Державна служба та державні службовці

План

1. Юрисдикційний захист права інтелектуальної власності

2. Неюрисдикційний захист права інтелектуальної власності. Самозахист цивільних прав.

3. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

4. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

5. Відшкодування моральної шкоди.

6. Цивільно-правовий захист авторських та суміжних прав.

7. Цивільно-правовий захист патентних прав.

8. Захист прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

9. Захист нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності.

Список нормативно-правових актів і літератури:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96– ВР// Відомості Верховної Ради України – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України: Текст відповідає офіц. станом на 15 січня 2012 р.– К.: Національний книжковий проект, 2012. – 320 с.

3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003 р. - № 18, № 19-20, № 21-22.- ст.144.

4. Лист Вищого господарського суду України «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти інтелектуальної власності» від 27 червня 2008р. № 01– 8/383/1 // Вісник господарського судочинства.– 2008. – №5 – ст. 60.

5. Лист Вищого господарського суду України «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти промислової власності (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» від 15 липня 2010р. №01– 08/415 // Вісник господарського судочинства.– 2010. – №5 – ст. 48.

6. Лист Вищого господарського суду України «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти інтелектуальної власності (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» від 29 травня 2009р. №01– 08/315 // Вісник господарського судочинства.– 2009. – №4 – ст. 34.

7. Право інтелектуальної власності: Акад.курс: Підруч. для студ. вищих навч. закладів / О. П. Орлюк, Г. О. Андрощук, О. Б. Бутнік-Сіверський та ін.; За ред. О. П. Орлюк, О. Д. Святоцького.-К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.-696 с.8. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской федерации: Учеб. / Изд 2-е, перераб. и доп. - М.: Проспект.- 2004.-752 с.

15.

Практичні завдання:

Редакція газети «Полум’я» пред'явила до ТОВ «Ідеологія» позов про стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав. Підставою для звернення до суду було розміщення на сайті відповідача в мережі Інтернет матеріалу, який був опублікований у газеті позивача. Майнові авторські права на цей матеріал були передані редакції газети автором надрукованої статті Шоптенком на підставі авторського договору. У зв'язку з цим позивач вважає свої авторські права порушеними і вимагає від ТОВ «Ідеологія» компенсації у розмірі 10000 грн.

Відповідач проти позову заперечував, мотивуючи тим, що розміщення матеріалу на сайті у системі мережі Інтернет не є використанням твору, оскільки він не належить ні до відтворення, ні до показу, ні до сповіщення, через це не потребує дозволу особи, яка має на нього авторське право.

Чи має редакція авторські права на опубліковану статтю?

Чи вірні доводи відповідач?Вирішить справу.

Програміст за фахом Білик розробив комп’ютерну програму для ведення автоматизованого бухгалтерського обліку на підприємствах. Програма була створена за трудовим договором, укладеним гр. Біликом (автором) з АТ “Парадігма”. Після закінчення роботи над програмою автор передав її роботодавцю, за що той сплатив йому обумовлену договором грошову винагороду. Через деякий час (приблизно півроку) автору програми стало відомо, що приватне підприємство “Парадігма” уклало декілька авторських договорів, згідно з якими право на використання вищевказаної програми було передано іншим підприємствам. Гр. Білик, вважаючи себе автором програми, звернувся до суду з позовом на АТ “Парадігма”, в якому прохав суд винести рішення про припинення розповсюдження програми і відшкодування йому завданих збитків. Свої вимоги позивач мотивував тим, що згідно з чинним законодавством саме йому, а не відповідачу, належить авторське право на створену програму та що умовами не передбачено право відповідача на розповсюдження програми.

Яке рішення повинен прийняти суд? Що таке комп’ютерна програма і які особливості регулювання відносин по їх створенню та використанню? Які особливості правового режиму службових комп’ютерних програм?

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження (Закон України від 16 грудня 1993 року "Про державну службу").

Основні напрями державної політики у сфері державної служби: визначення основних цілей, завдань та принципів функціонування інституту державної служби;

- проведення заходів щодо дотримання етичних норм поведінки державних службовців, викорінення корумпованості в їх діяльності;

забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою створено Головне управління державної служби України. Питання щодо функціонування державної служби в державних органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішується цими органами. Класифікація державних службовців в залежності від обсягу повноважень. Державні службовці класифікуються на декілька видів: посадові особи; керівники; спеціалісти; технічні працівники.

