Наслідки неявки в судове засідання особи,яка бере участь у справі

Ст. 169 ЦПК від 18.03.2004 № 1618-IV

1. Суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі:

1) неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки;
2) першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

4) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

2. Неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.

3. У разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

4. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

5. Наслідки, визначені частинами другою - четвертою цієї статті, настають і в разі, якщо сторона залишить залу судового засідання.

56 Моделі заочного розгляду справи

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає заочний розгляд справи як специфічну процедуру позовного провадження цивільного судочинства. Інститут заочного розгляду справи існує в різних процесуальних системах. Як правило, його функціональну ефективність пов'язують із поширенням судового захисту суб'єктивних прав громадян та юридичних осіб, пришвидшенням вирішення спорів, а також рівнем відповідальності сторін за свої дії (бездіяльність), запобіганням навмисному затягуванню розгляду справи та зловживанням процесуальними правами сторонами судового процесу. Крім того, надання суду можливості розгляду справи за відсутності сторони окремі автори розглядають як засіб, що перешкоджає судовій тяганині, або характеризують як спрощену процедуру цивільного судочинства на відміну від повномасштабного змагального процесу.

Виходячи із того, що заочне провадження та заочне рішення існують у різних правових системах, їх законодавча регламентація у ЦПК України не є чимось новим. Заочне рішення регламентувалось ЦПК УРСР 1924 р. Так, ст. 98 ЦПК УРСР 1924 р. передбачала, що нез'явлення сторін, про яких судові відомо, що їм повістку було вручено, не становить перешкод для розгляду та розв'язання справи. Суд вправі був вдатися до позавічного присуду. Заочне провадження та заочне рішення можна характеризувати у різних аспектах. Останнім часом їх дедалі частіше характеризують з огляду на ефективність судочинства під кутом зору його спрощення.

Ефективність інституту заочного рішення значною мірою залежить від його правової регламентації та моделі, що втілюється в законодавстві. Існують різні моделі інституту заочного рішення. У цьому аспекті зазначимо, що історично інститут заочного рішення грунтувався на двох визначальних засадах: 1) заочне рішення можливе лише проти, так би мовити, пасивної сторони процесу (позивача, відповідача); 2) заочне рішення суд може ухвалювати в межах самостійного заочного провадження як автономної процедури цивільного судочинства або в межах загальної процедури позовного провадження цивільного процесу.

Так, згідно з § 330 ЦПК Німеччини заочне рішення проти позивача ухвалюється, якщо позивач не з'явиться для усного розгляду і є клопотання про ухвалення заочного рішення про відмову позивачу в позові. Параграф 331 ЦПК Німеччини передбачає умови ухвалення заочного рішення і проти відповідача. Що стосується процедур ухвалення заочного рішення, то в національних законодавствах втілені різні підходи, які, на наш погляд, безпосередньо пов'язані зі змагальними моделями судочинства та конструкціями цивільного процесу в аспекті наявних та регламентованих судових проваджень і окремих автономних процедур, що існують у межах проваджень судочинства. Власне, йдеться про те, що в окремих національних системах цивільного процесу допускається можливість ухвалення заочних судових рішень, втім законодавець не регламентує умови та процедуру його ухвалення як самостійного заочного провадження. У деяких процесуальних системах, навпаки, ухвалення заочного рішення здійснюється у межах процедури самостійного заочного провадження. Цивільний процесуальний кодекс Німеччини містить розділ 3 ≪Заочне рішення≫ як складову книги 2 ч. 1 ≪Провадження у судах землі≫.

Сутнісні ознаки заочного провадження та заочного рішення особливо виявляються при порівнянні континентальної та англосаксонської систем цивільного процесуального права. Якщо в континентальній системі права характерною ознакою розгляду та вирішення справ у порядку заочного провадження є те, що при цьому діють загальні правила судового розгляду з деякими особливостями, передбаченими законодавством, то в англосаксонській системі права, перш за все в США та Англії, характерним для заочного провадження є те, що це провадження є автономною судовою процедурою, не пов'язаною нормативно і функціонально із судовим розглядом. При цьому особливостями процедури заочного розгляду є те, що вона не передбачає дослідження доказів за умов відсутності сторони судового процесу. Заочний розгляд справи спрощує процедури судочинства та спрямовується на ухвалення рішення проти сторони, яка не з'явилась у судове засідання.

