Загальна характеристика процесуального статусу перекладача у цивільній справі

Перекладач — це особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Цивільне судочинство здійснюється державною мовою. Особи, які беруть участь у справі та не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача.

Такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, вважається особа, яка не розуміє або погано розуміє звичайну розмовну мову, не може вільно нею спілкуватися.

Перекладач вступає до процесу за мотивованим клопотанням особи, яка бере участь у справі, чи призначається з ініціативи суду. У перекладача є право на відмову від взяття участі в процесі за умови, що він не володіє мовою в тому обсязі, який необхідний для перекладу особі, що потребує послуг перекладача. У перекладача є право на отримання винагороди, а також покриття витрат на проїзд до суду.

Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом до суду, здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом засвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють.

Перекладач не має права ігнорувати виклик суду про залучення його до розгляду справи. Це є одним з його головних обов'язків. В іншому випадку до нього судом можуть бути застосовані відповідні санкції. Так, законодавцем у ст. 185-3 КпАП сформульована відповідальність, яка застосовується судом до перекладача за злісне ухилення від його явки до суду у вигляді накладення на останнього штрафу.

25. Доказові презумпціі та фікції у розподілі обов"язків із доказування

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

2. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

3. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

4. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

1. Доказування - це пізнавальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів19. Отже, мета доказування - з'ясування дійсних обставин справи.

В практичній площині завдання доказування полягає не стільки в тому, щоб встановити істину, скільки в тому, щоб з'ясувати, чиї твердження про факти, позивача чи відповідача, найдостовірніші. Пошуки істини у цивільному судочинстві безперспективні. Звідси мета доказування - переконати суд у достовірності наведених фактів. Вміння переконувати - ось що потрібно в суді.

Доказування - це ще й складний психологічний процес, в результаті якого у судді формується та чи інша думка по справі.

2. Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок по доказуванню.

3.Доказування процесуальних фактів має деякі особливості, які дозволяють при певних обставинах розглядати доказування як обов'язок учасника процесу. Наприклад, якщо сторона клопоче про забезпечення позову, вона повинна довести наявність підстав для цього, в іншому випадку суд відхилить клопотання у зв'язку з відсутністю доказів. Ця відмова може розглядатися як процесуальна санкція.

При заявленні клопотання про відстрочку сплати судового збору зацікавлена сторона повинна вказати суду наявність підстав для цього.

4. Відповідно до коментованої статті предмет доказування - це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Доведенню підлягають тільки ті обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, по якій виник спір. Таким чином законодавець встановлює межі доказування. Необхідно врахувати, що обставини, які мають значення для справи, але щодо яких спору немає, не підлягають доведенню, оскільки визнані сторонами21.

5.Частина 4 коментованої статті забороняє здійснювати доказування через припущення, тобто твердження, які самі по собі потребують доведення. Пленум ВС України у ч. 11 постанови N 14 від 18.12.2009 р. наголошує, що суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

6. Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику, оскільки подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу.

7. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.

Якщо докази у справі зібрані в порядку, передбаченому статтями 132, 133, 140 та частиною четвертою статті 191 ЦПК, суд може обґрунтувати ними рішення лише за умови, якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні, пред'явлені для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, та досліджені в сукупності з іншими доказами. При ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України N 14 від 18.12.2009 р. "Про судове рішення у цивільній справі").

26 Предмет доказування. Підстави звільнення від доказування

Предмет доказування — юридична категорія, на пізнання якої спрямована вся доказова діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі. Аналіз статей 27, ЗО ЦПК дає можливість зробити висновок, що предметом доказування виступають: а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову); б) обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення); в) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. А взагалі — обставини, які повинні бути встановлені як підстави для вирішення спору між сторонами: всі, які відбулися, і наявні юридичні факти та обставини, що мають значення для справи8.

Дата добавления: 2015-05-31