Відповідно до Закону України „ Про державну службу", посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. В системі посадових осіб особливе положення займають керівники (прийом на роботу, звільнення та переміщення на посадах, встановлення обсягу повноважень). Вони контролюють працю підлеглих, перевіряють та оцінюють виконання доручень, застосовують різні засоби стимулювання діяльності. Поділяються на три рівні: вищої, середньої та низової ланки. їх основне завдання - оптимальна організація трудового процесу.

Спеціалісти виконують різні функції з підготовки та реалізації управлінських рішень, планування, обліку, контролю, навчання. їх діяльність не викликає юридичних наслідків. Технічні виконавці - допоміжний, обслуговуючий персонал. Закон України "Про державну службу" дає більш детальну класифікацію службовців, але ця класифікація побудована в залежності від тієї чи іншої посади, яку обіймає службовець, до речі, ці посади теж класифіковано. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу. Встановлюються такі категорії посад державних службовців:

- перша категорія - посади голів державних комітетів та інших центральних органів державної виконавчої влади, Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, голів держадміністрації в областях, містах Києві та Севастополі, перших заступників міністрів, керівників Секретаріату Президента України, Секретаріату Верховної Ради України та інші прирівняні до них посади;

- друга категорія - посади заступників керівника Секретаріату Президента України, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України, керівника секретаріату Кабінету Міністрів України, керівників їх структурних підрозділів, секретарів постійних комісій Верховної Ради України, Секретаріату Президента України, секретаріату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, заступників міністрів, перших заступників голів облдержадміністрацій та інші;

- третя категорія - посади заступників керівників структурних підрозділів, завідуючих секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів Секретаріату Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, заступників голів облдержадміністрацій, голів райдержадміністрацій, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади та інші; четверта категорія - посади спеціалістів Секретаріату Президента України, Верховної Ради України і секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб держадміністрацій та інші;

- п'ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, заступників керівників управлінь, відділів, служб облдержадміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій та інші; - шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб облдержадміністрацій та інші прирівняні до них посади;

- сьома категорія - посади спеціалістів районних державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші посади.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про державну службу", встановлено 15 рангів державних службовців, які присвоюються в залежності від категорії займаної посади: перша категорія - 3, 2, 1 ранги; друга - 5, 4, 3; третя - 7, 6, 5; четверта - 9, 8, 7; п'ята - 11, 10, 9; шоста - 13, 12, 11; сьома -15, 14, 13 ранги.

Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу. Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

- визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законодавством України.

Обмеження, пов'язані з проходженням державної служби. Державний службовець не має права:

займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а також виконував роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди у грошовому чи іншому вигляді, послуг, пільг; самостійно або через представника входити до складу керівних органів підприємств, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; приймати подарунки чи послуги від фізичних і юридичних осіб у зв'язку зі своєю службовою діяльністю. Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Обов'язки державного службовця. Основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших законодавчих актів України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації щодо громадян, яка стала відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.

У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу. Права державних службовців. Державні службовці мають право:

користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України, за виключенням обмежень, встановлених законодавством; брати участь у розгляданні питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він обіймає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

безкоштовно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до свого статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку.

Конкретні типові обв'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції. Підстави припинення державної служби. Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба, відповідно до Закону України "Про державну службу", припиняється у разі:

- порушення умов реалізації права на державну службу (ст. 4 Закону України „Про державну службу"); - недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону України „Про державну службу"; - досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; - відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі;

- відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої Законом України "Про

державну службу";

- неподання державним службовцем відомостей щодо його доходів або подання неправдивих відомостей щодо цього.

Відставка державного службовця. Відставкою є припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою. Підставами для відставки є:

- принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі;

- примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об'єднанням громадян, громадянину;

- стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).

Відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов'язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.

У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного віку, але має достатній для призначення пенсії стаж (для чоловіків - 25, для жінок - 20 років) і відпрацював на посадах першої чи другої категорії не менш як п'ять років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного віку.

По досягненню пенсійного віку державним службовцем, який перебуває у відставці, йому призначається пенсія як державному службовцю. У разі працевлаштування такої особи або засудження її за скоєння злочину, виплати, зазначені вище, припиняються.

Дата добавления: 2015-05-31