СОВДМАЩ. 6 страница

Водна Рамкова Директива ЄС 2000/60/ЄС: Основні терміни та їх визначен­ня. - К., 2005. — 240 с.

нів рік; впровадження програм і планів як інструменту для до­сягнення належного стану вод; встановлення правил повернення витрат за водні послуги.

У Директиві виділені дві додаткові цілі: перша — пріоритет­на, стосується обмеження викидів шкідливих речовин (зокрема, через заборону викидів небезпечних сполук); друга — протидія забрудненню підземних вод.

Першочерговим завданням Директиви, як зазначено у ст. 1, є встановлення загальних вимог до охорони всіх вод на території Спільноти (крім морських вод). У питаннях охорони морських вод Директива опирається на міжнародні умови.

Обсяг зобов'язань, що їх мають держави-члени ЄС, визначе­ний ст. 4. Стосовно поверхневих вод поставлено вимогу досягну­ти їх належного стану — хімічного й екологічного. Стосовно ж підземних вод треба схилятися до належного як хімічного, так і кількісного стану. Канали та водні системи, значно модифіко­вані людиною, повинні досягнути належного стану. Загалом умови визначення якісних станів містяться в Додатку V до Директи­ви. Директива допускає перенесення термінів досягнення цілей у разі, коли ціна реалізації є непропорційно велика порівняно з досягнутим ефектом.

Стаття 7 окреслює умови забору вод у гідрографічному ареалі, ураховуючи головний пріоритет, яким є потреба мешканців у пит­ній воді. При тому зазначено, що такі води потребують «можливо, найменш інтенсивного методу обробки».

У світлі положень Директиви впровадження водної політики потребує використання трьох інструментів дій: моніторингових програм водних систем, плати за користування водою і правових інструментів у вигляді «комплексної програми дій».

Реалізація цілей Директиви в окремому гідрографічному ареалі потребує впровадження програм дій і вжиття особливих заходів, що описані у ст. 11. Наприклад, гранично допустимі параметри для кожного викиду забруднень та контроль за забиранням водя. Рамкова директива прискорює встановлення показників викидів шкідливих речовин у водні об'єкти¹.

Плани управління гідрографічними ареалами є головним інс­трументом водного господарства, яке впроваджує Директива. Детальний опис цього завдання міститься у ст. 13. Плани управ­ління належать до попередньо опрацьованих елементів. До планів управління належать: аналіз-гідрографічного ареалу, реєстр тери­торій, узятих під охорону, а також програми дій. Плани належить поновлювати кожні 6 років. їх підготовка мусить ураховувати процедуру участі громадськості у прийнятті рішень (ст. 14).

Водні директиви Європейського Союзу поділяються на три функціональні групи. У першій групі, котра стосується якості вод, найновішою є Директива 75/440/ЄЕС, що окреслює вимоги до якості поверхневих вод, призначених для забору питної води у країнах-членах ЄС. Директива містить вимоги, яким повинні відповідати поверхневі води, що їх використовують як питні.

Екологічні вимоги слід розуміти як передбачені екологічним за­конодавством вимоги, що виражені у встановлені до господарської діяльності обмежень, умов або їх сукупності в цілях забезпечення безпеки населення й охорони оточуючого середовища¹.

Ці вимоги зобов'язують держави-члени ЄС встановити стан­дарти якості вод на своїх територіях. Поверхнева вода може ви­користовуватися як питна за умови відповідності вимогам трьох класів: А1, А2, АЗ. Ці класи визначають воду різної якості, у результаті чого вона піддається процесам дезінфекції.

Специфічного характеру набуває Директива Ради 98/83 1ЛЕ про якість питної води². Вона має за мету охорону здоров'я людей, урегулювання якості питної води, а також води, що використо­вується у виробництві товарів народного вжитку. Ці законодавчі акти стосуються тієї води, що є поза природним середовищем і міститься у водогінній системі. Директива також вказує на «воду, споживану в природному стані або після переробки». Однак у Деяких країнах ці Директиви зараховують до актів, пов'язаних із продовольчими товарами, а не охороною середовища.

