Поняття і види джерел права

Традиційно у юридичній літературі під джерелами права розуміють різні форми його зовнішнього виразу — форми права.

Інше розуміння джерел права зустрічається в науковій літературі. Автори монографій розглядають поняття "джерело права" у трьох значеннях:

- у матеріальному розумінні — суспільні відносини,

- в ідеальному розумінні — правова свідомість і

- у власне юридичному значенні — форми зовнішнього виразу права.

Джерелами права в юридичному розумінні є:

- правові звичаї,

- судові прецеденти,

- правові доктрини,

- договори нормативного змісту і

- нормативні акти.

Правовий звичай — це історично сформоване правило поведінки, санкціоноване державою. Звичай виступає основним джерелом права в рабовласницькому і феодальному суспільствах. Ряд правових джерел того часу являють собою систематизовані записи найбільш важливих звичаїв. Типовим прикладом є "Руська Правда" — юридичний пам'ятник XI століття, Салічна правда,

В міру централізації державної влади сфера застосування звичаїв звужується. Звичай як регулятор поведінки витісняється або поглинається національними системами права і у таких випадках перестає бути джерелом права.

На сучасному етапі правові звичаї як джерело права мають широке застосування в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Сьогодні правовий звичай є активно діючим джерелом (формою) і у міжнародному праві.

У національних системах права розвинутих країн роль звичаїв невелика. В Україні застосування звичаїв обмежене законодавчо. Наприклад, Цивільний кодекс передбачає тільки звичаї ділового обороту.

Правовий прецедент — це рішення судових або адміністративних органів, які згодом використовується як зразок при вирішенні аналогічних справ. У країнах загального права судові (іноді - адміністративні) органи, приймаючи рішення, фактично створюють нові правові (прецеденті) норми. Прикладом може служити правова система Англії. Судовий прецедент в англосаксонській правовій системі є судовим рішенням, яке має силу закону і подібні справи вирішуються в тут за аналогією, або ж він виступає відправною правовою нормою для застосування в судовій практиці при вирішенні аналогічних справ. Найбільше поширення судовий прецедент має в Англії та у країнах, які запозичали англосаксонське "загальне право". Прецедентное право відрізняється крайньою складністю і заплутаністю, але разом з тим має відому гнучкість.

В Україні характер судового прецеденту мають керівні роз'яснення Пленуму Верховного суду, які є обов'язковими для всіх судів. Праві положення (рекомендації), вироблені Верховним судом, зокрема прийняті його Пленумом, компенсують відставання норм права від динаміки суспільних відносин. Правда, офіційного визнання, як форма судового прецеденту, ці рішення не одержали, оскільки вони є формою судового тлумачення. Вони носять рекомендаційний характер, але є обов’язковими для всіх нижчестоящих судів. Тому вони фактично вони виконують роль і функцію прецедентів. І в цьому випадку наше мислення (і менталітет) також роздвоєні: твердимо – одне (претендентів у нас немає), а робимо – друге (рішення Пленумів Верховного Суду для нас – закон).

Правова доктрина — це компетентне судження або роз'яснення відомих учених по правовій проблемі:

- У Древньому Римі видатні юристи мали право давати роз'яснення, обов'язкові для судів;

- У середні віки як джерела права використовувалися коментарі глосаторів;

- В англомовних країнах суддя має право обґрунтувати своє рішення посиланнями на авторитетні наукові трактати.

Українська правова доктрина не визнає прецендент офіційним джерелом права. Але, при цьому, всі юристи-практики користуються науковими коментарями законів (див. Науково-практичні коментарі до кодексів).

Нормативні договори — це двосторонні або багатосторонні угоди суб'єктів права, які містять правові норми. Вони є джерелами права переважно в сфері міжнародних відносин. Міжнародні договори виступають як безпосередні джерела права або є підставою для видання нормативних актів, що закріплюють досягнуті угоди. Нормативне значення договорів визнається в усіх правових системах, у тому числі і в українському праві.

Нормативний акт — це правотворчий державний документ, зміст якого утворюють норми права. На відміну від інших правових актів - актів тлумачення і правозастосовчих актів - нормативний акт створює нові правові норми. Нормативний акт є найбільш важливим і поширеним джерелом права для держав, що утворюють правову систему так званого позитивного права. Нормативний акт — найбільш типова і найбільш розповсюджена форма права в Україні.

Дата добавления: 2015-05-31