Адмін право як галузь права, законодавства і науки

Адміністративне право — це публічна галузь права, яка включає в себе систему правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення державно-управлінської діяльності. Для адміністративного права притаманні ознаки публічного характеру, а відповідно, воно є правом організації державного управління, що передбачає імперативний (владний) вплив уповноважених державою органів на суспільні відносини через їх адміністративно-правове регулювання.

Від системи адміністративного права як галузі права і як предмета викладання потрібно відрізняти систему адміністративного законодавства, тобто систему усіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, норми якихрегулюють відносини, що виникають у сфері державно­управлінської діяльності.

Адміністративне законодавство – це зовнішня форма адміністративного права, що відображає його внутрішню структуру. Норми адміністративного права містяться у великій кількості різноманітних правових нормативних актів, або джерелах, як загального характеру, так і спеціально присвячених регулюванню адміністративних правовідносин. До них належать акти законодавчих і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування.

Отже, джерела адміністративного права України – це правові акти органів законодавчої і виконавчої влади і місцевого самоврядування, в яких містяться норми адміністративного права, що врегульовують сферу управлінських відносин. Джерелами адміністративного права є Конституція України, закони, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази й інструкції центральних виконавчих органів, рішення органів місцевого самоврядування, а також кодекси, статути, правила т. ін., затверджені нормативно­правовими актами, норми яких регулюють державно­управлінські відносини.

Беручи до уваги факт тісного зв’язку адміністративного права з іншими галузями права, правовий акт може містити окрім адміністративно­правових норм, норми інших галузей, однак для адміністративного права він буде джерелом лише в частині, що містить адміністративно­правові норми. Кожне із джерел адміністративного права характеризується відповідними особливостями, що обумовлені цільовою спрямованістю і змістом норм, що його складають, юридичною природою, територіальністю дії норм, правовим статусом суб’єктів, які видають правові акти, а також статусом адресатів та ін.

Враховуючи величезну кількість джерел адміністративного права та їх індивідуальні особливості їх доцільно класифікувати на такі види:

1. Конституція України (Основний Закон), має найвищу юридичну силу, відповідно, всі акти суб’єктів адміністративного права повинні відповідати Основному Закону, в протилежному випадку, не є чинними. В Конституції України закріплені основи правової організації управлінської діяльності держави, її суб’єктний склад в цілому і за окремими її напрямами зокрема.

2. Законодавчі акти України:

Ø кодекси, положення, статути та інші кодифіковані акти управлінського характеру (Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кодекс адміністративного судочинства України, Митний кодекс України, Бюджетний кодекс України та ін.);

Ø закони України, зокрема базові (Закон України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 5 квітня 2007 р.) та галузеві (Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р., Закон України “Про освіту” від 23 березня 1996 р.).

3. Постанови Верховної Ради України, що містять адміністративно­правові норми управлінського характеру (Постанова Верховної Ради України “Про всенародне обговорення проекту Податкового кодексу України” від 8 липня 2010 р.)

4. Укази і розпорядження Президента України (Указ Президента України “Про деякі питання забезпечення здійснення повноважень місцевими державними адміністраціями” від 16 квітня 2010 р., Розпорядження Президента України “Про робочу групу з підготовки пропозицій щодо утворення та формування Президентського кадрового резерву “Нова еліта нації” від 9 липня 2010 р.).

5. Нормативні акти органів виконавчої влади:

Ø нормативні постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку переобладнання транспортних засобів” від 21 липня 2010 р., Розпорядження Кабінету Міністрів України “Деякі питання запобігання виникненню пожеж на території України” від 4 серпня 2010 р.);

Ø положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування” від 7 липня 2010 р.;

Ø нормативні накази міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади (Наказ Міністерства економіки України “Про затвердження Положення застосування нормативів забезпеченості населення побутовими послугами” від 9 березня 2010 р.;

6. Нормативні накази керівників державних підприємств, установ й організацій (Наказ НАК “Нафтогаз України” “Про затвердження Положення про порядок обліку обсягів розбалансування природного газу в газорозподільних мережах” від 9 червня 2004 р.).