¹ Див.: Кремер Л. Зкологическоє право Европейского Союза / Л. Кремер, Г. Вннтер. — М.: Городец, 2007. — С. 91.

Див.: Даржиева Р.Ц. Зкологические требования: понятие и соотношение ^с Другими терминами / Р.Ц. Даржиева // Зкологическое право. — 2006. — № 5. -С. 9.

Див.: Директива Ради 98/83 ЄС про якість води, призначеної для потреб людини // АВІ ЕО 1998 №Ь330 5 32.

Якість води оцінюється на підставі 67 показників: органолеп­тичних, фізико-хімічних, мікробіологічних, а також таких, що сто­суються появи в надмірній кількості небажаних і токсичних суб­станцій. Нормативи ГДК для природних об'єктів розробляються на засадах «нульової» шкоди, тобто при дотриманні ГДК природні об'єкти не справляють несприятливого впливу на здоров'я і пра­цездатність людини теперішнього і майбутнього поколінь, а також не погіршують гігієнічні умови життя населення.

Держави-члени ЄС мають вжити заходів для досягнення цих показників. Велика Британія в судовому спорі з Комісією нама­галася доказати, що Директива зобов'язує тільки к тому, щоб намагатися досягти цих показників, однак Суд постановив, що певна якість питної води має бути досягнута, тільки намагань недостатньо¹.

Інша Директива з цієї групи — Директива 76/160/ЄЕС — сто­сується якості вод, призначених для купання². У Директиві ком­плексно охоплені медичні потреби, вимоги охорони середовища, краєзнавчі та туристичні вартості. Вимоги ці конкретизовані в поясненні до Директиви у вигляді поєднання фізичних, хімічних і мікробіологічних показників якості води на курортах, крім води, що призначена на лікувальні потреби, та води, що її використо­вують у плавальних басейнах. Показники поділені на обов'язкові, загальні й цільові.

Для законодавчих актів стосовно викидів суттєвою є Директи­ва 76/464/ЄЕС, яка стосується деяких небезпечних субстанцій, що їх викидають у водне середовище³. Директива охоплює кон­тинентальні поверхневі води, води прибережного моря, внутріш­ні прибережні, а також ґрунтові води. Директива має за мету підвищений контроль за викидами небезпечних речовин (список І) та контроль за викидами менш токсичних речовин (список II). Поділ шкідливих речовин на дві групи зроблений відповідно до

Див.: Европейский Суд, решение С 337/89; решение С340/96 1999.5 1 2023.

Див.: Директива 76/160/ЄЕС щодо якості вод, призначених для купання // АВІ ЕО 1976 131 5 І.

³ Див.: Директива Ради №76/464/ЄЕС від 4 травня 1976 р. щодо забруд­нення деякими небезпечними речовинами, що потрапляють до водного середовища Співтовариства (СМ І 129, 18.05.1976 р. 0023 — 0029).

ступеня їх токсичності, тривалості та біоакумуляції. У списку І перелічені речовини, викиди яких мають бути цілком вилучені. Список II містить речовини, викиди яких можна обмежити. Директива зобов'язує отримувати дозвіл на викиди та визначає умови такого дозволу. Для речовин зі списку І Директива встанов­лює постійні величини викидів, які не можна перевищити, маючи індивідуальний дозвіл. Стосовно речовин зі списку II ці величини встановлюються відповідно до якості вод і технічного прогресу. Норми викидів, що визначаються дозволом, повинні містити мак­симальну концентрацію речовин, дозволених для скидання. Якщо умови дозволу не дотримуються, то адміністрація мусить вжити заходів для дотримання норм або повністю заборонити скидання. До Директиви 76/464/ЄЕС ухвалено 5 дочірніх Директив:

