Порядок призначення голови місцевої державної адміністрації та формування складу адміністрації

На рівні областей, районів, районів в Автономній Республіці Крим, у містах Києві та Севастополі, районах у містах Києві та Севастополі державну виконавчу владу здійснюють місцеві державні адміністрації, які є складовою системи виконавчої влади в державі. Правовою основою організації та функціонування місцевих державних адміністрацій є Конституція України, Закони України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р., “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р., укази Президента України, постанови Кабінету України та інші нормативно-правові акти. Особливості здійснення виконавчої влади у місті Києві визначаються Законом України “Про столицю України – місто-герой Київ” від 15 січня 1999 р., тоді як закон про статус міста Севастополь необхідно ще прийняти.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій і включають в себе: а) голову; б) перших заступників та заступників голови; в) керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України. Кандидатури на посади голів обласних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносяться Прем'єр-міністром України, тоді як кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносяться головами відповідних обласних державних адміністрацій. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. У разі відхилення Президентом України поданої кандидатури відповідно Прем'єр-міністр України чи голова обласної державної адміністрації вносять на розгляд Кабінету Міністрів України нову кандидатуру.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, а також підзвітні та підконтрольні перед Кабінетом Міністрів України.

Перший заступник та заступники голови обласної, районної державної адміністрації призначаються на посаду головою відповідно обласної, районної державної адміністрації за погодженням з Кабінетом Міністрів України. У той же час, перші заступники та заступники голів місцевих державних адміністрацій заявляють про припинення своїх повноважень новопризначеним головам місцевих державних адміністрацій у день їх призначення.

Що стосується керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, то вони призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Варто наголосити, що голови місцевих державних адміністрацій, їх заступники, керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій не можуть бути народними депутатами України або суміщати свою службову діяльність з іншою, в тому числі на громадських засадах, крім викладацької, наукової та творчої діяльності у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства чи іншої організації, що має на меті одержання прибутку. Більше того, не можуть бути призначені на посади в місцеві державні адміністрації особи, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна та районна ради можуть висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого, з урахуванням пропозицій органу виконавчої влади вищого рівня, Президент України приймає рішення і дає відповідній раді обґрунтовану відповідь. Якщо ж недовіру голові обласної чи районної державної адміністрації висловили дві третини від складу відповідної ради, Президент України приймає відставку голови відповідної місцевої державної адміністрації.

37. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

Адміністративно-правові відносини є юридичною формою вияву і закріплення суспільних відносин, адже в адміністративно-правових відносинах виявляються суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників.

Адміністративно-правові відносини в механізмі правового впливу на суспільні відносини виконують такі основні функції:

– вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія адміністративно-правової норми;

– закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян у сфері державно-управлінської діяльності, якої вони повинні додержуватися;

– є умовою для можливості введення в дію правових засобів забезпечення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків учасників адміністративно-правових відносин.

В адміністративно-правових відносинах реалізуються всі адміністративно-правові норми. Приписи держави з приводу забезпечення соціальної захищеності інвалідів, які містяться в адміністративно-правових актах, є юридичною формою, що наповнюється матеріальними засобами при здійсненні позитивних дій (створення робочих місць, внесення платежів), завдяки чому і досягається мета адміністративно-правового регулювання. Адміністративні відносини існують тільки у формі правовідносин.

адміністративно-правові відносини мають ряд особливостей, що вирізняють їх з-поміж інших видів правовідносин, оскільки вони:

– за своїм змістом є виключно управлінськими, оскільки виникають у сфері функціонування виконавчої влади або ж у сферах, так чи інакше пов’язаних з державним управлінням, яке поширюється на економічну, соціально-культурну, адміністративно-політичну і багато інших сфер діяльності держави;

– виникають, змінюються та/або ж припиняються у зв’язку з практичною реалізацією виконавчо-розпорядчих функцій держави та місцевого самоврядування в особі їх виконавчих органів і посадових осіб. При цьому слід враховувати, що предметом адміністративного права є лише відносини, що пов’язані з управлінням, а не будь-які відносини з участю в них органів виконавчої влади і посадових осіб. Наприклад, цивільно-правові відносини з участю держави є предметом правового регулювання цивільного права;

