Основи Цивільного права України

S

Конституційні основи організації діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування

Державна влада в Україні здійснюється шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Залежно від власного правового статусу кожен із державних органів здійснює притаманні йому завдання і функції держави. Так. єдиний орган законодавчої влади в Україні - парламент (Верховна Рада України). Гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина є глава Української держави - Президент. Кабінет Міністрів реалізує виконавчу владу.

Правосуддя в Україні чинять тільки суди. Вони здійснюють державну владу в трьох формах: законодавчій, виконавчій і судовій. За їх допомогою визначаються конкретні права та обов'язки державних органів, у межах яких вони можуть реалізовувати надані повноваження, приймати відповідні акти, обов'язкові до виконання підпорядкованими органами, службовими особами і громадянами, а також здійснювати контроль за їх виконанням.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -Верховна Рада України.

Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України.

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України (ст. 77).

Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлено Законом України від 25 березня 2004 року "Про вибори народних депутатів України".

Верховна Рада здійснює ряд функцій держави: об'єднаних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної) та інших, зокрема "технологічних", владних функцій (законодавчої, установчої тощо). Головні функції Верховної Ради -законодавча; установча (державотворча, організаційна): функція парламентського контролю.

До важливої функції Верховної Ради належить установча (державотворча, організаційна), що передбачає:

участь у формуванні органів виконавчої влади (п. 12

ст. 85);

формування органів судової влади (п. 26, 27 ст. 85);

створення парламентських структур (ст. 89. п. 35 ст.

85);

участь у формуванні інших органів державної влади та державних організацій (п. 15, 16, 17, 18, 19, 20, 25 ст. 85);

розв'язання питань територіального устрою України і забезпечення органів місцевого самоврядування (п. 29, 30 ст. 85). Багатогранна за змістом і формами бюджетно-фінансова діяльність Верховної Ради. Вона вважається однією з основних функцій і водночас їх складовою. Оскільки державний бюджет, бюджетна система і грошова одиниця України становлять органічні атрибути держави, то діяльність пов'язана з їх встановленням (введенням, затвердженням), об'єктивно є складовою частиною державотворення, тобто установчої функції Верховної Ради.

Чільне місце в діяльності Верховної Ради України, як і парламентів інших країн, посідає парламентський контроль.

Основні напрямки контрольної діяльності Верховної Ради:

контроль за діяльністю Кабінету Міністрів (п. 13 ст. 85);

парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини та громадянина та їх захист (п. 17 ст. 85);

бюджетно-фінансовий контроль (п. 14 ст. 85); прийняття рішення Верховною Радою про направлення запиту до Президента України (п. 34 ст. 85); парламентський контроль за діяльністю органі в прокуратури;

здійснення парламентського контролю з організаційних питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні й тимчасові слідчі комісії. Водночас із законодавчою, установчою та контрольною функціями Верховна Рада України, як і парламенти багатьох країн, здійснює низку інших функцій.

Головний вид парламентських процедур - законодавча процедура (законодавчий процес), що становить передбачений Конституцією і законами України порядок здійснення законодавчої функції та реалізації законодавчих повноважень. Законодавча процедура складна і багатогранна.

Законодавча процедура складається з низки процедур (стадій): вияв законодавчої ініціативи; обговорення законопроекту; прийняття закону; його підписання й оприлюднення (опублікування).

Кожна з таких основних стадій у свою чергу поділяється на окремі етапи, стадії. З-поміж них розрізняють, зокрема, стосовно першої стадії: розробку проектів законів: внесення і відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок; розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях; щодо другої і третьої стадій законодавчого процесу (розгляд законопроектів і прийняття законів) - розгляд законопроектів у трьох читаннях тощо. Заключна стадія законодавчого процесу містить процедуру підписання законів, опублікування і введення їх у дію тощо.

Для здійснення контролю за використанням коштів Державного бюджету України Верховна Рада України утворює Рахункову палату. Ст. 1 Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" передбачає, що Рахункова палата є постійним вищим органом державного фінансово-економічного контролю, який утворюються Верховною Радою, підпорядкований і підзвітний їй.