1. Директива Ради 82/176/ЄЕС від 22.03.1984 року — про величини допусків для стоків і показники якості води при викидах ртуті із сектора промисловості електролізу хлорованих лужних металів;

2. Директива Ради 83/513/ЄЕС від 26.09.1983 року — про величини допусків для стоків і показники якості води при викидах кадмію;

3. Директива Ради 84/156/ЄЕС від 8.03.1984 року — про величини допусків для стоків і показники якості води при викидах ртуті із секторів інших, ніж промисловість електролізу, хлорова­них лужних металів;

4. Директива Ради 84/491/ЄЕС від 9.10.1984 року — про величини допусків для стоків і показники якості води при викидах хлорциклогексану;

5. Директива Ради 86/280/ЄЕС від 12.06.1986 року — про величини допусків для стоків і показники якості води при вики­дах деяких небезпечних речовин, зазначених у Доповненні І до Директиви 76/464/ЄЕС.

Усі ці Директиви є укладені аналогічно. У них визначені: гра­нично допустимі концентрації окремих речовин; час їх розкладу, визначений моніторингом та аналізом результатів; принцип дотри­мання величин гранично допустимих концентрацій; застосування

Див.: [Електронний ресурс]. — Режим доступу: піір:/,Алту\у.с1еапи^га1еґ.ог§;. /

найкращої доступної технології; видача дозволу на викиди речовин на визначений термін. Директиви вимагають обов'язкового пере­гляду виданих дозволів щонайменше раз на 4 роки та контролю за станом чистоти вод, у які скидають небезпечні речовини.

Важливою для системи управління водним господарством і ре­алізації положень Водної Політики ЄС є Директива 91/27 і/ЄЕС про очищення комунальних стоків (зі змінами, впровадженими Директивою 98/15/ЄС, яка стосується не тільки комунальних, а і промислових стоків, що їх скидають у каналізацію¹). Ця Ди­ректива стосується накопичень, очищення і скидання комуналь­них стоків із деяких промислових секторів. Директива зобов'язує будувати системи і споруджувати заклади очищення стоків; ок­реслює вимоги, яким повинні відповідати стоки, що подаються на очисні споруди; а також умови, на яких скидаються стоки. Адміністративні органи мають проводити моніторинг скидання комунальних стоків.

Охорона вод від забруднення продуктами сільськогоспо­дарського походження визначається положеннями Директиви 91/676/ЄЕС про охорону вод від забруднень, спричинених нітрат­ними викидами із сільськогосподарських джерел².

Директива зобов'язує зазначати забруднені води та води, які можуть бути забруднені. Підставою для визначення територій, що піддаються нітратному забрудненню, є такі критерії:

1. використання води для пиття;

2. вміст нітратів більше як 50 мг/л;

3. евтрофікація вод.

Директива впроваджує обов'язок встановлення кодексів і пра­вил позитивного сільськогосподарського досвіду, що їх повинні добровільно використовувати селяни. Рекомендація відповідної сільськогосподарської технології має опиратися на навчання і по­ширення інформації серед сільськогосподарських виробників.

Перелічені законодавчі водоохоронні акти підтверджують Ди­рективи, що регулюють методичні проблеми. У них також окрес-

лені проблеми, що стосуються способів відбору проб та замірів шкідливих субстанцій і рівня забруднення. Тут можна відзначити: Директиву 79/869/ЄЕС про методи замірів і частоту відбору проб _та аналіз поверхневих вод, призначених до відбору питної води в державах-членах ЄС¹; Директиву 79/869/ЄЕС про методи тесту­вання біологічного розкладу поверхнево активних речовин.

Наведений опис Директив не охоплює всієї проблеми. Проаналізовані акти становлять головний скелет системи охорони водних ресурсів країн-членів ЄС. Ці декілька документів мають реалізувати на практиці Водну Політику ЄС, яку окреслює Ди­ректива 2003/60.