7. Нормативні акти управлінського характеру місцевих органів виконавчої влади (розпорядження голів місцевих державних адміністрацій) та органів місцевого самоврядування (рішення місцевих рад та їх виконавчих органів, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність).

8. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, що містять норми адміністративного права (Угода між Україною і Російською Федерацією про демаркацію українсько-російського державного кордону від 17 травня 2010 р., ратифікована Законом України 8 липня 2010 р.).

9. Акти судових органів. (Рішення Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців” (справа про атестацію державних службовців).

10. Не відмінені й не оновлені нормативно­правові акти управлінського характеру колишніх СРСР та УРСР, у частині, що не суперечить Конституції України.

Систему джерел адміністративного права доповнюють Конституція Автономної Республіки Крим, нормативно­правові акти Верховної Ради, Ради Міністрів.

Адміністративне право як галузь права і як навчальна дисципліна тісно пов’язане з наукою адміністративного права. Якщо адміністративне право регулює суспільні відносини у сфері управлінської діяльності, визначає компетенцію, завдання і функції, форми і методи поведінки суб’єктів адміністративних правовідносин, то наука адміністративного права вивчає адміністративно­правові категорії і адміністративно­правові норми, розвиває їх і сприяє удосконаленню адміністративного законодавства шляхом вироблення рекомендацій. Адміністративне право як галузь права матеріалізується в адміністративно-правових принципах, нормах, методах, тоді як наука адміністративного права матеріалізується в монографіях, статтях, навчальних посібниках, підручниках з адміністративного права.

Предметом науки адміністративного права є вся система знань про адміністративне право, управлінську діяльність суб’єктів адміністративного права. Найбільшу частину цих знань за обсягом складає практичний досвід правозастосовної діяльності органів управління адміністративними відносинами, що є тільки першим наближенням до власне наукового знання, і потребує осмислення та узагальнення.

Отже, науку адміністративного права можна визначити, як внутрішньо цілісну систему узагальнених специфічних знань про чинне адміністративне право, його правові інститути, предмет і метод його правового регулювання, історичні аспекти становлення і державно­управлінську діяльність та закономірності розвитку цих знань. Науці адміністративного права властиві особливості, що відрізняють її від інших суспільних наук. Перш за все, вона була і залишається суспільствознавчою наукою, а тому завжди піддається всіляким деформаціям і політичній кон’юнктурі, її предмет складають соціальні явища – державно­управлінські відносини і норми, що їх регулюють. Жодна інша наука ці явища не вивчає.

По-друге, наука адміністративного права вивчає такі адміністративно­правові явища, які за своєю юридичною природою належать до публічно­правових, що мають місце тільки у сфері державно­управлінської діяльності.

По-третє, наука адміністративного права покликана не тільки пояснювати адміністративно­правові явища, але й сприяти вирішенню практичних завдань управлінським органам, тобто виконувати відповідні, покладені на неї функції.

Функції науки адміністративного права:

‑ аналітична – полягає в усвідомленні “дослідного знання”, класифікації адміністративно-правових норм та їх науковому коментуванні, зведенні їх у внутрішньо цілісну органічну систему;

‑ критична – полягає у виявленні дефектів і недоліків у чинному адміністративному законодавстві, в фіксації невідповідності правової норми вимогам суспільної практики;

‑ конструктивна – сприяє утворенню (розробці) нових адміністративно-правових норм, інститутів і розділів адміністративного права. Ця функція завжди передує виданню нового закону чи іншого нормативно-правового акта і постійно використовується в процесі нормотворчої діяльності держави;

‑ прогнозуюча – визначає адміністративно-правовій практиці важливі орієнтири її розвитку.

Дата добавления: 2015-05-31