Питання для обговорення. 1. Питання спадкування в договорах про правову допомогу

1. Питання спадкування в договорах про правову допомогу.

2. Колізії законодавства в сфері спадкування.

3. Спадкові права іноземних громадян в Україні.

4. Охорона спадкових прав громадян України за кордоном.

5. Особливості переходу спадкового майна до територіальних громад як відумерлого.

Нормативні акти

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40– 44. – Ст.356; з наступними змінами і доповненнями.

Література

Беленчук И.А. Права иностранцев, относящиеся к собственности и наследованию в Украинской ССР. – Автореф. дисс... к. ю. н. – К., 1965.

Богуславский М.М. Международное частное право. – М., 1994. – С. 293–334.

Волчков А.Ф. Оговорка о взаимности в советско-американских наследственных отношениях. – М., 1960.

Гольская Д.Х. Основные вопросы производства по наследственным делам, возникающим в отношениях между странами с различным социальным строем. Автореф. дисс... к. ю. н.. – М., 1976.

Гольская Д.Х. Правовые проблемы сотрудничества социалистических и капиталистических стран в делах о наследовании. – М., 1980.

Кармаза О.О. Спадкування у сучасному міжнародному приватному праві: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун–т ім. Тараса Шевченка. – К., 2006.

Лунц Л. А. Курс международного частного права. Особенная часть. – М., 1975. – С. 410–485.

Лунц Л.А., Марышева Н.И., Садиков О.Н. Международное частное право. – М., 1984. – С. 240– 260.

Матвеев Г.К. Вопросы советского коллизионного семейного права // Правоведение. – 1972. – № 2. – С. 99– 105.

Международное частное право: сборник документов / Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков. – М., 1997. – С. 659– 736.

Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно– правовое исследование / В. В. Залесский, Г. Е. Авилов, М. М. Вильданова и др. – М., 1999.

Претерский И.С., Крылов С.Б. Международное частное право. – М., 1959. – С. 157– 187.

Рубанов А.А. Заграничные наследства. – М., 1975.

Рубанов А.А. Наследование в международном частном праве (отношения между социалистическими странами. – М., 1972.

Рубанов А.А. Наследование в международном частном праве. – М., 1966.

Рубанов А.А. Наследственные права граждан социалистических стран и американские законы о выгоде пользования и контроле // Советский ежегодник международного права 1961 г. – М., 1962.

Степанюк А.А. Застосування колізійних норм щодо спадкування в міжнародному приватному праві: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002.

Методичні вказівки

Істотні розбіжності у законодавчих підходах різних держав до визначення вимог до форми та порядку складання заповіту, кола спадкоємців за законом, підстав та порядку вжиття заходів до охорони спадщини, повноважень виконавця заповіту та інших питань обумовлюють необхідність існування численних колізійних норм з питань спадкування та уніфікації законодавства в цій сфері.

Міжнародно-правові норми з питань спадкування є частиною національного законодавства України тією мірою, якою вони містяться у договорах про правову допомогу та правові відносини, укладених Україною з іншими державами. Багатосторонні конвенції в цій сфері, що присвячені окремим питанням спадкового права (Конвенція про колізію законів, що стосуються форми заповідальних розпоряджень, ухвалена в Гаазі 5 жовтня 1961 р., Конвенція про право, що підлягає застосуванню до спадкування нерухомого майна, ухвалена в Гаазі 1 серпня 1989 p. та інші), хоча і є поширеними серед окремих держав, проте не є чинними в Україні, що пояснюється принципового різними підходами до регулювання спадкових відносин в Україні та державах Заходу.

Відтак основну увагу слід звертати на колізійні норми з питань спадкування, що містяться у внутрішньому законодавстві України.

Основна колізійна прив’язка, якою регулюються спадкові відносини з іноземним елементом, передбачена у ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно якої спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання.

У міжнародній практиці під місцем проживання розуміється саме юридичне місце проживання особи, тобто територія тієї держави, право проживання на якій підтверджується наявністю відповідного адміністративного факту (реєстрації, прописки).

Це положення є надто важливим, адже ч. 1 ст. 1221 Цивільного кодексу (ЦК) України визначає місце відкриття спадщини як останнє, а не останнє постійнемісце проживання спадкодавця, а місце проживання фізичної особи регламентує надзвичайно широко, зараховуючи до нього житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України).

Крім того, за ст. 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. місце проживання визначається як адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Але для цілей спадкового законодавства під місцем проживання спадкодавця слід розуміти територію тієї держави, де він мав право на проживання, що підтверджене відповідними документами, незалежно від того, чи проживав він у даній державі більшість календарних днів протягом року.