На думку професорів О. Дубовик та Л. Кремера, не існує заходів ЄС, що призначені конкретно для захисту морських вод, хоча ряд директив мають опосередкований вплив на охорону моря². Наприклад, рішенням Ради 86/85/ЄЕС від 6.03.1986 року³ створюється інформаційна система для надання компетентним ор­ганам у країнах-членах Співтовариства можливості доступу до да­них, які є необхідними для контролю та зменшення забруднення, спричиненого виливами вуглеводнів та інших шкідливих речовин у море або у великі водойми суходолу.

Інформаційна система повинна включати в себе:

(а) перелік національних та спільних планів боротьби із за­брудненням, спричиненим виливами вуглеводнів у море, разом з коротким описом змісту планів та з назвами органів, які несуть за них відповідальність;

(Ь) реєстр ресурсів для боротьби із забрудненням моря вуг­леводнями (Додаток І);

(с) компендіум властивостей вуглеводнів та їхньої поведінки, а також методів обробки та кінцевого використання сумішей

^! Директива Ради № 91/271/ЄЕС від 21.05.1991 року щодо очистки стічних вод ОЛ І 135, 30.05.1991 р. 40-52.

² Див.: Директива Ради №9і/676/ЄЕС від 12.01.1991 року про захист вод від забруднення, спричиненого нітратами із сільськогосподарських джерел (XI І* 375, 31.12.1991, р. 1-8.

Див.: Директива Ради ЄЕС 79/869/ЄЕС від 9.10.1979 року щодо методів вимірювання та періодичності взяття проб та аналізу поверхневих вод, призначених Для постачання питної води у державах-членах ОВ І. 271, 29.10.1979. — С. 44.

Див.: Дубовик О.Л. Вказ. твір. — С. 218.

Див.: Про створення інформаційної системи на рівні Співтовариства з ме­тою контролю та зменшення забруднення, спричиненого виливами вуглеводнів та 'нших шкідливих речовин у море або в основні водойми суходолу [Електронний ре-^СУРС]: рішення Ради 86/85/ЄЕС від 6.03.1986 року. — Режим доступу: /Д 1////

води, вуглеводнів та твердих речовин, знятих з поверхні моря чи вздовж узбережжя (Додаток II);

(сі) реєстр, який повинен складатися Комісією послідовно, ре­сурсів для втручання у випадку виливу шкідливих речовин, крім вуглеводнів, у море (Додаток III);

(є) реєстр основних ресурсів для втручання, доступних компетентним органам країн-членів Співтовариства у випадку виливу вуглеводнів та інших шкідливих речовин у основні во­дойми суходолу та серед них у міжнародні водотоки зокрема (Додаток IV).

У додатку 1 Рішення міститься реєстр ресурсів для боротьби із забрудненням моря вуглеводнями. Метою цього реєстру є про­ведення попереднього визначення ресурсів, наявних у країні-члені Співтовариства, для боротьби із забрудненням моря вуглеводня­ми та кількох ресурсів, які, у випадку виникнення надзвичайної ситуації та за запитом іншої країни-члена Співтовариства, можуть бути надані цій країні-члену Співтовариства на умовах, які мають бути узгоджені відповідними компетентними органами.

Країни-члени Співтовариства повинні:

— збирати та надсилати до Комісії інформацію, до якої вона має доступ і яка стосується даних, про які йдеться в розділі А;

— надавати Комісії інформацію, до якої вони мають доступ і яка є необхідною для оновлення реєстру.

Додаток II визначає компендіум властивостей вуглеводнів та їхньої поведінки, а також методів обробки і кінцевого використан­ня сумішей води, вуглеводнів та твердих речовин, знятих з по­верхні моря або зібраних вздовж узбережжя.

