Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття злочину, складу злочину




Поняття злочину, складу злочину

Реферати

1. Загальна характеристика кримінального права та його джерел

2. Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх?

3. місце кримінального права у системі права України

4. Характеристика кримінально-правових норм

5. Особливості кримінальної відповідальності при співучасті?

 

2. Підстави притягення до кримінальної відповідальності

3. Поняття та відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності

4. Поняття адміністративного правопорушення.

5. Види адміністративних стягнень

6. Правила застосування спеціальних засобів самооборони та відповідальність за їх порушення

7. Підстави та порядок застосування зброї та спеціальних засобів

8. Дії при візиті на підприємство посадових осіб, первіряючих або правоохоронних органів

К.К.У. Стаття 11. Поняття злочину

1.Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
2.Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Підстави притягення до кримінальної відповідальності

К.К.У. Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

1.Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного
діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
2.Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вику не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вирокам суду.
3.Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Поняття крайньої необхідності та умови її правомірності

Карне законодавство передбачає, що не є караним діяння, яке хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого карним законом, але вчинене в стані крайньої необхідності, тобто з метою відвернення більш значної шкоди, що безпосередньо загрожує інтересам держави, суспільним інтересам, інтересам або правам даної особи або інших громадян, якщо ця небезпека за конкретних обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода.
Стан крайньої необхідності визнається також у випадках, якщо дії, вчинені з метою відвернення шкоди, не досягай своєї мети і шкода настала, незважаючи на зусилля особи, яка сумлінно розраховувала її відвернута.
Крайня необхідність, як і необхідна оборона, є обставиною, що виключає суспільну небезпеку, протиправність діяння, і тим самим, карну відповідальність.
Дії, вчинені в стані крайньої необхідності, лише зовнішнім виглядом підходять під ознаки діяння, передбаченого карним законом. Оскільки в цих випадках шкода чим-небудь інтересам заподіюється для відвернення більш значної шкоди, то дії, вчинені в стані крайньої необхідності, не є злочинними і признаються суспільне корисними.
Запобігання загрожуючи небезпеці в стані крайньої необхідності £ правом особи, але не її юридичним обов'язком. Однак, якщо на особі лежить обов'язок по запобіганню шкоди, що загрожує, інтересам, які охороняються законом, то вона у разі невиконання цього обов'язку може бути притягнута до карної або іншої відповідальності, в залежності від характеру небезпеки, що загрожувала і тягаря не відвернених наслідків.
Об'єктами захисту при крайній необхідності, як і при необхідній обороні, є інтереси держави, суспільні інтереси, інтереси і права особи, діючої в стані крайньої необхідності, а також права і інтереси інших громадян.

 


Крайня необхідність передбачає ряд умов, якими є:
а) наявність джерела небезпеки:
б) небезпека повинна бути дійсною, наявною і невідворотною іншими засобами;
в) заподіяна в стані крайньої необхідності шкода повинна бути меншою в порівнянні з відверненою.
Джерелами стану крайньої необхідності, можуть бути небезпеки:
а) стихійних сил природи (пожежа, ураган, землетрус, повінь та інш.);
б) напад тварини;
в) дія непереборної сили (крах поїзда, наприклад);
г) суспільно-небезпечні протиправні дії людини;
д) збіг необхідності одночасного виконання різних обов'язків.
Небезпека повинна бути дійсною, тобто існувати фактично, а не бути уявною. Помилка особи відносно дійсного характеру загрожуючої небезпеки не спричиняє карної відповідальності, якщо вона не передбачувала і не могла передбачувати можливі наслідки своєї помилки. Відповідальність не виключається, якщо особа, що допустила помилку, не виявила належної обачності. У цьому випадку відповідальність наступає, як за необережний злочин.
Небезпека вважається наявною, коли вона яким-небудь чином виявилася або створилася реальна загроза спричинення шкоди правоохоронним інтересам.
Небезпека признається невідворотною, якщо її не можна було усунути ніяким іншим засобом, крім того, який був застосований в даних умовах. Немає стану крайньої необхідності, якщо у особи була можливість запобігти загрожуючій небезпеці без спричиненій шкоди стороннім інтересам, не пов'язаним з джерелом небезпеки, або можна було застосувати менш небезпечний спосіб дій. але особа не скористалася ні тією, ні іншою можливістю.
Заподіяна в стані крайньої необхідності шкода обов'язково повинна бути меншою в порівнянні з відверненою шкодою. Дана вимога витікає з того, що в стані крайньої необхідності шкода заподіюється чиїмсь стороннім, непричетним: до джерела небезпеки інтересам. Тому спричинення шкоди тут допускається лише при умові, то більша шкода усувається шляхом спричинення меншої шкоди. Саме ця обставина виключає суспільну небезпеку дії в стані крайньої необхідності

