Походження дитини від батьків, що перебувають у шлюбі між собою. Презумпція материнства та батьківства

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір’ю, а чоловік — батьком дитини. Для визначення походження дитини від матері подаються зазначені вище документи (медичне свідоцтво про народження, медична довідка або акт), які підтверджують народження дитини відповідною жінкою, а походження дитини від батька визначається на підставі Свідоцтва про шлюб (за його відсутності — запису про шлюб). Щодо походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі, застосовуються презумпція материнства (особа, записана матір’ю дитини, вважається такою, що її народила) та презумпція батьківства (чоловік одруженої жінки вважається батьком її дитини). Презумпція батьківства діє в разі народження дитини під час шлюбу, або зачаття під час шлюбу і народження дитини до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі, оскільки щодо нього почала діяти презумпція батьківства. Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.

У разі встановлення у порядку, передбаченому чинним законодавством, режиму окремого проживання подружжя дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважається такою, що походить від її чоловіка, тобто презумпція батьківства не застосовується.

Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір’ю дитини заяви про визнання батьківства.

Якщо мати дитини під час реєстрації народження заявляє, що її колишній чоловік не є батьком дитини, і у зв’язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народження дитини, то її прохання може бути задоволене лише за наявності спільної заяви самої матері та її колишнього чоловіка про невизнання його батьком дитини, а також заяви про визнання батьківства іншої особи та матері дитини.

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

Якщо мати дитини, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі, під час реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є батьком цієї дитини, і у зв’язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народження дитини, то її прохання може бути задоволене лише за наявності спільної заяви самої матері та її чоловіка про невизнання його батьком дитини, а також заяви про визнання батьківства іншої особи та матері дитини.

У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій). Якщо жінка, яка погодилась стати сурогатною матір’ю, перебуває в шлюбі, то доречно ставити питання щодо проходження медичного об-стеження і її чоловіком, а також отримання його письмової згоди на участь дружини в цій програмі. У разі народження дитини жінкою, якій в організм було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій (сурогатною матір’ю), реєстрація народження провадиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення. У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається засвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини. При цьому робиться відмітка, що матір’ю дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження є відповідна громадянка.

13. Судове визнання батьківства

Суб’єкти: мати, особа яка вважає себе батькам, опікун чи піклувальних, баба, дід,які опікуються дитиною.

Якщо батьки невідомі, то судове визнання., Або ожин із них невідомий, а інший хоче бути визнаним.

Підстава визнання судом:

Предметом вимоги є позов.

Підстава позову. Це будь-які відомості про наявність кровної спорідненості.

Щодо дітей до 2004 року – пори розгляді справ про визнання (встановлення) батьківства слід керуватися ст. 53 КпШС.

Спільне проживання і ведення спільного господарства до народження дитини – за ст. 53 набуття батьківства.

Докази:

Показання сторін

Судово-медична експертиза

Судово-біологічна експертиза

Факти батьківства встановлюються, коли особа померла, буде окреме провадження.

Заява факту батьківства – зараз

Заява факту визнання батьківства – до 2004 року

Щодо цих випадків – померла особа.

Позовна заява про визнання батьківства – зараз

Позовна заява про встановлення батьківства – до 2004 року

Щодо цих випадків – жива ще особа.

Для визнання – факти,які свідчать про визнання, а про факт – необмежені докази.

Заяви про встановлення факту,якщо батьки невідомі.

Такі справи розглядають в порядку окремого провадження, якщо:

- Такі факти породжують правові наслідки

- ЗУ не передбачено іншого порядку їх встановлення

- Такі заяви про подаються в тих випадках, коли заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує цей факт, що має юридичне значення

14. Встановлення факту батьківства, материнства

Підставою виникнення всіх сімейних правовідносин між батьками та дітьми є походження дитини від батьків, засвідчене у встановленому законом порядку.

Цей термін походження застосовують до біологічного батьківства (кровне споріднення) і до соціального батьківства (де є застосування допоміжних репродуктивних технологій). Це не усиновлення мається на увазі.