Метою цього компендіуму, що міститься в Додатку 2, є на­дання інформації у формі загального огляду про вуглеводні для сприяння вжиттю швидких та ефективних оперативних заходів з метою контролю наслідків виливу вуглеводнів внаслідок аварії та для обмеження значного довготермінового впливу забрудненої вуглеводневої маси.

Додаток III включає реєстр ресурсів для втручання у випадку виливу шкідливих речовин, крім вуглеводнів.

Метою цього реєстру є проведення попереднього визначення ресурсів, наявних у країні-члені Співтовариства, для втручання У випадку виливу шкідливих речовин, крім вуглеводнів, у море та

окремих ресурсів, які, у випадку виникнення надзвичайної ситуа­ції та за запитом іншої країни-члена Співтовариства, можуть бути надані цій країні-члену Співтовариства на умовах, які мають бути узгоджені відповідними компетентними органами.

Рада приймає від імені Співтовариства програми та заходи щодо скидання ртуті й кадмію в рамках Конвенції із запобігання забрудненню моря з джерел, що розташовані на суші'. Конвен­ція із запобігання забрудненню моря з джерел, розташованих на суші, прийнята з урахуванням того, що морське середовище, а також його фауна і флора має життєве значення для всіх на­цій, а екологічна рівновага і законне використання моря значно ускладнилося з його забрудненням, і узгоджені дії на національ­ному, регіональному і глобальному рівнях є важливими для за­побігання і зменшення забруднення моря².

Сторони-учасниці зобов'язалися вживати всіх можливих за­ходів для запобігання забрудненню моря, яке означає привнесен­ня людиною в морське середовище (включаючи естуарії) прямо чи опосередковано речовин чи енергії, що призводять до згубних ефектів, таких, як небезпека для життя людей, заподіяння збитків живим ресурсам і морській екосистемі, завдання моральної шкоди чи створення перешкод для інших законних видів використання моря.

З точки зору охорони і поліпшення якості морського середо­вища, сторони-учасниці повинні намагатись: зменшити існуюче за­бруднення з джерел, розташованих на суші; запобігти будь-якому новому забрудненню з джерел, розташованих на суші, включаючи й те, що походить від нових речовин.

Слід враховувати при виконанні цих заходів природу і кількість забруднюючих речовин, що розглядаються; рівень існуючого за­бруднення; кількість і абсорбційну здатність вод, що скидаються

Див.: Про прийняття від імені Співтовариства програм і заходів щодо ски­дання ртуті й кадмію на виконання Конвенції із запобігання забрудненню моря з Джерел, що розташовані на суші [Електронний ресурс]: Директива Ради 85/613/ЄЕС ^ВІД 20.12.1985 року. — Режим доступу: п{ір://ту\ух1еап\уаіег.ог£.иа/иа/Іе§і5Іаііогі/ еіі/

/

Див.: Запобігання забрудненню моря з джерел, розташованих на суші ІЕлектронний ресурс): Конвенція. — Режим доступу: иУ/іі ^иа/иа/їе£і$1аііоп/еи-с1ігесіІУЄ5

в морську акваторію; необхідність інтегрованої послідовної полі­тики планування з вимогами щодо охорони довкілля.

В ЄС вживаються необхідні заходи із запобігання забруд­ненню підземних вод. Метою Директиви Ради 80/68/ЄЕС є за­побігати забрудненню підземних вод речовинами, які належать до класів та груп речовин зі списків І або II в Додатку, та, наскільки можливо, тримати під контролем або ліквідувати на­слідки забруднення, яке вже трапилося¹.

Підземні води — це всі води, які знаходяться під поверхнею землі в зоні насичення та в прямому контакті з ґрунтом або підґрунтом. Країни-члени Співтовариства повинні вжити всіх не­обхідних заходів для: запобігання внесенню в підземні води речо­вин зі списку І; та обмеження внесення в підземні води речовин зі списку II для запобігання забрудненню таких вод цими речовинами.

