Основні принципи мікроетики 1 страница

Традиційно етику бізнесу прийнято розділяти на макроетику й мікроетику.

Під макроетикою розуміється та частина етики бізнесу, що розглядає специфіку моральних відносин між як макросуб'єктами соціальної й економічної структури суспільства: корпораціями, державою й суспільством у цілому, так і його частинами;

під мікроетикою — дослідження специфіки моральних відносин усередині корпорації, між корпорацією як моральним суб'єктом й її працівниками, а також власниками акцій.

Етика бізнесу є невід'ємною складовою економічної діяльності на мікро-, макро- та міжнаціональному рівнях, запорукою подальшого розвитку співробітництва між країнами та подальшої глобалізації.
У системі моральних відносин між макросуб'єктами фахівці виділяють два рівні: горизонтальний і вертикальний.

На горизонтальному рівні розглядають моральні відносини між суб'єктами, що володіють однаковими характеристиками, між різними корпораціями; на вертикальному — моральні відносини між суб'єктами, що володіють різними характеристиками й властивостями. До цього рівня належать відносини між корпораціями й державою, між корпораціями й суспільством у цілому (або його частиною) і між корпораціями й навколишнім середовищем.

Більшість людей приймає етичні рішення на мікрорівні, тобто коли людина відповідає за своє поводження або приймає рішення, які стосуються інших людей, наприклад відносно добробуту своїх близьких, колег або навіть невеликого співтовариства. Але деякі люди рано або пізно починають приймати рішення на макрорівні, наприклад безпосередньо брати участь у формуванні державної національної політики.

На макрорівні іноді буває важко сказати, де кінчається етика бізнесу й починається економічна теорія. Зрештою, раз етика бізнесу на макрорівні пов'язана із застосуванням етичної теорії до економічних інститутів і їхньої політики, то не можна міркувати про етичні проблеми бізнесу, забуваючи про економіку. Економічні інститути суспільства неминуче вторгаються в область моралі і із цього погляду значення макрорівня етики бізнесу важко переоцінити. І зовсім очевидна неможливість обмеження мікрорівневим підходом (безглуздо переконувати члена Кабінету міністрів у необхідності бути чесним і відповідальним).

Тому, говорячи про мікроетику бізнесу, ми спробуємо зупинитися на ключових факторах, що визначають основні її особливості.

Головні етичні постулати, що визначають своєрідність і додають внутрішню стрункість і цілісність на перший погляд суперечливій етиці бізнесу, наступні:

·
принцип економічної доцільності;

·
принцип ситуативності;

·
принцип індивідуальної відповідальності;

·
принцип законності

1) П ринцип економічної доцільності. Перше, що задає спрямованість дій усіх представників бізнесу, ріднить безліч (несхожих один на одного) людей, ситуацій і дій, - це їхнє слідування канонуекономічної доцільності. Цей канон випливає з природи самої діяльності, оскільки його серйозне порушення об'єктивно позбавляє людину можливості займатися цим видом діяльності (тобто одержувати прибуток).

Принцип економічної доцільності - це фактор "обмеження знизу". Адже бізнесмен може керуватися у своїй діяльності різними мотивами, орієнтуватися на різні цінності, але в результаті він не може собі дозволити, щоб прийняті ним (за тими чи іншими мотивами) рішення виявилися економічно недоцільними в такій мірі, щоб бути загрозою існуванню його справи.

Але саме цей принцип легко трактують також інакше, коли пишуть, що метою бізнесу є «жага наживи», «погоня за прибутком, вигодою» тощо. Це саме той випадок, коли (як стверджує Поль Маккел) «ідеологія бізнесу затемнена попередніми дослідженнями політичної ідеології і пропагандою. Проте, облудність ідеології властива набагато більше політиці, ніж бізнесу».

Розглянемо деякі типові ідеологічні обвинувачення. Бізнес часто звинувачують у тому, що в погоні за наживою він готовий переступити через людину і суспільство; що для нього немає нічого святого:

- у війну він наживається на війні, у період стихійних лих - на нещастях;

- при будь-якому зручному випадку він готовий робити недоброякісні товари, що ставлять під загрозу здоров'я чи добробут людей;

- він завищує ціни на продукцію;

- він використовує методи нав'язування товарів, практику штучного старіння товарів та ін.