Реєстрація народження проводиться РАЦСом за заявами (усними або письмовими) обох батьків або одного з них. Родичі, інші особи, а також уповноважений представник закладу охорони здоров’я (хвороба,смерть батьків, тощо) – тут письмова заява.

Якщо батьки неповнолітні, то згоду батьків, тощо – непотрібно. Але треба їх повідомити (хоча це не має ніяких наслідків).

Якщо дитина знайдена, залишена, тощо – тобто, батьки невідомі. Тут за рішенням органу опіки реєструвати буде уповноважений представник. В рішенні органу опіки і піклування визначається прізвище.

Якщо в СІЗО народилася дитина, то представник.

Місце реєстрації. Дитина може бути зареєстрована за місцем фактичного народження, або за місцем проживання одного з батьків чи одного з них.

Якщо, наприклад, в літаку, на кораблі, тощо – за місцем проживання одного з батьків, або двох. Якщо в експедиції – теж за місцем проживання батьків.

Документи, які засвідчують, які визначають, від кого походить.

Документи, які засвідчують походження дитини від матері (підстави):

- Медичне свідоцтво про народження (пологовий будинок видає)

- Медичне свідоцтво про народження або довідка про перебування м дитини під наглядом закладу охорони здоров’я

- Акт, складений відповідними посадовими особами (якщо на морському судні – капітан судна складає за участі двох свідків, якщо без медиків, то ще має бути медична довідка).

- Якщо не можна видати цих документів, то рішення суду про встановлення факту народження дитини даною жінкою

Документи, які підтвердження походження від батька:

- Свідоцтво про шлюб

- Спільна заява батька і матері, за якою визнають цього батька (він сам не може подати заяву)

- Рішення суду

15. Оспорювання батьківства, материнства

Предметом позову буде вимога про встановлення відсутності кровної спорідненості.

Підставою позову для оспорення будуть обставини, якими особа обґрунтовує відсутність кровного споріднення.

Подати може позов особа, записана батьком, якщо він не є батьком особи.

Суб’єкти - особа, записана батьком і особа, записана матір’ю.

Можна подати заяву до нотаріуса. Якщо помер батько, (але встиг подати заяву про невизнання), що пред’являв позов, то спадкоємці можуть оспорювати в суді.

Якщо не знав і поїхав у відрядження і помер, то оспорити можуть спадкоємці першої черги. – таке у задачі буде.

Подання позову про оспорення може подаватися після народження і до 18 років, або до смерті дитини.

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ:

Позовної давності немає. ДО 18 років.

Якщо позов подає мати дитини про оспорення батьківства чоловіка – то давність 1 рік з моменту реєстрації народження.

В разі доведення про оспорення видається нове свідоцтво про народження.

16. Види особистих немайнових прав та обов’язків батьків та дітей

Загалом батьки і діти мають такі особисті немайнові права та обов’язки:
Мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі чи не перебувають у ньому, зобов’язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я. Однак дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров’я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я, забрати дитину мають право її баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування.
Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Батьки визначають прізвище, ім’я та по батькові дитини. При цьому прізвище дитини визначається за прізвищем батьків, ім’я дитини визначається за їх згодою, а по батькові – за іменем батька. Спір між батьками щодо прізвища чи імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років. Якщо дитина досягла семи років, прізвище змінюється за її згодою.
Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Батьки зобов’язані поважати дитину.
Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Вони мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).
Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
Батьки мають право на визначення місця проживання дитини. При цьому місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається також за згодою самої дитини. Батьки також мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Вони навіть мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
Дитина, повнолітні дочка, син зобов’язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов’язаних із наданням такого піклування.
Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень.

17. Відповідальність батьків

Позбавлення батьківських прав — це сімейно-правова санкція, яка застосовується в разі винної протиправної поведінки матері, батька, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ними своїх обов’язків щодо дитини.