Країни-члени:

— повинні заборонити всі прямі скиди речовин зі списку І;

— повинні проводити попередні дослідження будь-якого за-хоронення чи звалювання з метою захоронення цих речовин, яке може призвести до непрямого скиду. У світлі цього дослідження країни-члени Співтовариства повинні забороняти таку діяльність або надавати дозвіл за умови вжиття всіх необхідних технічних заходів для запобігання цим непрямим скидам;

— повинні вживати всіх заходів, які вони вважають необ­хідними для запобігання будь-яким непрямим скидам речовин зі списку І.

В Європейському Союзі існує розвинуте законодавство щодо запобігання транскордонного впливу на довкілля. Правила щодо запобігання транскордонному впливу в Європейському Союзі встановлює Директива Ради 85/337/ЄЕС від 27.06.1985 року щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на навколишнє середовище².

¹ Див.: Директива Ради 80/68/ЄЕС стосовно охорони підземних вод від за­бруднення, спричиненого окремими небезпечними речовинами [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Шр:/Л/ту.сІеапи'а{ег.огд.иа/иа/1Є5І5Іаілоп/еи-сіігес{ІУЄ5

² Директива Ради 85/337/ЄЕС від 27.06.1985 року (зі змінами, внесеними Директивою 97/11/ЄС від 3.03.1997 р.) щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на навколишнє середовище: зб. нормативно-правових актів Євро­пейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища. — Л.: Екоправо, 2004.

Основний закон Німеччини регулює водні правовідносини з погляду розмежування законодавчої й адміністративної компетен­ції між Федерацією й Землями. Згідно з п. 4 ст. 75 Основного Закону Федерації належить право прийняття рамкових приписів щодо водного господарства, -які потім наповнюються конкретним змістом на рівні Земель. Однак у Федерації, залишається мож­ливість приймати релевантні для водного господарства правові норми шляхом використання своєї законодавчої компетенції з пи­тань економіки, судноплавства, охорони узбережжя.

Головним федеральним законом у сфері охорони вод є За­кон «Про організацію водного господарства» 1957 року. Згідно з § 1 цього Закону «води є складовою частиною природи й захи­щаються як життєвий простір тварин і рослин»¹. Необхідно в такий спосіб поводитися з водами, щоб вони служили загально­му добру й гарантували залежним від них екосистемам стійкий розвиток. Право власності на земельну ділянку не надає права на такі види водокористування, які передбачають необхідність одержання дозволу (абз. 4 § 1а). Принципом водокористування можна вважати: «заборонене те, що спеціально не дозволено». Води розділяються на поверхневі, ґрунтові й прибережні (§ 1). Принципове водокористування пов'язане з одержанням дозволів, видача яких орієнтована на важливий для німецького екологіч­ного права показник — «задоволення вимогам стану техніки». Цей показник, у свою чергу, орієнтований на технічне оснащення водокористувача, так звані «орієнтовані на галузь гранично при­пустимі нормативи» (нормативи для підприємств певної галузі промисловості, що скидають у водойму стічні води), а не на стан вод (у даному прикладі загальний стан водойми).

Другим важливим федеральним законом є Закон «Про платежі за скидання стічних вод у води»². Відповідно до цього Закону, платежі за скидання стічних вод у води — діючий на території всієї Німеччини екологічний платіж. Основою розрахунку плате­жу є «одиниці забруднення», установлені для кількості забруд­нюючих речовин, що втримуються у стічних водах. Наприклад,

Див.: Про організацію водного господарства [Електронний ресурс]: Закон ^ВІД 1957 р. — Режим доступу: Мір//Ьипсіе5.іигІ5.а'е/Ьіт5сИ§/ іпсіех/

Див.: Про платежі за скидання стічних вод у води [Електронний ресурс]: Заков. — Режим доступу: п(ір//Ьипсіе5.іигі5.(іе/Ьіт5сЬд/ іпсіех/

одній одиниці забруднення відповідає 3 кг фосфору. Для того щоб обчислити величину платежу за скидання стічних вод у води, пот­рібно просто помножити кількість одиниць забруднення на ставку платежу, що з 1.01.2002 року становить 35,79 євро. Прибуток від цих платежів надходить у бюджети Земель і витрачається на заходи зі збереження вод.