– виникають, змінюються та/або припиняються за ініціативи однієї зі сторін цих відносин у межах передбачених законодавством повноважень, тоді як цивільно-правові відносини виникають, змінюються або ж припиняються, як правило, за згодою обох сторін;

– з огляду на управлінський зміст є “владовідносинами”, або “відносинами влади і підпорядкування”, тобто побудовані за принципом “влада — підпорядкування”, в яких передбачається нерівність сторін, а це означає, що одна сторона цих відносин є юридично владна, а інша — юридично підвладна;

– характеризуються наявністю в них особливого суб’єкта, яким виступає виконавча влада держави й місцеве самоврядування в особі їх повноважних представників, наділених владою і можливістю реалізації цієї влади;

– за своїм характером є організаційними відносинами. Організація адміністративно-правових відносин належить до функцій держави та місцевого самоврядування, які шляхом видання нормативно-правових актів стають організаторами та координаторами життя суспільства в цілому;

– виражають волю й інтереси держави та місцевого самоврядування, а отже, носять публічно-правовий характер;

– суперечки, що виникають між учасниками адміністративних правовідносин, у більшості випадків вирішуються в адміністративному (позасудовому) порядку, шляхом прямого юридично владного розпорядження уповноваженого на те правомочного органу держави та місцевого самоврядування;

– якщо для цивільно-правових відносин характерним є відповідальність однієї сторони перед іншою стороною, то для адміністративних відносин це невластиво, оскільки порушення у сфері адміністративного права визнається таким, що спрямоване проти публічних інтересів, а тому відповідальність наступає перед державою та суспільством в цілому.

Матеріальним змістом адміністративних правовідносин є поведінка суб’єктів (наприклад, створення робочих місць), а юридичним — суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що встановлені адміністративно-правовими нормами. Суб’єктивні права — це належна державному органу чи органу місцевого самоврядування міра дозволеної (можливої) поведінки для задоволення їх інтересів, забезпечена юридичними обов’язками іншої сторони відносин — наприклад, військовозобов’язаних.

Суб’єктами адміністративних правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути їх учасниками, а саме:

– державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств, установ й організацій);

– структурні підрозділи органів державної влади й управління;

– посадові особи органів державної влади й управління;

– місцеве самоврядування та їх виконавчі органи;

– об’єднання громадян, кооперативи;

– громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

При цьому здатність особи бути учасником адміністративних правовідносин називається правосуб’єктністю. Що стосується правосуб’єктності юридичних осіб як учасників адміністративних правовідносин, то вона визначається змістом їх компетенції, тобто сукупністю відповідних повноважень, що закріплені нормами адміністративного права і надаються їм для забезпечення виконання покладених на них завдань та функцій. Правосуб’єктність учасників адміністративних правовідносин включає в себе їх адміністративну правоздатність і дієздатність.

Адміністративна правоздатність — це обумовлена нормами права здатність суб’єкта адміністративного права мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки у сфері виконавчої влади. Адміністративна дієздатність — це обумовлена правовими нормами здатність суб’єкта адміністративного права своїми діями набувати і реалізовувати суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки. Рівень дієздатності суб’єктів адміністративних правовідносин, зокрема громадян, залежить від певних чинників, а саме від:

– віку (повна — із 18 років, обмежена — із 16 років і часткова — із семи років);

– стану психічного та фізичного здоров’я;

– рівня освіти та ряду інших обставин.

Однією із форм прояву адміністративної дієздатності є деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за вчинене нею правопорушення.

Об’єкт адміністративних правовідносин — це поведінка суб’єктів правовідносин, спрямована на забезпечення їх широкої сфери правових інтересів.

Предмет адміністративних правовідносин — це реалізовані суб’єктами правовідносин правові інтереси у формі речей, матеріальних цінностей, продуктів духовної творчості, особисті нематеріальні блага та ін.

