, поділяла його грома­дянське становище, мала одне.місце проживання з чоловіком, який повинен був її утримувати, представляти і захищати в суді. Проте в разі незгоди між подружжям остаточне рішення було за чоловіком.

Відповідно до цього ж загального принципу регулювалися і майнові відно­сини між подружжям. В їх основі був принцип роздільності. Майно жінки і чоловіка становило зовсім незалежні одна від одної маси. Усе, що жінка мала до шлюбу і що вона набула під час шлюбу, належало їй, було її власністю, якою вона«>могла розпоряджатися і користуватися, не питаючи на то згоди чоловіка. Чоловік та жінка могли вступати в найрізноманітніші майнові відно­сини. Жінка могла доручити чоловікові управління всім своїм майном. З цією метою між ними укладався договір доручення. Однак, якщо стосовно якоїсь речі між подружжям виникав спір з питання власності, то допускалася презум­пція, що річ належить чоловікові, аж поки жінка не доведе, що право власності на дану річ належить їй. І нарешті, пожружжя не могло пред'являти одне до одного інфамних позовів (принижуючих честь). У разі необхідності подруж­жю надавалися аналогічні позови, які не тягнули за собою іnfamіа. До майнових відносин подружжя відносять придане і подарунок.

Придане. Уже в стародавні часи склався звичай під час укладення шлюбу давати чоловіку придане, яке має назву dos. З самого початку воно переходило назавжди у повну власність чоловіка. Придане не підлягало по­верненню родині жінки ні у випадку її смерті, ні навіть у випадку безпідставного розлучення з боку чоловіка. Але оскільки розлучення траплялися зрідка, то питання про, долю приданого ані в житті, ані в законодавстві не ставилося. Однак в період пізньої республіки, коли панувала аморальність і, як наслідок, посилилися розлучення, брак правового регламентування приданого створю­вав неабиякі труднощі. Постала потреба у будь-якому разі юридично забезпечити інтереси подружжя. Найперше про це стали турбуватися самі зац­ікавлені особи. Жінка або її родичі, укладаючи шлюб і встановлюючи придане, вимагали від чоловіка у формі стипуляції гарантування того, що на випадок розлучення або смерті чоловіка придане має повертатися дружині або її бать­кові. За передбачених у застереженні умов жінка або батько одержували проти чоловіка або його спадкоємців суворий позов.

Подарунок (donatio). Ще в Стародавньому Римі був звичай перед шлю­бом робити подарунки з боку родини чоловіка для створення економічної основи сім'ї. Особливого значення вони набули після того, як виявилася інша - штрафна - функція приданого (d o s). Якщо жінка у випадку безпідставного

розлучення з свого боку ризикувала втратою приданого, то й чоловік у разі розлучення з його вини був зобов'язаний повернути жінці придане (d o s) і віддати їй подарунок (donatio).

За звичаями Стародавнього Риму, подарунок треба було підносити до шлю­бу. Будь-яких правових норм, які б визначали правове становище подарунку, в'цей час не було. Навіть в епоху класичного права норми щодо подарунку не набули повного розвитку. Лише законодавство останніх імператорів (Юсти-на, Юстиніана) надало цьому інституту більш закінченого вигляду. Насамперед дозволялось в інтересах рівності і справедливості в майнових відносинах між подружжям робити цей подарунок і під час шлюбу. По-друге, батько чоловіка був зобов'язаний піднести подарунок так само, як батько жінки давати прида­не. Вартість подарунку повинна дорівнювати вартості приданого. Крім того, з метою найкращого захисту жінки стосовно одержання подарунку на випа­док розлучення з вини чоловіка була встановлена заборона відчуження подарунку.

Дата добавления: 2015-05-31