Ще один Федеральний закон «Про екологічну несумісність ми­ючих засобів і засобів, що чистять» у редакції від 5.03.1987 року регулює не тільки внесення хімічних миючих засобів і засобів, що чистять, у води, а також сам процес виробництва цієї продукції, вживаючи тим самим превентивних заходів щодо охорони вод. З точки зору розподілу законодавчої компетенції, цей Закон ґрун­тується на конкуруючій компетенції Федерації і Земель у галузі економіки¹. На його підставі прийняті Розпорядження, що містять конкретні вимоги до миючих засобів і засобів, що чистять.

Подальший розвиток водного законодавства Німеччини пов'язаний з імплементацією Директиви 2000/60/ЄС, а саме: ор­ганізація водного господарства за «міжземельним» і «міждержав­ним» басейновим принципом; створення емісійно-орієнтованих норм, тобто показників якості вод (наприклад, ріки або озера),

— ст. 4 Директиви.

Німецьке право також повинне перейняти інструменти плану­вання, закріплені в Директиві, а саме програми заходів і плани управління².

У зв'язку з руйнівними наслідками повені в серпні 2002 року постало питання про кращу підготовку й захист від наслідків природної катастрофи. 15.09.2002 року Федеральний уряд прий­няв «Програму п'яти пунктів — етапи роботи для поліпшення превентивного захисту від повеней». У цій програмі були позна­чені такі етапи:

1. Визначення основних аспектів спільної програми із за­хисту від повеней Федерації і земель. До них належить ідея

— «дати рікам більше місця». У даному разі йдеться про будів-

¹ Див.: Про екологічну несумісність миючих засобів і засобів, що чистять: Федеральний закон.

² Див. докладніше: Гиряева В.Н. Реформирование и совершенствование вод­ного права и охраньї вод в Германии / В.Н. Гиряева // Зкологическое право. - 2005-

— № 5. — С. 38.

ництво захисних споруджень (дамб) уздовж рік. Такі споруди хоча захищають поселення, але звужують русло. При звуженні русла автоматично підвищується рівень води і швидкість ріки. Це досить небезпечно, бо багато в чому й від швидкості течії зале­жить величина заподіяного яовінню збитку. Серед інших заходів

— децентралізоване стримування повеней; керування розвитком поселень; зменшення потенційного збитку. А саме: заборона жит­лового і промислового будівництва на затоплюваних територіях.

2. Міжземельні плани заходів. У зв'язку з тим, що ріки не визнають державних кордонів, Федеральний уряд прийняв рішен­ня перенести заходи щодо запобігання повеням на міжземельний і міжнародний рівень.

3. Сприяння європейському співробітництву: проекти із за­побігання повеням підтримує і фінансує Федерація.

4. Розвиток екологічного річкового судноплавства. Ріки до­тепер надають можливість енергозберігаючого і екологічного пе­ревезення вантажів. Однак розширення рік для судноплавства призводить до зміни стоку, що підсилює повені. У зв'язку з цим плани розширення повинні перевірятися з погляду захисту від повеней.

5. Негайні заходи для захисту від повеней. Усунення збитку від повеней вимагає негайної допомоги. Між Федерацією й Зем­лями на підставі конституційного поділу повноважень, відповідно до якого Землі відповідають за захист від катастроф, а Федерація

— за захист цивільного населення, повинні бути розроблені нові вимоги для крайніх випадків. До них належать:

— прискорена організація координаційних пунктів і систем оповіщення для випадків великої небезпеки;

— створення академії кризового менеджменту та планування надзвичайних ситуацій і захисту цивільного населення та прове­дення наукової роботи для аналізу ризиків і небезпек як основи ефективного захисту від катастроф;

— запобігання й інформування населення, а саме розвиток системи оповіщення за допомогою радіо, мобільного зв'язку, Інтернету й відеотексту;

— підтримка цивільної «самодопомоги» шляхом видання ін­формаційних матеріалів про поведінку в надзвичайних ситуаціях ¹ першу допомогу потерпілим.