Безумовно, можна знайти десятки прикладів, які підтверджують ці факти. Проте розглянемо ситуацію в більш широкій перспективі.

Почнемо з простого: з погоні «капіталіста» за наживою, готовності усучити недоброякісний товар. Навіть самий короткий погляд в історію підприємництва покаже, що такими ситуаціями була пересичена торгівля минулого. Однак кількість подібних історій неухильно скорочується в міру наближення до наших днів. Причина цьому - економічна недоцільність.

Можна було б посилатися на десятки висловлень вітчизняних і заморських купців, бізнесменів і підприємців, які стверджують, що чесне ведення справ вигідніше, ніж шахрайство та обман. Але замість цього звернемо увагу на те, що таким змінам сприяли і цілком об'єктивні економічні причини.

Відомо, що з вигодою для себе обдурити людину, як правило, удається тільки один раз. І тому, поки торгівля супроводжувалась (головним чином) переміщенням з місця на місце заїжджих купців, було економічно доцільно займатися обманом покупця. Як тільки торгівля осідала на одному місці, обростала постійними покупцями - обманювати їх ставало невигідно. Зінтенсивним зростанням щільності конкуренції в бізнесі та з розвитком інформаційного середовища (коли звістка про обман може бути моментально поширена по усьому світу), будувати бізнес на основі обману стало явно економічно недоцільно для переважної маси підприємців, бізнесменів.

Тобто в довгостроковому режимі етична поведінка вигідна компанії, і неетична – невигідна.

^ 2) Принцип законності. Часто бізнес обвинувачують в наполегливому лобіюванні своїх інтересів, прагненні до монополізації, відхиленні від податків тощо. За всім цим також легко вбачається принцип економічної доцільності. Крім того, у відносинах бізнесу і політики важливо враховувати ще дві обставини, що серйозно впливають на оцінку етичності дій тих чи інших бізнесменів:

1) У бізнесі існує приказка: там, де мова заходить про суми понад 500 мільйонів доларів, кінчається бізнес і починається політика - тоді перестають діяти канони, етика і правила гри бізнесу івключаються канони, етика і правила гри політичної діяльності. Тобто людина, що пробиває через державу проект монополізації галузі, розміщення великих замовлень для своїх виробництв і т.п., діє вже не за законами бізнесу, а за законами політичних ігор. І прямий обов'язок держави - обмежити можливості такого впливу, встановлюючи чіткі діючі закони, що: а) регламентують лобістську діяльність, б) протидіють утворенню монополій, в) протидіють уникненню податків і т.п.

2) Теоретично в ідеальній схемі взаємодії бізнесу і держави: бізнес повинний активно виконувати функцію новатора та організатора виробництва, функцію розподілу благ і послуг, а держава - виконувати функцію спілки захисту прав споживача. Адже держава (за визначенням), і повинна діяти в першу чергу як представник, захисник і виразник інтересів своїх громадян. На практиці, однак, політики часто використовують бізнес в своїх інтересах, і в той же час готові обвинувачувати підприємців там, де власне починається сфера їхньої власної відповідальності.

В існуючій сьогодні українській дійсності та ж ситуація не менш яскраво виявляє себе і з податками. Бізнес одержує тисячі обвинувачень в тім, що він обкрадає свою державу і громадян, не платячи податки, проте часто діючі в країні податки перевершують усі припустимі для виживання бізнесу норми, до того ж сама податкова система - недосконала та неузгоджена.

Приклад: Власника мережі магазинів турбувала ситуація з необхідністю ховати податки і жити з відчуттям, що він постійно порушує закони. Він вирішив готуватися до нових часів (коли нарешті затвердять розумний Податковий кодекс), один зі своїх магазинів зробив зразковим і дав вказівку бухгалтеру усе робити максимально законно і виплачувати всі мислимі і немислимі податки, якими б величезними вони не виявилися. Кілька місяців власник терпів з цього магазину просто фантастичні збитки - реальні, не на папері. А потім прийшла податкова інспекція. І з усіх перевірених магазинів вони оштрафувавши саме цей, зразковий магазин (пославшись на якусь заднім числом підписану постанову), крім того, ще накрутивши на штраф пеню майже за рік. З іншими все нормально. Власник замислився, чи потрібно продовжувати такі експерименти?»