57 Умови заочного розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, для заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення необхідні певні умови, які зазначені в законі. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 224 ЦПК, можна виділити такі умови, за наявності якихможе бути винесене заочне рішення:

1) Неявка відповідача у судове засідання є визначальною умовою заочного розгляду справи. Неявка — це фактична, дійсна відсутність сторони.

2) Умовою заочного розгляду справи також є належне повідомлення відповідача при тому, що від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Тобто заочне рішення може бути постановлене тільки після того, як суд переконається, що відповідача належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи.

3) Наступною умовою заочного розгляду справи є відсутність поважних причин неявки відповідача. У разі неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, повідомлених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними, суд відкладає розгляд справи (п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК).

4) Для заочного розгляду справи суд повинен отримати згоду позивача. У випадку неявки без поважних причин належним чином повідомленого відповідача суддя повинен оз'яснити позивачу його право на заочний розгляд справи, звернути увагу на особливості такого розгляду та пояснити, які правові наслідки тягне винесення заочного рішення.

58 Порядок заочного розгляду справи, перегляду та оскарження заочного рішення

Порядок перегляду заочного рішення.

Особливістю заочного рішення є специфічний (спрощений) порядок його перегляду за ініціативою пасивної сторони. Як зазначалося, такий порядок притаманний усім моделям заочних рішень. Спрощений порядок перегляду заочного рішення характеризується тим, що він можливий за ініціативою відсутньої на усному судовому розгляді сторони та суб'єктом перегляду виступає суд, який ухвалив заочне рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦПК заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Закон встановлює десятиденний строк на подання заяви про перегляд заочного рішення після отримання його копії відповідачем (ч. 2 ст. 228 ЦПК). У даному випадку цей строк обчислюється не за загальними правилами обчислення процесуальних строків щодо типових процедур перегляду судових актів, тобто не з дня винесення заочного рішення, а з дня отримання відповідачем його копії.

Строк на подання заяви на перегляд заочного рішення є процесуальним, тому відповідач може звернутися з клопотанням про поновлення пропущеного строку. Питання про поновлення строку може вирішуватися за відсутності сторін.

Задоволення заяви про перегляд заочного рішення можливе за наявності таких обставин: суд встановить, що неявка сторони викликана поважними причинами, а про причини неявки сторона не мала змоги своєчасно повідомити суд; сторона надасть докази, які можуть вплинути на зміст прийнятого рішення.

Закон встановлює вичерпний перелік повноважень суду при розгляді заяви про перегляд заочного рішення.

Оскарження заочного рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановления ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Незважаючи на те, що в ЦПК не згадується про право відповідача оскаржити заочне рішення в загальному порядку без звернення із заявою про його перегляд до суду першої інстанції, право на апеляцію у нього є. Виходячи з наявної моделі заочного рішення, послідовний порядок перегляду для відповідача заочного рішення є в принципі обґрунтованим і доктринально, і практично з огляду на існуючу в процесуальному законодавстві форму апеляції. Оскільки суд при ухваленні заочного рішення здійснює неформальну оцінку доказів і по суті розглядає справу за загальними правилами, можливість апеляції на таке рішення є доречною з точки зору інстанційності (інстанційних періодів розгляду справи) і функцій суду першої та апеляційної інстанцій.

Що стосується початку перебігу строку оскарження заочного рішення позивачем, то він, як і у випадку його визначення для відповідача, визначається системою юридичних процесуальних фактів.

Стаття 232 ЦПК передбачає можливість оскарження позивачем та відповідачем у загальному порядку так званого повторного заочного рішення. Про повторне заочне рішення йдеться лише у даній статті.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК (ст. 233 ЦПК). Заочне рішення, яке набрало законної сили, має всі ознаки рішення, що визначають його правову дію: незмінність, виключність, преюдиційність, обов'язковість, виконавчість.

Дата добавления: 2015-05-31