Кодекс законів про працю. Стаття 413. Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, що заподіяна майну працівника

ОСОБЛИВОСТІ ВІДШКОДУВАННЯ РОБОТОДАВЦЕМ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ

Проект ТК

Стаття 413. Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, що заподіяна майну працівника

1. Роботодавець зобов’язаний забезпечити збереження майна працівника, якщо такий обов’язок покладено на роботодавця трудовим законодавством, колективним або трудовим договором, а також у випадках, якщо знаходження майна працівника на території, в приміщеннях роботодавця або на місці виконання робіт є звичайним, а працівник не має можливості здійснювати його зберігання, хоча б він був позбавлений такої можливості тимчасово.

2. Незабезпечення роботодавцем збереження майна працівника у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, а також пошкодження майна працівника внаслідок неналежних умов праці покладає на роботодавця обов’язок відшкодувати в повному обсязі вартість майна або оплатити суму, на яку його вартість зменшилась. Розмір шкоди визначається відповідно до роздрібних цін, що склалися в даній місцевості на день відшкодування шкоди. За наявності згоди працівника шкода може бути відшкодована в натурі.

Стаття 237-1. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Про судову практику в справах про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму №4 від 31.03.1995 3. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового
характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших
негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі
незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може
полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або
ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням
здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі
інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав,
у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у
порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість
продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з
оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. 4. Відповідно до ст.137 ЦПК (1502-06) у позовній заяві про
відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в
чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю
її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи
розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. 6. При застосуванні норм Кодексу законів про працю України
(322-08) (далі - КЗпП) щодо порядку розгляду трудових спорів у
справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові
у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, суди повинні виходити
з того, що за змістом ст. 124 Конституції (254к/96-ВР)
потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду
безпосередньо. Суддя не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими
вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по
трудових спорах. За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час
виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з
якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній
відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП
(322-08), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого
(наприклад, ст.47 Закону України "Про телебачення і
радіомовлення" 9. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд
визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних,
душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру
немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з
урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я
потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих
стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та
зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне
- за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого -
спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При
цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та
справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди
визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром
заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян,
суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру
мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди,
суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. 13. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1
КЗпП (322-08) (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності
порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного
звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум,
виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо),
яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних
життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для
організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної
(немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним
орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої
належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені
укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище
працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП (322-08) чи
іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними.

Дата добавления: 2015-05-31