В наведеному випадку (поряд із принципом економічної доцільності) важливим внутрішнім ціннісним стрижнем у поведінці даного бізнесмена виступає і його прагнення до «законослухняності».

3. Принцип відповідальності. Дослідження довели, що соціально значимі цінності набагато більш поширені в середовищі бізнесу, ніж це традиційно описується в пресі. Причому це характерно для всіх країн. Так, Р. Баумгарт приводить дані опитування 1700 читачів журналу популярного видання для бізнесменів «Harvard Business Review», з якого випливає, що 94 % респондентів розглядають необмежену максимізацію прибутку в бізнесі як аморальну дію. І тільки 15 % опитаних погодилися з висловленням: «Усе, що дозволяє робити гарний бізнес, етично...» (тобто: «Ціль виправдує засоби»). З цих і ряду інших отриманих в опитуванні даних Р. Баумгарт робить висновок: «Керівники бізнесу (набагато більше, ніж це звичайно прийнято вважати) стурбовані соціальною відповідальністю бізнесу. Вони розглядають свої корпорації як мікрокосм суспільства, у якому вони функціонують».

Підтверджує цю тезу і В. Г. Рябков на прикладі Японії: «В Японії після Другої світової війни основними власниками приватизованого майна стали самураї і ремісники - перші є патріотами країни, людьми з високими моральними принципами, а другі - професіонали своєї справи і чесні працівники...».

Легко помітити, однак, що принцип економічної доцільності і соціальна відповідальність бізнесмена в багатьох ситуаціях (як і в розглянутому прикладі з власником магазинів) можуть виявитися протилежно спрямованими векторами поведінки і, отже, не завжди легко поєднуються. Це ставить бізнесмена в досить складну ситуацію вибору, яку кожний вирішує по-своєму. Хтось забороняє собі думати про соціальну відповідальність і легко знаходить аргументи в підтримку своєї егоїстичної позиції, хтось, навпаки, може надмірно захопитися соціальними проектами і забути про розвиток своєї справи.

Приклад. Так відбулося з керівником, колись процвітаючої торгової компанії, що у певний період свого життя захопився спонсорською діяльністю і почав фінансувати спортивну команду. Переживання за справи команди, поїздки з ними на змагання, вид торгової марки фірми, нанесеної на форму та устаткування спортсменів, настільки надихали його, що він практично перестав відвідувати свою фірму. Результат позначився через кілька місяців - фінансові потрясіння виявилися настільки згубними для його компанії, що вона так і не змогла від них оправитися.

Загалом існує три погляди на проблему етичності бізнесу, зокрема автори стверджують:

1) бізнесмени проводять активну і масштабну добродійну діяльність;

2) добродійна діяльність є для бізнесмена лише спробою замолити гріхи нечистої совісті;

3) основна форма соціальної «добродійності» бізнесмена - це не спонсорська допомога і не меценатство, а створення робочих місць, висока оплата праці (за результатом), впровадження інновацій і інша повсякденна робота бізнесу. Що ж до всього іншого, то це справа смаку кожного. Головне, щоб при цьому не порушувався баланс економічної доцільності.

^ 4) Принцип ситуативності. Прийняті рішення в бізнесі багато в чому залежать не тільки від етики, а і від ситуації. В бізнесі спостерігаються різні 1) самі ситуації, 2) етичні норми для різних регіонів. У той же час, однакові ситуації різними спостерігачами можуть оцінюватися по-різному (це характерно не тільки для бізнесу, але і для політики), коли практика «подвійних стандартів» використовується для оцінки ситуацій у різних регіонах світу.

Події і прийняті рішення в Україні, Росії, Білорусії, Грузії, Абхазії, Чечні, Прибалтиці, Японії, Сицилії, будуть виходити з етичних передумов не адекватних один одному (це саме той випадок, коли: істина одна, проте правда у кожного своя).

Етичні норми соціалізму і капіталізму багато в чому принципово не збігаються. Кардинальною відмінністю є визнання чи заперечення права необмеженої приватної власності. Звичайно, існує єдність принципів загальнолюдської культури, етики і моралі (інакше люди взагалі не могли б спілкуватися, домовлятися і розуміти один одного). Але національні і регіональні відмінності культур існують, і це ми розглянемо пізніше.