Об’єкти адміністративних правовідносин пов’язані з інтересом держави, яку представляє уповноважений нею орган.

Для виникнення адміністративних правовідносин видання закону або підзаконного акту є недостатнім, оскільки вони визначають лише типові їх ознаки. Так, адміністративне законодавство встановлює типову ознаку адміністративного суб’єкта – наявність права управління транспортним засобом. Для того щоб громадянин, який має право керування транспортними засобами, став суб’єктом адміністративних правовідносин, необхідний певний юридичний факт, а саме – наявність транспортного засобу або права користування ним.

Юридичний факт — це життєві обставини, з якими правова норма пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин, а отже, юридичні факти, як і правосуб’єктність, є необхідною умовою їх виникнення.

Залежно від певних ознак, які характерні для юридичних фактів, здійснюють їх відповідну класифікацію.

Залежно від юридичних наслідків виділяють:

– правоутворюючі, на основі яких суб’єкти набувають відповідних прав та обов’язків (при досягненні повноліття в суб’єктів виникає військовий обов’язок згідно із Законом України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25 березня 1992 р.;

– правозмінюючі, які передбачають збільшення або зменшення обсягу відповідних прав чи обов’язків (особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої-сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї, ст. 13 Закону України “Про державну службу”) від 26 грудня 1993 р.;

– правоприпиняючі, що ліквідують відповідні права та обов’язки, носієм яких суб’єкт був до виникнення цих фактів (позбавлення права керування транспортними засобами, ст. 130 КУпАП).

Залежно від їх складу:

– прості, що складаються з одного факту, що є достатнім для настання юридичних наслідків (завідомо неправдивий виклик спеціальних служб, передбачає адміністративну відповідальність за ст. 183 КУпАП);

– складні, які складаються із сукупності окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків (пільговий молодіжний житловий кредит можуть отримати сім'ї, які потребують поліпшення житлових умов, тобто перебувають на квартобліку, віковий ценз яких становить не більше 35 років, а також бути платоспроможними (прибуток родини має бути не нижчим за 600-700 грн. у місяць);

Залежно від тривалості у часі:

– одноактні, що складаються з одноразового акту їх виявлення (сплата державного мита при реєстрації актів цивільного стану);

– триваючі, що існують, як правило, упродовж певного часу (служба у Збройних силах України; перебування у шлюбі).

В адміністративних правовідносинах, як і в усіх інших видах правовідносин, юридичні факти поділяються на дії та події.

– події — це життєві обставини, що виникають незалежно від волі суб’єктів (настання повноліття, пенсійного віку, природної смерті).

– дії — це життєві обставини, виникнення яких залежить від волі суб’єктів (подача заяви про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності).

Юридичні факти-дії в адміністративних правовідносинах можуть поділятися на правомірні та неправомірні.

Правомірні дії як вольова поведінка, яка передбачена адміністративно-правовою нормою, поділяються на:

– індивідуальні акти;

– юридичні вчинки;

– правомірні дії, які скеровані на підтримку управлінських інтересів держави.

Індивідуальний акт — це правомірна дія суб’єкта адміністративних правовідносин, з якою пов’язані юридичні наслідки. Наприклад, подання до військових комісаріатів списків юнаків, які підлягають приписці до призовних дільниць.

Юридичний вчинок — це правомірна дія, з якою адміністративно-правова норма пов’язує юридичні наслідки через сам факт вольової дії. Наприклад, платник податку заявляє про приховування ним доходу, який підлягав оподаткуванню.

До активних дій як юридичних фактів в адміністративному праві належать і неправомірні дії, тобто поведінка, яка не відповідає приписам адміністративно-правових норм. Наприклад, випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам, — це неправомірні дії, що призводять до правопорушень і викликають необхідність захисту державою своїх управлінських інтересів.

І, нарешті, юридичні факти у вигляді юридичних подій — це обставини, що не залежать від волі людей, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення адміністративних правовідносин. Так, народження дитини надає одному з батьків право на щомісячне зменшення оподатковуваного доходу на один неоподатковуваний мінімум.

