Поняття римського громадянства

Римський громадянин мав такі права у галузі публічних правовідносин:

1) право участі у зборах, зібраннях та організаціях;

2) право участі у голосуванні на зборах державного зна­чення відповідно до свого майнового цензу;

3) право оскарження рішень магістратів (посадових осіб) до народних зборів — або безпосередньо, або через трибунат;

4) право обіймати посади магістратів, виконувати військо­ві, адміністративні, судові та інші функції відповідно до вимог закону та традицій, що склалися у галузі забезпечення пуб­лічного правопорядку.

Публічні обов'язки римського громадянина передбачали:

1) обов'язок підлягати майновому цензу, тобто подавати відомості для обчислення майна і прибутків;

2) обов'язок мілітарної служби;

3) обов'язок сплати мита при вчиненні певних юридичних дій, а також обов'язок внесення спеціального податку, що стягувався у разі виникнення надзвичайних державних по­треб;

4) обов'язок володіння (посідання) землями підкорених на­родів та раціонального їх використання;

5) обов'язок реалізовувати право зібрань, додержуючись встановлених публічними нормами правил (проводити їх у визначених місцях, тільки у певні дні, протягом світлої части­ни доби тощо).

Обсяг прав та обов'язків римського громадянства, залежав від релігійного становища особи, а також від належності до чоловічої або жіночої статі.

Недодержання вимог релігії з необхідністю тягло осуд суспільства та наслід­ки (обмеження права обіймати почесні посади тощо).

Жінки формально мали римське громадянство, але не користувалися виборчими правами, не могли бу­ти обрані магістратами. Вони не виконували ніяких публічних обов'язків, вони не підля­гали відповідальності за публічні правопорушення і злочини, не могли самі звертатися за судовим захистом.

Статус римського громадянства міг виникати на підставі:

1) приписів природного права, санкціонованих римськими законами;

2) безпосередніх приписів публічного права.

На підставі приписів природного права римське громадян­ство встановлювалося:

1) шляхом народження від батьків, які перебувають у за­конному римському шлюбі.

2) шляхом усиновлення, здійсненого повноправним рим­ським громадянином.

3) внаслідок звільнення з рабства.

На підставі безпосередніх приписів публічного права рим­ське громадянство встановлювалося:

1) шляхом індивідуального присвоєння статусу громадяни­на Риму за особисті заслуги перед римським народом;

2)шляхом надання статусу римського громадянства жи­телям певного міста, провінції або якійсь категорії підданих Риму;

3) шляхом придбання особою на оплатній основі (купівлі) статусу римського громадянства;

4)у результаті вислуги 20 років і більше у Римській армії.

Найтяжчою з санкцій було позбавлення римського громадянства, що могло застосовуватися у випадках:

1) карних покарань певного роду;

2)політичного переслідування, що виступало як додаткова санкція до деяких видів покарання.

Тимчасове позбавлення громадянства могло мати міс­це у результаті арешту, а також внаслідок вигнання на визна­чений строк поза межі Риму

Обмеження прав римського громадянства могло наставати як особливий юридичний наслідок у разі зменшення честі че­рез ганьбу.

Ганьба могла бути наслідком загального морального осуду громадою способу життя особи, негідного, на думку більшос­ті.

1) ганьба на підставі безпосередньо конкретних приписів закону наставала у випадках негід­ної поведінки, засудженої у нормах права, як звідництво, лихварство, видалення зі складу легіону за ганебну поведінку тощо.

2) виголошення ганьби на підставі припису норми права, але за допомогою спеціального індивідуального акта застосування цієї норми наставала у результаті вироку суду за здійснення деяких карних злочинів.

Такими особами, поведінка яких у цілому є не­гідною, вважали, наприклад, розпусників, акторів, атлетів, що виступають за гроші тощо.

Недостойний суб'­єкт не міг бути кандидатом на обіймання посад магістратів, суддів тощо, не могла бути свідком, опікуном чи піклувальником, обмежувалася у спадкових правах.

Применшення честі могло бути довічним чи тимчасовим, відновити її міг тільки той самий орган влади, що наклав, або вищий магістрат від імені римського народу.

5.Поняття юридичної особи публічного права

Держава була головним суб'єктом полі­тичної влади і пов'язаних з нею публічно-правових відносин. Разом з тим, вона мала свою власність (державні раби, міські стіни, будівлі тощо), а, отже, була суб'єктом майно­вих правовідносин.

Таким чином, держа­ва була суб'єктом і публічного, і приватного права.

Громади та подібні до них громадські об'єднан­ня (колегії жерців, чернечі об'єднання, чи інших підприємців) утворювалися як корпорації публічного права, од­нак правоздатність їх обмежувалася в основному сферою приватного права.

Дата добавления: 2015-05-31