Сінгулярне наступництво

Римське спадкове право знало сінгулярне наступництво, за яким до окремих осіб переходили лише певні майнові вигоди без обтяжень їх будь-якими обов’язками.

Це були так звані легати, або заповідальні відкази, і фідеїкоміси.

За легатом до легатарія (відказоодержувача) переходило окреме право, а не частина спадщини. Отже, легатарій не ніс будь-якої відповідальності за борги спадкодавця.

Легат, або заповідальний відказ – це розпорядження спадкодавця, що містилося у заповіті, про надання будь-якої майнової вигоди за рахунок спадкового майна третій особі – відказоодержувачу.

У римському спадковому праві класичного періоду відзначалось чотири види легата, які відрізнялися способами призначення відзказоодержувача.

До найбільш поширених видів легатів можна віднести так званий легат про отримання віндикаційного позову, за яким легатарій отримував у власність певну річ, та легат про вчинення якої-небудь дії, у цьому випадку легатарію надавалося лише право вимагати від спадкоємця вчинення волі заповідача.

Легати призначалися лише у заповіті, тому не могли бути покладені на спадкоємців за законом. Виконання легатів забезпечувалося позивним захистом.

Встановлення легатів супроводжувалося дотриманням ряду формальностей, що ускладнювало процедуру їх оформлення.

У період імперії виник ще один вид заповідального відказу – фідеїкоміс.

Вони з’явилися внаслідок послаблення формалізму на основі усних або письмових прохань спадкодавця, з якими вони зверталися частіше всього в момент смерті до спадкоємців про виконання будь-якої позитивної дії на користь третіх осіб.

Спочатку (у республіканський період) такі прохання юридичної сили не мали і тому не користувалися юридичним захистом. Цим пояснюється назва цих розпоряджень або прохань – фідеїкоміс – доручення совісті.

Виконання цих доручень було справою совісті спадкоємця, на якого покладалося виконання таких розпоряджень. Він міг їх і не виконувати.

З часів Августа виконання фідеїкомісів почало забезпечуватися наданням спеціальних позовів, тобто вони одержали позовний захист.

Фідеїкоміси швидко набули поширення, оскільки мали значні переваги порівняно з легатами. Вони були позбавлені формалізму, їх можна було покласти на спадкоємців як за заповітом, так і за законом, як до, так і після укладання заповіту у вигляді додаткового розпорядження. Що додавалося до заповіту.

Ці переваги зумовили зближення фідеїкомісів із легатами. У праві Юстініана вони остаточно зливаються.

Проте у фідеїкомісу було уразливе місце – спадкодавець міг покласти на спадкоємця обов’язок передати усю активну частину спадщини третій особі. Це призводило до того, що на третю особу почали переносити спадщину повністю – з правами та обов’язками. Спадкоємець залишався лише формальним наступником.

Оскільки спадкомець нічого не отримував у спадщину, то йому було простіше від неї відмовитися. Проте при цьому він позбавляв майнової вигоди третю особу (фідеїкомісарія), на користь якого встановлювався фідеїкоміс.

Врешті-решт було вироблене правило, за яким незалежно від змісту розпорядження спадкоємця про встановлення фідеїкомісу спадкоємець у всіх випадках мав право залишити за собою не менш четвертини спадщини – фальцідієвої четвертини. Остання частина спадщини переходила до фідеїкомісарія, але вже з боргами спадкодавця.

Висновок по питанню:

За сінгулярним наступництвом до окремих осіб переходили лише певні майнові вигоди без обтяжень їх будь-якими обов’язками. Це були так звані легати, або заповідальні відкази, і фідеїкоміси.

Легат, або заповідальний відказ – це розпорядження спадкодавця, що містилося у заповіті, про надання будь-якої майнової вигоди за рахунок спадкового майна третій особі – відказоодержувачу. Фідеїкоміс – це розпорядження, яке робилося спадкодавцем своїм спадкоємцям за законом чи заповітом у письмовій чи усній формі без додержання формальної процедури.

Дата добавления: 2015-05-31