Поняття та відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності

При порівнянні заподіяної і відверненої шкода в стані крайньої необхідності потрібно виходити а конкретних обставин справи, враховуючи при цьому характер і розмір заподіяної і відверненої шкоди (збитку).
У житті іноді виникають ситуації, коли особа виявляється перед необхідністю одночасного виконання двох лежачих на ній обов'язків. Такі казуси в праві називаються колізіями правових обов'язків. При колізіях правових обов'язків повинно виконуватися те з них, невиконання якого спричиняє настання більшої шкоди. Таке положення розглядається як стан крайньої необхідності.
Стан крайньої необхідності, незважаючи на деяку схожість з необхідною обороною, істотно відрізняється від останньої по наступних позиціях:
а) при необхідній обороні шкода заподіюється особі, що посягає, а при крайній необхідності стороннім інтересам:
б) спричинення чим-небудь інтересам шкоди в стані крайньої необхідності допускається лише при умові, що іншим шляхом не можна було уникнути загрожуючої небезпеки. У стані необхідної оборони особа, що зазнала нападу, має право активно захищатися і відбивати загрожуючи йому небезпеку;
в) якщо шкода що заподіюється в стані крайньої необхідності повинна бути меншою в порівнянні з відверненою, то в стані необхідної оборони той, що обороняється не повинен лише перевищити меж необхідної оборони.

Поняття адміністративного правопорушення.

КоАП. Стаття 9. Поняття адміністративного правопорушення

Адміністративним правопорушенням (проступкам) визнається протиправна, винна
(умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський
порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку
законодавством передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом,
настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного
законодавства кримінальної відповідальності.

Стаття 12. Вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягай на момент вчинення
адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Види адміністративних стягнень

КоАП Стаття 24. Види адміністративних стягнень

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватися такі адміністративні стягненім:
1) попередження;
2) штраф;
3) сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
4) конфіскація:
а) предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення.
б) грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;
5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);
6) виправні роботи;
7) адміністративний арешт.
Адміністративні стягнення, перегачені в пунктах 3-6 цієї статті, може бути встановлено тільки законодавчими актами України; У виняткових випадках законодавчими актами України може бути встановлено адміністративний арешт.
Законодавчими актами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень відповідно до принципів і загальних положень законодавства України про адміністративні правопорушення.
Законодавством України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземних громадян і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

 

 

Стаття 25. Основні і додаткові адміністративні стягнення

Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; інші адміністративні стягнення, зазначені в частині першій статті 24 цього Кодексу, можуть застосовуватись як основні.
За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

 

Правила застосування спеціальних засобів самооборони та відповідальність за їх порушення

ПОЛОЖЕННЯ
про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних
засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії
Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993р. № 706

IV.Порядок застосування спеціальних засобів самооборони заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії

30.Спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної
дії, застосовуються громадянами:
- для захисту від злочинних посягань на своє життя і здоров'я, житло та майно чи життя і здоров'я, житло та майно інших громадян;
- для захисту від нападу на приміщення організації, установи та суб’єкта підприємницької діяльності, де вони працюють;
- для затримання особи, яка скоїла злочин і намагається втекти або вчинити опір, з
наступною передачею її працівникам органів внутрішніх справ.
Перед застосуванням спеціальних засобів самооборони громадянин, якщо є можливість, зобов'язаний попередити нападника про свій намір їх застосувати.
Якщо внаслідок застосування спеціальних засобів самооборони нападникові заподіяно тілесне ушкодження або він помер, громадянин, що застосував такі засоби, зобов'язаний негайно викликати карету швидкої медичної допомоги, вжити заходів до забезпечення охорони місця події та сповістити про це органи внутрішніх справ і прокуратури,
31.Забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони у разі значного скупчення людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.
Категорично забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони до працівників правоохоронних та природоохоронних органів під час виконання ними своїх службових обов'язків.

V.Відповідальність за порушення встановленого порядку виготовлення, реалізації (продажу), реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони

32.Посадові особи та громадяни, що порушили встановлений порядок виготовлення, реалізації, обліку та застосування спеціальних засобів самооборони, притягуються до відповідальності у порядку, встановленому чинним законодавством України,

 

КоАП Стаття 195. Порушення правил застосування спеціальних засобів самооборони

Застосування спеціальних засобів самооборони з порушенням установлених правил - тягне за собою накладення штрафу від 0,25 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян з конфіскацією спеціальних засобів самооборони.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за порушення, передбачене частиною першою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян з конфіскацією спеціальних засобів самооборони.