Конституція України запровадила самостійний інститут парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 55 і 101), що здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності зобов'язаний керуватися Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Особливе місце в системі органів державної влади належить Президентові України, котрий не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його статус як глави держави наділяє його повноваженнями,*згідно з якими він впливає на діяльність всієї системи державних органів в Україні переважно через координацію. Його обирають громадяни України на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням терміном на п'ять років (ч. 1 ст. 103 Конституції України). Президентом може бути громадянин України, котрий досягнув 35 років, має право голосу, проживав в Україні впродовж десяти останніх років перед днем виборів і володіє державною мовою (ст. 103 Конституції України).

Загальні положення, порядок і строки призначення, організація та забезпечення проведення виборів, висунення, реєстрація кандидатів у Президенти України, передвиборча агітація, проведення голосування і визначення результатів виборів визначає та регламентує Конституція (ст. 103) і Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про вибори Президента України" від 18

березня 2004 року. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року його повноважень.

Функції та повноваження Президента України. Глава нашої держави - Президент. Як керівник держави він виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності держави, дотримання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України). Він представляє Українську державу в міжнародних відносинах, веде переговори, укладає міжнародні угоди України, приймає рішення про визнання іноземних держав, вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав. Як глава держави Президент України є Верховним головнокомандувачем Збройних Сил України; він призначає та звільняє з посад вище командування, присвоює вищі військові звання. Він приймає рішення з питань громадянства: видає укази про прийняття, вихід із громадянства України чи його втрату. На керівника держави покладено також обов'язок припинення повноважень Верховної Ради України у випадку, якщо впродовж 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Він призначає всеукраїнський референдум (ст. 156 Конституції), проголошує його за народною ініціативою тощо.

Президент України, згідно з Конституцією, призначає за згодою парламенту керівника українського уряду - Прем'єр-міністра, а також пришшяє його повноваження, приймає рішення про його відставку. Президент України за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих органів державних адміністрацій.

Як голова української держави Президент України створює суди у визначеному законом порядку, призначає третину складу Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції терміном на п'ять років (перше призначення на посаду професійного судді). За згодою Верховної Ради України Президент призначає на посаду і звільняє з неї Генерального прокурора України.

Однією з особливостей статусу Президента є те, шо він не може передавати повноваження іншим особам або органам. Це становить гарантію як статусу Президента, так і Конституційного ладу загалом (ст. 106 Конституції). Президент України на основі Конституції і законів України видає укази і розпорядження, обов'язкові до виконання на території України. Окремі види актів Президента скріплюються, відповідно до Конституції України, підпи-

сами Прем'єр-міністра, відповідального за акт та його виконання (ст. 106).

Для здійснення повноважень Президент у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, створює консультаційні, дорадчі й інші допоміжні органи і служби, які називаються Адміністрацією Президента України.

Особливою організаційною формою гарантування Президентом конституційного ладу України, державної незалежності та безпеки є Рада національної безпеки й оборони - координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

До виконавчих органів України належить: вищий орган у системі органів виконавчої влади - Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації на відповідній території. Сукупно вони становлять єдину систему органів виконавчої влади.

На відміну від органів законодавчої влади органи виконавчої влади призначає Президент України. Вони здійснюють виконавчу діяльність, яка полягає у виконанні Конституції України, нормативних актів законодавчих органів державної влади, Президента України.

За характером повноважень органи виконавчої влади поділяються на органи загальної компетенції (відають всіма або багатьма галузями виконавчої діяльності - Кабінет Міністрів України) й органи спеціальної компетенції (міністерства, інші органи державної виконавчої влади). В свою чергу, органи спеціальної компетенції залежно від повноважень поділяються на галузеві органи (відають певними галузями - міністерства), та міжгалузеві (здійснюють міжгалузеве управління -державні комітети).

