Характеристика Кримінального кодексу України

Концептуальними положенням Кримінального кодексу є:

1) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності та правового порядку від злочинних посягань;

2) закріплення принципу про те, що КК України — це єдиний законодавчий акт, який включає в себе закони про кримінальну відповідальність;

3) наявність фактичного складу злочину в діях особи, що встановлений (описаний) в кримінальному законі;

4) закріплення особистої і винної відповідальності;

5) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів та посилення боротьби з організованою злочинністю;

6) урізноманітнення кримінально-правового впливу, що сприяє справедливості кари залежно від тяжкості вчиненого злочину й особи засудженого.

7) істотне зниження санкцій порівняно з Кримінальним кодексом України 1960 року;

8) широка можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при дійовому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості та ін.), а також звільнення від покарання (наприклад, з певними випробуваннями, при умовно-достроковому звільненні та ін.);

9) відмова від покарання у вигляді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі;

10) заохочення позитивної посткримінальної поведінки (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, та ін.);

11) пом'якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з дорослими злочинцями.

Розрізняють два види відносно-визначених санкцій:

1) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк “від” і “до”). У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі певного покарання. Наприклад, особливо злісне хуліганство, передбачене ч. 4 ст. 296, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

2) максимумом покарання (на строк “до”). У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такі санкції передбачені, наприклад, у ч. 1 ст. 153 (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом — до 5 років позбавлення волі); ч. 1 ст. 189 (вимагання — обмеження волі до 5 років або позбавлення волі на той самий строк). Нижчою межею санкції є нижча межа, встановлена в нормі Загальної частини КК України для даного виду покарання.

Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або кілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. Значна частина санкцій у діючому КК України є альтернативними. Прикладом може слугувати санкція, наведена у ст. 188. Вона надає можливість суду призначити за викрадення електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання — штраф від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років.

§ 3. Кримінальна відповідальність та її підстави

Поняття кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність — це один із видів юридичної відповідальності. Вона є відповідальністю ретроспективною, тобто відповідною реакцією держави на вчинене в минулому порушення права. Її можна визначити як право держави обмежувати права і свободи людини.

Поняття кримінальної відповідальності є юридичним поняттям, яке характеризується тим, що:

1) органи правосуддя мають визнати особу винною у вчиненні злочину, як наслідок — ця особа вимушена виконувати негативну правову роль у суспільстві та державі;

2) державна оцінка вчиненого злочину має вираження в осуді злочинця та його діяння в обвинувальному вироку суду;

3) вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, стягнення штрафу) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади) обирається з урахуванням меж відповідальності за вчинений злочин;

4) реальне вчинення злочину, за який встановлена відповідальність у кримінальному законі.

Кримінальна відповідальність — це особлива правова роль особи, яка вчинила злочин, пов'язана з державним осудом, а також обмеженнями особистого, майнового чи іншого характеру, що визначається обвинувальним вироком суду.

У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну та юридичну сторони. Фактична сторона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична — це передбаченість такого діяння в КК. Кримінальна відповідальність настає тільки після встановлення судом повної відповідності фактичної та юридичної сторін вчинку. Відсутність останньої свідчить про відсутність підстави кримінальної відповідальності, тобто про відсутність у діях особи складу злочину.

§ 4. Поняття злочину та його ознаки

Злочин — це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Поняття злочину включає такі ознаки:

1) наявність діяння;

2) передбаченість діяння чинним Кодексом;

3) суспільне небезпечний характер діяння;

4) винність особи у вчиненні діяння;

5) вчинення діяння суб’єктом злочину;

6) караність.

Злочин має місце лише тоді, коли особою вчинене певне діяння (дія або бездіяльність). Злочинна дія – це активна форма поведінки особи. Наприклад, крадіжка, розбій, вимагання – це злочини, скоєні у вигляді дії. Злочинна бездіяльність – це пасивна форма поведінки людини. Вона спостерігається тоді, коли на особу покладались законом, договором, випливали з професійних, посадових, сімейних відносин певні обов’язки і якщо особа їх не виконала. Наприклад, злочином, вчиненим у вигляді бездіяльності, є ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ).

Наступною ознакою поняття злочину є передбаченість діяння кримінальним законом. Це означає, що злочин має місце лише тоді, коли те чи інше діяння безпосередньо передбачено статтею Особливої частини Кодексу.

Суспільна небезпека як ознака злочину полягає в тому, що злочин заподіює або створює загрозу заподіяння шкоди об’єктам кримінально-правової охорони. Ця ознака виражає соціальну сутність злочину, її називають матеріальною ознакою злочину.

