КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Світові ментальні системи (культури) праваПравове забезпечення суспільних інформаційних відносин — це діяльність відповідних суб'єктів суспільних відносин щодо формування комплексу норм правил поведінки, прав і обов'язків учасників у сфері суспільних інформаційних відносин. Сутність правового забезпечення формування інформаційної культури РОЛЬ ПРАВА У ФОРМУВАННІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ Актуальність правового аспекту інформаційної культури визначається тим, що всі соціальні процеси — економічні, психологічні, інформаційні, технологічні та ін., що виникають, відбуваються і припиняються в суспільстві, державі потребують правового регулювання. Ці процеси з'являються, розвиваються, удосконалюються і відмирають чи ліквідуються у правовому середовищі (правовому полі), на його базі. При цьому виникає потреба урегулювання суспільних відносин з урахуванням необхідності визначення правил поведінки людей, співвідношення їхніх, потреб та інтересів з потребами та інтересами окремих соціальних корпорацій, суспільства, держави, міжнародного співтовариства. З розширенням меж публічно-правового регулювання суспільних відносин відбуваються істотні зміни характеру і змісту правового регулювання. У науці та практиці з'явилося поняття "правове забезпечення суспільних інформаційних відносин". Правові норми забезпечують відповідній соціальній системі нормативно-правовий статус, регулюють розробку, впровадження, ефективне функціонування та подальший розвиток суспільних інформаційних відносин згідно з поставленою метою. Зазначимо, що право як регулятор суспільних відносин можна охарактеризувати під різним кутом зору, з різних підходів, у різних аспектах. Категорію "право" можна розглядати у кількох аспектах: як інституціональний нормативний регулятор, як соціальну цінність, як управлінський засіб тощо. Але слід пам'ятати, що право в соціологічному аспекті перш за все є регулятором поведінки людей. Тобто, виходячи з положень теорії гри, право визначає роль кожного учасника конкретної соціальної одиниці: людини, групи людей (корпорації) та інших соціальних утворень. Практична роль права полягає в тому, що воно є мірою юридичне дозволеної правомірної поведінки людей у конкретних соціальних утвореннях (сім'я, громада, колектив, суспільство, держава та ін.). Відображаючи співвідношення потреб особи, суспільства, колективу (як форми корпорації), право є масштабом потрібної, бажаної поведінки, масштабом суспільної і державної дисципліни, об'єднувачем співвідношення потреб усіх членів суспільства в процесі життєдіяльності. Право також визначає юридичні умови підтримання та охорони встановленого в державі правопорядку. Такі властивості права, як нормативність, інформативність, чітка визначеність, висока матеріальна і фінансова забезпеченість з боку держави, дають змогу широко використовувати його як засіб організації суспільних відносин. При реалізації суспільних відносин є потреби використання права, юридичних форм для розв'язання найрізноманітніших суспільних (економічних, політичних, культурних та ін.) проблем. До найважливіших проблем правового регулювання належать захист безпеки конституційного ладу як основи реалізації інтересів особи, суспільства, держави від будь-яких посягань, у тому числі у сфері інформацій-
Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
ної безпеки особи, суспільства, держави, світового співтовариства. Щодо загальноорганізаційного значення права, то цей його аспект як засобу забезпечення суспільних інформаційних відносин постійно зростає і зростатиме. Інформаційні суспільні відносини зумовлюють рівень всебічного розвитку виробничих сил, зрілості культури суспільних відносин, налагодження культури господарського механізму, що є критеріями визначення рівня сучасної інформаційної цивілізації певної країни. У комплексі це має утворювати зміст напрямку стратегічного курсу держави на перспективу і не може бути здійсненим без досконалого, науково обґрунтованого механізму правового регулювання. Правове забезпечення електронно-обчислювальних (комп'ютерних) інформаційних систем як складових систем вищого порядку — соціального управління — вирішує взаємопов'язані й водночас відносно самостійні завдання.. Серед цих завдань визначають такі: • збирання та систематизація правової інформації щодо регулювання суспільних відносин у межах умовно визначених підсистем; • визначення функцій, що мають виконуватися системою органів соціального управління; • обсяг правової регламентації процесів створення, впровадження, експлуатації та удосконалення комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем тощо. Неврахування у минулому цих положень викликало низку проблем не тільки правового, а й організаційного та інженерно-технічного характеру. На рівні правової доктрини у нашій країні визначено, що правові відносини в умовах інформатизації регламентуються як республіканськими органами державної вла- ди, так і органами управління інших рівнів, у тому числі установ, організацій, підприємств. У науковому і практичному аспектах значущість такого юридичного підходу зумовлена тим, що є можливість змістовніше зрозуміти роль права у використанні досягнень науково-технічного прогресу в різних сферах суспільної діяльності. Також є можливість побачити типове, універсальне у складі правового забезпечення будь-якої галузі суспільних відносин. Нерідко правове забезпечення ігнорують, створюючи та розвиваючи автоматизовані (комп'ютерні) інформаційні системи в державному управлінні. У результаті, особливо у разі зміни кадрів, виникають проблеми забезпечення функціонування цих систем. Трапляються випадки, коли такі системи просто виключаються з інформаційних процесів державного управління. Система управління "скочується" до примітивних (паперових та ін.) технологій інформаційного забезпечення. Говорити сьогодні про якість функціонування такої системи управління марно. Правовий аспект державного управління соціальними системами у контексті державної інформаційної політики складається, серед іншого, з визначення таких провідних компонентів: • напрямків функціонування та розвитку соціальних систем; «цілеспрямованого й упорядкованого формування їх. Публічна врегульованість і порядок як такі необхідні для будь-якого соціального процесу, особливо, якщо він має набути суспільної стійкості та незалежності від простого випадку (маргінального фактора) чи свавілля окремих індивідів. Не є винятком й інформаційні правовідносини в умовах формування кіберцивілізації.
Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
В основі правового регулювання як процесу лежить низка закономірностей, що виявляють себе як тенденції удосконалення регулювання суспільних відносин. В юридичній літературі обґрунтовано звертається увага також на те, що кожне історично визначене суспільство з метою уникнення можливих негативних для соціальної системи наслідків (неорганізованості чи надмірної регламентації) потребує чітко визначеної міри юридичного врегулювання. Таким чином, через право у соціальних процесах поряд з підвищенням конкретності та визначеності збільшується роль інформативності нормативного регулювання. Тобто через право орган управління соціальною системою інформує суб'єктів суспільних відносин про те, що необхідно робити, як робити, кому робити тощо. Отже, розвиток соціального регулювання супроводжується формуванням відносно незалежних (від економічного базису, матеріального виробництва) регулятивних механізмів, які ускладнюються й удосконалюються у міру необхідності узгодження задоволення економічних, культурних та інших потреб, які виникають під час розвитку суспільства в цілому. У світі поширені різні правові системи регулювання. Кожна країна розробила та вдосконалила в ході історичного розвитку, з урахуванням його особливостей, менталітету народу, свою культурну систему права. Проте є дві найбільш поширені євро-атлантичні системи, що сформувалися на засадах давньоримського права: англо-американська та європейська континентальна. З проголошенням незалежності Україна постала перед вибором шляхів формування власної правової системи. Виникло питання, яку із зазначених моделей вибрати. Прак- тика правотворення у нашій країні, зокрема на законодавчому рівні, пішла шляхом застосування у комплексі окремих здобутків англо-американської та європейської моделей. Наприклад, поряд із збереженою континентальною традицією кодифікації законодавства, з'явилася велика кількість спеціальних законів щодо сфер суспільних відносин. Не становить винятку й інформаційне законодавство. Відповідно, на розвиток цих законів органами державної виконавчої влади приймаються підзаконні нормативні акти. Слід звернути увагу на те, що сам стан розвитку правового регулювання залежить також від двох важливих елементів: наявності та якості засобів регулювання і потреб об'єкта регулювання, тобто стану суспільних відносин, які необхідно упорядкувати. Розгляд питання про роль права у формуванні інформаційної культури можна забезпечити такими взаємопов'язаними напрямками: • якісною характеристикою права (щодо публічно-правового (державного) та приватно-правового регулювання); • знанням його можливостей (зокрема на рівні державного права, його галузей); • характеристикою відносин (зокрема тих, що виникають); • характеристикою системи органів управління (їхніх юридичного статусу, функцій, повноважень); • іншими чинниками. У сучасних умовах роль права і культури регулювання суспільних інформаційних відносин значно підвищується, що зумовлено потребою чіткого упорядкування соціальних процесів з метою прискорення соціально-економічного розвитку. З наукового погляду, цінність публічного (державного) права визначається тим, наскільки воно здатне задовольни-
Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
ти потреби суб'єкта суспільних відносин: індивіда, груп, держави, суспільства. Якщо публічне право не адекватно відображає суспільні відносини, то суб'єкти їх починають визначати і регулювати стосунки між собою на приватноправовому рівні: шляхом правочинів, угод, договорів, звичаїв, норм професійної, ділової етики, суспільної моралі. Право єднає діалектичне пов'язані, суперечливі тенденції, які складаються з необхідності забезпечення культури організованості, ментальності населення (дисципліни, свободи, активності, розуміння рівності людей тощо). Право (і публічне, і приватне) можна розглядати як нормативний регулятор, який є критерієм юридичне правомірної та неправомірної поведінки і нормативною основою та гарантом суб'єктивних юридичних прав. У цілому, з погляду теорії гіперсистем, право можна розглядати як розгалужену ієрархічну систему (гіперсис-тему) взаємопов'язаних суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, їхні гарантії, широкий арсенал засобів та методів взаємодії в суспільних відносинах. У когнітивному аспекті право формує у свідомості всіх суб'єктів суспільних відносин відповідні механізми регулювання співвідношення потреб та інтересів усіх учасників (суб'єктів) суспільних відносин. Воно, з одного боку, має стимулювати масову творчу активність окремих індивідів, відкрити простір для проявів ініціативи й самостійності, а з іншого — забезпечити високу організованість і чіткий порядок у суспільних відносинах. Значущість ролі права як відображення державної політики реалізується через різні чинники системи правового регулювання, тобто шляхом реалізації системи правових засобів, за допомогою яких здійснюється результативне регулювання соціальних відносин. Важливо зазначити, що здійснення можливостей права багато в чому залежить від комплексу об'єктивних і суб'єк- тивних факторів, які на практиці зумовлюють один одного. Серед цих факторів виділяють такі: • досягнутий рівень економічного