В наш час приділяється велика увага вивченню етики з метою підвищення етичного рівня в організаціях. На відміну від кодексів юридичних норм, етика базується на культурі, суспільній думці, традиціях та звичках. Норми етики виражаються в загальних фіксованих уявленнях (заповідях, принципах) про те, як повинні поводитися та вчиняти члени організації. Слід пам’ятати, що етика – це набір принципів, які відділяють правильну поведінку від неправильної.

Так, до заповідей ділової людини і принципів ведення справ, які були розроблені в 1912 році підприємцями Росії з часом додаються нові сучасні норми.

1. ^ Поважай владу. Влада – необхідна умова для ефективного ведення справ. У всьому повинен бути порядок. У зв’язку з цим проявляй повагу до охоронців порядку в узаконених ешелонах влади.

2. Будь чесним та правдивим. Чесність та правдивість – фундамент підприємництва, передумова здорового прибутку та гармонійних стосунків у справах.

3. ^ Поважай право приватної власності. Вільне підприємництво – основа добробуту держави. Підприємець повинен в поті свого лиця працювати на благо своєї Вітчизни. Таку завзятість можна проявляти тільки при опорі на приватну власність.

4. ^ Люби та поважай людину. Любов та повага до людини праці з боку підприємця породжує любов та повагу у відповідь. В таких умовах виникає гармонія інтересів, що створює атмосферу для розвитку різноманітних здібностей, спонукає проявляти себе з кращого боку.

5. ^ Будь вірним своєму слову. Ділова людина повинна бути вірною своєму слову. «Один раз збрехав, хто тобі повірить». Успіх в справі багато в чому залежить від того, в якій мірі оточуючі довірять тобі.

6. Живи відповідно достатку (коштам, засобам). «Не заривайся». Вибирай справу по плечу. Завжди враховуй свої можливості. Дій відповідно до своїх можливостей.

7. ^ Будь цілеспрямованим. Завжди май перед собою ясну мету. Підприємцю така мета потрібна як повітря. Не відволікайся на інші цілі. Служіння «двом хазяям» неприродне. В прагненні досягти заповітної мети не переходь межі дозволеного. Ніяка мета не може затьмарити моральні цінності.

Мораль та етика бізнесу молодого вітчизняного бізнесу знаходила відображення в документах, які розроблялися деякими фірмами. Існують приклади розробки внутрішньої поведінки співробітників фірм. Із опублікованих матеріалів найбільш відомими є Кодекс Російської товарно-сировинної біржі «Моральні вимоги, які пред’являють до брокерів РТСБ». Ці вимоги обов’язкові для всіх службовців біржі та брокерських контор. Документ формулює вимоги, які пред’являють до бізнесменів не тільки в професійній діяльності, але і в особистому житті, в побуті.

В літературі наводяться заповіді ділової людини, при розробці яких був використаний Кодекс. Передусім слід відмітити, що слідуючи цим заповідям, ділова людина мусить керуватися правилом: оцінюючи методи та політику в області бізнесу, подумай, співвідноситься це з поняттями правди та справедливості.

^ Заповідь перша. Поважай владу, бо у всьому повинен бути порядок. В умовах успішного бізнесу одним з важливих елементів є належна повага до влади. Це означає – поважати закони країни, де ви маєте ділові контакти, і поважати своїх колег, своїх ділових партнерів на всіх рівнях спілкування.

^ Заповідь друга. Будь цілеспрямованим, адже для досягнення поставленої мети необхідно зосередити на цьому всі свої зусилля. Щоб бути цілеспрямованим, бізнесмен повинен уміти раціонально використовувати свій час, кошти, талант.

^ Заповідь третя. Будь вірний своєму слову. Не розділяй слова та діло. Бізнесмен повинен вміти виконувати свої обіцянки та поручительства, тримати слово. Крім того, відомо, що ефективність ділового спілкування визначається також тим, щоб вас правильно зрозуміли, вірно витлумачили ваші слова. Мова ділової людини не повинна бути незрозумілою і, тим більш, грубою.

^ Заповідь четверта. Приділяй час відпочинку та роздумам про своє життя, адже відпочинок – необхідна умова для творчої та ефективної роботи.

Заповідь п’ята. Поважай старших адже майбутнє та нинішнє базуються на минулому.

Заповідь шоста. Поважай людське життя, достоїнство та права людини.