У Франції 1992 року був прийнятий Закон про воду, спря­мований на збереження вод як частки національного надбання. У Законі міститься ряд статей, що передбачають санкції, вживані відносно порушників. Будь-яка особа, що здійснила прямо або побічно скидання або злив в поверхневі, підземні або морські води в межах територіальних вод будь-якої речовини, дія якої призвела, навіть тимчасово, до негативних наслідків для здоров'я людей, або до збитку флорі або фауні, або до значних змін нор­мального режиму водопостачання, або обмеження використання зон купання, наказується позбавленням волі на термін від двох місяців до двох років. Крім того, суд може винести постанову про відновлення засудженим водного середовища.

Французький законодавець, окрім покарань за скоєні злочини, передбачає і заохочувальні заходи відносно тих осіб, котрі спри­яють збереженню довкілля. Так, згідно із ст. 19 Постанови від 28.10.1975 року, прийнятої у виконання ст.ст. З, 5, 6, 10, 11 і 15 Указу від 28.10.1975 року «Про вживання положень статті 14-1 Закону «Про режим і розподіл вод і боротьбу з їх забруднен­ням», власник очисного пристрою, що знаходиться в нормальному експлуатаційному стані, отримує премію за очищення¹.

Екологічний кодекс Франції також приділяє увагу питанням риболовлі і здобичі водних ресурсів. Окремі положення щодо охо­рони вод вміщуються в Кодексі громадського здоров'я і Кодексі про очистку стічних вод².

6.3. Перший Федеральний закон, спеціально присвячений конт­ролю за забрудненням вод, був ухвалений Конгресом США 1948 року. У Законі «Про контроль за забрудненням вод» було прямо поставлено завдання зменшити забруднення вод. Підкреслювала­ся необхідність співпраці федеральних органів і органів штатів та передбачалася розробка відповідних програм. Проте федеральна влада не взяла на себе регулюючу роль, поклавши її на органи влади штатів, яким були виділені кошти на проведення необхід­них досліджень і розробку програм контролю за забрудненням вод.

¹ Див.: Меньших А.А. Охрака окружающей среди во Франции: уголовно-пра-вовьіе аспектьі / А.А. Меньших // Журн. рос. права. — 2000. — № 10. — С.14/

² Див.: Кромарек П. О чудо-кодексе Франции / П. Кромарек // Зкологичес-кое право. — 2002. — № 5. — С. 40.

Ці самі принципи лягли в основу двох наступних законів: «Про контроль за забрудненням вод» 1956 року та «Про якість вод» 1965 року.

Як і в раніше ухвалених законах, обов'язок забезпечення на­лежної якості вод майже цілком покладався на штати, у компе­тенцію яких входило регулювання і контроль якості вод. Штатам доручалося прийняти стандарти якості вод (у тому числі щодо меж штатних вод), що закріплюють показники, які визначають можливість їх використання за тим або іншим призначенням.

До кінця 60-х років штати затвердили такі стандарти і регуляр­но при цьому передивлялися їх, з врахуванням нових наукових да­них, вимог економіки і результатів контролю якості вод. Стандарти були диференційовані відповідно до виду водних джерел (озера, річки і т.д.) і від мети їх використання: промислове або сільсько­господарське, місце відпочинку і розваг і т.д. Стандарти затвер­джувалися штатами за узгодженням з федеральними органами. Це відображало тенденцію підвищення ролі федеральних органів.

Дата добавления: 2015-05-31