Повноваження Кабінету Міністрів України. Відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів забезпечує суверенітет та економічну незалежність України, внутрішню та зовнішню політику держави, виконання Конституцій законів України, актів Президента; розробляє і здійснює загальнонаціональні (загальнодержавні) програми економічного, науково-технічного розвитку держави; управляє об'єктами державної власності; розробляє проект Державного бюджету і забезпечує його виконання (після затвердження Державного бюджету України), подає Верховній Раді звіт

про його виконання; здійснює заходи, спрямовані на забезпечення
обороноздатності України, національної безпеки держави, безпе
ки громадського порядку, а також заходи боротьби зі злочинністю;
організовує митну справу, забезпечує здійснення зовнішньоеконо
мічної діяльності України, проведення фінансової, цінової, інвес
тиційної та податкової політики, а також політики у сфері соціаль
ного захисту населення, освіти, науки й культури, охорони приро
ди, екологічної безпеки і природокористування; вживає заходів для
забезпечення прав і свобод людини і громадянина. На Кабінет
Міністрів України покладено також обов'язок спрямовувати і ко
ординувати роботу міністерств, інших органів виконавчої влади
(ст. 116 Конституції України). Кабінет Міністрів України виконує
інші функції, визначені Конституцією та законом України, актами
Президента України (п. 10 ст. 116). 4

Третій вид державних органів - органи судової влади. Це -Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної компетенції, вищі судові органи спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди. У сукупності вони становлять судову систему України, здійснюють судову владу на основі конституційного, цивільного, кримінального, господарського судочинства.

Для органів судової влади характерним є те, що судді обираються безстроково. Відокремлене місце від судової системи має Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який відрізняється від судів загальної та спеціальної компетенції порядком утворення (суддів Конституційного Суду України призначають Верховна Рада України, Президент і з'їзд суддів України), складом (18 суддів), специфікою судового провадження та його процедурою, особливістю юридичної сили та обов'язковості рішень Конституційного Суду, а також терміном призначення на посаду (дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк).

Особливим видом державних органів, який не належить до жодної гілки органів державної влади, є органи прокуратури. їх конституційний статус визначений розділом VII Конституції України.

Побудова в Україні громадянського суспільства, демократичної правової держави з пріоритетом прав людини супроводжується становленням і розвитком. місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України).

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади -жителів села, селища, міста - самостійно розв'язувати питання місцевого значення відповідно до Конституції і законів України. Згідно з Конституцією України (ст. 140) та Законом України про місцеве самоврядування (п. 2 ст. 2, п. 1 і 2 ст. 10), воно здійснюється названими громадами як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також районні й обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Обрання депутатів місцевих рад відбувається згідно з Законом України від 6 квітня 2004 р. "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, яких обирають жителі села, селища, міста на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням терміном на чотири роки (ч. 1ст. 141 Конституції України).

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням обирають терміном на чотири роки відповідного сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на його засіданнях (ч. 2 ст. 141 Конституції України).

Вибори проводяться в одномандатних виборчих округах. Одна й та сама особа не може бути кандидатом у депутати і кандидатом на посаду голови однієї й тієї ж ради.

Отже, територіальні громади й органи місцевого самоврядування є основним елементами системи місцевого самоврядування в Україні. Як окремі елементи цієї системи Закон про місцеве самоврядування називає ще сільського, селищного, міського голову, а також органи самоорганізації населення. У містах з районним поділом, за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися ще й районні в місті ради, а останні - утворювати свої виконавчі органи (ст. 5).

Місцеве самоврядування - невід'ємний елемент громадянського суспільства, яке прагне побудувати Україна. Отже, в міру становлення такого суспільства відбуватиметься розвиток місцевого самоврядування в Україні.

Законодавство:

1. Конституція України.-К., 1996.

2. Коментар до Конституції України. - Інститут законодавства Верховної Ради України. - К., 1996.

3. Закон України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. // Голос України. - 2001. - 6 березня.

4. Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" // Голос України. - 2004. - 23 квітня.

5. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 р. // Голос України. - 2004. - 16 квіт.

6. Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 25 березня 2004р. // Голос України. - 2004. - 20 квіт.

7. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" // ВВРУ. 1997. №24ст. 170.

Література:

1. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 2003.

2. Фрицький О. Ф. Конституційне право України. - К.: 2000.