Заповідь сьома. Будь постійним в сексуальних стосунках та в шлюбі, адже сім’я є фундаментом будь-якого суспільства та будь-якої культури. Хороша, міцна сім’я – це залог процвітання бізнесмена та його справи.

^ Заповідь восьма. Правильно розраховуй свої кошти, адже відмінними властивостями процвітаючого бізнесмена є:

- оптимальне використання коштів та ресурсів;

- мудре керівництво людьми.

^ Заповідь дев’ята. Будь чесним та правдивим, адже хороша репутація – це не тільки недопустимість нечесності та брехні, але і допомога іншим людям в тому, щоб уникнути обману.

Заповідь десята. Поважай право приватної власності.

7. Проблеми прийняття рішень на мікрорівні

Серйозні моральні проблеми виникають в корпорації на мікрорівні. До них відносяться проблеми прийняття управлінських рішень, моральний характер взаємовідносин “ керівник – підлеглі”, гендерні проблеми у корпорації та інші.

Прийняття управлінських рішень в корпорації впливає на стан та вирішення проблемної ситуації. Від правильності та своєчасності управлінських рішень залежить моральний рівень всього колективу. Прийняття рішень потребує поєднання етичних та комерційних стандартів.

У бізнесі, як ні в який інший сфері діяльності, виявляється необхідною ідея відповідальності за її результати, за ухвалені рішення поза залежністю від того, до якої області вони належать. Людина постійно уточнює й змінює ті системи понять, у рамках яких здійснюється його діяльність. Постійно відбувається уточнення системи понять у різних сферах інтелектуальної й практичної діяльності людини. Однак загальна ідея необхідності, з одного боку, концептуалізації будь-якої сфери діяльності, з іншого боку - уточнення вже проведеної концептуалізації створеної в результаті діяльності людини, представлена подібним чином у кожній з форм його діяльності. При цьому сам механізм концептуалізації як такої був вичленований на вищих рівнях "абстракцій і ідеалізації", у

якості яких виступають математика, філософія, логіка. Разом з тим застосовуватися виявлені механізми можуть і повинні у всіх інших областях діяльності.

У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу прийняття рішень в управлінні.

У розширеному розумінні прийняття рішень ототожнюється з усім процесом управління. Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. Але це не відповідає уявленню, що кінцевим результатом прийняття рішення є саме рішення. У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.

Зважаючи на це прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації.

На процес прийняття управлінських рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших з-поміж них належать такі:

·
Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності.

·
Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.

·
Особисті якості менеджера – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.

·
Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.

Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту. Управлінське рішення є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації; складає основу реалізації кожної функції менеджменту.

Найпростішою технологією прийняття рішень є інтуїтивна, яка у спрощеному схематичному вигляді представлена на рис.1.1.

Рис.1.1

Зміна стану висуває проблему, необхідність позбавитися якої і вимагає прийняття рішення. За інтуїтивної технології досвід прийняття рішень в аналогічних (подібних) ситуаціях, що накопичив даний суб’єкт управління й визначає саме рішення. Отже, якщо у минулому накопиченому досвіді суб’єкта управління не було прийнято аналогічних рішень, імовірність прийняття помилкового рішення зростає. Перевага інтуїтивної технології полягає у швидкості прийняття рішень, а основний недолік – у значній імовірності помилки.

Спрощена модель раціональної технології прийняття рішень наведена на рис.1.

Рис.2

У наведеній моделі представлена логіка реалізації раціональної технології прийняття рішень, але не відображено конкретний порядок проходження окремих етапів. У процесі підготовки рішення часто виникає необхідність уточнення або коригування результатів попередніх етапів.

Розглянемо докладніше зміст кожного з етапів, концентруючи увагу тільки на ключових (принципово важливих) аспектах їх реалізації.

^ 1. Діагноз проблеми включає наступні підетапи:

·
виявлення та опис проблемної ситуації (означає усвідомлення та відбиття у будь-якій формі протиріччя поміж змінами у середовищі функціонування організації та її можливостями забезпечити за таких умов досягнення своєї мети);

·
встановлення мети вирішення проблемної ситуації (визначення бажаного кінцевого результату вирішення проблемної ситуації);

·
ідентифікація критеріїв прийняття рішення (визначення ознак, на закладі яких буде проводитись оцінка вирішення проблемної ситуації, а також упорядкування цих ознак за ступенем важливості).