Поняття необхідної оборони та умови її правомірності

Відповідно з чинним карним законодавством України "Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб або органів влади".
18Ст. 36 КК Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів або прав особи, яка захищається або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.
Не є злочином застосування зброї або будь-яких, інших засобів або предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення в житло або інше приміщення або якщо особа, що здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільне небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характеру посягань. Дії потерпілого або інших осіб, які захищаються, спрямовані на затримання порушника безпосередньо в момент посягання - прирівнюються до необхідної оборони.
Правила про необхідну оборону розповсюджуються на випадки застосування технічних засобів або пристроїв для захисту від нападу при умові, що такі засоби або пристрої не створювали небезпеки для інших осіб, які не брали участі в нападі.
Оборона признається необхідною і, значить, правомірною при наявності наступних умов:
а) вона допускається лише проти суспільне небезпечного посягання;
б) посягання повинне бути дійсним і наявним.
в) захист повинен бути здійснений шляхом спричинення шкоди тільки тій особі, яка посягає і не може бути направлена проти інших осіб;
г) оборона допускається лише для захисту державних, суспільних або особистих (своїх або чужих) інтересів, що охороняються законом;
д) захист не повинен перевищувати меж необхідності.
Захист допустимий не тільки проти суспільне небезпечних дій, що є одночасно і протиправними, але і проти такого посягання, яке об'єктивно є суспільне небезпечними, хоч і не розглядаються карним законодавством як злочинні, наприклад, захист від нападу психічно хворої особи.
Недопустима оборона проти законних дій посадових осіб, що охороняють громадський порядок. Необхідна оборона допустима лише проти явно злочинних дій «осадових осіб (наприклад, при перевищенні ним влади Із застосуванням насильства). Не може бути визнана необхідною оборона від дій, які в силу своєї незначності не є суспільне небезпечними (наприклад, вбивство або спричинення тілесних пошкоджень неповнолітньому при спробі зірвати яблуко в чужому саду).
Дійсним признається лише таке посягання, яке існувало реально а не в уяві особи, що обороняється.
Посягання признається наявним, якщо воно вже почалося або коли інтереси особи, що обороняється були поставлені в безпосередню небезпеку. Ось чому стан необхідної оборони в наявності не тільки в тому випадку, коли той, що нападав пустив в хід зброю, але і тоді, коли він ним лише загрожував. Посягання вважається наявним до моменту його закінчення. Стан необхідної оборони не може вважатися усуненим також тоді, коли акт самозахисту наступив безпосередньо за актом, хоч би і закінченого нападу, але, по обставинах справи, для того, хто обороняється не був ясний момент закінчення нападу.
Особа, що зазнала нападу, має право активно захищатися і не зобов'язана ухилятися від нападу шляхом втечі. Право на необхідну оборону не залежить від того, чи мала особа, що обороняється можливість втекти від тих, хто на нього нападав.
Запади важливе значення має рішення законодавця про визнання правомірним застосування зброї або інших засобів захисту у випадках, коли особа, що захищається не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями оцінити відповідність захисту характеру посягань. У редакції ст. 36 КК, що раніше існувала, такі дії особи, що захищається могли кваліфікуватися як вбивство або тяжкі тілесні пошкодження в стані сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним насильством з боку особи, що нападала, тобто як злочин, скоєний при пом'якшувальних обставинах. Нинішня редакція даної стати КК виключає наявність складу злочину і, отже, карну відповідальність.
Найважливішою умовою правомірності необхідної оборони є вимога, щоб вона не перевищувала меж необхідності. Перевищенням меж необхідної оборони, згідно закону, признається невідповідність захисту характеру і небезпеці посягання.
Перевищення меж необхідної оборони може виявлятися в застосуванні таких засобів і методів захисту, які явно не викликалися ні характером нападу, ні реальною обстановкою і без необхідності заподіяли особі., що нападала, тяжку шкоду.
При відбитті уявного посягання буде так звана уявна оборона, тобто захист від реально неіснуючого посягання (скажемо, постріл в людину, по помилці прийнятого за грабіжника). Потрібно мати на увазі, що уявна оборона виключає карну відповідальність лише в тих випадках, коли всі обставини подій давали достатньо підстав вважати особі, що застосувала засоби захисту, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала помилковості свого припущення.
Разом з тим в тих випадках, коли при уявній обороні особа заподіяла потерпілому шкоду, що явно перевищує межі допустимої шкоди в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає відповідальності, як за перевищення меж необхідної оборони.
Дії, що були актом помсти, самочинною розправою, не можуть розглядатися як скоєні в стані необхідної оборони. На практиці це може виявлятися в наступному: особа зазнає посягання, але замість необхідної оборони використовує це посягання для маскування розправи з тим, хто посягає. Це так званий привід оборони. Необхідна оборона передбачає спрямованість наміру особи, що обороняється на захист.