Перелік підстав позбавлення батьківських прав чітко визначений законом і є вичерпним. Відповідно до статті 164 СК України мати, батько щодо усіх своїх дітей або когось із них можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування. Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров’я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (частина З статті 143 СК України);

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний

розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками (пункт 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»). Особа не вважається такою, що ухиляється від виконання сімейного обов’язку, якщо вона не може його виконувати в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини (частина 3 статті 15 СК України). Сімейний обов’язок особистого немайнового характеру недієздатної особи припиняється у зв’язку з неможливістю його виконання (частина 2 статті 15 СК України), визнання особи недієздатною не є підставою для позбавлення її батьківських прав;

3) жорстоко поводяться з дитиною. Таке поводження з дитиною має місце в разі застосування батьками щодо дитини насильницьких дій (насильство в сім’ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю (стаття 1 Закону України від 15.11.2001 року «Про попередження насильства в сім’ї»). Таке жорстоке поводження з дитиною може, зокрема полягати в навмисному нанесенні батьками дитині побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до її смерті, порушення фізичного чи психічного здоров’я, діях сексуального характеру щодо неї, навмисному позбавленні дитини житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які дитина має право, що може призвести до її смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні честі та гідності дитини;

4) є хронічними алкоголіками (мають затяжне, тривале або таке, що періодично повторюється захворювання на алкоголізм, яке розвивається внаслідок тривалого зловживання спиртними (алкогольними) напоями) або наркоманами (мають хворобливий потяг до вживання наркотиків). Хронічний алкоголізм чи наркоманія батьків мають бути підтверджені відповідними медичними висновками;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини (привласнення продуктів її праці, залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією), примушують дитину до жебракування (просіння милостині) та бродяжництва (такого стану, способу життя, за якого людина не має постійного місця проживання, сталого заняття, роботи);

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Неповнолітні мати, батько не можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5. До них може застосовуватися ця санкція, якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважних причин і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування або якщо вони жорстоко поводяться з дитиною.

До суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають право звернутися один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 165 СК України). При розгляді справ про позбавлення батьківських прав обов’язковою є участь органів опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору (частини 4, 5 статті 19 СК України). При вирішенні спору про позбавлення батьківських прав дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад (пункти 15, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»). Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд на вимогу позивача або з власної ініціативи може вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

У разі задоволення позову про позбавлення батьківських прав суд вирішує питання щодо влаштування відповідної дитини. Відповідно до статті 167 СК України якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні. Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше житло, у яке може поселитися, або постановити рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. На підставі такого рішення суду в актовому записі про народження дитини робиться відмітка про це. Вчинений запис засвідчується підписом посадової особи і печаткою відділу реєстрації актів цивільного стану. У таких випадках відомості про батьків з актового запису не виключаються, а тому з батьків, якого позбавлено батьківських прав, повторне свідоцтво про народження дитини не видається.

Статтею 166 СК України визначені правові наслідки поз-бавлення батьківських прав, які полягають у тому, що особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання. Батьки зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов’язків (стаття 1183 ЦК України);

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Дитина за бажанням другою з батьків може бути передана йому. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування. Дитина, яка була передана родичам, мачусі, вітчиму, органові опіки та піклування, зберігає право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров’ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи (стаття 168 СК України). Таке право ці особи можуть мати і в разі влаштування дитини в прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, в сім’ю патронатного вихователя, встановлення опіки чи піклування.

Мати, батько, позбавлені батьківських прав, відповідно до статті 169 СК України мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина При вирішенні спору про позбавлення батьківських прав дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. При розгляді таких категорій справ обов’язковою є участь органу опіки та піклування. Рішення суду про поновлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. В актовому записі про народження робиться відповідна відмітка.

У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову.

Щодо батьків може бути застосовано також відібрання дитини як сімейно-правова санкція. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, коли батьки або один із них ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання. У такому ж порядку проводиться відібрання дитини від інших осіб, з якими вона проживає. Дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам — за їх бажанням, або органові опіки та піклування.

У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У такому випадку орган опіки та піклування зобов’язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

Дата добавления: 2015-05-31