Групи сполучників за вживанням

Групи сполучників за будовою

Групи сполучників за значенням

Сурядні (з'єднують однорідні члени речення або частини складносурядного речення)	Підрядні (поєднують головну та залежну частини складнопідрядного речення)
єднальні: і, й, та (і), і..А, ні...ні, ані...ані, не тільки... а й	причинові: бо, тому що, через те що, оскільки, у зв'язку з тим що
часові: коли, тільки, як, щойно, лед­ве, як тільки, після того як
протиставні: а, але, та (але), зате, проте, однак	умовні: якщо, якби, як, аби, коли, коли б, якщо...то
мети: щоб, аби, для того щоб, з тим щоб
розділові: або, чи, хоч, або...або, чи...чи, хоч...хоч, то...то, чи то...чи то, не то...не то	допустові: хоч, хоча, дарма що, незважаючи на те що, хай, нехай
порівняльні: як, мов, наче, неначе, немов, ніби, немовбито
з'ясувальні: що, щоб, як
міри та ступеня: аж, що аж, що й
наслідкові: так що

Прості	Складні (пишуться завжди разом)	Складені (пишуться завжди окремо)
і, й, а, але, та, чи, би, як, коли, хоч	якби (як + би), щоб (що + б), зате (за + те), немов (не + мов)	тому що, дарма що, для того щоб, так що

Одиничні	Повторювані	Парні
а, але, зате, проте, однак, бо, коли (Караюсь, мучуся, але не каюсь).	і...і, ні,..ні, або...або, то...то, не то...не то (Місяць... то виринав, то потопав).	хоч...але, не тільки...а й, як...так і, якби...то й (Як дбаєш, так і маєш).

Сполучники зате, проте, якби, щоб треба відрізняти від однозвучних з ними самостійних слів те, як, що, які з прийменниками за, про або з частками би, б пишуться окремо:

Сполучники	Самостійні частини мови з прийменниками або частками
1. Бійці замовкли, пластинку зняли, проте (але) пісня продовжувала звучати (0. Гончар).	1. Звився жайворонок високо під чисте, неначе нове, небо і заспівав про те, що мертва земля ожила знов (М. Коцюбинський).
2. На гору доступитися нелегко, зате (але) з гори зручніше боронитись (Леся Українка). Сполучники проте, зате можна замінити сполучником але.	2. Ти знаєш за те люблю тебе, що думки маєш ти у високості. До займенника те, вжитого з прийменником про або за, можна поставити питання (про що?)
3. Хай буде мир, щоб нам щодня учитися за партою (І. Нехода).	3. Що б не сталося, ми не розлучимось (Леся Українка). Займенник що логічно наголошений, а частка б може змінювати позицію в реченні.
4. Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя (Т. Шевченко).	4. Як би ти славила тепер в житті розквітлий світ і рідну землю милу (В. Масенко). Прислівник як завжди виділяється наголосом, а частку би можна перенести в інше місце речення.

23.

Вигук — це незмінна частина мови, що виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови.

За значенням вигуки поділяються на:

1) емоційні, що виражають почуття і переживання: о, ой, ах, фу, пхе;

2) вигуки волевиявлення, що передають спонукання, заклик і т. д.: цить, гов, алло, ну, гей, гайда, нумо, вйо, ціп-ціп та ін.

За способом творення вигуки поділяються на первинні, що складаються з одного (А! О! У! Е!), двох (Ах! Ох! Ух! Ех! Ай!), трьох і більше звуків (Ага! Ну-ну!), та на вторинні, або похідні, які утворилися з повноцінних частин мови, що втратили номінативну функцію і стали звичайними виразниками почуттів та волевиявлень (Жах! Дурниця!).

Деякі вигуки утворились від іменників у кличній формі: Людоньки! Господи! Горенько моє!

Вигуками стали і деякі усталені звороти: Цур тобі!

Окрему групу становлять звуконаслідувальні слова: гуп, дзень, ха-ха-ха, ш-ш та ін.

Близькі за значенням до вигуків слова ввічливості (спасибі, до побачення), лайливі вислови (чорт забери).

В окремих випадках, коли вигуки переходять в іменники, вони виступають у ролі членів речення:

Гетьте ( зникніть ), думи, ви хмари осінні (Леся Українка).

Спасибі (дякую) вам, люди добрі! Навколо чуєм хрум-хрум... хрусь-хрусь (якісь звуки) (М. Коцюбинський).

За походженням є вигуки власне українські (Матінко! Лишенько! Добридень! На добраніч!) та запозичені (Алло! Біс! Браво! Шах! Клас! О-кей!).

Дата добавления: 2015-05-31