2. ^ Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї. Якість інформаційних матеріалів у свою чергу оцінюється за допомогою таких критеріїв:

·
об’єктивність – це інтегральний критерій, який поєднує у собі наступні часткові критерії:

o
повноти інформації (визначається наявністю відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні та достатні для прийняття рішення);

o
точності інформації (ступінь відповідності інформації оригіналу);

o
несуперечливості інформації (окремі частини однієї і тієї самої інформації не мають суперечити одна одній);

o
переконливості інформації (доведеність інформації, яка примушує вірити у її достовірність);

·
лаконічність – це стислість та чіткість викладення інформації (досягається за рахунок високої згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти);

·
актуальність – це відповідність інформації об’єктивним інформаційним потребам;

·
своєчасність – це здатність задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання строк;

·
комунікативність – це властивість інформації бути зрозумілою для того, кому вона адресована.

3. ^ Розробка альтернативних варіантів означає розробку, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації.

В процесі розробки альтернатив з метою обмеження їх кількості необхідно враховувати наступні вимоги до них:

·
взаємовиключність альтернатив – випливає з визначення категорії “прийняття рішення” як акту вибору. Однозначний вибір можливий лише за умови, коли альтернативи виключають одна одну;

·
забезпечення однакових умов опису альтернатив (аби забезпечити можливості порівняння альтернатив, їх необхідно описувати в одних і тих самих умовах: часових, ресурсних, зовнішніх обмежень тощо). Дотримання цієї вимоги має гарантувати однакові “стартові” умови для кожної альтернативи та врахування усього комплексу результатів їх реалізації.

Вплив типу проблеми на вибір стилю прийняття рішення (табл..1)

Тип проблеми	Стиль вирішення проблеми
Коли:
Якість вирішення більш важлива, ніж наявність згоди його виконувати	1. Наказ Рішення приймається начальником незалежно від інших з використанням інформації, яка у нього є
Згода виконувати рішення більш важлива, ніж його якість	2. Консенсус Групове прийняття рішення з ви-користанням інформації та ідей усіх членів групи
Якість та згода однаково важливі	3. Консультації Рішення приймається начальни-ком, який використовує думки підлеглих
Ні якість, ні згода не є критично важливими	“Штампування рішень”. Рішення приймається найбільш легким та швидким способом – за суттю “штампується”

Табл..1

Одним з найскладніших етапів раціональної технології прийняття рішень є пошук альтернативних варіантів. В управлінській практиці використовуються різноманітні методи творчого пошуку альтернативних варіантів, які умовно поділяють на три групи:

1.
методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації);

·
Метод аналогії передбачає використання схожого відомого рішення, «підказаного», наприклад, технічною, економічною або художньою літературою, яке виникло як результат спостереження за явищами природи тощо.

·
Метод інверсії - специфічний метод, що передбачає такі підходи до пошуку варіантів: перевернути звичайне рішення «догори ногами»; вивернути на виворот; поміняти місцями тощо.

·
Метод ідеалізації базується на пошуку альтернативи шляхом ініціювання уявлення про ідеальне вирішення проблеми, яке може наштовхнути на нові варіанти дій.

2.
методи колективного творчого пошуку (“мозковий штурм”, конференція ідей, метод колективного блокноту);

Порівняно з індивідуальними колективні методи є більш ефек­тивними.

·
Метод «мозкового штурму» зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми шляхом, наприклад, проведення дискусії. Аби “мозковий штурм” не перетворився на звичайну нараду слід дотримуватись певних правил:

·
не дозволяється критицизм і негативні коментарі щодо висловлю­вань учасників;

·
ідеї та пропозиції, що висуваються, не засуджуються;

·
заохочується вільне творче мислення;

·
забезпечується висування якомога більшої кількості ідей;

·
заохочується комбінування ідей, розвиток однієї ідеї на закладі інших тощо.

·
Метод “Конференція ідей”. Відрізняється від методу «мозкового штурму» тим, що допускає доброзичливу критику у формі реплік або коментарів. Вважається, що така критика може підвищити цінність ідей, що висуваються. Всі висунуті ідеї фіксуються в протоколі анонімно. Не рекомендується залучати до “конференції ідей” осіб, які скептично налаштовані щодо можливостей втрішення даної проблеми.

Дата добавления: 2015-05-26