38. ПОВНОВАЖЕННЯ МІСЦЕВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ У СФЕРІ БЮДЖЕТУ ТА ФІНАНСІВ

Про місцеві державні адміністрації від 09.04.1999

Стаття 18. Повноваження в галузі бюджету та фінансів

Місцева державна адміністрація:

1) складає і подає на затвердження ради проект відповідного

бюджету та забезпечує його виконання; звітує перед відповідною

радою про його виконання;

{ Пункт 1 статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законами

N 4731-VI (4731-17) від 17.05.2012, N 796-VII (796-18) від

27.02.2014 }

2) подає в установленому порядку до органів виконавчої влади

вищого рівня фінансові показники і пропозиції до проекту

Державного бюджету України, пропозиції щодо обсягу коштів

Державного бюджету України для їх розподілу між територіальними

громадами, розмірів дотацій і субсидій, дані про зміни складу

об'єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню, баланс фінансових

ресурсів для врахування їх при визначенні розмірів субвенцій, а

також для бюджетного вирівнювання виходячи із забезпеченості

мінімальних соціальних потреб;

3) отримує від усіх суб'єктів підприємницької діяльності

незалежно від форм власності інформацію, передбачену актами

законодавства для складання і виконання бюджету;

4) здійснює фінансування підприємств, установ та організацій

освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури і

спорту, соціального захисту населення, переданих у встановленому

законом порядку в управління місцевій державній адміністрації

вищими органами державної та виконавчої влади або органами

місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси

територіальних громад, а також заходів, пов'язаних із розвитком

житлово-комунального господарства, благоустроєм та шляховим

будівництвом, охороною довкілля та громадського порядку, інших

заходів, передбачених законодавством;

5) у спільних інтересах територіальних громад об'єднує на

договірній основі бюджетні кошти з коштами підприємств, установ,

організацій та населення для будівництва, розширення,

реконструкції, ремонту та утримання виробничих підприємств,

транспорту, мереж тепло-, водо-, газо-, енергозабезпечення,

шляхів, зв'язку, служб з обслуговування населення, закладів

охорони здоров'я, торгівлі, освіти, культури, соціального

забезпечення житлово-комунальних об'єктів, в тому числі їх

придбання для задоволення потреб населення та фінансує здійснення

цих заходів;

6) здійснює в установленому порядку регулювання інвестиційної

діяльності;

7) визначає і встановлює норми споживання у сфері

житлово-комунальних послуг, здійснює контроль за їх дотриманням.

{ Пункт 7 частини першої статті 18 в редакції Закону N 2404-VI

(2404-17) від 01.07.2010 }

39. АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Нова система державного управління в Україні має бути створена шляхом проведення адміністративної реформи.

Існуюча в Україні система державного управління залишається в цілому неефективною, вона еклектично поєднує як інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України. Ця система є внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, внаслідок чого існуюче державне управління стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ.

Тому зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, у комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя. З іншого - у розбудові деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.

Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. Її метою є також формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересом. Ця система державного управління буде підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною. Витрати на утримання управлінського персоналу будуть адекватними фінансово-економічному стану держави.

Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв'язано ряд завдань:

формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;

формування сучасної системи місцевого самоврядування;

запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;

організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою.

Адміністративна реформа має здійснюватись у кількох напрямках. Перший - це створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні. Другий - це формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління. Третій - це кадрове забезпечення нової системи державного управління. Четвертий - це зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління. П'ятий - це наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.

Реформування організаційних структур виконавчої влади є найбільш складною проблемою адміністративної реформи в Україні. Після проголошення державної незалежності в Україні обсяги управлінської діяльності зросли у деяких сферах у 20 - 30 разів, а окремі з них (оборона, зовнішня політика) - були утворені заново. Тому характерний для радянських часів метод реформування апарату управління шляхом його скорочення сьогодні не можна розглядати як ефективний. Тут потрібен, системний підхід, який дозволяє визначати оптимальні для потреб України кількість та структуру органів виконавчої влади.