3. Конституційне право України / Підручн. для студ. виш. навч. закладів/За рсд. Ю.М. Тадики. B.C. Журовського. К.: ІнЮре. 2002.

Розділ III

1. Цивільне право як галузь права

В умовах ринкової економіки та громадянського суспільства визначальне місце у суспільному житті належить відносинам, сторони яких не перебувають у підпорядкуванні одна одної. Правові норми, які регулюють абсолютну більшість таких відносин, утворюють самостійну галузь права - цивільне право, що становить систему юридичних норм, якими регулюються особисті немай-ію в і та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових та бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Учасниками цивільних відносин є: фізичні та юридичні особи; держава Україна; Автономна Республіка Крим; територіальні громади; іноземні держави: інші суб'єкти публічного права.

Основу цивільного права становлять конституційні та галузеві принципи.

До галузевих принципів цивільного права належать: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Форми (джерела) цивільного права, цивільно-правові норми дістають своє втілення у нормативно-правових актах, система яких становить цивільне законодавство.

Основою цивільного законодавства України є Конституція України, Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України.

Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, всгановлених Конституцією України та законом.

Оскільки цивільні відносини ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, важлива роль у їх регулюванні, поряд з нормами права, закріпленими у законодавстві, належить договору. Саме у договорі сторони безпоседедньо, за взаємною згодою врегульовують відносини між собою, визначають зміст своїх прав та обов'язків, підстави їх виникнення, зміни та припинення.

Окремою формою (джерелом) цивільного права є правовий звичай, зокрема звичай ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

і Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків

За загальним правилом, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Крім того, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, всгановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Судовий захист цивільного права та інтересу як конституційний та галузевий принцип цивільного права полягає в тому, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Крім того, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Одним з найпоширеніших способів судового захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками вважаються: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 Цивільного кодексу України).

Важливим способом захисту цивільних прав та інтересів поряд з відшкодування майнової шкоди є покладення на особу, яка порушила цивільне право чи інтерес, обов'язку відшкодувати.модальну шкоду, яка полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 Цивільного кодексу України).

2. Учасники цивільних відносин (особи у цивільному праві)

Фізичні особи

У ст. 24 Цивільного кодексу України визначено поняття фізичної особи як людини -учасника цивільних відносин. Фізичну особу як суб'єкта цивільно-правових відносин (її правосуб'єктність) характеризують наступні властивості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ше не народженої дитини. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ст. 25 Цивільного кодексу України).

Необхідною правовою ознакою фізичної особи як суб'єкта права є їїім'яі Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Фізичній особі як суб'єкту цивільного права властиве також певне місце проживання. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (уси-новлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кільки місць проживання (ст. 29 Цивільного кодексу України).

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатні-

стю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Цивільна дієздатність фізичної особи за обсягом (ступенем повноти) поділяється на наступні види: залежно від віку - повий, часткова, неповна; залежно від наявності обставин, з якими закон пов'язує обмеження чи втрату цивільної дієздатності фізичної особи - обмеження цивільної дієздатності судом чи визнання фізичної особи недієздатною.

Часткову цивільну дієздатність має фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (до них належать ті, які задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та егосуються предмета, який має невисоку вартість): здійснювати особисті нсманнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Неповну цивільну дієздатність має фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Крім правочинів, які можуть вчинятися особою, яка має часткову дієздатність, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи: самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі,

яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Фізична особа може бути обмежена у цивільній дієздатності у випадках, передбачених cm. 36 Цивільного кодексу України: якшо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними: якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові пра-вочини.

Фізична особа може бути визнана недієздатною. Підставою цього є хронічний, стішиш психічний розлад, внаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною: над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; пра-вочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун; відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (ст. 41 Цивільного кодексу України).

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (ст. 43 Цивільного кодексу України).

Про особу у місці постійного проживання можуть бути відсутні відомості більш тривалий термін, ніж один рік (ст 46 Цивільного кодексу України). Передбачено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Правові та організаційні основи діяльності органів реєстрації актів цивільного стану регулюються Законом України від 24 грудня 1993 р. «Про органи реєстрації актів громадського стану».