Винятки з викладеного у ст. 70 правила обумовлюються двома випадками:

1) якщо спадкодавець обрав у заповіті право держави свого громадянства, що існує на момент складання (посвідчення) заповіту, і таке право не співпадає з правом держави місця проживання заповідача (ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право»). При цьому положення заповіту про вибір права держави громадянства є нечинним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося. Очевидно, що в даному випадку доцільніше було б стверджувати про нечинність відповідного положення заповідального розпорядження у разі зміни громадянства саме на час відкриття спадщини, адже від моменту складання заповіту до настання смерті особа може змінити своє громадянство кілька разів і саме на час відкриття спадщини встановлюються усі правовідносини, наявність яких є підставою для закликання до спадкування певних суб’єктів, рівно як і перешкоди до спадкування;

2) незалежно від того, яке місце проживання мав спадкодавець на час відкриття спадщини, правила спадкування нерухомого майна визначаються правом держави, на території якої знаходиться дане майно, а якщо майно підлягає реєстрації в Україні – правом України (ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Виходячи з того, що згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» об’єктом державної реєстрації є тільки нерухомість, яка розташована в Україні (ч. 1 ст. 4), спадковим законодавством України регулюватимуться усі відносини, які виникають у зв’язку зі смертю фізичної особи незалежно від її особистого закону, якщо об’єктом спадкування є нерухоме майно, яке знаходиться в Україні. Відповідно, право іноземної держави підлягає застосуванню до спадкових відносин у випадку знаходження (реєстрації) на її території нерухомого майна – об’єкта спадкування.

Як відомо, спадковим правом регулюються не тільки суто спадкові відносини, тобто ті, які виникають після смерті спадкодавця. Важливе значення мають також правовідносини, які виникають у зв’язку зі складанням заповіту.

За ст. 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» засади заповідальної правоздатності особи (здатність на складання і скасування заповіту), форма заповіту і акта його скасування визначається правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта (мається на увазі – заповіту – Є.Р.) або в момент смерті. Іншими словами, заповіт має відповідати вимогам права держави постійного проживання спадкодавця на момент складання заповіту або права держави постійного проживання спадкодавця на час відкриття спадщини.

Чинне вітчизняне законодавство досить лояльно підходить до вирішення питання про умови дійсності заповіту. Це виражається в тому, що за змістом ст. 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам:

1) права місця складання заповіту, або

2) права громадянства заповідача (імовірно, цю норму слід тлумачити як таку, що встановлює відповідність форми заповіту вимогам права держави громадянства заповідача на час відкриття спадщини – Є.Р.), або

3) права звичайного місця перебування спадкодавця в момент складання акта чи в момент смерті, або

4) права держави, у якій знаходиться нерухоме майно, що є об’єктом спадкування.

Наприклад, спадкодавець – громадянин України, який проживає в Україні, склав заповіт на території Англії, де допускається складання цього акту в формі письмового розпорядження, зробленого в присутності свідків (олографічний заповіт). Незважаючи на те, що вітчизняне законодавство обов’язковою умовою чинності заповіту визнає його нотаріальне посвідчення в даному випадку такий заповіт має визнаватися чинним і в Україні, оскільки він відповідає вимогам держави місця перебування спадкодавця на момент його складання.

Слід також звернути увагу, що посилання у ст. 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» на те, що «заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними (виділено мною – Є.Р.)» є не зовсім точним, адже згідно ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (виділено мною – Є.Р.). Слід припустити, що зазначені у ст. 72 Закону «Про міжнародне приватне право» обставини дають можливість обґрунтувати чинність заповіту в цілому, не звертаючи уваги, відноситься він внутрішнім законодавством до нікчемних або оспорюваних правочинів.

Посилання на вибір колізійної прив’язки у спадкових відносинах містяться також і у підзаконних актах. За змістом норми абзацу третього пункту 187 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» якщо останнім постійним місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, вибір колізійної прив’язки залежить того, чи був укладений відповідний договір про правову допомогу між Україною і такою державою. За наявності такого договору відносини по спадкуванню визначаються за законом країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Виняток стосується нерухомого майна, умови і порядок спадкування якого завжди визначається законом тієї держави, на території якої воно знаходиться.

Аналогічний підхід спостерігається і в Конвенції СНД «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах» 1993 р. Згідно ст. 48, що визначає компетенцію по справах про спадкування, провадження по справах про спадкування рухомого майна здійснюється установами Договірної Сторони, на території якої мав місце проживання спадкодавець в момент своєї смерті, а провадження по справах про спадкування нерухомого майна здійснюється установами Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

При вивченні даної теми студентам також слід ознайомитися з Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, що затверджене наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р., акцентуючи свою увагу на порядок посвідчення консулами заповітів, вжиття ними заходів до охорони спадкового майна, видачі свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.

Завдання

Дата добавления: 2015-05-31