Як відомо, у ході системних перетворень Україна зіткнулася з проблемами організації виконавчої влади нового типу. Існуюча структура уряду України є однією із перепон на шляху до економічного зростання. Міністерства не змогли виробити і реалізувати ефективну політику, щоб зменшити масштаби тіньової економіки, запобігти погіршенню стандартів у сфері охорони здоров'я та освіти, збільшенню нерівності у розвитку регіонів і зубожінню значної частини населення. Державна служба є неефективною, бо вона ще не повністю трансформована в інституцію, що забезпечує реалізацію державної політики.

Визначені у Концепції заходи реформування грунтуються на вироблених світовою практикою принципових засадах функціонування виконавчої влади у демократичній соціальній, правовій державі, серед яких ключове значення мають такі:

пріоритетність законодавчої регламентації функцій,

повноважень та порядку діяльності органів виконавчої влади;

незалежність здійснення функцій та повноважень виконавчої влади від органів законодавчої і судової влади у межах, визначених Конституцією і законами України;

здійснення внутрішнього та судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед, з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління;

відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені;

запровадження механізму контролю за функціонуванням виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської прямої демократії, передбачаючи, що вищі посади в ключових органах виконавчої влади є політичними посадами;

принципи ефективності, відкритості та доброчесності в роботі уряду та інших органів виконавчої влади.

Реформування державної служби в Україні покликано забезпечити підбір і розстановку високопрофесійних, чесних і патріотично налаштованих кадрів апарату управління. У ході адміністративної реформи необхідно законодавчо унормувати інститут служби в органах місцевого самоврядування (муніципальної служби).

Виконавча влада, реалізуючи призначення демократичної, соціальної правової держави, створює для реалізації прав і свобод громадян, а також надання їм широкого кола державних, в тому числі управлінських послуг. Держава цілеспрямовано мінімізує своє втручання в життєзабезпечення громадян і бере на себе лише ті послуги, які в даний період розвитку суспільства взмозі гарантувати і неможливо знайти на ринку послуг. Вона постійно прагне дерегулювання, тобто передачі своїх функцій механізмам ринкової саморегуляції і недержавним інституціям. Цей процес має грунтуватися на тому, що:

1) надання послуг з боку виконавчої влади повинно бути спрямовано на задоволення потреб особи і суспільства. Тому потрібно визначити перелік відповідних послуг, які потрібні громадянам, а також критерії оцінки якості та ефективності їх надання;

2) соціальні процеси повинні регулюватися з боку держави лише у разі, якщо це обумовлено інтересами всього суспільства. Відносини між споживачами та постачальниками товарів і послуг регулюються ринком, окрім тих випадків, коли він не може адекватно задовільнити потреби суспільства;

3) управлінські послуги повинні бути платними тільки у випадку, коли громадянин має вибір - чи користуватися, цією послугою, чи ні;

4) управлінські послуги повинні надаватися, насамперед, на низових рівнях структури виконавчої влади, що забезпечить їх наближення до споживачів. У деяких випадках надання послуг на більш високому структурному рівні може бути обумовлено потребами економіки чи вимогами до якості надання послуги.

Адміністративна реформа розрахована на відносно тривалий період її реалізації і включає три етапи.

У ході підготовчого етапу реформи мають бути розроблені та офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та Програма здійснення адміністративної реформи. На цьому етапі розв'язуються першочергові питання, пов'язані з поточним удосконаленням елементів існуючої системи державного управління.

На другому етапі запроваджуються організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління.

На третьому етапі поглиблюються трансформаційні процеси, формуються нові інститути, організаційні структури та інструменти державного управління.

На всіх етапах реформи вживаються заходи щодо її законодавчого, кадрового, наукового та інформаційного забезпечення, зміцнення та оновлення нових фінансово-економічних основ державного управління.

Дата добавления: 2015-05-31