Акти цивільного стану. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

До актів цивільного стану належать: народження фізичної особи; встановлення її походження; набуття громадянства; вихід з громадянства та його втрата; досягнення відповідного віку; надання повної цивільної дієздатності; обмеження цивільної дієздатності; визнання особи недієздатною; шлюб; розірвання шлюбу; усиновлення; зміна імені; інвалідність; смерть; інші обставини, які започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Окремі акти цивільного стану підлягають державній реєстрації. Такими актами громадянського стану є: народження фізичної особи; її походження; громадянство; шлюб; розірвання шлюбу; зміна імені; смерть (ст. 49 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа з повною цивільною дієздатністю має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Опіка та піклування. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 Цивільного кодексу України).

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Кожній фізичній особі від народження або за законом належать особисті немайнові права. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові пра-

1

ва тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Види особистих немайнових прав. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, Цивільним Кодексом та іншими законами не є вичерпним. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або Інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого не-майнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Фізична особа має невід'ємне право на життя. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.

Фізична особа мас право на охорону її здоров'я. Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги (ст. 283, 284 Цивільного кодексу України).

Фізична особа мас право на ім'я. Фізична особа має право на

транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. Фізична особа мас право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (ст. 297 Цивільного кодексу України).

Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду (ст. 311 Цивільного кодексу України).

Юридичні особи

Суб'єктами цивільних правовідносин є юридичні особи. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 Цивільного кодексу України).

Види юридичних осіб. Найбільш загальним є поділ всіх юридичних осіб на створених за законодавством України та створених за законодавством іноземних держав.

Принципи класифікації юридичних осіб, створених за законодавством України, закріплені у Цивільному кодексі України. Всі такі юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на дві великі групи: юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права (ст. 81 Цивільного кодексу України).

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до етапі 87 Цивільного кодексу України, згідно якої для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановленні! інший порядок їх затвердження.

Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного

права. Юридичні особи, залежно від способу, можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (ст. 83 Цивільного кодексу України).

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом (ст. 83 Цивільного кодексу України).

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна (ст. 83 Цивільного кодексу України).

Набагато важливішу роль у цивільному обороті відкрають товариства, що поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Підприємницькі товариства здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Вони можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (ст. 84 Цивільного кодексу Україні і).

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками (ст. 113 Цивільного кодексу України).

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків (ст. 163 Цивільного кодексу України).

Непідприсмницькі товариства - це ті, що не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (ст. 85 Цивільного кодексу України). До цього виду організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права належать, зокрема, об'єднання громадян (політичні партії та громадські організації), споживчі, дачні, гаражні, садово-городні, житлово-будівельні кооперативи, об'єднання (спілки) власників квартир у багатоквартирному будинку тощо.

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайом-

лення (ст. 89 Цивільного кодексу України). Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності (ст. 90 Цивільного кодексу України). Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

З 1 липня 2004 р. державна реєстрація юридичних осіб здійснюється за Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців».

Цивільна правоздатність юридичної особи. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 Цивільного кодексу України). Юридична особа набуває ЦИВІЛЬНИХ прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Особисті немаинові права юридичної особи. Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немаинові права, які можуть їй належати (ст. 94 Цивільного кодексу України).

Відповідальність юридичних осіб. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи,*а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ст. 96 Цивільного кодексу України).

Припинення юридичної особи. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом (ст. 104 Цивільного кодексу України).

Ліквідація юридичної особи. Юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповнова-

женого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про визнання ним недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 110 Цивільного кодексу України).

Організаційно-правові форми юридичних осіб публічного права. Організаційно-правові форми та правовий статус юридичних осіб публічного права, які за своєю правовою природою є органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, визначаються Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим та прийнятими на їх підставі законами і є предметом регулювання конституційного та адміністративного права.

Державне підприємство створюється компетентним органом державної влади у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Державні підприємства поділяються на державні комерційні підприємства та казенні підприємства (ст. 73-77 Господарського кодексу України).

Участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 167 Цивільного кодексу України).

Автономна Республіка Крим та територіальні громади беруть участь у цивільних відносинах на аналогічних засадах.

Дата добавления: 2015-05-31