Підстави та порядок застосування зброї та спеціальних засобів

Згідно зі ст. 27 Конституції України громадянам забезпечується "право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправні» посягань". Конституційна норма відображується і в інших галузях права, зокрема Кримінальний кодекс України прямо вказує ст. 36 "Необхідна оборона" на використання людиною цього інституту із застосуванням зброї. Саму ж необхідну оборону законодавство визначило так: "Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання".
Отже за таких умов особа мас право захищати майно, життя і здоров'я, не лише власні, а й своїх рідних та близьких, в тому числі із застосуванням зброї як форми самооборони. Вищезгадана ст. 36 КК України "Необхідна оборона" налає таке право, вона прямо вказує, що "Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для: захисту від напад озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільне небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характеру посягань".


ПОЛОЖЕННЯ
про порядок застосування вогнепальної зброї

Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 1992р. № 575

1.Посадові особи, яким відповідно до чинного законодавства дозволено володіння вогнепальною зброєю, мають право застосовувати її як крайній захід у таких випадках:
- для відбиття групового та збройного нападу на зазначену особу, членів її сім”ї або окремих громадян, якщо їхньому життю чи здоров'ю загрожує небезпека;
- для захисту від злочинницьких посягань на своє житло та майно;
- для затримання особи, яка вчинила злочин і намагається втекти або вчинити збройний
опір;
- для відбиття збройного чи групового нападу на приміщення державного і громадського підприємства, установи і організації, де працює ця посадова особа;
- для знешкодження тварин, що загрожують життю чи здоров'ю посадової особи, членів її сім'ї, або окремих громадян.
Перед застосуванням вогнепальної зброї посадова особа повинна попередити про намір її застосування, крім випадків, коли її життю чи життю інших громадян загрожує безпосередня небезпека.
2.При враженні нападаючого внаслідок застосування вогнепальної зброї посадова особа повніша негайно викликати карету швидкої медичної допомога для пораненого, вжити заходів до забезпечення охорони місця події, сповістити органи прокуратури та міліції про застосування зброї.
3.Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи, а також по відношенню до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку чи з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх (крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю чи здоров'ю громадян, або збройного нападу чи збройного опору).
4. Порядок застосування вогнепальної зброї військовослужбовцями Міноборони, Національної гвардії, Держкомкордону, Служби безпеки. Управління державної охорони та МВС визначається відповідними актами законодавства України.


ПОЛОЖЕННЯ
про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування
спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої
та дратівної дії
Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересняІ993р. №706

IV. Порядок застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, застосовуються громадянами:
- для захисту від злочинних посягань на своє життя і здоров'я;
- житло та майно чи життя і здоров'я, житло та майно інших громадян;
- для захисту від нападу на приміщення організації, установи та суб'єкта
підприємницької діяльності, де вони працюють;
- для затримання особи, яка скоїла злочин і намагається втекти або вчинити опір, з наступною передачею її працівникам органів внутрішніх справ.
Перед застосуванням спеціальних засобів самооборони громадянин, якщо є можливість, зобов'язаний попередити нападника про свій намір їх застосувати.
Якщо внаслідок застосування спеціальних засобів самооборони нападникові заподіяно тілесне ушкодження або він помер, громадянин, що застосував такі засоби, зобов'язаний негайно викликати карету швидкої медичної допомоги, вжити заходів до забезпечення охорони місця події та сповістити про це органи внутрішніх справ і прокуратури.
Забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони у разі значного скупчення людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.
Категорично забороняється застосовувати спеціальні засоби самооборони до працівників правоохоронних та природоохоронних органів під час виконання ними своїх службових обов'язків.

V. Відповідальність за порушення встановленого порядку виготовлення, реалізації (продажу), реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони.

Посадові особи та громадяни, що порушили встановлений порядок виготовлення, реалізації, обліку та застосування спеціальних засобів самооборони, притягуються до відповідальності у порядку, встановленому чинним законодавством України.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-31; Просмотров: 714; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.03 сек.