Злочин – це завжди винне діяння. Особа при вчиненні злочину має відповідне психічне відношення до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбачених Особливою частиною Кодексу, та їх наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина – психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків Вина існує у формах умислу і необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим визнається намір, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим визнається умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоч не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Необережність визнається злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність визнається злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоч мала і могла їх передбачити. Відсутність провини не дає можливості розглядати діяння як злочин.

§ 5. Поняття складу злочину

Склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно-небезпечне діяння як злочинне

Елементами складу злочину є:

7) об’єкт злочину – це те, проти чого спрямований злочин, тобто те, чому він спричиняє або може заподіяти шкоду. Як об’єкт злочину можуть виступати цінності, перераховані у ч. 1 ст. 1 ККУ;

8) об’єктивна сторона злочину – це те, як злочин виявляється у реальній дійсності. Вона охоплює вчинене діяння, злочинні наслідки та причинний зв’язок між ними, місце, час, спосіб, засіб та обставини вчиненого діяння;

9) суб’єкт злочину – це фізична особа, яка є осудною і досягла встановленого чинним Кодексом (ст. 22) віку кримінальної відповідальності за даний злочин. У деяких випадках для визнання особи суб’єктом злочину, крім осудності і встановленого віку, необхідна наявність деяких інших, спеціальних ознак (так званий спеціальний суб’єкт), наприклад, належність до іноземного громадянства, певне службове становище тощо;

10) суб’єктивна сторона злочину – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої чинним Кодексом, та наслідків, що настали або можуть настати в результаті її дії чи бездіяльності. Суб’єктивна сторона злочину виражається у вині суб’єкта, яка може бути у формі умислу або необережності. Сутність різних видів умислу та необережності визначається у ст. 24 і 25 ККУ.

Відсутність у діянні хоча б однієї з ознак, що входять до складу злочину, виключає можливість кваліфікувати це діяння як злочин, а тому не дає підстав для кримінальної відповідальності.

Ознаки складу злочину поділяються на дві групи:

· необхідні – це ті, без яких неможлива наявність складу злочину (вина і осудність);

· факультативні – це ті, які є обов’язкові для одних складів злочинів і необов’язкові для інших.

§ 6. Стадії злочину

Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, характером діяння (дії або бездіяльності) та моментом його закінчення.

Кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме суспільно небезпечне діяння. Не є стадіями вчинення злочину той або інший факт виявлення свідомості особи (її думки та наміри). Це ще не є діянням, в якому об'єктивується умисел.

Стадії вчинення злочинів є різновидом цілеспрямованої діяльності, що охоплює етапи реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети.

Чинний Кодекс визнає злочинними та караними три стадії вчинення злочину:

· готування до злочину (ст. 14 ККУ). Під готуванням слід розуміти підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змову про вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Наприклад, особа пристосовує інструменти для зламу дверей, підшуковує транспортний засіб для вивезення викраденого майна, здійснює стеження за квартирою, яку збирається обікрасти;

· замах на злочин (ст. 15 ККУ). Замахом на злочин визнаються умисні дії (бездіяльність) особи, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не був доведений до кінця з незалежних від неї причин. Наприклад, злодій потрапив у квартиру з метою викрадення майна, але був захоплений і затриманий хазяїном;

· закінчений злочин (ч. 1 ст. 13 ККУ). Закінченим злочином визнається діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу. Наприклад, злодій виніс викрадені речі з виламаної ним квартири і сховав їх у заздалегідь пристосованому місці. Таким чином, він заволодів чужим майном і одержав можливість розпорядитися ним.

§ 7. Співучасть у злочині

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26). При співучасті об'єднуються кілька осіб і вчиняють злочин спільно і навмисно.

Співучасть має ряд ознак:

1 учасниками злочину є не менш ніж дві деліктоздатні особи. Не є співучастю скоєння злочину однією деліктоздатною особою за допомогою неосудної особи або особи, що не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність;

2. злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників;

3. всі співучасники діють умисно.

За роллю, що виконують співучасники злочину, розрізняють просту співучасть (співвинність), коли дії всіх співучасників однотипні, і складну співучасть, коли всі співучасники виконують різні ролі. Види співучасників:

виконавець –особа, що безпосередньо вчинила злочин, або та, що вчинила його шляхом використання осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності (неосудних, тих, що не досягли віку кримінальної відповідальності);

організатор –особа, що організувала скоєння злочину чи керувала його здійсненням, або створила організовану групу чи злочинну організацію та керувала нею, або забезпечувала фінансування чи організоване приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації;

підбурювач –особа, що підмовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи іншими засобами схилила іншого співучасника до вчинення злочину;

посібник –особа, що порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла скоєнню злочину іншими співучасниками, а також особа, що заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати або збути такі предмети.

Дата добавления: 2015-05-31