розвитку країни; • стан ментальної культури — сприйнятливість певних груп населення країни до потреб у новаціях всієї соціальної системи, суспільства; • рівень соціально-політичної та державницько-ідейної єдності членів суспільства; • ступінь цивілізованої зрілості суспільних відносин; • рівень правової культури громадян та керівників усіх ланок соціального управління, їхнє ставлення до закону, законності, діяльності юридичних інституцій; • правова ментальність, що набуває втілення у виборі учасниками суспільних відносин як найбільш діючих засобів та методів дозволеної і не забороненої законодавством поведінки тощо. На суспільні відносини щодо інформації цілком поширюються можливості чинників правового регулювання, які охоплюють такі головні юридичні засоби, як норми права, юридичні факти та інші аспекти застосування права. У правовому механізмі визначаються, зокрема, правовідносини як акти реалізації прав та обов'язків учасників суспільних відносин. У такому аспекті слід зазначити, що важливою рисою правового регулювання суспільних інформаційних відносин є забезпечена нормами права бажана для суспільства стійкість, відносна стабільність конкретних соціальних зв'язків, у тому числі інформаційних. Таким чином, публічне (державне) право є межею між культурою і антикультурою суспільства, традиціями і новаціями. Щодо державної політики, державного управління право створює умови обов'язкової та можливої поведінки ок-
Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
ремих керівників, органів, організацій, колективів та конкретних працівників, які беруть участь в інформаційній діяльності. Важливою рисою правового регулювання суспільних відносин є реалізація активної ролі права у формуванні державної інформаційної політики, його можливостей сприяти зародженню та становленню нових правомірних відносин, звичаїв, цивілізаційних стандартів, до яких прямує законотворення (правотворення) в певній країні, допомагати зміцненню й розвиткові їх з урахуванням загальнолюдських, транснаціональних, транскордонних принципів, добрих звичаїв — норм міжнародного права. Процес правового регулювання суспільних інформаційних відносин у контексті державної інформаційної політики, як і інших суспільних відносин, можна поділити на три головні етапи: 1) етап визначення та регламентації суспільних відно-. син, коли на їхній основі виникають права та обов'язки у конкретних суб'єктів; 2) етап реалізації суб'єктивних юридичних прав та обов'язків, коли приписи юридичних норм стосуються конкретних відносин; 3) етап контролю та координації здійснення суспільних відносин. Цим етапам (стадіям) відповідають і такі важливі елементи правового регулювання, як юридичні норми правовідносин: акти реалізації суб'єктивних юридичних прав та обов'язків; нормативні юридичні акти, що формують правосвідомість та правову культуру і поєднані законністю. Слід зазначити, що за допомогою владних приписів право повинно закріплювати найпрогресивніші технології і форми самоорганізації суспільства. Так, через право прогресивні форми і технології управлінської праці можуть стати загальнообов'язковими, що сприятиме широкому впровадженню їх у різні органи управління соціальними системами. Активна роль права в удосконаленні управління суспільними відносинами зумовлює потребу його постійного розвитку, розробки нових правових норм, що відповідають об'єктивним закономірностям та прогресивним тенденціям, визначеним на глобальному рівні. У зв'язку з цим у світовій практиці спостерігаються два шляхи публічно-правового нормотворення, зокрема на рівні законотворчості: • перший — фрагментарне закріплення системи юридичних норм в окремих законах (цей підхід в юридичній когнітології визначений як такий, що веде до правового хаосу); • другий — визначення галузей законодавства і кодифікація юридичних норм законодавцем на рівні кодексів (як шлях зменшення ентропії в суспільних правовідносинах). У різних країнах кодифіковане законодавство має різну назву. Це можуть бути Звід законів (наприклад у Німеччині), Основи законодавства чи Кодекс. В окремих країнах традиційною залишається назва "Закон". Сутність не в назві, а у змісті. Такі законодавчі акти визначають сферу (галузь) суспільних відносин, їхній об'єкт (предмет) та взаємозв'язок з іншими галузями законодавства. Характерною ознакою кодифікації є визначення критичної маси (множини) окремих норм права, які у своїй єдності утворюють нову, умовно автономну, якість, що не притаманна окремим нормам та іншим галузям суспільних відносин. Виходячи з того, що право — це важливий засіб управлінського впливу в межах суспільства в цілому, а науково-технічний прогрес зумовлює зміни методів управління, виникають умови для підвищення ефективності організації
Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
управління конкретними соціальними системами. Одночасно в комплексі створюються сприятливі умови для посилення дієвості методів управління щодо культури керування соціальними системами, як удосконалення правових норм, так і засобів управління. Тим самим підвищується рівень розвитку права як загальносоціального регулятора суспільних відносин.
Дата добавления: 2015-05-31; Просмотров: 628; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |