СОЦІАЛЬНІ. 1 страница

ТРУДОВІ.

Право на пенсію за віком мають: чоловіки — після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки — після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров’я, внаслідок:

а) трудового каліцтва або професійного захворювання;

б) загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію: інвалідам I і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи; особам, які досягли віку: чоловіки — 60 років, жінки — 55 років; дітям — у разі втрати годувальника; дітям-інвалідам віком до 16 років.

Перелік медичних показань, що дають право на одержання соціальної пенсії на дітей-інвалідів віком до 16 років, визначається в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.

1. Які види трудової діяльності включаються до стажу роботи.

Ст. 56 ч.1 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» визначає трудову діяльність яка включається до стажу роботи:

До стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

1. Відповідальність підприємств та громадян за достовірність документів, поданих для оформлення пенсій.

Відповідно до ст. 101 ч.2 Закону 1788

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

1. Джерела права соціального забезпечення.

Джерела права соціального забезпечення — це система факторів (соціальних, політичних, природніх), які визначають зміст і форми вираження правових норм у сфері соціального забезпечення.

Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, є Конституція України. У ній записано, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тим­часової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Серед нормативних актів соціального забезпечення важливе місце належить «Основам законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р., де сформульовані основні принципи, форми і види соціального страхування працівників і членів їх, сімей.

У регулюванні пенсійних відносин важливу роль відіграє Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. Закон гарантує усім застрахованим особам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пен­сійного та Накопичувального фондів шляхом надання пенсій. У сфері пенсійного забезпечення діють також і інші закони — «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р., «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 р.

Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, регулюється Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 року.

Відносини у сфері соціального страхування регулюються Законами України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».

До підзаконних актів, що регулюють пенсійні й інші відносини з пенсійного забезпечення, належать постанови Кабінету Міністрів України. Це акти про періодичну зміну й встановлення нових розмірів пенсій, про затвердження Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що надають право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Джерелами права соціального забезпечення є міжнародні договори та угоди. Україна ратифікувала низку угод у галузі соціаль­ного забезпечення в рамках СНД. Серед них Угоди «Про гарантії прав громадян держав—учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 р., «Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав і сімей загиблих військовослужбовців» від 15 квітня 1994 р.

Право на соціальний захист та соціальне забезпечення визнані світовим співтовариством, що закріплено у міжнародних правових актах: Загальній декларації прав людини (1948 р.), Міжнарод­ному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейській соціальній хартії (1961 р.), Європейській хартії про основні соціальні права трудящих (1989 р.). Соціальні нормативи та принципи закріплені в Конвенціях Міжнародної організації праці. Питання соціального забезпечення регулюються 48-ю, 102-ю та 157-ю Конвенціями МОП. На жаль, вка­зані Конвенції не ратифіковані Україною, тому вони не мають обо­в’язкової сили для нашої країни.

1. Основні методи визначення розміру пенсії по старості.

Відповідно до Конвенції про обов'язкове страхування по старості працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, а також надомників і домашніх служників N 35 Застрахована особа набуває права на отримання пенсії по старості у віці, визначеному національними законами або постановами, який у разі дії страхових програм для осіб, які працюють, не може перевищувати шістдесяти п'яти років.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок визначення заробітку для обчислення пенсії та нарахування надбавки до пенсії» від 24 липня 2003 року визначаються методи визначення розміру пенсій за віком (по старості).

По-перше, середньомісячна заробітна плата (дохід) визначається шляхом ділення загальної суми заробітку (доходу) за ці місяці на кількість календарних місяців, які враховані у заробітку (доході).

По-друге, У разі коли для обчислення пенсії береться заробіток (дохід) за 61 і більше календарних місяців, середньомісячна заробітна плата (дохід) визначається за такою формулою:

Зп = Зс х (Ск: К),

де Зп - відкоригований заробіток (дохід) особи для обчислення пенсії в гривнях;

Зс - середня заробітна плата працівників, зайнятих у видах економічної діяльності, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії;

Ск - сума коефіцієнтів заробітку (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 +..... + Кзn), який враховується для обчислення пенсії;

К - кількість місяців стажу, для яких визначено коефіцієнти заробітку особи.

По-третє, У разі відсутності на момент призначення пенсії даних за попередній рік про середню заробітну плату працівників, зайнятих у видах економічної діяльності, при визначенні заробітку (доходу) враховується наявна середня заробітна плата працівників, зайнятих у видах економічної діяльності, за місяці попереднього року з наступним перерахунком заробітку (доходу) для обчислення пенсії після одержання даних про середню заробітну плату цих працівників за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії.

По-четверте, у разі призначення пенсій працівникам, які протягом року зайняті тільки на сезонних роботах, середньомісячний фактичний заробіток визначається шляхом ділення заробітку за будь-які 5 повних сезонів підряд протягом усієї трудової діяльності до 1 липня 2003 р. на 60 місяців із збільшенням на 12 місяців за кожний повний сезон починаючи з 1 липня 2003 р. до моменту звернення за пенсією.

1. Постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розміру пенсії до рівня мінімальної зарплатні».

На сьогодні Закон «Про пенсійне забезпечення» гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв’язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Прожитковий мінімум встановлено згідно з Законами України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» та «Про державний бюджет на 2011 рік».

Згідно з ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості. Мінімальний розмір пенсії за віком підвищується у зв’язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості.

1. Розміри відрахувань внесків до Пенсійного фонду України.

Розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спря­мовуються до Накопичувального фонду (про це буде прийнято спеціальний закон), встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків. Пропозиції про розмір страхових внесків вносить Кабінет Міністрів України разом із проек­том Закону про Державний бюджет України на наступний рік.

Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справ­ляється на всій території України в порядку, встановленому Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових пла­тежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Дер­жавного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використову­ватися на цілі, не передбачені цим Законом.

Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та спла­ти страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Страхові внески до солідарної системи нараховуються: для роботодавця — на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) праців­ників, виплату винагород за угодами цивільно-правового характеру, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здій­снюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непра­цездатності; для інших страхувальників — на суми грошового забезпечення; допомоги або компенсації; на суми доходу (прибутку), отриманого від відпо­відної діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб; на суми, визначені договором про добровільну участь; для застрахованих осіб — на суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

Страхові внески до Накопичувального фонду нараховуються на всі суми су­купного оподатковуваного доходу (прибутку) застрахованих осіб, а для осіб, які беруть добровільну участь, — на суми, визначені договором про добровільну участь. Як уже зазначалося, у Прикінцевих положеннях Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" тільки певна категорія громадян набуде права брати участь у Накопичувальному фонді, сплачувати внески і отримувати забезпечення. До таких належать особи, яким на день за­провадження спеціальним законом сплати внесків до Накопичувального фонду не виповнилося: чоловікам 40, жінкам — 35 років. Застраховані особи — чоло­віки віком від 40 до 50 років, а жінки — від 35 до 45 років протягом року зможуть прийняти рішення щодо перерахування страхових внесків до Накопи­чувального фонду. Якщо ці особи не зроблять цього, то вони втратять право на перерахування внесків до Накопичувального фонду і забезпечення з фонду.

Страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Страхові внески спла­чуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх бан­ківських рахунків. Страхувальники — фізичні особи, які не мають банків­ських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи. Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг).

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану плат­ника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують стра­хові внески, до них застосовуються фінансові санкції, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплі­нарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Органи Пенсійного фонду ведуть облік усіх застрахованих осіб та персоні­фікований облік надходження страхових внесків, створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб, здійснюють облік коштів Накопичувального фонду на накопичувальних пенсійних рахунках.

На кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується постійний ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів. Персо­нальна облікова картка відображає: страховий стаж, заробітну плату (дохід), розмір сплачених страхових внесків, сплату за рахунок коштів Пенсійного фон­ду пенсії застрахованій особі за місяцями, стан пенсійних активів застрахованої особи або здійснення виплат спадкоємцям накопичувального пенсійного рахун­ку. Персональна облікова картка застрахованої особи зберігається в Пенсійно­му фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті — протягом 75 років на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форм документа.

Інформація у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страху­вання використовується з дотриманням вимог, передбачених законодавством про інформацію. Надання органами Пенсійного фонду відомостей, що містяться в системі персоніфікованого обліку, іншим юридичним і фізичним особам, крім перелічених у частині другій цієї статті, допускається лише за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Пенсійний фонд забезпечує комплекс органі­заційних та технічних заходів, спрямованих на захист відомостей, що містяться в системі персоніфікованого обліку, в тому числі забезпечує обмеження кола службових осіб, які внаслідок своїх службових обов'язків мають доступ до відомостей, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Особи, які ма­ють доступ або користуються відомостями, що містяться в системі персоніфі­кованого обліку, за незаконне розголошення цих відомостей несуть відпові­дальність згідно із законом.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону "Про загальнообов'язкове дер­жавне пенсійне страхування" встановлено, що до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду, стра­хові внески, що перераховуються і сплачуються страхувальниками та застра­хованими особами до солідарної системи (крім деяких винятків) визначають­ся на умовах і в порядку, встановлених Законом України "Про збір на обов'яз­кове державне пенсійне страхування" для відповідних платників збору.

1. Структура правовідносин по соціальному забезпеченню. Основні елементи.

Правовідносини у сфері соціального забезпечення — це вре­гульовані нормами права фактичні відносини щодо надання грошових виплат, послуг, пільг, які виникають між відповідними органами і фізичними особами, що мають на них право, при настанні ситуації соціального ризику.

За строком дії правовідносини з соціального забезпечення поділяють на три групи: 1) правовідносини, що припиняються з одноразовим виконанням обов’язків (одноразові виплати, протезування, надання транспортного засобу); 2) правовідносини з абсолютно встановленим строком існування у часі (пенсійні правовідносини у випадку втрати годувальника — до досягнення дитиною повноліття; правовідносини з приводу надання допомоги по догляду за дитиною віком до трьох років); 3) правовідносини з відносно невизначеним строком існування у часі (пенсійні правовідносини за віком, з інвалідності, правовідносини з виплат допомоги у разі тимчасової непрацездатності).

Отже, більшість соціально-забезпечувальних відносин за своєю природою є соціально-зобов’язальними правовідносинами недоговірного характеру. Вони мають чітку правову регламентацію, оскільки всі права і обов’язки їх суб’єктів визначені законом і не можуть бути змінені за угодою сторін.

Суб’єктами правовідносин з соціального забезпечення є фізична особа та державний орган, які є носіями суб’єктивних прав та обов’язків.

Переважно до правомочних суб'єктів відносяться непрацез­датні особи, серед яких право розмежовує наступні основні кате­горії:

1) громадяни похилого віку;

2) діти;

3) інваліди;

4) хворі;

5) непрацездатні за інших обставин.

Під об’єктом матеріальних правовідносин з соціального забезпечення розуміють конкретне благо матеріального чи нематеріального характеру, щодо якого вони виникають, тобто конкретний вид соціального забезпечення: об’єктом пенсійних правовід­носин є пенсія; об’єктом правовідносин із приводу надання допомог є відповідна допомога. У процедурних правовідносинах об’єктом виступають дії — рішення державних органів про призначення конкретного виду соціального забезпечення, без яких неможлива реалізація матеріальних правовідносин. У процесуаль­них правовідносинах з розгляду спорів — рішення по суті спору. Об’єкти правовідносин не слід плутати із змістом правовідносин. Під юридичним змістом правовідносин розуміють сукупність суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, якими наділені суб’єкти правовідносин

1. Розміри пенсій по втраті годувальника.

Ст.44 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» встановлює данні розміри, вони наступні:

Пенсії в разі втрати годувальника призначаються на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 30 процентів заробітку годувальника (стаття 64), але не менше соціальної пенсії, встановленої для відповідної категорії непрацездатних.

На дітей, які втратили обох батьків (круглих сиріт), а також на дітей померлої одинокої матері пенсія на кожну дитину не може бути меншою від двократного розміру соціальної пенсії.

Сім'ям, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків (круглі сироти), пенсія обчислюється із загальної суми заробітку обох батьків.

1. Коло осіб,що мають право на пенсію на пільгових умовах.

На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

1. Працівники зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо тяжкими умовами праці, - за списком №1 виробництва, робіт, професій, посад та показників, затвердженому Кабінетом Міністрів України від 11 березня 1994 року, та результатам атестації робочих місць: чоловіки - по досягненні 50 років при наявності стажу роботи не менш 20 років, з них не менш 10 років на зазначених роботах; жінки - по досягненні 45 років при наявності стажу роботи не менш 15 років, з них не менш 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Робітникам, які мають не менш половини стажу роботи з особливо тяжкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку (60 та 55 років) на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і 1 рік 4 місяці - жінкам.

1. Працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими та тяжкими умовами праці - за списком №2: чоловіки - по досягненні 55 років з наявністю стажу роботи не менш 25 років, з них не менш 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - при досягненні 50 років з наявністю стажу роботи не менш 20 років з них не менш 10 років на зазначених роботах.

2. Працівникам, які мають не менш половини стажу роботи з шкідливими та тяжкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку (60 та 55 років) на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

3. Трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництв сільськогосподарської продукції в колгоспах та інших підприємствах сільського господарства - чоловіки при досягненні 55-ти років і при загальному стажі роботи не менш 25-ти років, з них не менш 20-ти років на зазначених роботах.

4. Жінки, працюючі трактористами-машиністами, машиністами будівельних, та вантажно-розвантажувальних машин, змонтованих на базі тракторів та ескалаторів, - при досягненні 50-ти років і при загальному стажі роботи не менш 20-ти років, з них не менш 15-ти років на зазначених роботах.

5. Жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками в колгоспах та інших підприємствах сільського господарства, - при досягненні 50-ти років і зі стажем зазначених робіт не менш 20-ти років при умовах виповнення норм обслуговування.

6. Жінки, зайняті в продовж повного сезону на вирощуванні, збору та обробці тютюну, - при досягненні 50-ти років і зі стажем зазначеної роботи не менш 20-ти років.

7. Робітниці текстильного виробництва, зайняті на станках і машинах, - за списком виробництв і професій, затвердженому в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України від 12 жовтня 1992 року, при досягненні 50-ти років і при стажі зазначеної роботи не менш 20-ти років.

8. Жінки, працюючі в сільськогосподарському виробництві, та які виховали п'ять чи більше дітей, незалежно від віку і трудового стажу, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

9. Водії міського пасажирського транспорту та вантажних машин, зайнятих в технічному процесі важких та технічних виробництв: чоловіки - при досягненні 55-ти років і при стажі роботи 25 років, також на зазначених роботах не менш 12 років 6 місяців; жінки - при досягненні 50-ти років і при стажі роботи 20 років, також на зазначених роботах не менш 10 років.

В Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи" від 19 грудня 1991 року, з значними змінами постановою Верховної Ради України від 6 червня 1996 року, установлено коло громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначено їхній статус, категорії потерпілих і заходи соціального захисту. Згідно з цим Законом пенсії за віком працюючим або тим хто проживає на території радіоактивного забруднення, призначаються зі зменшенням загальновстановленого пенсійного віку. При цьому величина знижки пенсійного віку залежить від статусу й категорії громадян, які зазнали впливу радіації, часу роботи чи проживання потерпілих на території радіоактивного забруднення.

Право на пільгове пенсійне забезпечення за віком мають учасники та інваліди війни, а також сім'ї загиблих воїнів.

1. Основні напрямки реформи системи пенсійного забезпечення.

Рівень 1 – солідарна система;

Рівень 2 – загальнообов’язкова накопичу вальна система;

Рівень 3 –добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.
Реформа першого рівня (солідарної системи) передбачає збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій.

Перший рівень являтиме собою солідарну систему пенсійних виплат, внесків до якої сплачуватимуться усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуватимуться страхові пенсії та встановлюватиметься мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Особам, які матимуть страховий стаж та/або розмір заробітку, з якого сплачувались пенсійні страхові внески, а отже низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних соціальних стандартів в Україні, які будуть встановлені, виходячи з реальних фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду. У реформованій солідарній системі розмір пенсії залежатиме від розміру заробітної платні, з якої сплачувались пенсійні внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались.

Створення Другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов’язкового накопичу вального пенсійного страхування. Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов’язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів.

Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятиметься на відкриті, корпоративні та професійні.

Відкриті пенсійні фонди будуть створюватись юридичними особами, учасниками цих фондів будуть громадяни, які здійснюватимуть туди добровільні пенсійні внески. Такі фонди можуть бути створені і на муніципальному рівні, що розширить можливості регіонів у вирішенні соціальних питань.

Корпоративні пенсійні фонди будуть створюватись роботодавцями і учасниками таких фондів будуть громадяни, пов’язані трудовими відносинами з цими роботодавцями. При створенні корпоративних пенсійних фондів роботодавці братимуть на себе безумовне зобов’язання сплачувати додаткові пенсійні внески на користь працівників.

Професійні пенсійні фонди створюватимуться об’єднаннями громадян або юридичних осіб за професійною ознакою. Учасниками таких фондів будуть громадяни, пов’язані за родом їх професійної діяльності. Іншою формою заощаджень у межах третього рівня буде відкриття пенсійних депозитів рахунків у банківських установах або страхових організаціях за ініціативою окремої особи.

В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, у разі бажання і досить високого заробітку, додатково до заощаджень у Накопичувальному фонді, перерахувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду.

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов’язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.

1. Порядок виплати пенсій громадянам,що виїхали за кордон.

Відповідно до ст.51 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до Інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, якщо пенсіонер виїжджає з України на постійне місце проживання до іноземної держави, то органи соціального захисту населення на запит Пенсійного фонду України надсилають пенсійну справу з розпорядженнями про перерахування пенсії станом на дату вислання пенсійної справи та довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії.

Дата добавления: 2015-05-31