Припинення шлюбу, визнання шлюбу недійсним

Припинення шлюбу - це припинення правовідносин між подружжям, що зумовлене певними юридичними фактами. Припинення шлюбу відбувається внаслідок:

- смерті одного з пожружжя, або оголошення його померлим;

- розірвання шлюбу.

Шлюб може бути припинено шляхом його розірвання внаслідок волевиявлення обох, або одного з них, на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, або на підставі рішення суду.

Частиною 3 статті 104 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, то вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Однак, якщо один із подружжя помер, у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу, то вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

Розірвання шлюбу за взаємної згоди дружини та чоловіка у яких немає дітей (тобто неповнолітніх осіб) здійснюється на підставі їх заяви, поданої до органу реєстрації актів цивільного стану (надалі РАЦС).

У статті 107 Сімейного кодексу передбачено підстави розірвання шлюбу в так званому "спрощеному порядку" - в органах РАЦСу за заявою одного з подружжяТякщо другий із подружжя:

- чл визнаний безвісно відсутнім;

- визнаний недієздатним;

- "^засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі

на строк не менше трьох років.

У даному випадку шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Судовий порядок розірвання шлюбу здійснюється, якщо один із подружжя не бажає розлучення та якщо обоє з подружжя бажають розлучення, але мають спільних неповнолітніх дітей.

Одночасно з розглядом питання про розірвання шлюбу суд може вирішити питання про те, з ким із батьків залишаються неповнолітні діти, а також спори щодо стягнення аліментів на утримання дітей (у випадку якщо сторони не уклали між собою договір про розмір аліментів на дитину, який повинен бути нотаріально Посвідчений) або на одного з подружжя, який є недієздатним, питання щодо спільно набутого майна та інше.

Відповідно до частини 2 статті 110 Сімейного кодексу позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків/коли один із подружжя вчинив злочин, щодо другого з подружжя або дитини, чи батьківство зачатої дитини до досягнення одного року, визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

Шлюб вважається припиненим у день винисення відділом РАЦС відповідної постанови про розірвання шлюбу, судом - у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в РАЦС, за заявою колишньої дружини або чоловіка. Звертаємо увагу на те, що реєстрація розірвання шлюбу може провадитись незалежно від строку, що минув після постанови судом рішення про розірвання шлюбу, яке набрало чинності, або винесення постанови про розірвання шлюбу.

Лише після розірвання шлюбу та одержання свідоцтва про розірвання шлюбу колишнє подружжя вправі укласти новий шлюб.

Законодавством надано можливість жінці та чоловікові, шлюб між якими було розірвано, подати до суду заяву про поновлення

шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі.

У Сімейному законодавстві також введено нове поняття -фіктивне розірвання шлюбу, тобто це таке розірвання шлюбу органом РАЦСу, яке було здійснене подружжям не з метою припинення шлюбних відносин, а з іншою метою, наприклад, одержанням певної матеріальної вигоди обома чи одним із подружжя. Визнання розірвання шлюбу фіктивним відбувається в судовому порядку.

Від припинення шлюбу слід відрізняти визнання шлюбу недійсним. Недійсним вважається шлюб зареєстрований в органі РАЦСу у випадку порушення передбачених законом умов укладення шлюбу.

Сімейним кодексом України встановлено такі підстави визнання шлюбу недійсним:

1. Вчинення сторонами під час укладення таких істотних по
рушень умов вступу в шлюб, в силу якщо він вважається недійсним
і не потребують рішення суду щодо цього. Рішення ж про анулю
вання актового запису про реєстрацію шлюбу відбувається за зая
вою заінтересованої особи приймається органом РАЦСу. Такими
абсолютно недійсішми-вважаїоіься шлюби» які укладені всупереч
встановленим законом перешкодам до їх укладення, а саме, шлюб:

зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в
іншому зареєстрованому шлюбі;
зареєстрований між особами, які є родичами прямої
лінії споріднення, а також між рідним братом і сест
рою;
- зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.

2. До шлюбів, які визнаються недійсними за рішенням суду,
належать шлюби:

зареєстровані без вільної згоди жінки та чоловіка; фіктивні, тобто укладені чоловіком та жінкою або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя. Однак, шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом, відпали обставини, що засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю. У статті 41 Сімейного кодексу також передбачено такі підстави визнання судом шлюбу недійсним, які є правом, а не обов'язком суду, а саме, якщо шлюб був зареєстрований:

1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною (за-

значеним особам право на укладення шлюбу може надаватися лише судом);

2) між двоюрідними братом та сестрою;

3) між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;

4) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;

5) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано право на шлюб.

Однак, шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у осіб, що передбачені в пунктах 1, 2, 4 частини першої статті 41 Сімейного кодексу, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

Шлюб, визнаний судом недійсним, є недійсним від дня його державної реєстрації. У разі за визнанням шлюбу недійсним відновлюється становище, що існувало до його укладення. Особи, які перебували у недійсному шлюбі, не набувають тих прав та обов'язків; що виникають у подружжя. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, то воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності, а розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.

Особа, якя не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право в судовому порядку на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі як спільної сумісної власності подружжя, на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом, а також на аліменти, як при дійсному шлюбі та на прізвище, котре вона обрала при реєстрації шлюбу.

Діти, народжені у недійсному шлюбі, мають такі самі права та обов'язки, що й діти, які народилися у дійсному шлюбі.

Від визнання шлюбу недійсним слід відрізняти "неукладений" шлюб.

Неукладеним вважається такий шлюб, який зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого чи зареєстрований за підробленими документами або за документами, що не належать нареченому або нареченій.

Анулювання запису про такий шлюб в органі РАЦСу проводиться за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Неукладений шлюб не породжує жодних прав та обов'язків.

5. Правовідносини між подружжям, між батьками і дітьми в сім'ї

Вступ у шлюб породжує виникнення особистих немайнових та майнових правовідносин між подружжям. Насамперед, виникають немайнові правовідносини, а майнові є похідними від них.

Немайнові права та обов'язки, як і інші сімейні права та обов'язки їх володаря, не передаються і не відчужуються.

До особистих немайнових прав та обов'язків подружжя належать:

1. Право на материнство та батьківство.

2. Право на повагу до своєї індивідуальності та на фізичний і духовний розвиток.

3. Право чоловіка та дружини на особисту свободу.

4. Право на розподіл обов'язків та на спільне вирішення питань житла сім'ї.

5. Обов'язок подружжя піклуватися про сім'ю.

6. Право на зміну прізвища як дружини, так і чоловіка.
Між подружжям виникають також майнові відносини, які ре
гулюються чинним законодавством України, зокрема, Сімейним
кодексом та договорами, укладеними між сторонами.

Сімейний кодекс України розрізняє спільну сумісну власність подружжя, а також особисту приватну власність дружини, чоловіка.

Відповідно до статті 51 зазначеного кодексу, особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно, яке набуте кожним із них:

до шлюбу;

під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; - під час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто. Також особистою приватною власністю кожного з подружжя є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності (в т.ч. коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, премії, нагороди за особливі заслуги (однак, той з подружжя, який своїми діями сприяв їх одержанню, має право на свою частку), майно, набуте кожним із подружжям за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, кошти, отримані як відшкодування завданої їй/йому моральної шкоди.

У випадку, коли за час шлюбу, роздільне майно кожного з подружжя, істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат або затрат іншого з подружжя (подарований дружині житловий будинок капітально відремонтовано у період шлюбу), то воно у разі спору може бути за рішенням суду визнане об'єктом права спільної сумісної власності. Цим майном, кожний із подружжя розпоряджається самостійно на свій розсуд, але при цьому він повинен враховувати інтереси сім'ї, насамперед дітей.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, с його спільною сумісною власністю, тобто кожна річ, крім речей індивідуального користування та речей, виключених з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження вищезазначеним майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

При укладенні одним із подружжям договорів, які потребують нотаріального посвідчення (наприклад, відчуження нерухомого майна і (або) державної реєстрації), обов'язково вимагається письмова згода на його укладення другого з подружжя, яка повинна бути нотаріально засвідчена. Також вимагається письмова згода подружжя на укладення договору відчуження цінного майна.

Подружжя вправі домовитися про порядок користування майном, що належить йому на праві спільної сумісної власності (наприклад, автомобілем, комп'ютером).

У випадку'нотаріального посвідчення подружжям договору про порядок користування житловим будинком, квартирою, будівлями та спорудами, земельною ділянкою, цей договір має обов'язкову силу як для подружжя, так і для їх правонаступників.

Чоловік та дружина мають право укладати між собою всі договори, що не заборонені чинним законодавством України, як щодо належного подружжю роздільного майна, так і щодо майна на праві спільної сумісної власності.

У частині 2 статті 64 Сімейного кодексу передбачено виняток із загальних правил, тобто для укладання договору про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності не потрібно виділяти частку за відчужувачем.

Однак, якщо чоловік чи дружина бажають укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя, то це можливо зробити лише після визначення та виділення в натурі або визначення порядку користування майном.

Законодавець у частині 1 статті 70 Сімейного кодексу передбачив, що частки дружини та чоловіка на майно, що належить на праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Звертаємо увагу на те, що до вимог про поділ майна, що належить на праві спільної сумісної власності подружжю, позовна давність не застосовується, якщо шлюб між ними не розірвано. У випадку розірвання шлюбу до вимоги про поділ вищезазначеного майна застосовується позовна давність у три роки.

Відповідно до чинного сімейного законодавства чоловік та дружина зобов'язані матеріально підтримувати один одного.Тоб-то, як правило, діє принцип добровільної матеріальної допомоги.

Однак, у разі відмови одного з подружжя від матеріальної допомоги іншому, останній (той, що потребує), має право на утримання за наявності таких підстав:

наявність зареєстрованого шлюбу; той з подружжя, хто вимагає аліменти, є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги; матеріальна можливість другого з подружжя (з якого стягуються аліменти) надавати допомогу тому, хто потребує.

Тобто той з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, вправі вимагати аліменти лише тоді, коли його заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Права на утримання не має той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину, якщо це було встановлено судом.

Право на утримання аліментів має той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, незалежно від права відшкодування шкоди. Розірвання шюбу не припиняє аліментних зобов'язань. Утримання надається у натуральній або грошовій формі. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі щомісячно. Однак подружжя, вправі укласти договір про надання утримання одному з них. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчусться.

Слід нагадати, що шлюбним договором, укладеним між подружжям, може бути передбачено стягнення аліментів - допомоги

щодо утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі. Право на утримання припиняється у випадку поновлення працездатності, а також реєстрації повторного шлюбу від дня настання цих обставин. Право одного з подружжя на утримання припиняється за рішенням суду за таких обставин:

перебування в шлюбних відносинах нетривалий час;

- одержувач аліментів свідомо поставив себе у станови
ще такого, що потребує матеріальної допомоги, отри
мувач допомоги став непрацездатним у зв'язку з вчи
ненням ним умисного злочину та приховування ним
від другого з подружжя при реєстрації шлюбу тяжкої
хвороби та непрацездатності.

Статтею 89 Сімейного кодексу України надано право подружжю, а також особам, шлюб між якими було розірвано, право укласти та нотаріально посвідчити договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

Різновидом сімейних правовідносин є правовідносини міме батьками і дітьми. Підставою виникнення правовідносин між батьками і дітьми є походження дітей від даних батьків, яке повинно бути засвідчене у встановленому законом порядку, тобто органом РАЦСу (Свідоцтво про народження дитини, Свідоцтво про шлюб батьків).

Сімейним кодексом регламентовано визначення походження дитини також у таких випадках: коли батьки не перебувають між собою в шлюбі; штучного запліднення й імплантації зародка; за заявою чоловіка (жінки), котрі вважають себе батьком або матір'ю дитини; у випадку реєстрації повторного шлюбу з тією ж самою особою. Також батьківство можливо встановити в судовому порядку.

До особистих прав та обов'язків батьків щодо дітей належать:

- обов'язок батьків забрати дитину з пологового будин
ку або іншого закладу здоров'я, зареєструвати дити
ну в органі РАЦСу;

право та обов'язок присвоїти дитині прізвище, ім'я та по батькові;

- право та обов'язок виховувати дитину;

обов'язок утримувати дітей до повноліття; право визначати місце проживання дітей.

Як правило, у сім'ї існує спільний бюджет, а батьки утримують своїх неповнолітніх дітей. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Якщо майно набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, то воно належить їм на праві спільної сумісної власності. Як батьки, так і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

До майнових прав та обов 'язків батьків та дітей належать:

1. Право та обов'язок батьків спільно управляти май
ном дітей відповідно до статей 177, 178 Сімейного ко
дексу.

2. Обов'язок батьків утримувати неповнолітніх і непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, в тому числі обов'язок утримувати повнолітніх дітей (до досягнення 23-річного віку), які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу.

3. Обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, а також брати участь у додаткових витратах на батьків, спричинених тяжкою хворобою, інвалідністю або нікчемністю.

Батьки можуть, бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.

Порядок нарахування та стягнення аліментів з батьків на користь дітей регулюється главами 15, 16 Сімейного кодексу, а аліменти з повнолітніх дітей на батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги Главою 17 названого кодексу.

Дата добавления: 2015-05-31